Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії 3 страница

1 Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный

Г.В. Ильиным. - М.. 1960. - С. 226. 2 Див.: Там само. — С. 169. 3 Див.: Там само. — С. 225.

ково-професійний принцип поділу на варни дістає вияв і в уявленнях про законність придбання власності. Якщо перші три способи, як вказують закони, були доступні для усіх варн, то четвертий — лише для кшатріїв, п'ятий і шостий — для вайші-їв, сьомий же — привілей брахманів. Універсальним був спосіб набуття права на річ за давністю володіння.

Власне праву в законах Ману присвячені головним чином VIII та IX глави. Тут робиться певна спроба систематизувати норми права. При цьому за основу беруться ті чи інші види позовів або «приводи для судового розгляду». При цьому змішуються і приватні окремі правопорушення, і злочини. Приводи для судового розгляду, вказані в законах Ману, є такими:

«несплата боргу, (потім) застава, продаж чужого, співучасть (в торговому чи іншому об'єднанні), невіддача даного» (VIII, 4)¹;

«несплата платні, порушення угоди, відміна купівлі-прода-жу, спір господаря з пастухом» (VIII, 5)²;

«дхарма у спорі про межу, наклеп, образа дією, крадіжка, насилля, а також перелюбство» (VIH, 6)³;

«дхарма чоловіка і дружини, поділ майна, гра в кості тоїцо — це вісімнадцять приводів для судового розгляду в цьому світі» (VIII, 7)⁴.

Першу групу приводів для судового розгляду, таким чином, становлять різні порушення договірних відносин.

Далі з певним ступенем послідовності розглядаються договори позики, купівлі-продажу, особистого найму, дарування та ін. При цьому передбачаються гарантії виконання договору, застава, поручительство. Перелік договорів не має вичерпного характеру. Взяті з повсякденної практики, вони подані як приклад.

Витлумачуючи договірні відносини, закони Ману формулюють і загальні принципові положення,- які стосуються усіх договорів. Так, договір виникає лише в силу добровільної свідомої згоди сторін. Не породжує обов'язкових відносин угода, укладена п'яним, божевільним, дитиною, старим (VIII, 163. «Договір, укладений п'яним, божевільним, страждаючим [від хвороби тощо], рабом, дитиною, старим, а також неуповнова-женим, — недійсний»; 164. «Угода, навіть підкріплена письмо­

¹ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 147.

² Див.: Там само.

³ Див.: Там само. — С. 162.

⁴ Див.: Там само. — С. 161.

вими документами, дачею застави тощо, не є істинною, якщо вона укладена в порушення дхарми, прийнятої у ділових відносинах»; 166. «Якщо боржник помер, а витрати здійснені для його сім'ї, [борг] має бути сплачений родичами, навіть тими, які поділилися, з [належної їм] власності»), а також угода, укладена внаслідок обману чи насилля (VIII, 165. «Обманну заставу чи продаж, обманний дарунок чи прийняття [його] — усе, де видно обман, потрібно відмінити»). Недійсними є договори, укладені рабами, крім тих випадків, коли вони укладені на користь господаря (VIII, 167. «Навіть якщо раб укладає договір на користь родини, то старшому [в домі], який живе в своїй країні чи за її межами, не належить відмовлятися від нього»)¹. Боргова кабала, яка призводила до рабства, виникала лише в тих випадках, коли боржник мав однакове або нижче становище порівняно з кредитором.

Досить детально розроблений в законах Ману найдавніший вид договору — договір позики. У відповідних положеннях дхармашастри знайшов відображення багатовіковий шлях розвитку цього інституту. З одного боку, вони свідчать про розквіт лихварства, про стягнення високих процентів за позиками, з іншого — зберігають елементи самоуправства, розправи кредитора над боржником. Кредитор мав фактично необмежену владу над боржником. Допускалися такі засоби отримання боргу, як хитрощі, примус (шляхом захоплення його синів, тварин чи облоги його будинку), сила (коли кредитор, схопивши боржника, приводить його у свій будинок і тримає у себе, морячи голодом та б'ючи до тих пір, доки він не заплатить боргу).

Санкція за самоуправство кредитора з боку держави знайшла відображення у шлоці 176 гл. VIII, що встановлювала для царя право штрафувати боржника, який скаржиться на кредитора, що вимагав сплати борга «сваволею». («Той, хто скаржиться цареві на кредитора, який вимагає [сплати боргу] сваволею, має бути примушений царем сплатити четверту частину [боргу як штраф] і суму боргу тому [кредитору]»)².

Особливе місце у давньоіндійському праві посідав договір особистого найму. Напіврабське становище безправних орендарів, сільськогосподарських працівників у ряді випадків було гіршим, ніж становище раба, забезпеченого хоча б мінімально хар-

¹Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 161. ²Див.: Там само. — С. 162.

чами. У давньоіндійській літературі раби та наймані працівники згадуються разом і характеризуються однаково, наприклад, у спеціальній главі (III, 65.13) Артхашастри, яка містить правила стосовно рабів і працівників».

Багатовіковою практикою були встановлені норми оплати праці найманого працівника — 1/10 частина врожаю, проте їх, як правило, не дотримувалися через залежність працівника, який часто змушений був відмовлятися від особистої свободи, стаючи рабом за утримання. Наймана праця зневажалася вищими варнами. Не випадково в законах Ману (примітка до блоку 6 гл. IV) служіння характеризується як «собачий спосіб життя», а брахману всіляко рекомендується уникати його. Вкрай важкими були і умови особистого найму. Найманий працівник, який не виконав роботи, мав сплатити штраф (VIII, 215. «Найманий працівник, який, не будучи хворим, з нахабства не виконує встановленої роботи, має бути оштрафований на вісім крішнал, і його платня не повинна бути виплачена йому»), йому не виплачувалася «наймана плата..., навіть якщо він був хворий», і робота у зв'язку з цим була «дещо незавершеною» (VIII, 217. «Хворий він чи здоровий, [але] якщо обумовленої роботи він не зробив, платня йому не повинна видаватися навіть за роботу [тільки] трохи незавершену»)¹.

Для договору купівлі-продажу характерним було те, що кастові бар'єри накладали ряд обмежень на можливість займатися торгівлею представникам вищих вари і на торгівлю людьми (X, 85. «Хто відмовляється від повного дотримання дхарми через брак засобів до існування, той для прирощення багатства може торгувати товарами, якими торгують вайшії, роблячи [такі] винятки: 86. Слід уникати при торгівлі усіляких соків, приготованої їжі, кунжуту, каменю солі, худоби і людей; 87. Усілякої фарбованої тканини, а пенькової, лляної та вовняної, — навіть якщо вона не фарбована, плодів, коренів, а також лікарських рослин; 88. Води, зброї, отрути, м'яса, пахучих речовин — в усіх випадках, молока, меду, кислого молока, коров'ячого масла, рослинної олії, солодощів, трави куща; 89. Усіх лісових тварин, а також таких, що мають ікла, птиць, п'янких напоїв, індиго, лаку, а також усіх однокопитних; 90. Землероб може продавати для [виконання] дхарми чисті і такі, що недовго зберігалися, зерна кунжуту, виростивши [їх] сам добровільно шляхом земле­

¹Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., I960. - С. 166.

робства; 91. Якщо він користується зернами кунжуту інакше, ніж для їжі, мащення і дарування, він, відродившись хробаком, занурюється у собачі екскременти; 92. [Через торгівлю] м'ясом, лаком та сіллю він негайно стає ізгоєм, через торгівлю молоком брахман робиться за три дні шудрою; 93. Через добровільну торгівлю в цьому світі іншими [забороненими] товарами брахман протягом семи ночей стає вайшієм; 94. Соки можна обмінювати на соки, але не сіль на соки, приготовану їжу на непри-готовану, кунжут — на зерно, рівне йому [за вартістю]; 95. Кшатрій, потрапивши у біду, може існувати усіма цими [засобами], але йому ніколи не слід навіть думати про більш високий спосіб життя; 96. Хто нижчий за народженням, із жадібності живе заняттями вищих, того цар, позбавивши майна, нехай негайно вижене з касти; 97. Краще своя дхарма, погано виконана, аніж добре виконана чужа, оскільки той, хто живе [виконанням] чужої дхарми, негайно стає ізгоєм»)¹.

В Індії не було ринків рабів. Найбільш ганебною з усіх видів торгівлі, негідної вищих каст, вважалася торгівля людьми. Самопродаж і продаж родичів у рабство мали наслідком вигнання з касти (XI, 60. «Убиття корів, принесення жертв для негідних жертвоприношення, перелюбство, продаж самого себе, залишення гуру², матері, батька й сина, [священного домашнього] вогню, припинення повторення Веди; 62. Опорочения дівчини, лихварство, порушення обітниці, продаж ставка, саду, дружини і потомства»).

Відносно слабкий розвиток товарно-грошових відносин відбився на деякій нестабільності договору купівлі-продажу, який міг бути розірваний протягом 10 днів після укладення угоди (VIII, 222. «Якщо будь-хто у цьому світі, купивши чи продавши Що-небудь пожалкував про це, , він може віддати чи отримати цю річ протягом 10 днів»)³ без будь-яких причин. Треба зазначиш, що відповідно до ранніх дхармашастр договір купівлі-продажу міг бути и розірваний в будь-який час.

3.3. Регулювання шлюбно-сімейних відносин за законами Ману

Способи укладення шлюбу за законами Ману. Два великих племені майже виключно займають поприще всесвітньої істо­

¹ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный

Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 222, 223.

² Гуру — учитель, брахман, який навчає священному писанню. ³ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный

Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. -! С. 166.

рії — арійське та семітське. Якщо простежимо за характером цих двох племен протягом усього їх існування, будемо вражені глибокими розбіжностями, які всюди й в усьому виявляються між ними. На самому початку свого історичного існування ті племена, дальню гілку яких становимо і ми, називали себе «світлими» (агіоі), і цим іменем несвідомо відзначили той особливий характер, який відбився на усій їхній історії. Всюди, де б ми їх не спостерігали, від Гангу до Міссісіпі, від старих «Вед» і до нашого часу, вони сповнені життєрадісних почуттів, люблять природу і поклоняються красі, та не заглядаючи в далеке майбутнє, повністю віддають теперішньому усі душевні сили. Неможливо навіть перелічити усі види діяльності, якими займалися вони, і якщо історія так безмежно багата на події, якщо те, про що розповідає вона, так нескінченно різноманітне, то це завдяки виключно особливостям арійського духу¹.

Розгляньмо докладніше питання про те, яке правове становище відвели арійці заміжній жінці у законах Ману Стародавньої Індії.

У законах Ману перелічено вісім способів укладення шлюбу: добродійних і згубних, і тут, і після смерті для чотирьох каст. Суть цих способів полягає у наступному: «Брахми, богів, ріші, праджапаті, асурів, гандхарвів, ракшасів і (спосіб) восьмий, найгірший — пишачів. Потрібно знати, що (перші) шість (способів) вважаються законними для брахмана, для кшатрія — чотири останніх (способи); ті самі (способи), за винятком (способу) ракшасів, залишаються законними і для вайшія і для шудри. Знавці вважають найкращими (способами) для брахмана перших чотири, для кшатрія — один (спосіб) — ракшасів, а для вайшія та шудри — один (спосіб) — асурів. А тут (у цій статті) з п'яти (останніх способів) визнані три законними і два незаконними; (способи) пишачів й асурів не повинні вживатися ніколи. Або кожен окремо, або обидва разом». Вищевказані два (способи) гандхарвів і ракшасів визнані законними для кшатрія².

Щоб зрозуміти цю градацію, слід пам'ятати, що брахмани становили жрецьку касту; кшатрії — військову; вайшії — касту поселенців, які займалися торгівлею і землеробством; шудри — касту залежних людей, певно, підкорених мешканців, які служили першим трьом кастам. Як сказано в законах Ману: «А зара-

¹ Див.: Розанов В. В. Религия, философия, культура. — М., 1992. — С. 14.

² Див.: Синайский В. И. Личное и имущественное положение замужней женщины. — Юрьев, 1910. — С. 52; Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. — М., 1960. — С. 54.

ди процвітання світів він (Брахма) створив із своїх уст, рук, стегон, ступень (відповідно) брахмана, кшатрія, вайшія і шудру»¹.

Отже, якщо так можна сказати, споживча вартість² різних частин тіла священного Брахми — уста, це, виявляється, найважливіша частина тіла.

Батько сам, запросивши брахмана, який добре знає веди, віддає йому наречену, обдарувавши і ушанувавши її. Це є шлюбом Брахми. А коли батько, під час здійснення жертвоприношення у трьох вогнях, розкладених як належить, віддає свою дочку, вбравши її, жрецеві, який здійснює священнодійство, — такий шлюб називають шлюбом богів. Отримавши від нареченого одну чи дві пари корів за законом, батько віддає дочку із здійсненням шлюбних обрядів. Це називається шлюбом ріші. Якщо батько віддає свою дочку, вшанувавши нареченого і про-воджаючи їх словами: «разом обидва виконуйте закон», то такий шлюб переказ називає шлюбом праджапаті³. Якщо батько вищає свою дочку за її бажанням паренному, який скільки може, дає майно родичам чи самій нареченій, то такий шлюб називається шлюбом ; асурів Добровільне поєднання один з одним нареченого і нареченої називається гандхарвовим любовним поєднанням пари. Коли той, хто вчинив убивство, нанісши рани, здійснивши розгром (наречений), забирає силою з дому наречену, яка кричить про допомогу і плаче, то такий шлюб називається шлюбом ракшасів. Коли в безлюдному місці будь-хто заволодіє дівчиною, яка спить, сп'янілою, безтурботною, це — восьмий найгірший (спосіб), названий шлюбом пишачів⁴. На-I наперед не можна не помітити, що деякі з перелічених спосо-бів укладення шлюбу мають релігійні підстави, наприклад, спо-соби Брахми, богів і частково праджапаті⁵.

Інші способи, такі як ріші й асурів, відрізняються юридичним характером, в їх основу покладено купівлю-продаж наре-ченої. Нарешті, способи гандхарвів, ракшасів і пишачів мають, найімовірніше, побутовий характер; їх основу становить заволо-діння дівчиною з її згоди (добровільне), незважаючи на її опір

¹ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 23.

² Споживча вартість — це здатність товару задовольняти нашу потребу; говорячи про неї можна сказати, що важливіше — ґудзик чи ложка, рука чи уста. ³ Див.: Закони Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным.- М., 1960. - С. 55.

⁴ Див.: Радхакришнан С. Индийская философия. — Т. 1. — СПб., 1994. — С. 49. ⁵ Див.: (иконы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.Ильиным. - М., 1960. - С. 167.

(насильне), і заволодіння дівчиною, неочікуване для неї. Ці ос-танні три способи різко відрізняються від перелічених вище тим, що вони не супроводжуються переданням дівчини нареченому її батьком чи родичами. А це передання є, за законами Ману, вельми суттєвим для укладення шлюбу, оскільки таким чином наречений, отримуючи передану йому дівчину, набуває разом з тим і владу над нею. «Формула благословення і жертва творцеві істот застосовуються в шлюбах заради закликання добробуту на молодих, а переданням нареченої виникає влада чоловіка»¹. Слід зазначити, що слово vivaha, вжите у цьому місці для визначення поняття шлюбу, означає в буквальному розумінні «введення», тобто відведення нареченої до будинку нареченого. Крім того, слово svamya, вжите у цьому ж тексті для визначення поняття влади, означає не просто подружню владу, а «володіння» «панування», «право власності»².

Отже, усі вісім способів укладення шлюбу, перелічені у законах Ману, можна поділити на дві групи: 1) на способи з переданням нареченої нареченому її батьком чи родичами³ («Кому б не віддав її батько чи з дозволу батька брат, їй слід підкоритися йому за життя і не зневажати його після смерті»); 2) на способи без такого передання. Юридичною мовою перший спосіб може бути названий похідним, а другий — первісним способом придбання жінки.

Взяття руки було передбачене як церемонія в шлюбах осіб однієї касти, тримання палиці, стріли, вістря палиці, краю одягу—в протилежному випадку. (43. «Обряд поєднання рук передбачається під час шлюбної церемонії з жінками тієї ж вар-ни; належить знати наступний обряд у разі шлюбу серед представників різних варн: 44. Під час обряду шлюбу з чоловіком більш високої варни кшатрійка повинна тримати стрілу, дівчи-на-вайшійка — стрекало, шудрянка має тримати край одягу»).

Чи вказують ці символи на придбання жінки чоловіком за допомогою руки, стріли, палиці? Що означало тримання краю одягу? Чи було це символом того, що жінка вважалась власністю того чоловіка, за край одягу якого вона трималась?⁴

¹ Див.: ЗакониМану / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиним М., i960. - С. 167.

²У римськомуПраві слово manus, в буквальному розумінні «рука», означало також просто фізичну силу, речове панування.

³ Наприклад, бpaтом нареченої з дозволу її батька (Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. — М., 1960. — С. 115).

⁴ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М„ 1960. - С. 57.

Зміст усіх цих способів один: жінка придбавалась чоловіком, подібно речі, у власність придбавача як дружина. Цей погляд на жінку як на річ проведений однак у законах Ману вкрай непослідовно. Це пояснюється тим, що пізніший чи пізніші редактори зводу законів Ману дивилися на жінку вже як на суб'єкт, на особу, а не як на об'єкт або річ права. Тому в законах Ману бачимо двоякий погляд на жінку: як на річ і як на особу. Ці два погляди постійно дають про себе знати при читанні законів Ману. Так, у них настійливо повторюється, що жінка не може бути предметом купівлі-продажу¹. Між тим, у законах у багатьох місцях йдеться про сплату нареченим батьку чи його родичам ціни нареченої (віно, шулька, culka — ціна нареченої). Так, «чоловік нижчої касти, який має зв'язок із дівчиною вищої касти, заслуговує на тілесне покарання, а чоловік, який має зв'язок з дівчиною однієї з ним касти, має дати батькові нареченої віно, якщо батько згоден» (VIII, 366. «Нижчий, що зійшовся з вищою, заслуговує на тілесне покарання; той, хтЬ зійшовся з рівною, має сплатити шлюбну винагороду (culka), якщо батько згоден»).

У деяких випадках батько позбавляється віна за дочку (IX, 93. «Не повинен давати батьку віно той, хто бере дівчину, яка стала здатною до шлюбного життя, тому що батько пропустив час появи в неї крові)». «Якщо у дівчини, за яку сплачено віно, помер той, хто дав віно, вона має бути віддана деверю, якщо дівчина згодна»². Цікаво, що незважаючи на цей цілий ряд норм про ку-півлю - продаж, в законах Ману заперечується купівля-продаж нареченої як спосіб укладення шлюбу. «Видаючи дочку, навіть шудра не повинен брати віно, оскільки приймаючи віно, він здійснює прихований продаж дочки»³. У формі вірша (IX, 100) сказано: «Ми зовсім не чули, щоб навіть у попередні століття існував продаж дочки за плату, приховану під іменем віно». Певно, пояснити протиріччя віршів Ману VIII, 360, 369; IX, 93, 97, з одного боку, і IX, 98, 100 — з іншого, можливо лише тим, що редактор віршів [IX, 98. «Навіть шудрі, який видає дочку заміж, не слід отримувати винагороду, бо той, хто отримує винагороду, здійснює продаж дочки»; IX, 100. «Ніколи, навіть у попередні іс-

¹ Батько, який усвідомлює свої обов'язки, не повинен брати за дочку навіть малого віна, бо людина, яка бере через свою жадібність віно, стає продавцем своїх нащад­ків (Див.: Там само. — С. 57, 58, 106).

²Див.:Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М.; 1960. - С. 193. ³Див.: Там само.

нування, ми не чули про таку справу, як таємний продаж дівчини із встановленою ціною (mulya), що називається винагородою (culka)»] і редактор віршів [VIII, 360. «Жебраки, розповідачі, люди, які виконують підготовчі обряди під час жертвоприношення, ремісники — можуть розмовляти з жінками — якщо їм це не заборонено»; 369. «Для дівчини, яка розбещує іншу дівчину, накладається штраф у 200 пан, нехай вона виплатить подвійну шлюбну винагороду, а також отримає 10 різок»; IX, 93. «Той, хто узяв за дружину дівчину, яка досягла зрілості, може не сплачувати батьку винагороду (culka), бо через допущення безплідності її відправлень той втрачає право власності (svamya) на неї»; IX, 97. «Якщо після того, як винагорода (culka) за дівчину була дана, той, хто дав винагороду, помирає, вона має бути віддана деверю, якщо дівчина згодна»]¹ були різними людьми.

Мабуть, можна припустити, що на той час, коли жив пізні­ший редактор законів Ману, вже вийшла з ужитку (і, певно, задовго до нього) купівля-продаж нареченої як дійсний, а не обрядовий спосіб укладення шлюбу. Отже, у законах Ману на­лежить розрізняти щонайменше дві редакції чи, інакше кажу­чи, два правових нашарування. Крім того, заперечуючи продаж дочки, закони Ману дозволяють продаж сина² (160. «Син незаміжньої дівчини (kanina), син, принесений нареченою (sahod-ha), куплений син (krita), син жінки, яка вдруге вийшла заміж (paunarbhava), який віддав сам себе (svayamdata) та син шуд-рянки — шість, які є не спадкоємцями, проте родичами»). І ще одна стаття, яка свідчить про можливість продажу сина (174. «Якщо хто-небудь, бажаючи мати нащадків, купує у присутності батьків рівного чи навіть не рівного собі, то такий син — куплений»).

Отже, у цих законах збереглися вказівки на різке вираження речової влади батька і чоловіка так само, як і в римському праві³. Однак, як і в римському праві, так і за законами Ману, вже заборонявся продаж дружини її чоловіком (46. «Ні внаслідок продажу (niskraya), ні залишення (visarga) її чоловіком дружина не звільняється від чоловіка, таку ми знаємо дхарму, встановлену колись праджапаті»)⁴.

¹ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 178, 193.

² Див.: Там само. — С. 199.

³ Однак, як і в римському праві, так і за законами Ману вже заборонявся продаж дружини її чоловіком (Див.: Там само — С. 188).

⁴ Див.: Там само.

Звертаючись до розгляду вищевказаних настанов законів Ману про дозволеність тих чи інших способів укладення шлюбу для окремих каст і водночас до викладення юридичних наслідків укладення шлюбу в той чи інший спосіб, маємо насамперед відзначити в цьому відношенні суперечливість настанов законів Ману.

Так, спочатку в законах Ману було вказано, що 6 способів (Брахми, богів, ріші, праджапаті, асурів і гандхарвів) вважаються законними для брахмана. А потім згадано, що, на думку знавців, найкращими для брахмана вважалися перші чотири. Нарешті, пізніший редактор законів Ману не говорить прямо про способи для брахмана. Проте, з одного боку, можна зробити висновок, що цей редактор дотримувався думки про законність п'яти способів для брахмана¹. Перші вищезазначені чотири способи укладення шлюбу, починаючи від способу Брахми, приводять до народження дітей, які за блиском подібні до брахмана і поважаються людьми. Вони мають якості краси і мужності, багаті, славні, купаються у задоволеннях, найдобродійніші і досягають ста років (III, 36. «Яка якість для кожної з цих форм шлюбу оголошена Ману, — усе це вислухайте, о брахмани, від мене, який правильно викладає»; 37. «Добродійний син жінки, яка вийшла заміж за формою брахма, звільняє від гріха десять предків, десять нащадків і себе двадцять першого»; 38. «Син від жінки, яка вийшла заміж за обрядом дайва, — сім предків і сім нащадків», син жінки, яка вийшла заміж за обрядом арша — по три; син жінки, яка вийшла заміж за обрядом праджапатья (кауа) — по шість»; 39. «У сім'ях, які виникли від чотирьох форм шлюбу, починаючи з першого — брахма тощо — народжуються сини, які сяють знаннями Веди, схвалювані вченими людьми»; 40. «Обдаровані якостями краси і доброти, багаті, славні, такі, що мають достатньо благ, найправедніші, вони живуть сотню років»).

У чотирьох останніх шлюбах діти народжуються віроломними, брехливими, ворогами Вед і священного закону (III, 41. «У сім'ях інших, що залишилися, дурних форм шлюбу народжу-ються сини жорстокі, які говорять неправду, ненавидять Веду і дхарму»). Взагалі рекомендується уникати останніх чотирьох способів (III, 42. «Бездоганне потомство у людей народжується

¹ Це випливає з того, що шлюб асурів (Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмано-вича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. — М., 1960. — С. 55) був вза-галі заборонений пізнішим редактором, а з іншого боку, з одного місця законів Ма-ну випливає що лише перші п'ять способів, крім способу асурів, призводили до ви-никнення їм влади чоловіка (VIII, 196; порівн. з 197). Порівн. також з 111, 35.

від бездоганних шлюбів, гідне осуду — від гідних осуду, тому слід уникати форм шлюбу, гідних осуду»)¹.

До того ж народження дітей у перших чотирьох шлюбах приводить до прощення гріхів багатьох предків, нащадків, а також до прощення власних гріхів². Втім, у законах Ману зазначається, що брахман має віддавати перевагу шлюбу з вилиттям води і переданням дівчини (III, 35. «Для брахманів (vijagray) схвалюється дарування дочки з вилиттям води, для інших варн цей обряд виконується за взаємною згодою»).

З іншого боку, редактор законів Ману поділяв думку знавців, оскільки лише перші чотири способи приводили до народження дітей, обдарованих усіма чеснотами, знанням вед, загальною повагою, а також супроводжувалися прощенням гріхів предків і нащадків. Більш правильним тому є той висновок, що пізніший редактор дотримувався думки про дозволеність для брахмана чотирьох способів укладення шлюбу (Брахми, богів, ріші, праджапаті)³. Для кшатрія рекомендуються, згідно з однією редакцією законів Ману, останні чотири способи (асурів, гандхарвів, ракшасів і пишачів, тобто купівля і заволодіння жінкою шляхом викрадення чи в інший спосіб. На думку знавців, найкращим для кшатрія був лише один спосіб — ракшасів (викрадення). Нарешті, на думку пізнішого редактора законів Ману, для кшатрія визнані законними кожен окремо чи обидва разом вже два способи — гандхарвів та ракшасів; способи ж асурів і пишачів повністю забороняються. Отже, пізніший редактор ставиться негативно до купівлі-продажу нареченої або неочікуваного для неї заволодіння. Навпаки, насильницьке заволодіння жінкою чи заволодіння нею з її згоди у вигляді викрадення чи без викрадення є для кшатрія законними. Так було, слід гадати, внаслідок того, що кшатрії становили військову касту⁴.

¹ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - M., 1960. - С. 56, 57.

² Див.: Там само. - 111, 37-38. - С. 57.

³ Виключення шлюбу асурів тісно пов'язане з негативним ставленням укладача законів Ману до купівлі-продажу нареченої (див. прим. 8, 9). Стосовно ж шлюбу гандхарвів ми не маємо суперечливих настанов: порівн. закони Ману, ІІІ, 41 (Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - M., 1960. - С. 56) і VIII, 196 (Див.: Там само. - С. 164).

⁴ Тут знову маємо протиріччя. 3 одного боку, для кшатрія укладення шлюбу шляхом викрадення за згодою чи без згоди нареченої чи просто заволодіння нею з її згоди вважається законним; з іншого боку, ці способи укладення шлюбу оголошені згуб­ними як у цьому житті, так і в загробному (III, 20; 41) і їх радять уникати (III, 42). Певно, перед нами знову дві редакції зводу законів Ману.

З цієї ж причини, певно, дві інші касти — вайшіїв (селян) і шудр (переможених людей, залежних) не могли укладати шлюб шляхом викрадення. Так, згідно з первісною редакцією лише три останніх способи — асурів, гандхарвів і пишачів — тобто купівля, заволодіння полюбовне і заволодіння, не очікуване для жінки, вважалися законними для вайшія та шудри. Найкращим способом для них, на думку знавців, був лише один спосіб — асурів, тобто купівля. Пізніший редактор ставився негативно до купівлі і оволодіння жінкою, не очікуваного для неї. Тому з чотирьох останніх способів він визнавав законним для вайшія та шудри лише спосіб гандхарвів, тобто полюбовне заволодіння жінкою.

Отже, бачимо доказ того, що вивчати стародавню історію дуже важко — що ні редактор, то інша думка.

Це нагадує вислів з одного і того самого приводу представників єврейського народу: «Мойсей сказав — усе від Бога, Соломон — усе від голови, Христос — усе від серця, Маркс — усе від живота, Фрейд — усе від сексу, Ейнштейн — усе відносно. Скільки євреїв, стільки й думок, скільки вчених, стільки й точок зору. Де ж істина?»

У законах Ману висвітлена соціальна картина виникнення, розвитку і зміни способів укладення шлюбу у давні часи. Насправді, вдумуючись в усі суперечливі думки, так як вони подані у законах Ману, про законність, перевагу, недозволеність ви-щеперелічених восьми способів укладення шлюбу, можна дійти таких висновків.

Викрадення як спосіб укладення шлюбу є найкращою формою укладення шлюбу для військової касти. Воїн міг і тому повинен був придбавати собі дружину силою. Звідси викрадення як спосіб укладення шлюбу сягає корінням військової організації громадянської общини. Цей спосіб був почесним, оскільки у першій редакції він вважався законним для військової касти і заборонявся для двох нижчих каст. Цей спосіб настільки відповідав військовій касті, що навіть пізніший редактор з його більш ідеальним поглядом на шлюб визнав цей спосіб законним для кшатрія. Усе це наводить на думку, що у викраденні маємо вбачати не тільки основний, а й іноді привілейований спосіб укладення шлюбу.