Вибір, підготовка й заняття вогневої позиції

223. Танкові підрозділи, виділені для стрільби із закритих вогневих позицій,

займають їх поротно в районі вогневих позицій артилерії, у напрям ках майбутніх дій танків.

224. Закриту вогневу позицію вибирають на лісовій галявині, у чагарнику, на протилежних схилах висот і т.д. Поблизу вогневої позиції не повинно бути помітних місцевих предметів, які можуть, полегшувати супротивникові орієнтування й стрільбу. Перед вогневою позицією повинне бути укриття, що приховує її від наземного спостереження супротивника.

225. Закрита вогнева позиція повинна задовольняти таким основним вимогам:

– перебувати якомога ближче, до напрямку майбутніх дій, мати необхідну глибину укриття, сховані й зручні під’їзні шляхи, досить твердий і по можливості не припорошений ґрунт;

– забезпечувати надійне маскування від повітряного спостереження супротивника;

– забезпечувати ведення вогню на задані найменші дальності (при заданих найменших рівнях) в основному напрямку, а також управо й уліво від основного напрямку до 6-00;

– допускати розподіл фронту роти під прямим кутом до основного напрямку, а також розташування танків на рівних майданчиках бажано без уступів і з однаковими проміжками так, щоб всі танки роти були помітні з основного танка при спостереженні з люка башти;

– забезпечувати ведення вогню прямим наведенням для самооборони.

226. Глибиною укриття називається дальність по висоті від танка до лінії зору, спрямованої з можливих спостережних пунктів супротивника через гребінь, що покриває вогневу позицію.

Щоб забезпечувалося укриття спалахів пострілів від наземного спостереження супротивника, глибина укриття повинна бути не менше 12 м. При курному ґрунті на вогневій позиції, а також при стрільбі вночі глибина укриття повинна бути не менше 18 м.

227. Інтервали між танками на вогневій позиції можуть становити 10–30 м. Уступ щодо основного танка, як правило, не повинен перевищувати 1/2 інтервалу між сусідніми танками.

228. Основним танком називається танк командира роти, для якого розраховують вихідні установки й координати якого приймають за координати вогневої позиції.

Основний танк повинен мати найменше зношення ствола й всіх механізмів гармати.

229. Вогнева позиція може займатися після завчасної її підготовки або з ходу.

230. При постановці задачі командиру роти на підготовку (заняття) вогневої позиції вказують:

– відомості про супротивника й положення своїх військ;

Стрільба непрямою наводкою

– завдання роти;

– місце закритої вогневої позиції, дирекційний кут основного напрямку;

– координати вогневої позиції, якщо вона прив'язана, або порядок її прив’язки

– місце командира роти (батальйону);

– маршрут руху роти на вогневу позицію й місце зустрічі із провідником, якщо він буде виділений;

– час готовності до відкриття вогню;

– порядок витрати боєприпасів і забезпечення ними;

– звідки й до якого часу виділяються підношувачі боєприпасів;

– заходи для устаткування вогневої позиції;

– порядок установленні й підтримки зв’язку зі штабом артилерійської групи (частини, підрозділу) і між танками на вогневій позиції;

– порядок дій після виконання задачі стрільбою із закритої вогневої позиції.

Якщо дані для ведення вогню підготовлені завчасно, то про них повідомляється командиру роти (вручається витяг із таблиці обчислених установок для стрільби).

231.Для завчасної підготовки вогневої позиції на ній проводять такі роботи:

– вибирають місце для основного танка, якщо воно не визначене при виборі вогневої позиції, і відзначають його кілочком;

– роблять топографічну прив’язку вогневої позиції (порядок роботи при топографічній прив'язці вогневих позицій силами й засобами танкових підрозділів подається в додатку 15);

– розбивають фронт роти;

– розвідують шляхи виходу танків на вогневу позицію й визначають порядок заняття вогневої позиції;

– визначають місця в кожного танка для викладення боєприпасів на ґрунт;

– за наявності часу устатковують окопи для танків та укриття (ровики, щілини) для підношувачів і боєприпасів.

232. Місце для основного танка вибирають у центрі або на одному із флангів вогневої позиції роти.

233. Для розподілу фронту роти встановлюють бусоль над кілочком основного танка, орієнтують її в основному напрямку й зауважують, як проходить основний напрямок на місцевості, а потім:

– установлюють кутомірне кільце й барабан на відлік 30–00, не збиваючи орієнтування бусолі;

– повертають монокуляр так, щоб на кутомірному кільці й барабані виявився відлік 45–00 або 15–00 залежно від того, в який бік від основного танка намічається розташування інших танків;

– у напрямку перехрестя сітки монокуляра по можливості на однакових інтервалах і на рівних майданчиках вибирають місця для інших танків і позначають їх кілочками.

З огляду на зручність розташування танків та їх маскування, а також забезпечення видимості всіх танків з основного, не слід домагатися строгої лінійності

Глава восьма

фронту й рівності інтервалів.

234. Шляхи виводу танків на вогневі позиції вибирають так, щоб при їх заня-

тті було якомога можливо менше слідів, крутих поворотів і перебудувань із похідного строю роти.

235. При підході роти до заздалегідь підготовленої вогневої позиції командир роти подає сигнал на її заняття. За цим сигналом командири танків виводять і встановлюють танки на свої місця. При розташуванні танків стараються звести крен до мінімуму.

Якщо командири танків не були на вогневій позиції під час її підготовки, то при підході роти до вогневої позиції командир роти зупиняє колону в найближчому укритті (в 200–300 м), викликає до себе командирів танків і проводить із ними рекогносцирування, під час якої зазначає:

– основний напрямок стрільби й фронт роти на місцевості;

– місце кожного танка, шляхи й порядок виходу танків на свої місця;

– для яких зарядів, з якого танка, у яких напрямках (в яких точках) і з якими прицілами виміряти найменші рівні (кути укриття);

– контрольну точку наведення.

236.Якщо вогнева позиція займається з ходу, командир роти:

– зупиняє колону роти в укритому місці поблизу від вогневої позиції й разом з командирами танків прямує на вогневу позицію;

– вибирає (з’ясовує) місце для основного танка й проводить, якщо треба, топографічну прив’язку вогневої позиції;

– намічає, указує й провішує напрямок фронту роти, визначає й указує інтервали між танками;

– визначає, для яких зарядів, з якого танка, у яких напрямках (по яких точках) і з якими прицілами повинні бути обміряні найменші рівні (кути укриття) ;

– указує контрольну точку наведення;

– визначає порядок виводу танків на вогневу позицію.

Точні місця розташування танків на вогневій позиції командири танків вибирають і позначають кілочками самостійно.