Грунти особливого складу, стану та властивостей.

До таких специфічних грунтів відносять наступні іх виді:просадочні грунти, мули, торфи і заторфовані грунти,засолені грунти, штучні грунти,грунти з сезонною та вічною мерзлотою.

Просадочні грунти -це грунти, які зменшують свій об’єм при заволоженні, іх типовим представником єлісові грунти і вони покривають біля

60% території України. Розрізняють типовий ліс (первинне відкладення),його колір-світло-жовтий, жовто-бурий і це борошнистий пилуватий суглинок і він макропористий ( відні ходи землерийних тварин), для них характерна відсутність шаруватості.Розрізняють також лісовидні суглинки( перевідкладені первинні утворення), вони шаруваті та утримують уламки різних порід.

Лісові грунти мають високий вміст карбонатів, що пояснює іхню міцність при малій щільності і при невисокій природній вологості, вони достатньо міцні та стійкі (здатні утримувати вертикальну стінку). При заволоженні руйнуються сруктурні зв’язки між частинками і під дією природного тиску відбувається його доущільнення , тому їх називають просадочними, вони можуть досягати 2-3м. ,що викликає великі деформаціі споруд. Просадочність визначають за допомогою критеріів просадочності Sr(ступінь вологості) та показника просадочності-Iss .Вони визначаються експериментальними методами. Непорушені грунти є досить стійкимі та міцніми основами, їх просадочні властивості поліпшують механічними та хімічними засобами.

Мули - це супіщано-глинисті відклади, які утворилися як структурний осадок у водному басейні при наявност мікробіологічних процесів. Вони мають темне забарвлення,запах гниття,текучу консистенцію,високу пористість, наявність органічних речовин. Їх характерна ознака –високі вологість та пористість, наявність гумусу( 10-12%-сопропелі), сильно стисливі, мають малу міцність, руйнуються при динамічній діі сил, являються поганими основами для споруд, поширені досить широко на Украіні. Будівництво можливе при застосуванні технічноі меліораціі.

Торфи і заторфовані грунти -це осадочні породи органогенного походження, що утворилися в результаті накопичення рослинних залішків та мінеральних домішок ( пісок, глина ) на болотах, в залежности від наявности гумусу можуть бути світлими та майже чорними. Іх характерна особливість - значні вологість та пористість ,тому вони мають високу стисливість та слабку міцність, тому такі грунти з інженерно-геологічної точки зору відносяться до слабо- і сильно- деформованих та нерівномірно деформованих грунтів( в залежності від вологості та пористості, тобто дуже мінливі властивості, які несприятливі для будівництва. При необхідності останнього виконують виторфування, вичавлювання торфу земляним полотном ( каміння, гравій та інш.) та інш.

Засолені грунти. До них належатьнапівскельні та всі нескельні, в яких накопичення солей, що в них відбулося впливає на їх фізико-механічні влас- тивості.Наявність солей в грунтах значно погіршуе їхні будівельні властивості, внаслідок вилуговування солей при змочуванні або фільтраціі відбувається суфозійна деформація ,що знижує їх міцність. Основні типи – солончаки, солонці, такири. Будівництва на таких грунтах потребують особливої уваги, їх можна використовувати при ваговому вмісті солей до 8%, інакше предбачають водозахисні засоби або додаткові засоби їх посилення ( наприклад хімічне закриплення ).

Штучні грунти –це грунти, що сформувалися чи формуються в результаті господарської діяльності людини і вони поділяються на скельні та нескельні. За умовами утворення вони можуть бути: перетворені у природному заляганні. Ущільнені у природному заляганні, насипні і намивні, а за умов походження-культурні та техногенні, перші - це місця стародавніх та сучасних поселень людини; другі - це перетворені на штучні, завдяки закріпленню у природному заляганню цементом, вапном,золами,силікатами, карбамідом,термічною та хімічною обробкою тощо. Техногенні є також ущільнені трамбуванням, укаткою, осушенням, відтаванням, кольматацією, віброущільненням, електроосмосом тощо. Такі грунти можуть бути задовільними основами для споруд та можуть потребувати тривалого доущільнення.

Сезонна та вічна мерзлота.Взимку грунти промерзають на деяку глибину,а в теплий час відтають.Таке черегування зумовило поняття сезонного промерзання.В холодну пору промерзлий шар завжди підстилається немерзлою товщею пород або рослинних грунтів. Товща сезонної мезлоти збільшується з підвищенням водопроникності порід і рослинних грунтів, тому глибина промерзання на Україні коливаеться від декількох см.(на півдні до 1,6м.в Карпатах і на півночі). Найбільш промерзають пухкі г.,менше - глини. Глибину промерзання визначають з допомогою природних досліджень та за емпіричними та аналітичними формулами.