Завершальна частина.

Медичне обслуговування та медичний огляд (синонім профілактичний медичний огляд) — одна з форм лікувально-профілактичної допомоги, що полягає в активному обстеженні з метою визначення стану здоров'я і раннього виявлення захворювань.

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НАВЧАЛЬНИЙ ПУНКТ

Тема №6.Надання першої допомоги потерпілим у разі нещасних випадків.

Навчальний час- 2 години.

Навчальна мета:

1. розширити знання про поняття, класифікацію термічних опіків та надання першої допомоги;

2. поглибити знання про поняття, класифікацію електротравм та умови, які впливають на важкість ураження.

Зміст

Завдання на самостійну роботу

1. Дайте визначення патогенезу термічних опіків.

2. Надання першої допомоги при опіках.

3. Розкрийте механізм надання першої медичної допомоги при ураженні електричним

струмом.

Вступ

Крім механічного травмування, людина може зазнавати небезпечного впливу високих температур, електромагнітних полів, світлового, лазерного та ультрафіолетового випромінювання, радіації тощо, який не завжди можна відчути одразу.

Опік - ураження шкіри та тканин організму під дією високих температур, їдких хімічних речовин, інтенсивного короткохвильового випромінювання, що призводить до втрати клітинами організму своєї молекулярної структури.

Залежно від глибини ураження шкіри і тканин тіла розрізняють чотири ступені опіків: легкий (І ступінь) - почервоніння шкіри; середньої тяжкості (ІІ ступінь) - утворення пухирів; тяжкий (ІІІ ступінь) - змертвіння всієї товщини шкіри; надзвичайно тяжкий (IV ступінь) - обвуглювання тканин тіла.

Опіки І ступеня характеризуються почервонінням шкіри у місці опіку. При дотику теплого предмета до цього місця відчувається зростаючий біль.

Опіки II ступеня характеризуються не тільки почервонінням шкіри, а й появою пухирців, заповнених прозорою рідиною, тривалим ниючим болем.

Опіки III ступеня характеризуються сильним болем. Поверхня обпеченої шкіри вкривається пухирцями, вона втрачає життєздатність. Окремі місця шкіри обвуглені, але глибокі тканини функціонують.

Опіки IV ступеня характеризуються обвугленням глибоких тканин, повною втратою ними життєздатності.

Розміри поверхні, що зазнала опіку, виражають у відсотках від усього шкірного покриву. Для дорослих людей поверхню голови і шиї, що приблизно дорівнює одній верхній кінцівці, приймають за 9% усієї поверхні тіла, поверхня грудей та живота, що приблизно дорівнює поверхні однієї нижньої кінцівки, - за 18%. На ділянку паху припадає 1%. Це так зване ”правило дев’ятки”. Другим способом визначення площі є «метод долоні». Як одиницю виміру використовують площу долоні, включаючи пальці, що становить приблизно 1% поверхні тіла. Будь-який опік II ступеня, який вразив 10% поверхні тіла, слід вважати тяжким, так само, як опік III ступеня, що вразив більше, ніж 2% поверхні тіла. Ураження очей, пальців рук, району геніталій і анального отвору вважаються потенційно більш серйозними, ніж ураження інших частин тіла.

Якщо тіло уражене на 15% опіками II та III ступенів, виникає тяжке ускладнення - опіковий шок, який за перебігом нагадує травматичний шок, але його дія вдвічі триваліша.

У потерпілого може також виникнути загальне тяжке ураження, відоме під назвою опікова хвороба.

Опікова хвороба - це гостре порушення водно-сольового обміну в організмі, що супроводжується загальною інтоксикацією. Часто стан хворого ускладнюється запаленням легенів, ураженням печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту.

Надаючи допомогу, насамперед треба погасити одяг, що горить, ні в якому разі не допускати, щоб потерпілий при цьому бігав, бо повітря ще сильніше роздмухує полум’я. Найкраще накинути на нього пальто або куртку. Якщо це неможливо, повалити на землю і намагатися збити полум’я перекочуванням по землі. Потім обпечену частину тіла звільнити від одягу, обрізаючи його. Одяг, що приклеївся до шкіри, залишають. Неприпустимо торкатися обпеченої поверхні руками,протикати пухирці, заповнені рідиною, оскільки це може призвести до інфікування рани. Не можна змащувати сильний опік жиром та іншими речовинами. Після звільнення від одягу на уражені місця слід накласти стерильні пов'язки. Краще, якщо є спеціальні контурні опікові пов’язки, просочені проти-опіковим препаратом. У разі значних опіків нижніх та верхніх кінцівок їх іммобілізують за допомогою шин чи підручних засобів.

Якщо травмовано більшу частину тіла, потерпілого найкраще обгорнути чистим простирадлом. У всіх випадках потрібні знеболювальні заходи, напування підсоленою водою.

Найбільш небезпечні - опіки, отримані в результаті дії таких горючих речовин, як напалм, синтетичні в’язкі речовини тощо. Вони прилипають до тіла і одягу та продовжуючи горіти, вражають тканини на значну глибину. Спроба збити полум’я призводить до розмащування горючої суміші по тілу, що веде до збільшення площі ураження. Припиняє горіння занурення у воду чи накладання змоченої у воді пов’язки.

Для лікування термічних опіків І та II ступенів з невеликою площею ураження народна медицина пропонує використовувати компреси з обліпихової олії.

Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо), лугів (їдких калі, натру, концентрованих розчинів аміаку, негашеного вапна), фосфору, деяких солей (нітрату арґентуму, хлориду цинку та ін.). Хімічні опіки небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму. їх ознаки: сип, пухирці, локальний біль без видимих ушкоджень, головний біль, утруднене дихання. Вони можуть проявлятися як відразу, так і через деякий час.

У разі опіків концентрованими кислотами (крім сульфатної) на поверхню опіку ллють холодну воду або розчин соди (1 чайна ложка на склянку води) протягом 10-15 хв.

На опіки, спричинені лужними розчинами, також ллють воду і обробляють 2% -вим розчином оцту чи лимонного соку. Потім накладають пов’язку.

Під час опіків білим фосфором уражену частину тіла занурюють у воду і там зчищають фосфор. Маніпуляції на повітрі неможливі, оскільки фосфор може спалахнути. Уражену поверхню обробляють 5% -вим розчином мідного купоросу (сульфату купруму) та закривають чистою сухою пов’язкою. Такі опіки не можна змащувати жиром чи мазями, оскільки це сприяє всмоктуванню фосфору в тканини, а фосфор - надзвичайно отруйна речовина.

У разі опіків негашеним вапном місце ураження слід змастити жиром, а рану закрити пов’язкою. Водою змивати негашене вапно неприпустимо.

Обпечені очі промивають водою (крім опіків вапном) або молоком, після чого накладають пов'язку і доставляють потерпілого у лікарню.

Опіки променевою енергією сонця, тобто ультрафіолетовим випромінюванням, спричинюють почервоніння шкіри, високу температуру, нудоту, блювання, головний біль. У цих випадках слід накласти на обпечену ділянку холодний компрес, постійно його змінюючи. Можна використати для компресів кисломолочні продукти (сметану, кефір) чи просто холодне молоко. Для зняття болю потерпілому варто дати аспірин чи парацетамол.

Для очей небезпечні опіки лазерним випромінюванням та сильним світловим потоком. Вони можуть виникнути під час проведення дослідів, ремонту та експлуатації відповідного обладнання, під час спостерігання за електрозварювальними роботами чи перебування на засніжених вершинах гір тощо. Там сонячне світло містить дуже жорсткий ультрафіолетовий компонент.

У цих випадках пошкоджується рогова оболонка очей, і людина втрачає зір. Допомога полягає у зав’язуванні очей і негайній доставці потерпілого у медичний заклад. Якщо допомога своєчасна, зір через деякий час поновиться.

Коли на шкіру та слизові оболонки потрапляють радіоактивні речовини, виникають радіаційні опіки, які дуже важко лікуються.

Отже, необхідно пам’ятати, що при опіках не можна застосовувати крохмаль, жир, мило, розчин марганцю і діамантового зеленого. При затримці госпіталізації опіки ІІ, ІІІ, ІV ступеня, після прийому обезболюючих, обробляють 33% розчином спирту і накладають пов’язку з 0,2% фурациліновою маззю, 5% стрептоцидовою або 1% синтоміциновою емульсією.

Причинами перегрівання організму є порушення тепловіддачі в районах зі спекотним кліматом, на виробництвах із високою температурою, у приміщеннях, що не провітрюються. Перегріванню сприяє і утворення тепла у процесі виконання фізичної роботи, особливо в одязі з синтетичних волокон, що перешкоджає випаровуванню поту. Такі умови викликають у людини тепловий удар або, якщо людина знаходиться на сонці, сонячний удар.

Тепловий і сонячний удари - це патологічні стани, що супроводжуються сильним головним болем, головокружінням, загальною слабкістю, зблідненням, сповільненням рухів. Можливі нудота, блювання, короткочасна втрата свідомості, підвищення температури тіла до +40-+41°С. При подальшому впливі високої температури шкіра обличчя й губ синіє, посилюється задишка. Пульс стає слабким і може зовсім зникнути. З’являються занепокоєння, марення, галюцинації та судороги. Якщо у людини з’явились ознаки перегрівання, необхідно одразу ж викликати лікаря. Людину, що отримала тепловий чи сонячний удар, потрібно покласти у прохолодне місце, підійняти її голову, розстебнути одяг. Для збільшення тепловіддачі на лоб покласти холодний компрес і змочити одяг водою. Якщо людина не знепритомніла, корисно дати їй міцний холодний чай, холодну воду. У випадку зупинки дихання і серцевої діяльності необхідно до прибуття лікаря почати зовнішній масаж серця і штучну вентиляцію легень.

Для запобігання перегріванню на сонці голову обов’язково слід прикривати світлим головним убором, що добре відбиває сонячні промені.

Значне перегрівання організму, що виникає в тих випадках, коли порушується тепловий баланс і віддача теплоти, яка надходить ззовні, і тієї, яка утворюється в організмі, з певних причин утруднена. Перегріванню сприяє підвищена температура повітря, його значна вологість, одяг, виготовлений із прогумованих і брезентових тканин, надмірне фізичне навантаження, нестача води для пиття.

Сонячний удар - різновид теплового. Він виникає в тому випадку, коли людина з непокритою головою тривалий час знаходиться під прямим сонячним промінням. Його виникненню сприяє загальне перегрівання організму.

Симптоми є погіршення самопочуття, слабкість, розбитість. Відчуття сильного жару. Почервоніння шкіри. Рясне виділення поту. Посилене серцебиття, задишка, пульсація і важкість у скронях. Запаморочення, головний біль, іноді блювота. Температура тіла підвищується до 38-40 °С. Частота пульсу досягає 100-120 ударів за хвилину. При подальшому зростанні температури до 40-41°С пульс збільшується до 140-160 ударів за хвилину, зростає збудження, рухове занепокоєння, зменшується пітливість, що вказує на зрив пристосувальних реакцій.

У важких випадках теплового удару можливі затьмарення свідомості, аж до повної втрати, судоми різних груп м’язів, порушення дихання і кровообігу. Можуть бути галюцинації, марення. Шкіра суха, гаряча, язик теж сухий, пульс слабкий, аритмічний. Дихання стає поверхневим і нечастим.

Щоб уникнути теплового і сонячного удару, не слід перегріватись, не витрачати води і солей з організму, влітку носити головний убір, переважно білого кольору. У спекотну погоду слід збільшувати в добовому раціоні кількість води і солі, не рекомендується їсти жирну, висококалорійну їжу.

Якщо при тепловому ударі не надати своєчасної допомоги, можливе настання смерті. Смерть настає внаслідок порушення дихання і кровообігу.

Перш за все, потерпілого необхідно швидко перенести в прохолодне місце, покласти на спину, піднявши дещо ноги, зняти або розстебнути одяг. Змочити голову холодною водою або покласти на неї змочений холодною водою рушник, холодні примочки на лоб, тім’яну ділянку, потилицю, на пахові, підключичні, підколінні, пахвові ділянки, де зосереджено багато кровоносних судин. Можна зробити вологе обгортання або протерти тіло потерпілого шматочком льоду, облити його прохолодною водою, але обережно і не довго. Температура тіла потерпілого не повинна бути нижча від 38 °С.

Якщо людина не втратила свідомість, їй потрібно дати міцного холодного чаю або холодної підсоленої води (1/2 чайної ложки солі на 0,5 л води).

У важких випадках слід одразу зважити на характер дихання потерпілого, перевірити, чи не порушена у нього прохідність дихальних шляхів. Виявивши, що язик запав, а в роті є блювотні маси, повернути голову потерпілого на бік і очистити порожнину рота бинтом або носовою хустинкою, накрученою на палець.

Якщо дихання слабке або його немає взагалі, терміново почати робити штучне дихання методом ״рот у рот״ або ״рот у ніс״ до появи самостійного глибокого дихання. Якщо ж при цьому не відчувається пульс, а зіниці розширені і не реагують на світло, слід провести весь комплекс реанімації - штучне дихання і непрямий масаж серця.

Електротравма - це травма, яка спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. За наслідками електротравми умовно поділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає локальне ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм унаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем. Приблизний розподіл електротравм за їх видами має такий вигляд: місцеві електротравми - 20%; електричні удари - 25%; змішані травми (сукупність місцевих електротравм та електричних ударів) - 55%.

Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електрофтальмія.

Електричний опік - найбільш поширена місцева електротравма (близько 60%), яка трапляється переважно у працівників, що обслуговують діючі електроустановки. Електричні опіки залежно від умов їх виникнення бувають двох видів: струмові (контактні), коли внаслідок проходження струму електрична енергія перетворюється на теплову, та дугові, які виникають унаслідок дії на тіло людини електричної дуги. Залежно від кількості виділеної теплоти та температури, а також розмірів дуги електричні опіки можуть уражати не лише шкіру, але й м’язи, нерви і навіть кістки. Такі опіки називаються глибинними і гояться вони досить довго.

Електричні знаки (електричні позначки) являють собою плями сірого чи блідо-жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту зі струмовідними частинами.

Металізація шкіри - це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження зазвичай зазнають відкриті ділянки тіла - руки та обличчя. Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою та шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.

Механічні ушкодження - це ушкодження, які виникають унаслідок судомних скорочень м’язів під дією електричного струму, що проходить через тіло людини. Механічні ушкодження виявляються у вигляді розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів і навіть переломів кісток.

Електрофтальмія - це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових випромінювань електричної дуги.

Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80%, включаючи й змішані травми) призводить до смерті потерпілого.

Електричний удар - це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від наслідків ураження електричні удари умовно поділяють на чотири ступеня:

І - судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;

II - судомні скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;

III - втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або обох одночасно);

IV - клінічна смерть.

Клінічна смерть - це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легень і триває 6-8 хв., доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, унаслідок чого припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпад білкових структур.

Якщо при клінічній смерті негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму та терміново розпочати надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця), то існує висока імовірність щодо збереження йому життя.

Причинами летальних наслідків від дії електричного струму можуть бути: зупинка серця чи його фібриляція (хаотичне скорочення волокон серцевого м’яза, що призводить до порушення кровообігу); припинення дихання внаслідок судомного скорочення м’язів грудної клітки, що беруть участь у процесі дихання; електричний шок (своєрідна нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь на подразнення електричним струмом, що супроводжується розладами кровообігу, дихання, обміну речовин і т. ін.). Можлива також одночасна дія двох або навіть усіх трьох вищеназваних причин. Слід зазначити, що шоковий стан може тривати від кількох десятків хвилин до декількох діб. При тривалому шоковому стані зазвичай настає смерть.