Цікаво знати. Римські чоловічі імена складалися з трьох частин: особистого імені, родового імені, індивідуального прізвиська.

«Імена в Римі»

Римські чоловічі імена складалися з трьох частин: особистого імені, родового імені, індивідуального прізвиська.

Особисте ім’я хлопчик одержував на восьмий-дев’ятий день життя. Існувала традиція давати особисте ім’я тільки чотирьом старшим синам, а інші в якості особистих імен мали порядкові числівники: квінту(п’ятий), Сексту (шостий), тощо. Найбільш вживаними чоловічими іменами були: Авл, Гай, Гней, Децим, Луцій, Марк, Публій, Квінт, Секст, Тиберій, Тіт. Рідше вживаними іменами були імена, Аппій, Мамерк, Маній, Нумерій, Сервій, Спрій. Ще рідше: Агриппа, Анк, Анній. Родове ім’я носили всі члени одного і того ж роду. Загальне число родових імен доходило, за свідченнями Варрона, до тисячі. Більшість із них були дуже древніми, а тому їх зміст забувся. Тільки невелика кількість родових імен мали чітко визначене значення: Децій – від десяти (денцем), Фабій – від бобу (фаб), Октавій – від восьмого (октавус), Овідій – від вівці (овіс), Порций – від поросяти (Паркус).

Індивідуальне прізвисько переходило на нащадків і перетворювалося в найменування гілки роду. Найменування гілки роду часто характеризували зовнішність або особливі прикмети їх перших носіїв: Красс – товстий, Фланк – висловухий, Назика – гостроносий, Назон – носатий, Вар – кривоногий, Север – суворий.

У до класичну епоху деякі жінки мали особисті ім’я як виключення (Акка Ларенція, жінка, яка виховувала Ромула і Рема). В класичну епоху жінки особисто імені не мали і носили ім’я тільки свого роду. Всі жінки роду Юліїв – були Юліями. Старша за віком йменувалася Старша, друга – Секунда (друга), третя – Терція (третя). Знатні жінки успадковували родове ім’я і найменування гілки роду або індивідуальне прізвисько батька.

У давні часи імен у рабів не було, формально вони вважалися «пуері» (дітьми свого господаря). Так утворилися імена від особистого імені власника і слова «пуер» - Луцепір, Манципір. Найчастіше раби зберігали те імя, яке носили, будучи вільними. Інколи раба звали за національністю або місцем народження: Дакієць, Коринфянин, Іноземець. Проте часто зустрічалися такі імена як Фелікс і Фавст (Щасливець), Віктор (Переможець), Віндекс (Захисник).

Особи неримського походження разом з одержанням римського громадянства одержували особисте ім’я імператора, а своє попереднє зберігали у вигляді третього імені.

«Латина і писемність»

Римляни користувалися мовою, яка називається латина. Називається вона так тому, що нею говорили латини – жителі області Лація (розташовувалася ця місцевість в середній частині Апеннінського півострова, біля його західного узбережжя).

Про глибоку давність письмового мистецтва в Римі свідчать пам’ятки царського періоду: особливий договір між Габіями і царем Торквілієм (він був написаний на шкірі жертовного бика); союзний договір між Сервієм Туліємі Лаціумом (його бачив Діонісій на мідній дошці в храмі Діани).

Найдавніший латинський запис датується кінцем VII ст. до н. е.

Першим художнім твором, написаним латиною,був переклад «Одіссеї» Гомера, зроблений в ІІІ ст. до н. е. греком Лівієм Андроником.

Розквіт римської літератури припадає на І ст.. до н. е. – початок І ст.. н. е. До цього періоду відносяться твори Цицерона, Юлія Цезаря, Саллюстія, Лукреція, Кутулла, Вергілія, Горація, Овідія, Тібулла. Мову, якою написані твори цих видатних людей, називають золотою латиною (саме ця мова вивчається в школах і вузах).

Срібне століття римської літератури (період тривав до 117р. н. е.) представлене іменами поетів Марциала та Ювенала, байкаря Федра, письменника Петронія, філософа Сенеки, вченого Плінія-Старшого і його племінника Плінія-Молодшого, істориків Тацита і Светонія.

Пізньою латиною (друга половина ІІст. – Viст. н .е.) писали переважно римські юристи, історики і християнські автори.

Після розпаду Римської імперії (формальна дата 23 серпня 476 р н. е.) латина стала державною мовою Франкської держави (кінець Vст. – 843 р.).

До XVII ст. латина була мовою дипломатичного листування, правових документів.

До XVIII ст.. латина була міжнародною мовою науки: нею писали свої твори Еразм Роттердамський, Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Ісаак Ньютон;

Цією мовою проводилося навчання в перших європейських університетах. Латинізми поряд із словами із грецької мови становлять основу сучасної наукової термінології.

У середні віки латина вплинула на формування в колишніх провінціях Римської імперії нових мов, якими зараз користується народи Європи (так звані романські мови) – італійська, іспанська, португальська, французька, румунська, молдавська. Романські мови виникли на основі вульгарної латини (народно-розмовної латини).

У мовах, які не є романськими, міститься велика кількість латинізмів. Вчені підрахували, що із 20 000 загальновживаних англійських слів 10 400, тобто більше половини, прийшли із латини.

Сьогодні латинські слова звично входять в наше повсякденне життя. Студенти щодня мають справу з ними: семестр (шість місяців), студенти (ті, що вчаться), аудиторії (приміщення де слухають), стипендія (так в Давньому Римі називалась виплата солдатського жалування), сесія (від дієслова сидіти), конспекти (огляд всіх дисциплін), екзамени (зважували свої звання; римляни називали екзаменом стрілку на вагах), канікули (найжаркіша пора року – середина липня – назва пов’язана із сузір’ям Пса).

У політичному житті ми користуємося такими латинізмами, як кандидати (хто прагне одержати голоси виборців), депутати (ті, які щось обдумують), міністри (слуги, адміністрація), президент (той, що сидить попереду), партія (частина, те, що представляє інтереси частини населення).

У бізнесі: партнер (співучасник), реклама (кричати, заявляти про себе), конкурент (той, хто біжить поряд).

Медицина теж насичена латинськими словами: пацієнт (той, хто терпить), рецепт (одержаний), мікстура (суміш), депресія (подавленість), компрес (здавлений разом).