Тема 2. Управління матеріально-технічним забезпеченням підприємства

Організація служби матеріально-технічного забезпечення.

Для управління матеріальними потоками в системі матеріально - технічного забезпечення, ефективної організації постачання необхідна концентрація функцій постачання. Це досягається через окрему службу на підприємстві.

Основними функціями служби матеріально-технічного забезпечення є:

1. Планування матеріально-технічного забезпечення, яке включає складання річних, квартальних планів з відповідними розрахунками і обґрунтуванням. У планах визначається потреба у всіх видах матеріальних ресурсів на заплановані обсяги робіт згідно норм витрати матеріалів.

2. Оперативно-заготівельна діяльність, до якої відносяться складання договорів та контроль за їх виконанням; організація комплексної та своєчасної поставки матеріалів.

3. Організація кількісного і якісного приймання матеріальних ресурсів, що поступають на підприємство. Перевіряється відповідність сировини, матеріалів вимогам, які передбачаються договорами. Тому при поставці на підприємство продукції з відхиленнями за термінами, кількістю, якістю служба матеріально - технічного забезпечення пред’являє постачальникам обґрунтовані претензії з зазначенням суми нанесеного збитку з метою відшкодування втрат.

4. Організація складського господарства. Необхідна для кількісного та якісного збереження матеріалів, зниження частки ручної праці на вантажно-розвантажувальних роботах, підготовки матеріалів до виробничого споживання, відпуску їх виробничим дільницям. В основі цієї роботи є також оцінка наявних складських площ і розробка планів їх раціонального використання, оцінка відповідності рівня складського господарства сучасним вимогам і розробка планів його розвитку за технічною оснащеністю.

5. Забезпечення своєчасного постачання виробничих дільниць матеріалами. Передбачає встановлення лімітів на відпуск матеріалів; організацію доставки їх в цехи; контроль за використанням матеріалів у виробництві.

6. Систематичний контроль за станом виробничих запасів. Здійснюється з метою забезпечення їх відповідності нормативному рівню за кожним видом матеріальних ресурсів. Служба матеріально-технічного забезпечення приймає всі необхідні заходи по скороченню понаднормативних матеріальних ресурсів.

7. Удосконалення організації матеріально-технічного забезпечення. Передбачає застосування нових форм постачання, встановлення тривалих господарських зв’язків, методів планування потоків ресурсів тощо.

Враховуючи підпорядкування названих структурних одиниць, структура служби матеріально-технічного забезпечення може бути централізована або децентралізована.

За централізованої форми всі основні функції зосереджуються у відділі матеріально-технічного забезпечення: планування, оперативна робота по завезенню матеріальних ресурсів, їх зберігання і доставка до робочих місць. Централізована форма характерна для невеликих і середніх підприємств.

Децентралізована форма передбачає відособлення складського та транспортного підрозділів в окреме господарство.

Децентралізація функцій постачання характерна для великих підприємств та їх об’єднань.

Служба постачання може будуватися за товарною, функціональною та змішаною ознакою.

Структура служби за товарною ознакою як правило, характерна для середніх і великих підприємств.

На невеликих підприємствах служба постачання будується, як правило, за функціональною ознакою.

Планування матеріально-технічного забезпечення.

Ефективність виробничої діяльності багато у чому залежить від обґрунтованого планування матеріально-технічного забезпечення.

План постачання підприємства представляє собою сукупність планово-розрахункових документів, в яких обґрунтовується потреба в засобах виробництва і визначаються джерела їх поповнення. Він складається з двох частин – розрахунку потреби в окремих видах матеріально-технічних ресурсів і балансу матеріально-технічного забезпечення.

В залежності від періоду, на який складаються плани матеріально-технічного забезпечення, вони поділяються на річні та оперативні.

Річні плани розробляються з врахуванням їх виконання за минулі періоди та змін, які відбулися в умовах виробництва і включають всю номенклатуру матеріалів, що споживаються на підприємстві. Ці плани безпосередньо пов’язані з планами соціально-економічного розвитку підприємства, планами технічного розвитку, капітального будівництва.

Оперативні плани складаються на квартал, місяць в специфікованій номенклатурі. Їх основне призначення – планування і організація завезення матеріально-технічних ресурсів на підприємство.

Основою розробки плану матеріально-технічного забезпечення є матеріальний баланс підприємства, за допомогою якого розрахунковим шляхом встановлюється взаємозв’язок потреб підприємства у матеріальних ресурсах з можливостями задоволення цих потреб. Матеріальний баланс формально можна представити у такому вигляді:

ПВП + ПКБ + ПНТ + ПРП + ПІ + ПНВ + ПЗ = Зп +Вв + ЕМР + ПМ,

де ПВП – матеріальні ресурси, необхідні для виконання виробничої програми; ПКБ – матеріальні ресурси на капітальне будівництво у плановому році; ПНТ – матеріальні ресурси, необхідні для освоєння нової техніки; ПРП – матеріальні ресурси, необхідні для ремонтно- експлуатаційних потреб; ПІ – матеріальні ресурси, необхідні для виготовлення інструментів та оснастки; ПНВ – матеріальні ресурси для приросту незавершеного виробництва; ПЗ – матеріальні ресурси для формування запасу; Зп – запаси матеріальних ресурсів на початок планового періоду; Вв – власне виробництво матеріальних ресурсів; ЕМР – планова економія матеріальних ресурсів; ПМ – потреба матеріальних ресурсів, що завозяться зі сторони.

Звідси визначається потреба в матеріальних ресурсів, яка повинна завозитися від сторонніх підприємств:

ПМ = ПВП + ПКБ + ПНТ + ПРП + ПІ + ПНВ + ПЗ – Зп –Вв – ЕМР.

Таким чином, основними джерелами покриття потреби у матеріальних ресурсах є завезення матеріалів від сторонніх підприємств (постачальників), залишки матеріальних ресурсів на складах і в цехах, мобілізація внутрішніх резервів, власне виготовлення ресурсів.

Мобілізація внутрішніх резервів є не тільки важливим джерелом покриття потреби підприємства в матеріальних ресурсах і покращує його фінансовий стан, але є важливим фактором підвищення ефективності господарювання за рахунок збільшення матеріальних ресурсів без додаткових витрат.

3. Господарські зв’язки у матеріально-технічному забезпеченні.

Поставка матеріальних ресурсів здійснюються через господарські зв’язки.

Господарські зв’язки представляють собою сукупність економічних, організаційних та правових взаємовідносин, які виникають між постачальниками та споживачами матеріальних ресурсів. Раціональна система господарських зв’язків передбачає мінімізацію витрат виробництва та обігу; повну відповідність кількості, якості та асортименту поставленої продукції потребам виробництва; своєчасність та комплектність її надходження.

Важливе значення має вибір раціональних видів господарських зв’язків з постачальниками необхідної продукції. При виборі того чи іншого виду господарських зв’язків доводиться керуватися сукупністю різних факторів, серед яких суттєвими є:

· обсяг споживання конкретного виду продукції;

· ступінь застосування певного виду продукції на інших підприємствах регіону;

· стійкість споживання певної продукції на підприємстві;

· кількість та розміщення виробників певного виду продукції;

· надійність роботи виробників певної продукції, їх можливості у швидкому реагуванні на зміну попиту та вимог до режиму поставок;

· період, протягом якого зберігаються споживчі властивості певного різновиду продукції;

· наявність і розміщення посередницьких постачальницьких організацій.

Господарські зв’язки між підприємствами можна класифікувати за такими ознаками: за масштабом дії; за тривалістю дії; за номенклатурою матеріальних ресурсів; за формами постачання підприємств-споживачів.

За масштабом дії: міжгалузеві, внутрішньогалузеві, міжнародні.

За тривалістю дії господарські зв’язки з поставки продукції поділяються на тривалі, короткотермінові, разові.

Тривалі господарські зв’язки – це зв’язки, які встановлюються і діють без змін більше року. Всі господарські зв’язки, що встановлюються терміном до одного року і змінюються за кварталами або півріччям, відносяться до короткотривалими.

Господарські зв’язки, що встановлюються тільки для однієї поставки – є разовими.

За формою постачання господарські зв’язки поділяються на прямі і опосередковані.

При прямих зв’язках встановлюються безпосередні взаємовідносини між виробником і споживачем, при яких продукція рухається від місця виробництва до місця споживання без посередників.

Опосередковані зв’язки здійснюються між постачальниками і споживачами через спеціалізовані підприємства, що є посередниками.

Договірні відносини у матеріально-технічному забезпеченні.

Господарські зв’язки між постачальниками та споживачами матеріальних ресурсів оформлюються договорами.

Договір поставки – договір згідно з яким постачальник зобов’язується в обумовлений термін передати товар покупцю, а покупець – прийняти його й оплатити.

Договір постачання є основним документом, що визначає права і обов’язки сторін з поставки всіх видів продукції. У ньому повинні бути вказані:

1) найменування (номенклатура) і кількість продукції, які належить поставити, її кількісні характеристики;

2) загальний термін дії договору і терміни поставки;

3) якість і комплектність матеріалів;

4) ціна і загальна сума договору;

5) вимоги, що представляються до тари та пакування;

6) порядок і форми розрахунків;

7) розрахункові та інші документи, які повинен надіслати постачальник отримувачу продукції;

8) платіжні і поточні реквізити постачальника і покупця, а також відвантажувальні реквізити покупця;

9) інші додаткові умови, які постачальник і покупець вважають за необхідними включити у договір поставки.

10) санкції за невиконання сторонами своїх зобов’язань;

11) арбітраж.

Невід’ємний елемент договору постачання – є специфікація. В ній обумовлюється кількість товарів, що мають бути поставлені, розгорнутий асортимент із поквартальним розподілом і визначених внутрімісячних обсягів постачання за термінами, передбаченими у договорі.

Ціни, визначені угодою, зазначаються у договорі, в специфікації або в протоколі погодження цін, який є частиною договору.

Терміни постачання товарів – це узгоджені контрагентами дати чи періоди, в які товари мають бути поставлені постачальником у визначені договором пункти. При їх встановленні враховують фізико-хімічні властивості продукції.

Вимоги до тари та пакування викладаються у тексті договору або здійснюється посилання на відповідні стандарти чи технічні умови, порядок повернення тари зазначають у договорі.

У договорі мають бути передбачені порядок відвантаження, доставки і здачі продукції.

Розрахунки між підприємствами при постачанні товарів здійснюються, як правило, в безготівковій формі з використання платіжних доручень, акредитивів, чеків. Договір постачання товарів може передбачати часткову чи повну передоплату за товари.

При наявності постійних тривалих господарських зв’язків між постачальником і споживачем заключається договір не на рік, а на декілька років, у межах визначеного плану виробництва у споживача матеріальних ресурсів.

Поняття про матеріальні ресурси та їх класифікація.

Під матеріальними ресурсамирозуміють частину оборотних фондів підприємства, що представлені всіма видами сировини, матеріалів, палива, енергія, які використовуються на підприємстві і є предметами подальшої переробки. Таким чином, матеріальні ресурси приймають участь у процесі виробництва одноразово, під час цього змінюють свою форму, більшість із них входить до складу новоствореної на підприємстві продукції і свою вартість відразу повністю переносять на продукцію.

Витрати матеріальних ресурсів на виробничому підприємстві складають більше 50% всіх витрат виробництва.

Це свідчить про те, що матеріальні ресурси є особливим предметом вивчення, так їх економія і раціональне використання мають значний вплив на зниження собівартості продукції (послуг).

Матеріальні ресурси поділяються на різні групи за певними критеріями.

1. За джерелами надходження:

– власні;

– куплені.

2. За ступенем участі у відтворювальному процесі:

– основного виробництва;

– обслуговування основного виробництва;

– управління виробництвом.

На підприємстві матеріальні ресурси представляють собою частину оборотних фондів. Вони поділяються на такі основні види:

1. Виробничі запаси:

– сировина, основні матеріали;

– допоміжні матеріали;

– паливо, енергія..

– мастильні матеріали.

– тара і тарні матеріали;

– запасні частини.

2. Матеріальні ресурси у незавершеному виробництві.

Показники витрат матеріальних ресурсів на підприємстві.

Витрата сировини, матеріалів, палива та електроенергії на підприємстві представляє собою їх виробниче споживання.

Розрізняють витрату загальну і питому.

1. Загальна витрата на виробництво охоплює всю кількість матеріальних ресурсів, витрачених підприємством:

а) на виконання програми по випуску готової продукції;

б) на ремонтно-експлуатаційні потреби;

в) на незавершене виробництво;

г) на інші роботи промислово-виробничого характеру (у тому числі роботи з раціоналізації та винахідництва), забезпечення підсобного господарства, культурно-побутові потреби.

Питома витрата матеріальних ресурсів конкретного виду представляє середню витрату на одиницю виготовленої продукції.

Питома витрата матеріальних ресурсів вираховується у натуральному виразі, оскільки за їх допомогою здійснюється:

а) порівняння поточної витрати із встановленою нормою та з витратою за попередній період;

б) розрахунки з економії або перевитрати конкретних видів сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Економію (перевитрату) на одиниці продукції складе величина:

Е_{МР од.} = М_{пит 1} – М_{пит 0}

або Е_{МР од.} = М_{пит 1} – М_{пит н}

Економія при витратах на весь обсяг продукції буде складати:

Е_МР = (М_{пит 1} – М_{пит 0}) О₁ або Е_МР = (М_{пит 1} – М_{пит н}) О₁

3. Показники рівня використання матеріальних ресурсів.

Основними показниками рівня використання матеріальних ресурсів є вихід придатної продукції, коефіцієнт корисного використання матеріалу.

1. Вихід придатної продукції — характеризує вилучення придатного продукту із перероблюваної сировини; застосовується при первинній обробці сировини, наприклад, вихід цукру із цукрових буряків, вихід міді із руди, вихід волокна із бавовни-сирцю. Цей показник характеризує ефективність витрачання сировини і розраховується за формулою:

2. Коефіцієнт корисного використання (Кв) матеріальних ресурсів на виробництво конкретної продукції визначається за формулою:

де – чистова витрата матеріалу, нат. од.;

– питома витрата матеріалу, нат. од.;

Величина цього коефіцієнта менше одиниці на величину врахованих у нормі відходів та втрат. Він повинен наближатися до одиниці за рахунок систематичного зниження втрат та відходів. Цей коефіцієнт основний показник використання матеріальних ресурсів в машинобудуванні та деяких інших галузях промисловості.

Показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

Ефективність використання матеріальних ресурсів – самостійна економічна категорія, яка характеризує корисний результат використання матеріальних ресурсів. Показники ефективності – це узагальнюючі показники їх використання. При кількісному обчисленні ефективності використання матеріальних ресурсів визначається співвідношення фактичних витрат матеріальних ресурсів і виготовленої продукції (матеріалоємність продукції) і обернене співвідношення — виробленої продукції і витрат матеріальних ресурсів (матеріаловіддача). Головною особливістю показників ефективності є вартісне вираження матеріальних витрат.

1. Матеріалоємність продукції.Під матеріалоємністю продукції розуміють середню фактичну витрату матеріальних ресурсів на одиницю продукції у натуральному або вартісному її вимірюванні, а також на одиницю корисного (споживчого) ефекту (потужності, ємності, вантажопідйомності тощо). Виходячи із цього визначення слідує, що матеріалоємність продукції може бути виміряна декількома показниками залежно від виду продукції і матеріальних ресурсів, які витрачаються на її виробництво.

Показники ефективності використання матеріалів:

· Питома матеріалоємність продукції:

,

де Мзаг – загальна витрата певного матеріалу на виробництво продукції у натуральному виразі.

· Загальна матеріалоємність:

де Мзаг_і – витрата і-го матеріалу у натуральному виразі,

Ці – ціна і-го матеріалу.

2. Матеріаловіддача продукції.

Характеризує ефективність витрачання матеріалів і показує, яка кількість продукції виготовлена за допомогою одиниці конкретного виду матеріальних ресурсів.

Сутність раціонального використання та економії матеріальних ресурсів.

Раціональне використання матеріальних ресурсів — це доцільне, обґрунтоване їх використання, їх витрати на рівні мінімуму при виробництві одиниці продукції.

Економія матеріальних ресурсів — це підвищення рівня їх корисного використання, яке виражається у зниженні витрати матеріалів на одиницю продукції (споживчого ефекту) при підвищенні або збереженні їх якості.

У співвідношенні понять «раціональне використання» і «економія» перший із них слід вважати більш ширшим. Не будь-яка економія передбачає одночасне створення умов їх раціонального використання (наприклад, економія за рахунок зниження споживчих властивостей продукції). У той же час раціоналізація використання матеріалів обов’язково веде до економії витрат суспільної праці.

Напрями, джерела та резерви економії матеріальних ресурсів.

Напрями економії матеріальних ресурсів представляють собою економіко – організаційні та виробничо-технічні заходи щодо залучення в оборот деякої частини матеріальних ресурсів із потенційно можливих джерел економії.

Залежно від характеру заходів, які розробляються на підприємстві відповідно до конкретних умов виробництва, основні напрямки економії матеріальних ресурсів поділяються на виробничо-технічні і організаційно-економічні.

До виробничо-технічного напрямку відносяться:

1. Підготовка сировини до виробничого споживання.

2. Механізація та автоматизація виробничих процесів.

3. Застосування прогресивних технологій.

4. Удосконалення конструкції виробів.

5. Використання відходів виробництва і вторинних ресурсів.

До організаційно-економічного напрямку відноситься:

1. Удосконалення та підвищення наукового рівня нормування.

2. Розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів.

3. Оптимізація обсягу і структурного співвідношення виробничих і товарних запасів.

4. Удосконалення контролю за споживанням матеріальних ресурсів.

5. Удосконалення форм матеріально-технічного забезпечення.

Джерелом економії матеріальних ресурсівє реальне, фізичне, потенційно можливе вивільнення будь-якої частини матеріальних ресурсів. Тобто за рахунок чого може бути досягнута економія.

За первісною класифікацією джерел економії матеріальних ресурсів виділяються два види: пряма й непряма економія.

Пряма економіяматеріальних ресурсів — це скорочення витрат матеріальних ресурсів на одиницю виготовленої продукції відповідної якості, утворюється безпосередньо у виробничому процесі.

Основні складові прямої економії: зниження конструкційної матеріалоємності продукції; удосконалення технології виробництва, спрямованих на зниження матеріальних ресурсів; підвищення якості продукції; використання замінників первісних матеріальних ресурсів; скорочення витрат і відходів виробництва тощо.

Непряма економіяможе утворюватися і в сфері виробництва і у сфері обігу. Вона утворюється поза виробничим процесом за рахунок раціонального складання і зберігання виробничих запасів, використання вторинної сировини. Основними складовими непрямої економії матеріальних ресурсів є: заготівля і використання вторинних ресурсів; залучення в господарський оборот понаднормативних і не використовуваних запасів матеріальних цінностей; скорочення витрат при зберіганні матеріальних ресурсів та при їх транспортуванні тощо.

Резерви економії матеріальних ресурсів – це невикористані можливості вивільнення матеріальних ресурсів. Економія матеріальних ресурсів у кінцевому випадку підвищує ефективність господарської діяльності підприємства. Економічний механізм впливу економії матеріальних ресурсів на результативність підприємства проявляється так:

1. Забезпечує зниження собівартості і підвищує рентабельність виробництва.

2. Збільшує обсяги виробництва продукції при тих самих витратах матеріальних ресурсів.

3. Відбувається економія капітальних вкладень, оскільки зменшує у них потребу у добувних галузях.

Управління матеріально-технічним забезпеченням підприємства передбачає не тільки управління постачанням, а й виконання всіх функцій, притаманних управлінню як виду діяльності:

· постановка завдання, яка включає накопичення інформації про стан матеріальних ресурсів підприємства, оцінку матеріаломісткості виробництва та його матеріальної потреби, проведення моніторингу наявних ресурсів та сировинного ринку потенціальних ресурсів. Планування потреби у ресурсах;

· реалізація поставленого завдання: формування остаточного рішення про розвиток сировинної бази підприємства, організацію постачання ресурсів, управління запасами матеріально-технічних ресурсів;

· контроль за ефективністю формування та використання матеріально-технічних ресурсів в усіх ланках виробничої системи.

Перелік завдань (дій) в розрізі перерахованих функцій матеріально-технічного забезпечення підприємства наведений у табл. 1.

Таблиця 1

Перелік основних завдань матеріально-технічного забезпечення в розрізі його функцій

Показники, що характеризують матеріально-технічне забезпечення підприємства.

Всі показники, що характеризують матеріально-технічне забезпечення підприємства обчислюється у натуральному, умовно – натуральному та вартісному виразі.

Майже всі показники матеріально-технічного постачання, запасів та витрат засобів виробництва, а також показники звітності обчислюють у натуральних вимірниках. Натуральні показники також дозволяють контролювати виконання договірних зобов’язань з поставок кожного виду продукції в асортименті; вивчати фактичну витрату різних видів матеріальних ресурсів на підприємстві; визначити розмір їх економії, запасів тощо.

Для деяких матеріалів, які мають одні й ті ж споживчі властивості, але в різних обсягах, використовують умовно – натуральні вимірники. Наприклад, різні види палива, споживчі властивості яких (теплотворна здатність) однакові, вимірюють в одиницях умовного палива.

Вартісні показники у матеріально-технічному забезпеченні підприємства використовуються меншою мірою. На практиці у вартісній формі визначаються такі показники: обсяг постачання засобів виробництва, витрати обігу тощо. Ці показники використовуються здебільшого для різних аналітичних розрахунків.

Наприклад, витрати на організацію матеріально-технічного забезпечення, економія від раціонального використання матеріальних ресурсів.