Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Тема 19. Сполучені Штати Америки в XX ст. 4 страница




Реформа сприяла спаду інфляції, зростанню доходів малозабезпечених прошарків населення. Водночас були урізані 20 соціальних програм, які створювали умови, за твердженням Р. Рейгана, для «паразитизму й утриманства громадян», що негайно позначилося на загостренні проблем житла, страхування по безробіттю на федеральному рівні, державного медичного страхування (за наявності великої кількості американців, які не застраховані на випадок хвороби). Подальші політичні зміни після періоду дерегуляції, який тривав понад 10 років, були прямо пов'язані з посиленням у США руху на підтримку соціальних програм, вимогами більш активної ролі держави в сфері економіки в зв'язку зі зниженням конкурентоспроможності країни у світовій торгівлі, необхідністю охорони навколишнього природного середовища тощо. Пошуки балансу, заходи регуляції і дерегуляції економіки і соціальних відносин, з якими прямо пов'язана проблема загальної чисельності бюрократичного апарату, його здешевлення, залишаються актуальним завданням країни.

5. Діяльність правоохоронних органів

США в XX ст. у цілому характеризувалися поступальним розвитком ліберальних порядків, які витримали перевірку часом навіть у 30-ті роки, коли країна опинилася на межі національної катастрофи і на порядок денний із усією гостротою було поставлене питання про введення надзвичайних заходів для подолання найжорстокішої економічної кризи. «Новий курс» як ліберально-демократична державна мобілізаційна модель і став своєрідною альтернативою іншої антикризової мобілізаційної моделі — фашизму, з його антинародним, тоталітарним режимом.

Однак і в США державний розвиток у парламентсько-демократичних формах і умовах політичного плюралізму не був рівним. Спади і підйоми організованого демократичного руху, посилення чи ослаблення сил реакції в зв'язку із змінами внутрішньо- і зовнішньополітичної обстановки безпосередньо відображалися на способах і методах здійснення державної влади, насамперед на діяльності надзвичайно строкатої американської системи правоохоронних органів і тісно пов'язаних з ними органів внутрішньої та зовнішньої розвідки. За даними аме­риканської преси, у США діє близько 40 тис. поліцейських органів зі своїми власними правами й інститутами. Розмаїтість їх структури і компетенції в окремих штатах і містах зумовлена головним чином федеративним устроєм країни.

Найважливішою ланкою системи правоохоронних органів поряд із судовою системою є аторнейська служба, що складається з федеральних, штатних і місцевих установ виконавчої влади, наділених повноваженнями від імені держави порушувати кримінальні справи, розслідувати порушення законів, підтримувати обвинувачення в суді, притягати правопорушників до кримінальної відповідальності. їх відмінність від європейських прокурорських органів полягає в тому, що вони не мають наглядових за законністю функцій, відіграють особливу політичну роль в американському суспільстві, не знають чіткої ієрархічної підпорядкованості — місцеві аторнейські органи не підпорядковані органам штатів, штатні — федеральним.

Призначає главу федеральної аторнейської служби — Генерального аторнея — безпосередньо президент зі згоди Сенату, який, відбираючи кандидата на цю високу посаду, керується насамперед міркуваннями партійної політики. Генеральний аторней виступає не тільки як глава цілої системи федеральних органів, що здійснюють слідчі, розвідувальні, розшукові, прокурорські та інші функції, а й як урядовий юрисконсульт, політичний радник президента. У його віданні перебувають тюрми, справи іммігрантів, боротьба з наркотиками та ін.

Водночас на федеральному рівні аторнейська служба є суворо централізованим апаратом, глава якого — Генеральний аторней — керує Міністерством юстиції США і своїми представниками у федеральних судових округах — аторнеями і маршалами. Маршали покликані виконувати всі накази і розпорядження федеральних судів. Вони керують і спеціальними поліцейськими формуваннями, які використовуються для забезпечення порядку за надзвичайних обставин.

Загальна тенденція розвитку державного апарату США визначила процеси централізації поліцейських органів, усе більшого зосередження влади в руках Генерального аторнея і підпорядкованого йому Міністерства юстиції, подальшого ускладнення структури цих органів, що відображає основні напрями їхньої діяльності. Більше половини великої кількості співробітників Міністерства юстиції (усього поліцейські сили налічують близько 0,5 млн чоловік) пов'язані зі слідством і оперативно-розшуковою роботою, зосередженою в таких його найбільших підрозділах, як ФБР, Служба імміграції і натуралізації (СІН), що перейшла до Міністерства юстиції в 1940 р., Адміністрація із застосування закону про наркотики (АЗЗН), створена в 1973 р. у зв'язку з тим, що наркоманія набула масштабів національного лиха.

У 1954 р. для боротьби з «комуністичною загрозою» і «шпигунством» був створений Відділ внутрішньої безпеки Міністерства юстиції, який у 1973 р. був об'єднаний з Відділом у кримінальних справах Міністерства юстиції. Слідчо-поліцейська діяльність цих підрозділів тісно перепліталася з офіційно визнаною негласною, внутрішньою розвідкою, збором інформації, яка не має прямого відношення до конкретного кримінального переслідування.

Формально ФБР, відділення якого створені по всій країні, покликане вести слідство за злочинами, передбаченими федеральним законодавством. У полі його діяльності, однак, опинилося значно ширше коло справ, особливо тих, які набувають гучного політичного резонансу. ФБР є органом таємного розшуку. У 1949 р. керівне становище ФБР як центру політичного розшуку було закріплене шляхом надання його главі функцій міжвідомчого координування діяльності із забезпечення внутрішньої безпеки, у тому числі операцій розвідувальних служб армії, авіації та військово-морського флоту.

Розвідувально-розшукова діяльність ФБР та інших підрозділів Міністерства юстиції тісно пов'язана з діяльністю спеціальних розвідувальних органів США, що входять до розвідувального співтовариства США. Основна ланка цього співтовариства — ЦРУ1. Закон 1947 р. формально не наділяв ЦРУ поліцейськими повноваженнями, спеціально підкреслюючи, що воно не виконуватиме функцій, пов'язаних із внутрішньою безпекою. Але обов'язок захищати «національну безпеку» створював широкі можливості обходу цих обмежень. Характеристика ЦРУ була дана в 1954 р. в офіційній доповіді спеціальної дослідницької групи під головуванням конгресмена Дулітла, у якій це управління було назване «таємною, психологічною, політичною і напіввійськовою організацією», для якої «вимоги норм людської

1 До розвідувального співтовариства, крім ЦРУ, входять Управління національної космічної розвідки, що спеціалізується на одержанні розвідувальних даних за допомогою засобів зв'язку, електронного шпигунства та ін.; Агентство національної безпеки (АНБ) — «таємна імперія» Пентагона, яка включає створене в 1961 р. Розвідувальне управління міністерства оборони США (РУМО) і відповідні відділи в армії, ВПС, ВМС; Управління розвідки і досліджень Держдепартаменту США та ін.

поведінки й американських традицій «чесної гри» повинні бути неприйнятні».

Відомий американський правознавець Л. Фрідмен у своїй книзі «Вступ до американського права», виданій в Нью-Йорку в 1984 р., вказує на ряд періодів в історії Американської держави XX ст., «які навряд чи викликають почуття гордості» американців. Він співвідносить ці періоди лише з бездіяльністю Верховного суду, покликаного стояти на варті законності. Але ці часи свідчать не тільки про просту бездіяльність Верховного суду США, а й про зміни в державній політиці, у діяльності всієї системи правоохоронних органів країни.

Наступ сил реакції на демократичні права і свободи американських громадян у перші десятиліття XX ст. став прямим наслідком загострення соціально-класових протиріч після 1917 р., Жовтневої революції в Росії, коли боротьба американських робітників за свої права супроводжувалася розмахом антимонополістичного, антивоєнного пацифістського руху проти участі США у Першій світовій війні, а потім за розслідування ролі військових промисловців у втягненні США в цю війну.

Проти демократичного руху був пущений у хід широкий арсенал каральних засобів. На знищення «червоної зарази», будь-якого прояву радикалізму була спрямована діяльність Бюро розслідування Міністерства юстиції, створеного в 1916 р. (майбутнього ФБР), що перетворилося вже тоді на могутній каральний апарат. У рамках Міністерства юстиції був створений також відділ загальної розвідки, який відігравав роль мозкового центру Бюро розслідування. До полювання за «червоними» підключилася армія, де в 1917 р. був створений «корпус розвідувальної поліції». У 1919 р. американський Сенат приймає резолюцію про покладення краю «більшовицькій пропаганді», відповідно до якої створюється сенатська слідча комісія, одна з перших серед комісій і комітетів «з розслідування антиамериканської діяльності».

У 1917 р. був прийнятий ряд надзвичайних законів воєнного часу, у тому числі закони 1917 і 1918 рр. про шпигунство, які почали широко застосовуватися до політичних супротивників режиму, до учасників антивоєнного робітничого руху та ін. їх зарахували до розряду «іноземних агентів», «підривних елементів», «саботажників, які підривають оборону США». На підставі Закону про заклик до заколоту 1919 р. каралися будь-які антиурядові висловлювання. Комуністична партія була оголошена «підривною організацією», що захищає більшовицький уряд Радянської Росії.

Після припинення дії в 20-х роках федеральних законів воєнного часу легіслатури багатьох штатів прийняли закони «про злочинний синдикалізм», «про злочинну анархію», відповідно до яких «антиурядовим агітаторам», якими визнавали членів Комуністичної партії США й інших лівих організацій, загрожувало покарання у вигляді тюремного ув'язнення на строк до 10 років.

Гоніннями за інакомислення, розширенням репресивної діяльності поліцейського апарату було відзначене і перше повоєнне (40—50-ті роки) десятиліття в США, а також увесь час так званої «холодної війни».

Головним напрямом післявоєнної «правоохоронної» політики стало переслідування комуністичного руху США, коли репресивний апарат особливо не розрізняв учасників демократичної опозиції, відносячи до «підривних», «екстремістських», «червоних» і членів Компартії США, і учасників антивоєнного руху і руху за громадянські права — чорних американців. У період «другої червоної паніки», як його визначають американські політологи, для боротьби з демократичними силами почав широко використовуватися Закон Сміта 1940 р. (Акт про реєстрацію іноземців), відповідно до якого оголошувалася злочинною «пропаганда насильницького повалення уряду», вводилося поняття „організації, яка перебуває під контролем іноземної держави».

Всупереч констатації в 1945 р. Верховним судом США факту про відсутність загрози з боку Компартії США «скинути уряд силоміць або шляхом насильства», будь-яке поширення ліворадикальних ідей почало прирівнюватися до «підбурювання до заколоту». У цей період створюється постійно діюча комісія палати представників американського Конгресу з розслідування антиамериканської діяльності, приймається серія президентських виконавчих наказів і антидемократичних законів. Виконавчий наказ № 9635 1947 р., наприклад, забороняв під приводом «несумісності» перебування на федеральній службі комуністів. Наказ, який його доповнює (№10450), 1953 р. із традиційним посиланням «на інтереси національної безпеки» прийняття або залишення на державній службі тієї чи іншої особи ставив у залежність від результатів попереднього розслідування ФБР.

Центральне місце серед антидемократичних правових актів того часу належало Закону про внутрішню безпеку 1950 р., який отримав назву по імені його авторів — Закону Маккарена-Вуда. Закон виходив з апріорної посилки, що комуністичні організації США створюють явну і реальну загрозу суспільному ладу та «існуванню вільних американських установ», будучи підривними, злочинними організаціями «комуністичної диктатури іноземної держави». Водночас Закон передбачав покарання у вигляді тюремного ув'язнення на строк до 10 років або штраф у розмірі 10 тис. дол. чи те й інше разом за будь-які дії, розцінені слідчими органами як такі, що спрямовані на встановлення у США «тоталітарної диктатури».

За ступенем небезпеки «підривні» організації класифікувалися в Законі для подальшої реєстрації в Міністерстві юстиції і вирішення питання про їх долю на «організації комуністичної дії» (це насамперед Компартія США), і «організації комуністичного фронту», до яких могла бути віднесена будь-яка демократична організація, політичні вимоги якої так чи інакше збігалися з вимогами Комуністичної партії США. Вирішення питання про віднесення громадської організації до тієї чи іншої категорії було довірено створюваному відповідно до Закону Управлінню з контролю за підривною діяльністю. Визнані «комуністичними» організації, що не пройшли у визначений термін реєстрації і не надали даних, яких вимагає Закон (про кількісний склад, посадових осіб, грошові надходження і витрати тощо), підлягали штрафу в 10 тис. дол., а їхні посадові особи за ті ж дії — кримінальному покаранню до 5 років тюремного ув'язнення, або штрафу до 10 тис. дол., або тому й іншому разом.

Закон передбачав також широкий перелік обмежень для членів комуністичних організацій: працювати в державному апараті, на військових підприємствах, виїжджати за кордон та ін. Кожна зареєстрована організація позбавлялася права користуватися послугами пошти для пересилання своїх програм та ін.

Друга частина Закону Маккарена-Вуда надавала президенту право оголошувати «надзвичайний стан внутрішньої безпеки» у разі вторгнення на територію або у володіння США ворога чи «повстання усередині США», що давало можливість Генеральному аторнею утримувати під вартою будь-яку особу на підставі простих підозр, що ця особа може взяти «участь або змовитися з іншими особами взяти участь в актах шпигунства і саботажу». Отже, узаконювалося антиконституційне право превентивного арешту і поміщення до концтаборів неугодних режиму осіб без суду і слідства.

Прийнятий слідом за Законом Маккарена-Вуда в 1954 р. Закон Хемфрі-Батлера про контроль за комуністичною діяльністю визнав Комуністичну партію США «знаряддям змови, що замишляє повалення уряду США», і оголосив її поза законом. Законом Маккарена-Вуда створювалася юридична база для антидемократичної політики обмеження прав американських громадян, яка одержала назву «маккартизму» по імені сенатора Дж. Маккарті, ініціатора розслідувань у Конгресі з виявлення «шпигунів і комуністів» у державному апараті США. Ніколи раніше тісний зв'язок Конгресу з ФБР не набував таких масштабів, як у 1953 р., коли Маккарті як голова сенаторського комітету з урядових операцій і його постійного підкомітету з розслідування був наділений широкими повноваженнями для перевірки діяльності будь-якого адміністративного органу. До слідчих операцій Конгресу, які призводили до тяжких наслідків — звільнення з роботи, політичної ізоляції тощо, був підключений і підкомітет юридичної комісії США.

Під тиском демократичної громадськості Верховний суд крок за кроком почав з 1963 р. визнавати явну неконституційність деяких положень Закону Маккарена-Вуда. У 1963 р. (і в 1967 р. повторно) суд округу Колумбія в справі Компартії США визнав вимоги її реєстрації такими, що суперечать V поправці до Конституції. У 1967 р. була оголошена неконституційною заборона надавати комуністам роботу на військових підприємствах та ін.

У 70-х роках США відходили від «маккартизму», як від важкої хвороби. Незаконною, злочинною називалася антидемократична репресивна діяльність ФБР і ЦРУ не тільки на сторінках газет, а й у слідчих комітетах, створених у 1975 р. в американському Конгресі. Ще в 1974 р. у зв'язку з деякими скандальними викриттями в друкованих засобах, різким ослабленням позицій республіканської адміністрації після «уотергейту» був виданий виконавчий наказ про скасування списку «підривних організацій».

У заключній доповіді «Обраного комітету сенату з розвідки», наприклад, йшлося про відсутність «необхідної законодавчої бази для забезпечення того, щоб розвідувальні відомства виконували свої завдання відповідно до конституційного процесу», а також про необхідність «механізму і практики нагляду Конгресу» за цими організаціями, зокрема «за витратами розвідувальних відомств».

Розслідування в Конгресі в 1975 і 1976 рр. стали поштовхом до проведення реформ апарату політичної поліції і розвідки, спрямованих на посилення контролю за ним і надання його діяльності більш гнучких форм. У 1976 і 1977 рр. в обох палатах Конгресу США були створені постійні комітети у справах розвідувальних установ з метою посилення нагляду законодавців за розвідувальною діяльністю.

Встановлений згодом контроль за діяльністю ЦРУ був ввірений Генеральному інспектору, який призначався із співробітників цього відомства, хоча інші відомства перебували під контролем незалежних генеральних інспекторів. Лише черговий скандал, у якому були замішані співробітники ЦРУ, пов'язаний з незаконним продажем зброї нікарагуанським «контрас», змусив Конгрес позбавити цього привілею ЦРУ. Прийнята у 1989 р. поправка до законопроекту про асигнування на потреби розвідки (за оцінками фахівців, вона становила тоді приблизно 25 млрд дол.) передбачила посаду ще одного незалежного генерального інспектора, якому ставилося в обов'язок двічі на рік доповідати про свою контрольну діяльність, а також про «суттєві проблеми, порушення і недоліки» у програмах і операціях ЦРУ комітетам Конгресу з розвідки. Формально широкі контрольні права генерального інспектора ЦРУ, який одержав доступ до всіх його архівів, доповідей і документів, обмежувалися, однак, правом загального нагляду за його діяльністю з боку директора ЦРУ, який може заборонити проведення у своєму відомстві будь-яких розслідувань під приводом «захисту життєво важливих національних інтересів США».


Поделиться:

Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 121; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты