Розділ II. Авторське право і суміжні права. Глава 4. Поняття авторського права

Глава 4. Поняття авторського права

двох концептуально різних систем — системи загального права (copyright) та цивільного права (droit d'auteur).

Країни загального права (США, Великобританія) розглядають авторське право за своєю суттю як форму власності, яку може створити автор (фізична або юридична особа) і, відповідно, яку можна використати з комерційною метою, як і будь-яку іншу фор­му власності. При цьому правожність автора перебуває виключно у сфері користування майновим потенціалом цієї форми власності (твором).

У країнах цивільного права (Німеччина, Франція та ін.) ав­торське право розглядається у двох площинах: як таке, що має ри­си власності і охороняється майновий зміст цієї власності; та, втілюючи концепцію природного права (твір є продовженням осо­бистості автора), охороняє особисте і невід'ємне право автора контролювати використання результату своєї інтелектуальної діяльності¹.

Розвиток міжнародної торгівлі між різними країнами у середині XIX ст. став поштовхом до вирішення проблеми територіального обмеження дії авторського права. У результаті з'являються окремі статті з питання авторського права у міжнародних торговельних договорах, згодом двосторонні угоди про взаємну охорону ав­торських прав. Слід зазначити, що найбільшу кількість двосто­ронніх угод з авторського права уклали Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Велика Британія, Німеччина, водночас такі країни, як Греція, Монако, Сербія, Румунія, Болгарія і Чорногорія, не уклали жодної подібної угоди.

Проте вже у кінці XIX ст. виникла необхідність розробки багато­сторонніх міжнародних угод з охорони авторського права з метою подолання значних розбіжностей у підходах охорони авторського права, що були породжені різними національними правовими ре­жимами та цими двосторонніми угодами. Таким чином, у резуль­таті тривалої дипломатичної конференції у 1886 р. була прийнята перша багатостороння конвенція — Берпська конвенція про охорону

'ЛипцикД. Авторское право и смежные права/ Пер. сфр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 53-56.

літературних і художніх творів (п'ять переглядів — у 1908, 1928, 1948, 1967 і 1971 роках; три доповнення — у 1896, 1914 і 1979 ро­ках)¹. Особливе місце, яке займає Бернська конвенція у системі джерел авторського права, пояснюється тим, що в ній уперше були вироблені міжнародний механізм взаємної охорони творів країн-учасниць на всій території Бернського Союзу (закріплення прин­ципу національного режиму), а також міжнародний стандарт охорони авторських прав, обов'язковий для всіх країн-учасниць (наявність у Конвенції норм імперативного характеру)².

Найбільш суттєві та радикальні зміни у питаннях правової охо­рони авторських прав почали відбуватися у другій половині XX ст. як на національних, так і на міжнародному рівнях.