Загальні відомості

Електричним контактом називається з’єднання двох провідників, що дозволяє проводити струм. Провідники, що співторкаються, називаються контакт-деталями або просто контактами. Як би не була сумлінно оброблена поверхня торкання контактів, електричний струм проходить з одного контакту на інший тільки в окремих точках , в яких ці поверхні торкаються, оскільки абсолютно гладкої поверхні не можна отримати ні при якому методі обробки. Приблизна картина цього явища подана на рис.1. Завдяки нажиму одного контакту на інший формується і утворюються площадки дійсного торкання контактів. Розглянемо процес переходу струму з одного контакту на інший при торканні двох циліндричних контактів по торцях. Припустимо, що контакти мають тільки одну площадку торкання і що ця площадка має форму круга радіусом а (рис.2а). Величину радіуса а при пластичній деформації можна знайти за допомогою формули

p а² =F/s (1)

де F – сила нажиму контактів; s – часовий опір стисканню матеріалу контактів.

Рис. 1 – приблизна картина проходження електричного струму в контакті.

Рис.2 – Ідеалізована картина розтікання струму в одноточковому контакті (а) і картина поля струму і електричних потенціалів для двох напівбезкінечних тіл, що контактують в одній точці торкання (б).

У результаті стягування ліній струму до площадки торкання шлях струму змінюється. Переріз провідника, через який фактично проходить струм, стає меншим, що викликає збільшення опору.

Опір в області точки торкання, зумовлений явищем стягування струму, називається перехідним опором контакту. Картина розтікання струму в області стягування (рис.2а) аналогічна картині розтікання струму з плаского диску радіусом а в напівбезкрайнє середовище. Враховуючи, що розміри області стягування малі порівняно з розмірами тіла контакту, реальні контакти можна замінити напівбезконечними тілами. Для двох напівбезконечних тіл, що контактують по одній круглій площадці торкання картина поля струму і електричних потенціалів j подана на рис.2б, де еквіпотенціальні поверхні є напівеліпсоїдами повертання, лінії струму – гіперболами ыз загальним фокусом. Для такої ідеалізованої картини розтікання струму в контактах опір визначається виразом

R_п = r/2а . (2)

З точністю до 5% ця формула справедлива, якщо поперечні розміри тіла контакту перевищують в 13 раз діаметр площадки торкання. У більшості практичних випадків ця умова дотримується, бо розміри площадки торкання звичайно не перевищують долей міліметра.

Знаходячи з (1) радіус площадки а і підставляючи його значення в (2), отримуємо:

. (3)

Таким чином, опір, зумовлений стягуванням , пропорційний питомому опору, кореню квадратному з часового опору на зминання матеріалу s і зворотно пропорційний кореню квадратному з сили натяжіння на контакти F.

Якщо має місце пружна деформація контактуючих виступів, то формула для опору R_п має той же вигляд, але показник ступеня у сили рівний 1/3. у літературі є значення коефіцієнтів k для одноточкових свіжезачищених контактів. На основі математичної обробки експериментальних матеріалів Лисов запропонував формули для R_п контактів, що використовуються в апаратах високої напруги.

Одноточковий контакт використовують в основному тільки при малих струмах. При великих струмах застосовується багатоточковий контакт. Оскільки струм проходить через декілька контактних переходів, ввімкнених паралельно, перехідний опір зменшується порівняно з одноточковим контактом при незмінному натиску. Однак натиск у дійсності в кожній контактній точці зменшується. Кількість контактуючих точок збільшується з ростом сили натиску за досить складним законом. Для такого натиску перехідний опір виражається рівнянням

. (4)

Показник m змінюється від 0,7 до 1. опір R_п залежить від обробки поверхні. Шліфування приводить до того, що на поверхні залишаються більш пологі виступи з великим перерізом. Зминання таких виступів можливе тільки при великих силах натиску. Тому опір шліфованих контактів вище, ніж контактів з більш грубою обробкою. До цього ми розглядали тільки перехідний опір , зумовлений явищем стягування ліній струму. В дійсності контактуючі поверхні покриті адсорбованими молекулами газів, в яких розташовані контакти до їх замикання. часто ці молекули вступають в хімічну реакцію з матеріалом контактів, у результаті чого на поверхні металу можуть виникати плівки з дуже великим опором. Якщо напруга кола, що замикається, дуже мала або натиск на контакти недостатній, то контакти інколи взагалі не пропускають струму. Як тільки свіжозачищена поверхня контактів співторкається з повітрям, в ту ж мить починається процес утворення плівки і перехідний опір може зростати в десятки разів.

У зв’язку з цим контакти на малі струми (малі натиски) виготовляють з благородних металів, що не піддаються окислюванню (золото, срібло, платина та ін.).

У сильнострумових контактах плівка окислів руйнується або завдяки великим натискам, або шляхом самозачищення при вмиканні за рахунок прослизання одного контакту відносно іншого. При проходженні струму через область стягування ліній струму контакт нагрівається. Перевищення температури в області стягування Dt приблизно можна знайти за допомогою формули

Dt=U_к²/8 lr ,

де U_к – падіння напруги на перехідному опорі, що становить І R_п; l – питома теплопровідність; r – питомий електричний опір матеріалу контакту.

Найбільшу температуру має площадка торкання. З віддаленням від неї температура швидко падає. Протяжність області стягування невелика і становить (5-6)а. Тепло, що виділяється в області стягування (І²R_п/2) , розподіляється по тілу контакту і віддається в оточуюче середовище через бічну поверхню тіла контакту. При цьому виникає додатковий перепад температури Dt, який можна визначити за формулою

, (5)

де k_т – питомий коефіцієнт тепловіддачі з поверхні тіла; r і s –периметр і переріз тіла контакту. При проходженні струму тіло контакту нагрівається, і перевищення температури поверхні над оточуючим середовищем t_т визначається формулою Ньютона. Температура площадки торкання складає

(6)

Із ростанням температури опір стягування змінюється внаслідок збільшення питомого опору матеріалу. Теоретично Хольм отримав

(7)

де R(0) – опір стягування при температурі, що дорівнює температурі тіла контакту .

При підвищенні струму через контакт збільшується падіння напруги

U_к = ІR_п.

Згідно з рівнянням (5) зростає перевищення температури контактної точки Dt_к. Це, в свою чергу, викликає збільшення опору R_п від напруги згідно з (7). Залежність опору R_п від напруги U_к називається R-U характеристикою контакту (рис.3). При виведенні рівняння (7) міцність матеріалу не враховувалася, тому воно дає гарний результат при температурах, що не перевищують температуру розм’якшення матеріалу. При температурах розм’якшення площадка торкання збільшується, а перехідний опір різко зменшується при незмінному натиску. Це має місце при U_к = U_р, де U_р – напруга рекристалізації при розм’якшенні матеріалу. Якщо температура продовжує зростати, то можна досягнути плавлення точки торкання, чому відповідає напруга плавлення U_к = U_пл. У правильно розрахованому контакті температура не повинна досягати температури розм’якшення матеріалу.