Розділ II. Авторське право і суміжні права. Анни. Цей Статут став першим нормативним текстом, який визна­вав за автором його невід'ємне право власності на створений ним твір1

Анни. Цей Статут став першим нормативним текстом, який визна­вав за автором його невід'ємне право власності на створений ним твір¹. Головною метою Статуту королеви Анни було закріплення за автором книги виключного права на її друкування і опублікування протягом 14 років від дати першої її публікації, причому цей строк міг бути продовжений на такий же термін за умови, що автор ще живий, тобто загальний строк охорони авторського права до­рівнював 28 рокам. Щодо тих книг, які на момент прийняття Ста­туту вже були надруковані, встановлювався єдиний строк охорони протягом 21 року. Таким чином, Статут королеви Анни наго­лошував на охороні від несанкціонованого копіювання та опублікування опублікованих творів, і більшу користь він приніс не авторам творів, а видавцям (книгопродавцям). Також Статут передбачав умову про реєстрацію і депонування — опубліковані книги повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книго­видань), а копії повинні були депонуватися для використання університетами і бібліотеками. Статут королеви Анни діяв до прийняття Закону про авторське право від 1911 року².

У Франції скасування привілеїв видавців було викликане рево­люцією, яка відмінила привілеї усіх видів. У 1791 р. Конституційна асамблея прийняла Декрет (від 13 та 19 січня 1791 p.), який забез­печував право автора на публічне виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким уступлене це право. А у 1793 р. Консти­туційна асамблея прийняла Декрет (від 19 та 24 липня 1793 p.), відповідно до якого авторові надавалося виключне право на відтворення його творів протягом його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонас­тупників. Ці два декрети започаткували французьку систему ав­торського права та закріпили права автора, які він може викорис­товувати протягом усього життя, незалежно ані від опублікування, ані від додержання будь-яких формальностей (реєстрації)³.

Глава 4. Поняття авторського права

Поява теорії особистого (природного) права стала переломним моментом для розвитку системи правової охорони авторського права в Німеччині. Так, І. Кант вважав, що видавець виступає від імені автора та здійснює своєрідне управління його правами¹. Представники цієї філософської течії (Е. Лабуле, Ф. Ланге, К. Гербер, І. Фіхте та ін.) вбачали в авторському праві або праві автора не просто форму власності, яка забезпечувала автору або власнику права майнові винагороди, а розглядали майнову та іншу творчу діяльність автора як продовження або відображення особистості автора, відносно якої він мав право через природну справедливість на охорону як частини його особистості². Ця філо­софська концепція природного права мала великий та відчутний вплив на розвиток авторського права у континентальній Європі і стала безпосередньою основою розвитку немайнових прав ав­торів.

Дещо іншим шляхом, аніж європейські країни, пішли у питанні правової охорони авторських прав Сполучені Штати Америки. У 1976 р. був прийнятий Закон США про авторське право, який діє і понині. Слід зазначити, що концепція охорони авторських прав у США значною мірою базується на положеннях англійського Статуту королеви Анни. Так, перший закон США від 1790 р. передбачав охорону книг, карт і морських карт на строк 14 років від дати першої публікації, який міг бути продовжений на такий самий строк за умови, якщо їх автор був ще живий до закінчення першого строку, за умови дотримання сурових вимог реєстрації і депонування. Вимоги пов'язані з реєстрацією та депонуванням за­лишилися й у чинному Законі США 1976 p., проте строк охорони авторських прав значно збільшився — все життя автора плюс 50 років після його смерті³.

Виходячи з наведених вище шляхів становлення правової охо­рони авторського права, можна зробити висновок про існування

¹ ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.:
Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 20.

² Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 32.

³ Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для ву­
зов. - М.: Норма, 2000. - С. 1-3.

¹ Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для ву­
зов. - М.: Норма, 2000. - С. 3.

² Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 33

³ Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник — К.:
Юрінком Інтер, 2004. - С 26-27.