Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Особисті немайнові права автора




Читайте также:
  1. C. 4.35. 13). - Авторитетом права прямо признается, что доверенное лицо отвечает за dolus и за всякую culpa, но не за casus, которого нельзя было предусмотреть.
  2. I.2.1) Понятие права.
  3. I.2.3) Система римского права.
  4. I.3.1) Развитие римского права в эпоху Древнего Рима.
  5. I.3.2) Историческое восприятие римского права.
  6. II. По правовому основанию различались иски цивильного права и иски преторские.
  7. II.3. Закон как категория публичного права
  8. Ius gentium и его роль в истории права
  9. IV.2.1) Понятие и классификация исков частного права.
  10. IV.4.5) Презумпции и фикции преторского права.

Стаття 438 ЦК України розкриває зміст особистих немайнових прав автора, які є складовою особистих немайнових прав інтелек­туальної власності, визначених у ст. 423 ЦК України. Особисті не­майнові права належать авторові твору незалежно від його майно­вих прав інтелектуальної власності на твір і зберігаються за ним у випадках передачі права на використання твору.

Особисті немайнові права забезпечують зв'язок особи автора з його твором. Особисті немайнові права автора на твір не мають економічного змісту, невід'ємні від автора і є абсолютними. Сутність цих прав виявляється у тому, що вони містять мінімум прав, які автор набуває у силу факту створення ним твору, та без яких авторство може втратити свій сенс. Але на відміну від прав людини, вони не виникають від народження, оскільки можуть на­лежати не всім людям, а лише тим, які є авторами творів. Ці права є немайновими, оскільки їх не можна оцінити у грошовому еквіва­ленті. Вони не набувають економічного змісту навіть тоді, коли у автора виникає можливість отримати більший прибуток — як у ме­жах договору, коли передбачається сума компенсації у разі їх пору­шення, так і у випадку підвищення популярності його твору, завдяки чому розповсюдження твору у споживачів асоціюється з ім'ям його автора.

Особисті немайнові права випливають із факту авторства на твір, тобто вони невід'ємно пов'язані з особою автора твору. Автор зберігає їх за собою впродовж усього свого життя, навіть у тих ви-

1 Пищик Д. Авторское право и смежные права/ Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 132-134.


падках, коли мова йде про твори, у яких закінчився строк правової охорони. Після смерті автора деякі його особисті немайнові права (право на недоторканість твору) захищаються його спадкоємцями або призначеними для цього особами.

Абсолютний характер особистих немайнових прав автора про­являється у тому, що вони захищаються від усіх і кожного (erga omnes) у тому розумінні, що особа, якій вони належать, може ре­алізовувати їх незалежно від будь-якої іншої особи, включаючи й ту особу, яка набула майнові права інтелектуальної власності на той самий твір за договором. Особисті немайнові права автора є невідчужувані, від них не можна відмовитись або передати їх за до­говором. Сутність невідчужуваності особистих немайнових прав проявляється в тому, що будь-яка передача авторського права на твір між особами може стосуватися лише майнових прав інтелек­туальної власності на цей твір, оскільки особисті немайнові права безпосередньо належать автору твору і тому:



— не можуть бути об'єктом вилучення, примусового виконання або експропріації;

— не можуть бути предметом розповсюдження на них дії стро­ку позовної давності, оскільки ці права не належать до сфери ко­мерціалізації;

— не можуть бути об'єктом страхування (суброгації), оскільки виникають із факту авторства. Вони мають необмежений строк дії.

Право авторства.Одним із головних немайнових авторських прав є право авторства. Право авторства на міжнародному рівні дістало закріплення ще у 1928 р. у Бернській конвенції про охоро­ну літературних і художніх творів. Під правом авторства зазвичай розуміється право автора вимагати визнання авторства на свій твір, тобто вимагати підтвердження, що саме він є автором створе­ного твору.

Право на ім'я.Право на ім'я багато в чому збігається з правом авторства, оскільки визнання права авторства означає, що авто­рові належить право називати себе так, як він того побажає. Він може вказати як автор своє справжнє ім'я, свій псевдонім або оп­рилюднити свій твір анонімно. У випадку оприлюднення твору право авторства і право на ім'я за своєю суттю є ідентичними по-




 




Розділ II. Авторське право і суміжні права


Глава 7. Зміст авторського права


 


няттями, оскільки за будь-якого використання оприлюдненого твору, у тому числі й уривка з твору, ім'я автора має бути обов'яз­ково зазначене.

У деяких випадках реалізація права на авторство і права на ім'я викликає певні ускладнення. Тому законодавець у ст. 438 ЦК України робить вказівку, що зазначення імені автора на творі може бути, якщо це практично можливо1.

Згідно з положеннями національного законодавства (п. 2 ст. 438 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 18 Закон України «Про авторське право і суміжні права») до особистих немайнових прав автора законодавець відносить право автора забороняти зазначення свого імені при оприлюдненні твору. Тобто на законодавчому рівні автору дозво-

1 Останнім часом досить широко поширене явище, коли такі твори, як мемуари, сповіді, ав­тобіографії пишуть зовсім інші люди, а не ті, що позначені на обкладинках книг. Природно виникає питання, яким чином співвідносяться такі явища із законодавством про авторське право і суміжні права, а також чи реально можливе існування гетерономів (осіб, які пишуть книги на замовлення) в межах чинного законодавства? Зазвичай гетеронімами, або літера­турними поденниками, вважаються автори, які пишуть твори для іншої особи, що опри­люднює такий гетерономний твір від свого власного імені.



У національних законах про авторське право і суміжні права країн СНД ані термін «гете-ронім», ані інше подібне поняття не використовується. Проте правомірне існування гетеро-нимів є можливим у рамках майже будь-якого національного закону про авторське право і суміжні права. Це пояснюється тим, що справжній автор твору і його замовник завжди мо­жуть розглядатися як співавтори — один розповідає про те, що було насправді або що було вигадане, а інший це записує і переробляє. // Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. - С. 253-255.

Оскільки взаємини співавторів за ст. 436 ЦК України можуть визначатися угодою між ни­ми, то відносини замовника та гетероніма можуть також регулюватися такою угодою. До то­го ж замовник може запропонувати разову винагороду за працю гетероніма за умови, що ос­танній виявить бажання опублікувати твір анонімно, а замовник — під своїм власним ім'ям, і що гетеронім не буде пред'являти претензій на авторську винагороду при опублікуванні твору. За таких умов з'являється твір лише з одним автором — замовником, який стає пер­винним суб'єктом авторського права на твір із повним обсягом особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності.

Дійсний автор (гетеронім) не може за законом передати свої особисті немайнові права, а свої майнові права інтелектуальної власності на твір він реально передав замовнику за пев­ну винагороду. Такі відносини начебто містяться в межах правового поля, але явно присут­ня моральна некоректність замовника. Подібна моральна проблема виникає і у випадках написання статей, доповідей, виступів, промов різних політичних, державних та інших діячів, а також керівників будь-якого рангу і рівня. Передача авторського права на такі тво­ри відбувається «за посадою» (ex officio) без явного порушення законодавства про авторсь­ке право. На відміну від творів великих форм, наприклад книг, у випадку написання статей, доповідей, виступів, промов у гетероніма немає навіть співавтора-замовника. Це пояс­нюється тим, що не вважається співавторством звичайне «виправлення» готового тексту замовником. Посадову чи іншу особу за таких умов можна вважати виконавцем твору, написаного гетеронімом.


ляється оприлюднювати свій твір анонімно. Проте у деяких країнах, які належать до англосаксонської правової системи, законодавство про авторське право, з одного боку, не містить змісту загальної нор­ми щодо особистих немайнових прав автора твору, а з іншого — прямо встановлює вимогу про обов'язкове зазначення автора.

Крім того, автор твору у разі, якщо він не виявляє бажання оприлюднювати свій твір під власним ім'ям, має право оприлюд­нити його під псевдонімом (п. З ст. 438 ЦК України). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» псев­донім — це вигадане ім'я, обране автором або виконавцем для по­значення свого авторства.

Автор самостійно вирішує питання про те, чи бажає він вияви­ти свій зв'язок із твором і яким способом (під власним іменем, під псевдонімом, ініціалами та ін.) або він бажає зберегти анонімність. Авторові, який використовує псевдонім, так само як і автору, який забажав залишитись анонімним, належать усі права на свій твір — як особисті немайнові, так і майнові права інтелектуальної влас­ності. Автор може у будь-який момент розкрити своє ім'я, але до­ки він цього не зробив, фізичні або юридичні особи за його згодою оприлюднюють твір під псевдонімом або анонімно. Ці особи не мають права розкрити ім'я автора без його згоди, в іншому випад­ку вони порушать особисті немайнові права автора.

Оскільки особисті немайнові права автора на твір є безстроко­вими, право на псевдонім або анонімність автора є непорушним навіть після смерті автора твору. Таким чином, ні спадкоємці, ані інші особи не мають права на розкриття імені автора, якщо автор їх не уповноважив це зробити у заповіті або будь-яким іншим спо­собом, що не залишає сумнівів щодо його наміру. Не буде розгля­датися як порушення особистих немайнових прав автора випадок, коли в іншому творі, який повністю або частково присвячений ав­торові і його твору, буде зазначене дійсне ім'я автора і цей твір буде оприлюднений. У такій ситуації особа, яка оприлюднила свій твір, присвячений іншому авторові та його творчості, має право вільно займатися науково-дослідною і критичною діяльністю.

Право захищати свій псевдонім, у разі якщо має місце привлас­нення або використання його на творі, автором якого він не є


 



6 7-259



Розділ II. Авторське право і суміжні права


Глава 7. Зміст авторського права


 


(випадки хибної атрибуції авторства твору), тісно пов'язане з пра­вом авторства. Разом з тим, це стосується не лише особистих не-майнових прав автора, оскільки рівною мірою є частиною права людини. Практично це право поширюється не лише на авторів, але й на усіх людей, оскільки хибна атрибуція авторства включає одночасно й випадки, коли привласнення має на меті використа­ти популярність автора або іншої людини.

Подібні факти достатньо поширені у сфері фальсифікації творів мистецтва (наприклад, підробка підпису відомих художників на картинах, які вони не малювали). Аналогічні випадки трапляють­ся і тоді, коли мова йде про використання відомостей про інших осіб (спортсменів, відомих діячів суспільного життя, а також тих осіб, яким присвячені спеціальні колонки у газетах і журналах та ін.). Це є одним зі способів завдати шкоди особі, ім'я якої вказане як автора твору. Відповідно, зацікавлена особа має право зверну­тися до суду за захистом свого авторського права на твір.

Щодо творів, які є результатом співавторства, кожний зі співавторів у повному обсязі є носієм особистих немайнових прав автора на твір. Ці права можуть бути реалізовані одним або кількома зі співавторів, якщо йому одному (або їм) була завдана шкода.

Право на недоторканість і цілісність твору (право на захист репу­тації автора).Право на недоторканість твору є особистим немай-новим правом автора на твір (ст. 439 ЦК України).

Право на недоторканість і цілісність твору дозволяє запобігати будь-якій його зміні або спотворенню, а також іншому посяганню на твір. Це право безпосередньо пов'язане з особою автора, що виявляється безпосередньо у самому творі. Автор має право вима­гати, щоб його думки, втілені у творі, не видозмінювалися, не спо­творювалися, а суспільство вправі претендувати на користування результатами творчості людського розуму у їх первинних формах. На погляд фахівців, це право, разом із правом на оприлюднення і правом на визнання авторства, є основним особистим немайнови-м правом автора на твір1.


На міжнародному рівні право на недоторканість і цілісність твору, разом з правом авторства, визнається Бернською кон­венцією про охорону літературних і художніх творів (ст. 6bis), яка встановлює таке: «Незалежно від майнових прав автора і навіть після уступки цих прав він має право вимагати визнання свого ав­торства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотво­ренню або іншим змінам цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, яке здатне завдати шкоди честі і репутації автора».

Те ж саме передбачається і у ст. 11 Вашингтонської панамо-аме-риканської конвенції (1946 p.), згідно з якою право на недотор­каність твору пов'язується з правом авторства на твір у такому формулюванні, в основу якого покладені номи Бернської кон­венції про охорону літературних і художніх творів, а саме: «...про­тидіяти будь-якій зміні або використанню твору, яке здатне завда­ти шкоду репутації автора».

Національне законодавство різних країн світу сприйняло вказані норми міжнародно-правових актів з авторського права. Проте при формулюванні норм національного законодавства були використані різні підходи. В основу першого підходу покладена об'єктивна концепція. Відповідно до неї національні закони, що охороняють твори від перекручень, спотворень або інших змін, які здатні завдати шкоди особистим немайновим правам або творчим інтересам автора, завдати шкоди честі чи репутації автора (Україна, Бразилія, Канада, Колумбія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція, Велика Британія, Італія, Іспанія та ін.).

Основу другого підходу складає суб'єктивна концепція. Відповідно до неї національне законодавство забороняє будь-які зміни (Аргентина, Бельгія, Куба, Франція, Японія, Литва, Латвія, Швейцарія, Румунія та ін.)1.

Право на недоторканість твору стосується також технічних умов комерційного використання творів незалежно від методів їх використання: видання, публічне виконання, звукозапис, переда-


 


1 Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. — С. 255.


1 ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 247.


 




Розділ II. Авторське право і суміжні права


Глава 7. Зміст авторського права


 


ча по радіо та ін. Саме тому видавці, постановники спектаклів, продюсери та інші особи, які використовують твір, зобов'язані не порушувати особистих немайнових прав автора на твір. Обов'язок додержуватися права на недоторканість твору поширюється на всіх осіб, які набули майнових прав на твір на підставі договору, а також які діють у межах обмежень, що встановлені у законодавстві про авторське право. Аналогічний обов'язок покладається на власника матеріального носія, що містить оригінальний твір (твір мистецтва, рукописи, музичні партитури тощо).

Зміст ст. 439 ЦК України дозволяє зробити висновок, що авто­ру та його правонаступнику надаються такі особисті немайнові права: право на недоторканість твору та право на захист репутації автора. При цьому законодавець визнає зв'язок між ними. На­справді право на недоторканість твору забезпечується правом на захист репутації автора. Вони вважаються близькими правами, але водночас це зовсім різні права. Право на недоторканість твору означає, що ніхто не має права змінити або переробити твір без згоди автора. Водночас автор має право дозволити переробку свого твору. Отже, ніхто не має права переробляти твір без згоди автора. Право на захист честі та репутації автора є особистим немайновим правом, його зміст полягає у тому, щоб протидіяти спотворенню, перекрученню змісту твору, переробку якого автор дозволив або не дозволив.

Право на захист честі та репутації автора, так само як й інші особисті немайнові права автора твору, викладені у ст. 438 ЦК Ук­раїни, не пов'язується зі строком життя автора. Після смерті авто­ра впродовж 70 років це право охороняється спадкоємцями автора або іншою особою, уповноваженою автором згідно із заповітом. При цьому право на недоторканість твору припиняє свою дію після закінчення строку дії авторського права, але прямої вказівки закону на це немає. Так, законодавство про авторське право прямо передбачає обов'язкове зазначення імені автора та джерела запо­зичення навіть після закінчення строку дії авторського права на твір, а щодо права на недоторканість твору, то про це законодавець не згадує. Тому можна зробити висновок, що право на недотор­каність твору припиняється одночасно із закінченням строку дії


авторського права на твір, тобто коли твір переходить у суспільне надбання.

Право на переробку твору.Одночасно з правом на недотор­каність твору існує й право на переробку твору, але це право нале­жить виключно автору. Навіть після оприлюднення твору автор зберігає за собою право переробляти свій твір. Це право випливає з права на створення твору: перед його новим виданням або дови-данням автор може забажати з метою покращення твору перегля­нути або уточнити деякі аспекти, покращити стиль, додати або ви­лучити ті чи інші елементи з твору. При цьому право на переробку твору, яким може скористатися лише автор цього твору, поши­рюється лише на недоторкані твори у їх оригінальній формі.

Це право не слід плутати зі змінами, які тягнуть за собою зміни первинної специфіки твору після того, як твір стає суспільним надбанням. Такі зміни можуть здійснювати спадкоємці автора або будь-які інші особи. Коли мова йде про твори, створені у співав­торстві, право на переробку твору, а також право на відмову щодо оприлюднення твору може реалізовуватися лише за взаємною зго­дою усіх співавторів.

Стаття 439 ЦК України вказує, яким діям може протидіяти ав­тор для збереження та забезпечення свого права на недоторканість твору. Так, автор може протидіяти спотворенню, перекрученню твору, а також іншим змінам чи будь-яким іншим посяганням на твір1.

1 Якщо піл спотворенням твору розуміється хибне сприйняття, тлумачення та вираження твору, а під перекрученням твору — невірне, помилкове представлення у хибному вигляді твору автора, то виникає питання, що слід розуміти під словосполученням «інше посяган­ня» на твір. // Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. — С. 255. Зазначене словосполучення запозичене національним законодавством із міжнародно-пра­вових актів. Уперше воно було введене у 1948 р. у Бернську конвенцію про охорону літера­турних і художніх творів з метою підвищення значення особистих немайнових прав автора, які виражалися у тому, що репутації автора, крім спотворення та перекручення його твору, загрожують й інші посягання на твір, які підривають принципи недоторканості твору. Таке словосполучення використовується на сьогодні у законах про авторське право і суміжні права у більшості країн світу. Проте Договір ВОІВ про виконання і фонограми у п. 1 ст. 5 не використовує як доповнення «інші посягання», а зупиняється на тому, що надає авторам право протидіяти будь-якому спотворенню, перекрученню та іншій зміні твору, які здатні завдати шкоди репутації автора. Таким чином, завдати шкоди честі та репутації автора мо­жуть лише такі зміни його твору, які спотворюють цей твір та перекручують його зміст.


 




Розділ II. Авторське право і суміжні права

Безперечно, зміни до твору можуть вноситися лише за наяв­ності згоди автора. При відсутності такої ніхто не має права вноси­ти у твір жодних змін. У випадку, коли автор передав одне зі своїх майнових прав інтелектуальної власності на твір, наприклад право на переробку твору, іншій особі, за автором залишається особисте немайнове право контролювати процес переробки з метою запобігання спотворенню та перекрученню змісту його твору. З наведеного прикладу можна сформулювати таке правило: пере­дача майнового права інтелектуальної власності на переробку твору не означає надання повної свободи переробникові цього твору, оскільки право на недоторканість твору дозволяє автору ви­магати, щоб при переробці твору не відбулося перекручення або спотворення змісту або основних думок автора. При цьому автор сам вирішує, чи зашкоджує його честі та репутації зроблена інши­ми особами переробка його твору, чи ні. Зазначене правило засто­совується також у випадках, коли твір переходить у суспільне над­бання, тобто коли переробка твору може здійснюватися без згоди автора. Але й тоді спадкоємці автора мають право забороняти будь-які зміни твору, які, на їх думку, спотворюють або перекручу­ють зміст твору чи завдають шкоди честі та репутації померлого ав­тора.

Шкоду честі та репутації автора можуть завдати й інші посяган­ня на твір. Найпоширенішими діями такого виду є, зокрема, до­дання до оприлюдненого твору будь-яких передмов, післямов, по­яснень, коментарів, ілюстрацій, оскільки всі ці дії можна кваліфікувати як посягання, які здатні завдати шкоди честі та ре­путації автора.

У теорії авторського права як особисте немайнове право автора вирізняють право на відзив або вилучення твору з обігу.Це право на­дає автору можливість вилучити твір з комерційного обігу, в разі якщо він перестав задовольняти його інтелектуальні, духовні пере­конання, після того як його розповсюдження стало предметом до­говору, а також право автора призупинити використання твору у вже дозволеній формі за попередньою умовою щодо відшкодуван­ня збитків особі, якій передано право на використання твору. Це право з різними формулюваннями причин відзиву або вилучення


Глава 7. Зміст авторського права

твору з обігу закріплене в національних законах про авторське право Бразилії, Португалії, Сальвадору, Франції, Німеччини, Італії, Лівії, Уругваю, Єгипту, Іспанії1.

Знак охорони.До специфічного виду немайнових прав автора належить право автора сповіщати про належність йому виключ­них майнових прав на твір шляхом проставляння на екземплярах твору.

Національне законодавство містить уніфікований спосіб сповіщення про майнові права інтелектуальної власності на твір (ст. 437 ЦК України). Для цього сповіщення власник майнових прав інтелектуальної власності на твір вправі використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному ек­земплярі твору й обов'язково складається з трьох елементів:

— латинської букви «С», обведеної колом : ©;

— імені (найменування) власника майнових прав інтелектуаль­ної власності на твір;

— року першого опублікування твору.

Такий спосіб сповіщення про наявність майнових прав інтелек­туальної власності на твір уперше був встановлений ще у Законі США «Про авторське право» 1909 p., а з 1952 р. був прийнятий Всесвітньою конвенцією про авторське право.

Конвенція використала такий підхід для вирішення проблеми. Тоді як в одних країнах виникнення авторського права на твір не пов'язувалося з виконанням будь-яких формальностей, у багатьох інших країнах виникнення авторського права на твір вимагало обов'язкового виконання формальностей, насамперед реєстрації прав на твір і його депонування. Всесвітня конвенція про авторсь­ке право, як і Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, визнала обов'язковим принцип національного режиму, відповідно до якого творові іноземного автора повинна бути надана така ж правова охорона твору, як і твору національно­го автора. Але якщо закордонний і національний автори належали

1 ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 149-152.


 




Розділ II. Авторське право і суміжні права

до країн, одна з яких вимагала виконання формальностей, а інша — ні, то надання національного режиму стає ускладненим.

Для вирішення цієї проблеми Всесвітня конвенція про авторсь­ке право встановила, що у будь-якій країні, де для виникнення ав­торського права на твір необхідне дотримання формальностей, ці формальності вважаються виконаними для будь-яких іноземних творів, якщо на їх екземплярах буде розміщений знак © із вказівкою імені суб'єкта авторського права і року першого опри­люднення твору (у п. 1 ст. III).

Незважаючи на те, що Бернська конвенція про охорону літера­турних і художніх творів не встановлює вимоги для сповіщення будь-яким способом про наявність майнових прав інтелектуальної власності на твір, багато країн світу закріплюють у своєму національному законодавстві про авторське право таке сповіщен­ня, посилаючись на Всесвітню конвенцію про авторське право. Першим елементом конвенційного знака є символ © (латинська буква «С» в колі), що веде своє походження від слова copyright (авторське право) і Закону США «Про авторське право» 1909 року.

Відповідно до цього закону можна використовувати один із трьох способів сповіщення про авторське право: символ ©, слово copyright чи його скорочення — согр. Всесвітня конвенція про ав­торське право містить лише символ © для сповіщення про ав­торське право, так само це питання вирішується й у деяких національних законах. Другим елементом конвенційного знака є ім'я (найменування) суб'єкта майнових прав інтелектуальної влас­ності на твір (це положення передбачене у більшості законів про авторське право і суміжні права країн СНД).

У коментарі до Всесвітньої конвенції про авторське право А. Богша прямо зазначається, що разом із зображенням знака охо­рони авторського права варто вказувати ім'я суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на твір. Тобто другим елементом конвенційного знака має бути зазначене найменування суб'єкту майнових прав інтелектуальної власності на твір, наприклад ви­давництва, але не ім'я автора. У випадках, коли за договором на видання твору майнові права інтелектуальної власності на твір не передані, тобто ці права продовжують належати автору, то саме


Глава 7. Зміст авторського права

його ім'я повинне бути зазначене як другий елемент конвенційно­го знака'.

У Законі України «Про авторське право і суміжні права» другим елементом конвенційного знака є ім'я особи, якій належить ав­торське право на твір. Третім елементом конвенційного знака є рік першого опублікування твору.

Норма Всесвітньої конвенції про авторське право і національні закони про авторське право більшості країн не допускають жодних непорозумінь із цього питання. Деякі ускладнення з'являються при перевиданні твору. При цьому зазвичай використовується такий підхід. Якщо нове видання в основному повторює перше, то рік перевидання не вказується. Якщо ж у новому виданні з'явили­ся нові елементи, то в ньому можуть бути зазначені як рік першо­го видання, так і рік перевидання, що пояснюється тим, що перша дата буде стосуватися твору, що перевидається, а друга — нового твору2.

У більшості національних законів про авторське право і суміжні права країн СНД встановлюється, що видавництво, ім'я і найме­нування якого зазначене на творі, за відсутності доказів іншого, вважається представником автора щодо твору, опублікованого анонімно чи під псевдонімом. У такому випадку видавництво має

1 Сударков С. Л. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. — С. 111-114.

2 Всесвітня конвенція про авторське право встановлює, що знак охорони авторського пра­
ва міститься на кожному екземплярі твору таким способом і на такому місці, щоб бути
розбірливим. На жаль, при цьому не уточнюється, де саме цей знак може бути розташова­
ний.

У 1957 р. Міжурядовий комітет з авторського права ухвалив рекомендації, у яких вказува­лося, що вимоги Всесвітньої конвенції про авторське право буде задовольняти розташуван­ня знака охорони в таких місцях:

—для книг і памфлетів — на титульній чи безпосередньо на наступній за нею сторінці чи наприкінці книги чи памфлету;

—для текстів, надрукованих на одному листі, — з будь-якого боку сторінки;

—для нот — на титульній сторінці або на першій чи на останній сторінці;

—для газет, журналів і інших періодичних видань — під головним заголовком чи під «шап­кою»;

—для карт, естампів і фотографій — на лицьовій стороні, або на самій карті чи зображенні (але поруч із назвою чи полями), або на полях;

—для самостійних частин твору — під заголовком даної самостійної частини;

—для кінофільмів — на кадрах із назвою фільму з вираженням подяки будь-яким особам.


Розділ II. Авторське право і суміжні права

право захищати права автора і забезпечувати їх реалізацію. Причо­му це положення буде діяти доти, доки автор такого твору не роз­криє свою особу і не заявить про своє авторство на твір.

Ця норма відповідає Бернській конвенції про охорону літера­турних і художніх творів (п. З ст. 15). Але вона має кілька особли­востей залежно від того, яким чином був укладений договір на ви­дання твору між автором і видавництвом. Якщо видавництво одержало право на відтворення і поширення твору, то ці права належать видавництву незалежно від того, чи опублікований твір анонімно, під псевдонімом чи під справжнім іменем автора. У будь-якому випадку видавництво має право звертатися від сво­го імені в суд у разі потреби захисту своїх майнових прав інтелек­туальної власності на твір. Якщо автор доручив видавництву відтворити і поширити свій твір, але не передав майнові права інтелектуальної власності на цей твір, то в такому випадку видав­ництво формально не має права звертатися від свого імені до суду у разі потреби захисту майнових прав інтелектуальної власності на твір.

§ 3. Майнові права автора на твір Під майновими правами інтелектуальної власності автора на твір зазвичай розуміють право автора на використання твору.

Слід зазначити, що національне законодавство не містить ви­ключного переліку майнових прав автора і до майнових прав авто­ра відносить: право на використання твору; право дозволяти вико­ристання твору, право перешкоджати неправомірному викорис­танню твору, у тому числі забороняти таке використання (ст. 440ЦК України). Тобто автор самостійно вирішує, яким чином буде використовуватись його твір. При цьому ніхто не має права вико­ристовувати твір без згоди автора або іншого правовласника.

На підставі змісту ст. 440 ЦКУкраїни право на використання твору можна визначити так: це виключне право автора самостійно вирішувати питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до свого твору та до його використання. Тобто автору належить право на використання твору у будь-якій формі та будь-яким способом (статті 424, 426, 427). Це визначення збігається з поло-


Глава 7. Зміст авторського права

женнями ч. 2 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Безпосередньо з виключним правом автора дозволяти ви­користання твору іншою особою випливає право перешкоджати неправомірному використанню твору шляхом заборони такого ви­користання та відшкодування шкоди за неправомірне викорис­тання твору. При неправомірному використанні твору можуть бу­ти порушені не тільки майнові права автора, а й його особисті не-майнові права, наприклад право на недоторканість твору.

Майнові права інтелектуальної власності на твір можуть нале­жати не лише авторові твору, а й іншим особам, до яких зазначені майнові права переходять на підставі авторського договору або за­кону, після чого такі особи стають вторинними суб'єктами ав­торського права (ч. 1 ст. 15 та ст. 33 Закону України «Про авторсь­ке право і суміжні права»).

Використання твору.Національний законодавець у ст. 441 ЦК України розкриває зміст поняття використання твору через пе­релік дій, які може вчинити чи дозволити вчинити автор або інший суб'єкт права інтелектуальної власності на цей твір. Але, як зрозуміло зі змісту ст. 441 ЦК України, є деякі ускладнення, пов'язані з різноманіттям видів творів та способів їх використан­ня, тому перелік дій, пов'язаних із використанням твору, є неви­черпним та має загальний вигляд.

Першим способом використання твору, згідно зі ст. 441 ЦК Ук­раїни, є опублікування (випуск у світ) твору.Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» під опублікуванням твору як способом його використання розуміється введення в цивільний оборот за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими спосо­бами примірників твору у кількості, здатній задовольнити, з ураху­ванням характеру твору, розумні потреби публіки. Введення примірників твору до цивільного обороту здійснюється шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інфор­мації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором, або шляхом пе­редачі права власності на них іншим способом. Опублікуванням


 




Розділ II. Авторське право і суміжні права


Глава 7. Зміст авторського права


 


твору вважається також депонування рукопису твору у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання у ньому примірника (копії) твору.

Використання твору шляхом його опублікування придатне для друкованих творів науки, літератури та мистецтва. Що стосується інших об'єктів авторського права, то такий спосіб використання до них застосувати не можна. Тому у ст. 441 ЦК України доцільно було б зазначити такий спосіб використання твору, як його опри­люднення.

Під оприлюдненням (розкриттям публіці) твору розуміється здійснення за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права дії, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опубліку­вання, публічного виконання, публічного показу, публічної демонст­рації, публічного сповіщення тощо (ст. 1 Закону України «Про ав­торське право і суміжні права»).

Необхідність внесення змін до ст. 441 ЦК України пояснюється тим, що: по-перше, оприлюднення твору як спосіб його викорис­тання може застосовуватися не лише до друкованих творів літера­тури, науки і мистецтва; по-друге, оприлюднення твору є більш широким поняттям, що охоплює за своїм змістом й опублікування твору; по-третє, оприлюднення твору окремо виділяється в міжна­родно-правових актах (статті 11, 1 lter та llbis Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів).

Слід також зазначити, що у ст. 442 ЦК України законодавець фактично ототожнив право на опублікування та право на опри­люднення твору. Закон України «Про авторське право і суміжні права» застосовує термін «оприлюднення» і з цим фактом пов'язує відповідні об'єкти, що підпадають під правовий режим охорони авторським правом. ЦК України вказаний термін не використо­вує, а підміняє його практично іншим — «опублікуванням». Про підміну одного терміна іншим свідчать і наведені у зазначеній статті способи, які є способами оприлюднення, а не опублікуван­ня, що стверджує законодавець. Втім «оприлюднення» та «опуб­лікування» — два поняття не тотожні за своїм змістом.

Право на оприлюднення — це, по суті, право автора вирішува­ти, чи буде він знайомити публіку із своїм твором і в якій формі, чи


залишить його у таємниці, не виводячи із приватної сфери. Право на оприлюднення означає також право інформувати громадськість про основний зміст твору або знайомити широкий загал з описом твору. Вказане право пов'язане безпосередньо з волевиявленням автора, оскільки тільки автор може визначити стан завершеності свого твору і висловити бажання довести його до відома публіки. До факту оприлюднення право автора вносити до твору будь-які зміни і навіть знищити його не має обмежень. Здійснити право на оприлюднення твору автор може у будь-якій формі його викорис­тання. Причому оприлюднення твору в одній формі автоматично не приводить до оприлюднення його в іншій формі. Так, автор драматичного твору може оприлюднити його у формі театральної вистави. При цьому його право на оприлюднення твору у вигляді видання (опублікування) п'єси залишається недоторканим. Право оприлюднити твір включає також право знайомити публіку з тво­ром, право доводити твір до відома громадськості, право опубліко­вувати твір або право надавати дозвіл на випуск твору у світ.

Оскільки суть права на оприлюднення полягає в тому, щоб зро­бити твір доступним для широкого загалу, твір не буде вважатися оприлюдненим у тому випадку, коли з твором, що не був випуще­ний у світ, будуть знайомитися треті особи у приватному порядку у колі друзів та родичів автора. Не буде вважатися оприлюдненням і попереднє знайомство з твором із метою укладення у майбутньому контракту на його використання. Не можна розглядати як опри­люднення твору, наприклад, декламацію твору під час репетиції. Таким чином, доведення твору до відома інших осіб ще не означає його оприлюднення. Останнє передбачає згоду автора і наявність публіки — відповідного кола невідомих осіб, що не є друзями та ро­дичами автора, завдяки чому є підстави вважати, що твір пра­вомірно перейшов із приватної в публічну сферу. Оприлюднення твору має велике практичне значення. Майнові права автора вини­кають із моменту створення твору, але реалізація цих прав пов'яза­на із оприлюдненням твору. Використати можна лише оприлюдне­ний твір.

Найбільш поширеними способами оприлюднення твору до ос­таннього часу були: опублікування (випуск у світ) твору, публічний


 




Розділ II. Авторське право і суміжні права

показ, публічне виконання, передача в ефір та інші. Розвиток тех­нічних засобів, за допомогою яких невизначене коло осіб може мати доступ до творів, безпосередньо впливає на способи доведен­ня творів до загального відома (розміщення твору на сайті) в Інтернеті, ознайомлення з твором в режимі «on line», а також на кількість людей, які мають реальну можливість одночасно ознайо­митися з твором, на час та на місце доведення твору до публіки (останнє визначається місцем знаходження користувача мережі Інтернет).

Оприлюднення об'єкта авторського права і суміжних прав є більш широкою категорією, ніж його опублікування.

Слід звернути увагу і на те, що у ст. 442 ЦК України терміни «опублікування» і «випуск у світ» використовуються як синоніми. Відповідно до п. 3.3. Бернської конвенції про охорону літератур­них і художніх творів під випуском у світ твору розуміється його видання з дозволу автора, незалежно від способів виготовлення екземплярів твору.

Якщо виходити з наведеного визначення та порівняти зміст п. 1 ст. 442 ЦК України, то можна дійти висновку, що випуском у світ не може бути публічний показ драматичного, музично-драматич­ного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, публічна декламація літературного твору, передача по радіо чи те­лебаченню літературних або художніх творів, демонстрація творів мистецтва або творів архітектури. Відтак, п. 1 ст. 442 ЦК України суперечить п. 3.3. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Другим способом використання твору ст. 441 ЦК України нази­ває правона відтворення твору.На міжнародному рівні право на відтворення твору отримало своє визнання у 1967 р. у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів. Пізнє визнання цього права на міжнародному рівні пояснювалося складнощами, пов'язаними з формулюванням визначення цього права, яке повинне було відповідати двом вимогам: з одного боку бути загальним, з другого — бути конкретним.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Бернської конвенції про охорону літера­турних і художніх творів під відтворенням розуміється виключне


Глава 7. Зміст авторського права

право автора дозволяти відтворення твору будь-яким способом та у будь-якій формі. Положення ст. 441 ЦК України щодо права на відтворення твору повністю відповідає положенням Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Водночас не всі способи і форми відтворення придатні для існу­ючих різновидів творів. Спосіб і форма відтворення твору визнача­ються його видом. Наприклад, відтворенням твору не може вважа­тися публічне виконання такого твору, оскільки це виконання, а не твір1.

Можна відзначити, що чинне визначення права на відтворення об'єктів авторського права і суміжних прав, яке міститься у ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», згідно з яким відтворенням твору вважається виготовлення одного або

1 Після включення до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів нор­ми, яка у порівняно загальній формі регулює право на відтворення твору, тривалий час вва­жалося, що вказана норма досить повно охоплює всі можливі способи відтворення. Тому при перегляді міжнародних норм щодо авторського права і суміжних прав в Угоді ТРІПС відсутні будь-які уточнення стосовно права на відтворення твору. Але при підготовці Дип­ломатичної конференції ВОІВ із деяких питань авторського права і суміжних прав у проек­ти міжнародних актів норма права на відтворення твору була включена. У проект Договору ВОІВ про авторське право була включена ст. 7 «Обсяг права на відтво­рення», в якій зазначається, що загальне визначення права на відтворення твору, що міститься у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, передбачає пряме і непряме відтворення творів, а також постійне і тимчасове їх відтворення. Вказана норма пропонувалася для того, щоб певним чином врахувати цифрове відтворення творів у цифровому середовищі, що являє собою найбільшу загрозу майновим правам інтелектуаль­ної власності на твір.

Дипломатична конференція BOIВ із деяких питань авторського права і суміжних прав була скликана для прийняття міжнародних норм стосовно цифрового використання об'єктів ав­торського права і суміжних прав. Але учасники цієї конференції відмовилися прийняти будь-які нові визначення права на відтворення творів у цифровій формі й у цифровому се­редовищі, тому запропонована стаття проекту Договору ВОІВ про авторське право не була прийнята і не увійшла до остаточного тексту цього договору. При розгляді проекту Догово­ру ВОІВ про виконання і фонограми у його остаточний текст були включені статті 7 і 11, які встановлювали, що виконавці і виробники фонограм користуються виключним правом дозволяти пряме чи непряме відтворення своїх виконань будь-яким способом і у будь-якій формі. Більше того, щодо цих статей була прийнята погоджена заява, відповідно до якої «право на відтворення, як воно визначене в статтях 7 і 11, і винятки, що допускаються сто­совно цього права у ст. 16, цілком застосовується в цифровому середовищі і, зокрема, по відношенню до використання виконань і фонограм у цифровий формі». Мається на увазі, що збереження виконання чи фонограми в цифровій формі за допомогою електронних за­собів закладене у зміст цих статей. Таким чином, право на відтворення об'єктів суміжних прав було розширене, а саме: поширене і на цифрову форму, і на цифрове середовище. // Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. — С. 268-270.

Проте вказані положення не набули нормативного характеру: погоджена заява не є нормою договору.


 


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 13; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.043 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты