Глава З

Система правової охорони

та захисту результатів інтелектуальної

власності в Україні

§ 1. Гносеологічні аспекти становлення

та розвитку системи правової охорони

інтелектуальної власності в Україні

Після проголошення України незалежною суверенною держа­вою перед народом України, її Парламентом та Урядом постало питання про створення законодавчих та організаційних засад, які б забезпечували життєздатність нової держави. Ці процеси охопи­ли всі сфери діяльності і не оминули сферу захисту прав інтелекту­альної власності.

Міжнародний досвід функціонування систем охорони інтелек­туальної власності нараховує декілька сторіч. Наприклад, прий­нято вважати, що в Англії система охорони інтелектуальної влас­ності почала діяти з 1709 р., у Сполучених Штатах Америки — з 1790 р., у Франції (яка на відміну від більшості країн має кодифіковане законодавство у сфері інтелектуальної власності) — з 1791р.

Державна система охорони інтелектуальної власності в Україні, порівняно з іншими державами, є досить молодою, оскільки утво­рена лише на початку 90-х років XX ст. Водночас історичний екскурс дозволяє зробити висновок, що в Україні питання право­вої охорони об'єктів права інтелектуальної власності були на по­рядку дещо раніше, щонайменше — у часи створення незалежної

Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

української держави часів республіки та гетьманщини на початку XX ст.¹.

Так, у 1918 р. у складі Народного міністерства торгу і промисло­вості, що було складовою уряду Української народної республіки, входило 10 департаментів, серед яких були Департамент винаходів та Департамент з охорони промисловості.

В Українській Державі часів діяльності уряду Скоропадського замість вищезазначеного міністерства діяло Міністерство торгу і промисловості, до якого входив Департамент фабрично-заводсь­кий. У складі цього департаменту працював відділ винаходів, який «завідував справами по виданню патентів на винаходи, реєстрував товарні знаки, фабричні рисунки і зразки». Для проведення екс­пертизи, яка мала відношення «до видачі патентів і регістрації товарних знаків, фабричних рисунків і зразків», при відділі було утворено Експертний комітет. Зазначений комітет складався зі штатних урядовців організаційно-технічного відділу цього депар­таменту та фахівців окремих галузей, представлених зацікавлени­ми міністерствами, зокрема Військового, Внутрішніх справ, Морського, Шляхів, Праці, Фінансів та Земських Справ. Началь­ник відділу міг залучати до Експертного комітету по вільному найму осіб для попереднього розгляду заяв, з правом вирішально­го голосу. Кількість членів комітету встановлював міністр торгу і промисловості. При відділі винаходів діяли також канцелярія, бібліотека, архів патентних списків і альбомів, зареєстрованих ма­рок, зразків фабричних рисунків.

Особи, які бажали отримати охоронний документ на винахід, товарний знак чи фабричний зразок, повинні були написати заяву за встановленим зразком (на спеціальному друкарському бланку відділу винаходів), до якої необхідно було додати квиток Держав­ної скарбниці про сплату «на депозит відділу винаходів за привілею» 30 крб., два примірники опису винаходу та два малюн­ки. Урядовою постановою від 13 листопада 1918 р. сплата за роз-

¹ Тут і далі по тексту шодо історичних аспектів становлення системи правової охорони інте­лектуальної власності дані взяті зі статті: Дало В., Ферчук А. До історії становлення держав­ної системи охорони промислової власності України // Винахідник і раціоналізатор. — 2006.-№ 5.-С 21-24.

Глава 3. Система правової охорони та захисту результатів...

гляд прохань про видачу привілеїв була збільшена з 30 до 100 крб., за процедури, пов'язані з оформленням товарних знаків, — з 3 до 30 крб., фабричних моделей — з 50 коп. до 50 крб.

27 червня 1918 р., на підставі ст. 76 Зводу Законів Російської імперії, т. XI ч. 2, 1913 p., було видане «Регістраційне свідоцтво» за № 1 (як охоронне до видачі патенту). Даний документ засвідчив, що 19 червня 1918 р. від жителів Ростова-на-Дону, інженерів П. Грюнталя та Л. Антошевського одержано заяву про видачу патенту на дерев'яну підошву, яка заміняє калоші. Заявників повідомили, що необхідно, «з огляду на те, що м. Ростов-на-Дону не належить до України... додати довіреність на імення якого-не-будь повіреного, який мешкає в Україні». Свідоцтво № 1 було виготовлене на художньому бланку з емблемою (тризуб у восьми­кутній зірці), прикрашене пишним рослинним візерунком із вико­ристанням шрифту, стилізованого під давньоукраїнській скоро­пис. Про видачу реєстраційного свідоцтва № 1 було оголошено у «Державному Віснику» № 28 від 29 липня 1918 р.

12 вересня 1924 p., коли Україна була вже у складі СРСР, ЦВК і РНК СРСР прийняли Положення про патенти на винаходи, за яким патент став єдиною формою охорони винахідницьких прав¹. Було встановлено, що патенти видають на нові винаходи, які допускають промислове використання. Патент на винаходи видавали на 15 років, його можна було вільно відчужувати та передавати для використання іншій особі на розсуд патентово-лодільця. Держава залишала за собою право, у разі неможливості отримати добровільну згоду патентоволодільця, примусово відчужувати патент на свою користь у межах потреб державних підприємств і установ із виплатою патентоволодільцеві певної винагороди.

У цьому ж 1924 p., 12 вересня, було прийнято і постанову ЦВК і РНК СРСР «Про промислові зразки (рисунки і моделі)». Зазна­чений акт передбачав охорону промислових зразків, під якими розумілися нові за виглядом або формою художньо-промислові

¹ Тут і далі: Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Гнтер, 2004. — С 28-30, 41-44.

Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

рисунки, призначені для відтворення у відповідних виробах; нові за виглядом, формою, будовою або розташуванням частин моделі, призначені для промисловості, торгівлі, ремесла, домашнього вжитку і взагалі для будь-якої роботи.

У 1931 р. було прийнято Положення про винаходи і технічні вдосконалення, яке замінило патенти на авторські свідоцтва як основну форму охорони винахідницьких прав. Винагороду автору відповідно до зазначеного Положення виплачували не під­приємства, які використовували винахід, а галузеві органи з ви­нахідництва, які враховували розмір річної економії, одержаної від впровадження винаходу.

Патентне законодавство переглядали тричі — у 1941, 1959 і 1973 роках, коли приймалися чергові базові акти про ви­нахідництво.

У 1925 р. були прийняті Основи авторського права, які були до­повнені у 1928 р. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а у 1928 р. перетворилося щодо більшості творів на довічне право ав­тора. Основи закріплювали перехід авторських право до спад­коємців на 15 років після смерті автора.

6 лютого 1929 р. постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УСРР було затверджено пер­ший закон «Про авторське право», положення якого спрямовува­лися на стимулювання творчості, захист прав авторів.

8 грудня 1961 р. були затверджені Основи цивільного законо­давства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких був також присвячений авторському праву. Права авторів були значно розширені, скороченим був перелік винятків в авторському праві, більше регламентувалася діяльність організацій, які використову­ють твори, на які є авторські права.

18 липня 1963 р. Законом Української РСР був затверджений Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого при­свячувався авторському праву. Після приєднання СРСР у 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р.) було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено

Глава 3. Система правової охорони та захисту результатів...

строк дії авторського права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права.

У 1965 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про про­мислові зразки, Патентне відомство затвердило Положення про патентні зразки. Відповідно до них як промислові зразки охороня­лися нові придатні для виготовлення промисловим способом ху­дожні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом промислового ви­робу, які демонструють єдність технічних та естетичних якостей. 8 липня 1981 р. Кабінетом Міністрів СРСР було затверджено нове положення про промислові зразки.

Слід констатувати, що після проголошення незалежності у 1991 р. Україна отримала лише окремі елементи державної систе­ми охорони інтелектуальної власності, що перейшли від часів СРСР. Вони потребували докорінної перебудови відповідно до принципів ринкової економіки.

Можна зазначити, що початком організації національної па­тентної системи вважають 1993 рік, коли постановою Кабінету Міністрів України № 29 від 27 січня 1993 р. було засноване Дер­жавне патентне відомство України — центральний орган виконав­чої влади. За достатньо короткий час було сформовано ор­ганізаційну структуру Держпатенту, створено нормативно-правову базу для забезпечення правової охорони промислової власності в Україні, організовано систему реєстрації прав на використання об'єктів права промислової власності.

§ 2. Державна система охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні

Протягом останніх років в Україні сформувалася досить розгалужена організаційна структура органів, які прямо чи опосе­редковано забезпечують діяльність у сфері охорони та захисту інтелектуальної власності. Діяльність преважної більшості з них спрямована також на протидію правопорушенням та злочинам, що вчиняються у сфері інтелектуальної власності.

У складі Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради Українистворено підкомітети з питань інтелектуальної власності, з питань інноваційної діяльності, з питань науки тощо. їх завданням є роз-

Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

робка та розгляд проектів законів та інших нормативно-правових актів із питань інтелектуальної власності, проведення слухань то­що.

У структурі судової владиу складі Вищого господарського суду України у 2001 р. була створена Судова палата з розгляду справ у господарських спорах, пов'язаних із захистом права на об'єкти інтелектуальної власності. Спеціалізуються у сфері права інтелек­туальної власності і окремі судді господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також Апеляційних господарських судів. Слід відзначити, що більшість суддів, що здійснюють професійну діяльність у цій площині, отри­мали, крім фахової, також вищу освіту у сфері інтелектуальної власності, що дозволяє їм на більш високому професійному рівні вирішувати судові спори.

Спори з порушення прав інтелектуальної власності розгляда­ються також судами загальної юрисдикції та адміністративними судами.

У Кабінеті Міністрів Українистворений Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Метою його діяльності є забезпечення координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та підго­товки пропозицій щодо комплексного розв'язання проблем правомірного використання об'єктів інтелектуальної власності, виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України у цій сфері.

Центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності виступає Міністерство освіти і науки України,діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України. З квітня 2000 року у складі Міністерства освіти і науки України діє і йому підпорядковується Державний департамент інтелектуальної влас­ності (далі — Держдепартамент)¹. У процесі виконання покладе­них на нього завдань Держдепартамент інтелектуальної власності у встановленому порядку взаємодіє з Радою з питань науки та на­уково-технічної політики при Президентові України, центральни-

Офіційний сайт Департаменту: http://www.sdip.gov.ua

Глава 3. Система правової охорони та захисту результатів...

ми та місцевими органами виконавчої влади, Національною ака­демією наук, галузевими академіями наук, Радою міністрів Авто­номної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав.

Держдепартамент створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 601 «Про створення Державного департа­менту інтелектуальної власності» від 4 квітня 2000 р. як урядовий орган державного управління у складі Міністерства освіти і науки України.

Департамент очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра освіти і науки. Голова Департаменту має трьох заступників, у тому числі одного першого. Заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра освіти і науки, погодженим із головою Департаменту. Струк­туру та граничну чисельність працівників Департаменту затверджує міністр освіти і науки в межах граничної чисельності працівників цього Міністерства, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Положенням про Державний департамент інтелекту­альної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997, основними завданнями Де­партаменту є:

— участь у межах своєї компетенції в забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

— прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних на­прямків розвитку у сфері інтелектуальної власності;

— організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелек­туальної власності.

До функцій Держдепартаменту належать також:

— координація діяльності із передачі прав на об'єкти інтелекту­
альної власності, у тому числі створені цілком або частково за ра­
хунок державного бюджету;

— організація розгляду заяв і скарг щодо видачі охоронних
документів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших
звернень фізичних і юридичних осіб з питань інтелектуальної
власності;