Синусова брадикардія

Сповільнений серцевий ритм: до року – 80-90 уд./хв; 1-3 роки - 80-700 уд./хв; 4-6 роки – 70-60 уд./хв; 7-11 років –60-50 уд./хв; 11-14 років –50-40 уд./хв.

Причини:підвищений тонус блукаючого нерва або знижений тонус симпатичного нерва; безпосередній вплив на клітини синусового вузла гіпоксії, ацидозу, інтоксикації.

Розрізняють такі типи:

Фізіологічна СБ – посилений тонус n.vagus, заняття спортом, під час сну чи відпочинку. Можливий вроджений варіант.

Патологічна:

А. Неврогенна СБ – обумовлена захворюваннями ЦНС : пухлини, менінгіти, черепно-мозкові травми.

Б. Кардіогенна СБ – при ушкодженні міокарда ( міокардити, міокардіосклероз).

В. Медикаментозна СБ - при прийомі b-адреноблокаторів, серцевих глікозидів, резерпіну, калію.

С. При захворюванням травного каналу, печінки, гіпотиреозі.

Клініка. Головні болі, головокружіння, болі в ділянці серця, нестача повітря, відчуття страху.

На ЕКГ – правильний синусовий повільний ритм, здовженя інтервалу R-R та Т-Р. За рахунок підвищення тонусу блукаючого нерва може бути знижений вольтаж зубця Р, підвищений – зубця Т.

Лікування. При наявності суб‘єктивного дискомфорту та клінічних симптомів (головокружіння, артеріальна гіпотензія) призначають препарати, які знижують активність блукаючого нерву, та психостимулятори.

Синусова аритмія:це нерегулярний синусовий ритм з варіабельністю інтервалів R-R більше, як на 10%. Є два типи СА: дихальна та нереспіраторна.

Дихальна пов‘язана з актом дихання ( на вдозі ЧСС збільшується, на видосі – зменшується). Це обумовлено рефлекторним впливом на синусовий вузол блукаючого та симпатичного нервів у різні фази дихання. Вона зникає після подразнення симпатичного нерву (затримка дихання).

Нереспіраторна – при міокардитах, кардіоміопатіях, лікуванні серцевими глікозидами, підвищення внутрічерепного тиску.

На ЕКГ – різні за тривалістю інтервали R-R. Всі інші комплекси не змінені.

Лікування - дихальна не потребує. Нереспіраторна – вимагає лікування основного захворювання та призначення препаратів, які покращують мозковий кровообіг та трофічні процеси в ЦНС (пірацетам, пангамат).

Екстрасистолія.Передчасне, позачергове сокрочення серця чи його окремих камер, викликане імпульсом з ектопічного вогнища збудження. За локалізацією цього вогнища збудження ЕС поділяють на суправентрикулярні (верхньо-, середньо- та нижньопередсердні, з АВ-з‘єднання) та шлуночкові (право-, лівошлуночкові).

Якщо ЕС походять з одного гетеротопного вогнища, то їх називають монотопними (монофокусними); якщо з різних – політопними. Якщо комплекс QRS деформований – ЕС називають аберантною; одинакова форма комплексу – мономорфна; різна форма комплексу – поліморфна. За часом позачергового скорочення ЕС ділять на надранні ( «R на T»), ранні (нашарування на верхівку чи висхідну частину попереднього зубця Т), пізні (попадають на середину інтервалу Т-Р). Пізні можуть бути інтерполіровані або вставні, тобто не порушують нормальний ритм і не мають компенсаторної паузи.

За частотою ЕС ділять на рідкі (1-3 ЕС на хвилину), середні (8-10 ЕС на хвилину) та часті (більше 10 на хвилину).

При згрупованості та послідовності виникнення ЕС ділять на поодинокі, групові та аллоритмічні. Декілька послідовних ЕС називають груповими, більше 3-6 послідовних ЕС – коротним приступом пароксизмальної тахіардії, аллоритмія – це послідовна, регулярна поява ЕС( після кожного нормального скорочення – бігемінія; кожного другого нормального – тригемінія; кожного третього нормального – квадригемінія).

Лікування залежить від її генезу і повинно бути комплексним:

- нормалізація режиму нічного та денного відпочинку;

- ЛФК, водні процедури ( тонізуючого чи седативного типу);

- з раціону харчування виключають каву, чай, гострі страви, куріння (для підлітків та юнаків);

- відмінити лікарські препарати, які стимулюють симпатичну нервову. Не потребують антиаритмічного лікування поодинокі лабільні передсерді та шлуночкові ЕС у практично здорових дітей, спортсменів, які зникають після ортостатичної проби, фізичного навантаження, атропінового тесту (вагозалежні) чи симпатикозалежні (ті, які з‘являються в стоячому положенні чи при фізичному навантаженні і зникають в спокої і після проби з обзиданом).

При суправентрикулярній ЕС, стійкій, частій чи груповій, політопній, на фоні симпатикотонії з суб‘єктивними відчуттями призначають верапаміл, пропранолол чи окспренолол курсом 10-12 днів з переходом на аміодарон протягом 7-10 днів з наступним призначенням підтримуючої дози ( 1/3 від терапевтичної).

При суправентрикулярній ЕС на фоні ваготонії краще призначити етмозин, прокаінамід.

При шлуночкових ЕС найефективнішим є пропафенон (ритмонорм), етмозин, етазицин.

Синдром слабкості синусового вузла.Це клініко-електрокардіографічний синдром, при якому структурні ушкодження синусового вузла не дають йому можливості виконання функції водія ритму і забезпення проведення імпульсу до передсердь.

Природжені форми – частіше у хлопчиків. У „здорових дітей” відмічають у 0,1%. Набуті – при міокардитах ( особливо дифтерійному), кардіоміопатіях, пухлинах серця , СЗСТ, після оперативних втручань на серці, тощо.

В цей синдром включають:

- різко виражену синусову брадикардію до 45-50 уд./хв в спокої;

- повторні синоатріальні блокади;

- чередування синусової брадикардії с пароксизмами фібриляцій ( тріпотіння) передсердь або з частим ектопічним ритмом (синдром брадикардії-тахікардії);

- зупинку синусового вузла з паузами 1,5-2 с.

Етіологія. органічні ушкодження серця;

- вроджені аномалії провідної системи;

- після хірургічної корекції вад серця;

- у дітей із пролапсом мітрального клапана, синдромі Елерса-Данлоса ( тотальний спадковий дефект колагенової тканини);

- при патології травної системи;

- при психоемоційних навантаженнях;

- при вегетативних дисфункціях;

- токсичному ушкодженні синоаурикулярного вузла (антиаритмічні препарати, дігоксин, тощо);

Клініка маніфестується найчастіше асистолією, рідше брадикардією, переважно вночі. У дітей старшого віку при ЧСС менше 40 уд./хв. раптово виникає слабкість, головокружіння, порушення орієнтації, провали пам‘яті, втрати свідомості. При рецидивуючому СССВ у дітей бувають пульсуючі головні болі, головокружіння, часті зомління ( особливо після фізичних навантажень), зниження пам‘яті, погана успішність у школі, яка пов‘язана із рецидивуючою гіпоксією мозку.

У дітей молодшого віку при ЧСС нижче 60 уд./хв. виникає різка млявість, блідість, м‘язева гіпотонія, втрата свідомості, судоми. Можливі транзиторні парези. Синкопальні стани та судоми часто розцінюють як епіприступи, особливо, коли не проведено ЕКГ-дослідження, або проводився короткий запис ЕКГ. Під час приступу СССВ можливий розвиток раптової серцевої смерті. Особливо несприятливий прогноз при поєднанні СССВ із ушкодженням провідної системи на нижчих рівнях.

Об‘єм обстежень при СССВ включає генеалогічний анамнез, нейрофізіологічнй обстеження ( рео-ЕГ, ехо-ЕГ, доплерографію судин головного мозку), холтерівське моніторування.

Діагностика тільки ЕКГ із провокаційними пробами, кардіоінтервалографією чи холтерівським моніторуванням.

Лікування:

- активна терапія основного захворювання;

- заборонити одягання шаликів, стискуючих комірців на шиї;

- дозволяється міцний чай, каву, тонізуючі безалкогольні напої (з врахуванням віку дитини та в розумних межах);

- ЛФК, прогулянки на повітрі;

- призначення ваголітиків та симпатоміметиків (настоянки елеутерококу, лимонника, пантокрин, белласпон);

- периферійні вазодилятатори ( фенігідин, гідралазин)), які знижують загальний периферійний опір та мають рефлекторну хронотропну дію. Призначають курсами по 2-3 препарати впродовж 1 місяця.

Пароксизмальна тахікардія -це гетерогенна група тахіаритмій, яка характеризується раптовістю появи, високою частотою серцевих скорочень з нормальною їх послідовністю, нетривалим перебігом ( від кількох секунд до кількох годин) з раптовою нормалізацією ритму.

Невідкладна допомога.

При приступні суправентрикеулярної (надшлуночкової) пароксизмальної тахікардії:

1. Розпочати з рефлекторного впливу на блукаючий невр:

- масаж каротидних синусів почергово 10-15 сек, починаючи з лівого (каротидні синуси розміщені під кутом нижньої щелепи на рівні верхнього краю щитоподібного хряща);

­проба Вальсальви – напруження на максимальному вдосі при затримці дихання протягом 30-40 сек;

- механічне подразнення горла : провокація блювотного рефлексу.

- проба Ашнера ( натиск на очні яблука ) не рекомендують застосвувати, оскільки є ризик відшарування сітківки.

2. Медикаментозна терапія:

- всередину седативні препарати – седуксен ¼ - 1 таб. або настоянка валеріани;

- панангін ½-1 таблетка, залежно від віку.

3. При відсутності ефекту зняти приступ необхідно призначенням антиаритмічних середників. Вибір препарату та послідовність вказані у таблиці. Інтервал між введенням препаратів складає 10-20 хвилин.

У разі розвитку серцевої недостатності у лікування включаємо дігоксин ( за винятком синдрому WPW).

Якщо приступ не знімається впродовж 24 годин, а також при наростання серцевої недостатності протягом короткого часу проводиться електроімпульсна терапія.

При шлуночковій пароксизмальній тахікардії:

1. Забезпечити доступ до вени та ввести в/в повільно:

- 10% р-н новокаінаміду в дозі 0,2 мл/кг разом із 1% р-ном мезатону в дозі 0,1 мл/рік життя або

- 1% р-н лідокаіну в дозі ,5-1,0 мг/кг на 20 мл 5% р-ну глюкози.

2. При відсутності ефекту показана електроімпульсна терапія.

Атріовентрикулярні блокади - порушення проведення імпульсу збудження через АВ-з‘єднаня до шлуночків.

Атріовентрикулярна блокада Іст.- це тільки ЕКГ знахідка без жодних клінічних проявів. Зустрічається у 5% дітей з порушенями ритму та у 0,6-0,8% практично здорових дітей.

На ЕКГ:

1. здовжений інтервал PQ ( понад 0,17с у дітей молодшого віку, понад 0,2с у дітей старшого віку);

2. збережний комплекс QRS за кожнми зубцем Р;

Як правило, фармакотерапії не потребує, лікування основного захворювання.

Атріовентрикулярна блокада 2 ст. (неповна) буває двох типів- Мобітц I та Мобітц II.

ЕКГ при Мобітц I:

1. здовження інтервалу PQ поступово аж до випадіння шлуночкового комплексу;

2. незмінений комплекс QRS;

3. інтервал RR після випадіння довший, ніж перед випадінням коплексу QRS;

4. інтервал після випадіння комплексу QRS наступний інтервал PQ відновлюється.

ЕКГ при Мобітц II:

1. періодична блокада проведення імпульсу с передсердь до шлуночків і випадіння комплексу QRS;

2. незмінені комплекси QRS;

3. фіксовані та стійкі інтервали PQ перед та після випадіння комплексу QRS.

Клінічно проявляється брадиаритмією. Лікування основного захворювання.

Атріовентрикулярна блокада 3 ст.(повна)

ЕКГ:

1. повна дисоціація роботи передсердь та шлуночків;

2. зубець Р синусовий або з гетерогенного вогнища передсердь;

3. частота передсердних скорочень відповідає віку;

4.частота шлуночкових скорочент в 1,5-2 рази нижче передсердних;

5. інтервали РР із комплексом QRS коротші від інтервалів РР без комплексу QRS.

Лікування основного захворювання (так, наприклад, при гострих блокадах на тлі кардиту - глюкокортикостероїдна терапія).