Загальна характеристика трудових відносин в МПП.

Трудова міграція – явище, яке характерне для сучасного світу. На збільшення кількості працівників-мігрантів впливають різні чинники економічного і політичного характеру. Серед них можна виділити такі події початку 90-х років XX століття – розпад СРСР, військові конфлікти на території колишньої Югославії, міжетнічні зіткнення та помилки під час переходу до ринкової економіки країн Східної Європи. І як результат – практично в кожній країні світу є певна група працівників, які прибули законно або незаконно із іншої держави для працевлаштування.

Дослідники відзначають, що сьогодні триває процес переселення людей до багатих країн. Основна мета переселенців – вирішення завдань економічного характеру, звичайно, є і інші цілі – сімейні, релігійні і т.п. Як правило, прибулі знаходять застосування своєї праці в тих галузях, які в силу різних причин є непривабливими для працівників корінної нації. Такими галузями є: аграрне виробництво, будівництво, сфера обслуговування (вивіз сміття, догляд за хворими та престарілими) та інше.

Проблемам правового регулювання «транскордонної» трудової діяльності приділяється велика увага як на міждержавному рівні так і на рівні національному. Законодавством переважної більшості держав право їх громадян на виїзд за кордон з метою працевлаштування нічим не обмежується. Окремі країни стимулюють виїзд громадян за кордон шляхом підписання дво- та багатосторонніх договорів.

Кожна держава встановлює власний порядок в’їзду на її територію іноземних громадян. Багато країн світу обмежують в’їзд іноземців шляхом отримання спеціального дозволу на отримання роботи. Такі дозволи вимагаються за законодавством ФРН, Франції, Великобританії, США, Австрії та інших держав.

Крім того, ряд країн встановлюють щорічні квоти на в’їзд іноземців з метою працевлаштування (США, Австрія, Швеція і т.д.). Додатково окремі держави приймають спеціальне законодавство, яке регулює трудові відносини на спільних підприємствах та у вільних економічних зонах. Наприклад, Закон КНР про спільні підприємства з китайським та іноземним капіталом 1979 року.

Право, яке регулює трудові відносини, має подвійний характер: йому крім приватноправового елемента належить і елемент публічно-правовий. А тому В.П.Звеков прийшов до висновку, що система норм, яка впливає на трудові відносини з іноземним елементом, формує підгалузь міжнародного приватного права – міжнародне приватне трудове право, що складається із матеріально-правових і колізійних норм[297]. До сфери дії міжнародного приватного права належать ті з них, що мають цивілістичний характер – відносини трудового найму, питання відшкодування шкоди, завданої трудовим каліцтвом тощо.

Для практики судів та доктрини країн Заходу характерні спроби розподілити застосування права до трудових відносин за питаннями приватного і публічного права. Частина авторів у відповідності з національними концепціями пробують застосувати до трудових угод загальні колізійні принципи зобов’язального права (вибір права сторонами на підставі автономії волі сторін, застосування закону місця укладення угоди та ін.), інші висувають на перший план питання публічно-правового характеру, у відношенні до яких не може застосовуватись іноземне публічне право, а завжди належить застосуванню правило країни місця роботи.

Міжнародно-правове регулювання трудової міграції – це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів відносно регулювання трудової міграції, яку держава, яка приєдналася до відповідного договору (ратифікувала його), використовує в національному законодавстві. Визначальними є положення Загальної декларації прав людини щодо права особи вільно покидати будь-яку країну, включаючи власну (ст.13) та права вільно обирати роботу (ст. 23).

Сучасна міжнародно-правова регламентація міграційних процесів розвивається найчастіше як договірне право. Джерелом міжнародно-правової регламентації міграційних процесів стає вся сукупність міжнародних угод, які регулюють міграційні процеси незалежно від географічного охоплення та кількості учасників. Тому ця проблема стала предметом багатосторонніх, двосторонніх угод, договорів і угод держав, вона знаходиться в полі зору універсальних і регіональних міжнародних організацій.

У доктрині міжнародного права немає єдиного погляду на термін «міжнародний трудовий мігрант». У науці міжнародного трудового права виділяється п'ять основних типів міжнародних мігрантів:1) поселенців; 2) контрактних працівників;3) професіоналів; 4) нелегальних іммігрантів; 5) осіб, що шукають притулок і біженців.

«Трудящі-мігранти» – це контрактні працівники, якими є особи, прийняті на роботу на обмежений термін, як правило, некваліфіковані чи низькокваліфіковані сезонні робітники; професіонали – особи з високим рівнем освіти і достатнім досвідом роботи, велика кількість яких є співробітниками багатонаціональних корпорацій і які переїжджають з однієї філії до іншої. Здебільшого у міжнародних документах використовується термін «трудящий-мігрант» (іноді перекладається українською як «працівник-мігрант»).

Універсальні і глобальні міжнародні організації, пов'язані з регулюванням міграційних процесів, можливо поділити на дві групи: 1)інституції, які вирішують міграційні проблеми в рамках своєї основної функціональної компетенції: МОТ, ЮНЕСКО, ВООЗ та інші.; 2) міжнародні органи, які мають за мету міжурядову співпрацю з упорядкування саме міграційних процесів та визначення статусу мігранта: Міжнародна організація міграції, Управління Верховного Комісара ООН з справ біженців, міждержавний фонд допомоги біженцям і вимушеним переселенцям (на рівні СНД). Характер проблеми регламентації міграційних процесів обумовлює розширення інституційного співробітництва у всіх сферах .

Двосторонні договори закріплюють норми щодо захисту мігрантів та інші питання щодо працевлаштування іноземців. Саме ці угоди вирішують такі питання: 1. Статус компетентного органа держави, який буде вирішувати питання направлення працівників в зарубіжні країни. 2. Порядок обміну інформацією про вакансії. 3. Порядок визначення нелегального мігранта та його подальшої долі. 4. Зміст списку кандидатів на отримання роботи . 5. Порядок попереднього відбору із списку кандидатів на отримання вакансії. 6. Порядок медичного обстеження та подальшого медичного обслуговування. 7. Порядок прибуття іноземців на територію країни роботи та в’їзні документи. 8.Порядок отримання дозволу на проживання та працевлаштування або їх відсутність. 9. Якими мовами або мовою укладається трудовий договір та його умови. 10. Хто оплачує затрати на проживання. 11 Визначається компетентний орган який вправі вирішувати можливі суперечки.