Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності. зицій достатньо місцевої новизни, тобто в межах тих юридичних осіб, яким вона подається

зицій достатньо місцевої новизни, тобто в межах тих юридичних осіб, яким вона подається. Коли конкретна пропозиція має світо­ву новизну, це не є перешкодою для її кваліфікації як раціоналіза­торської, якщо через якісь причини вона не оформляється як ви­нахід чи корисна модель. Проте дослідження новизни заявленої раціоналізаторської пропозиції проводиться тільки в масштабах певної юридичної особи, а не світового рівня техніки.

Новизна раціоналізаторської пропозиції встановлюється на пев­ний момент часу. Стосовно цих пропозицій у нормативних актах використовується поняття першості, а не пріоритету. Першість визначається датою надходження до юридичної особи правильно оформленої заяви на раціоналізаторську пропозицію. Тобто пер­шість визнається за автором, який першим подав у встановленому порядку заяву на раціоналізаторську пропозицію, навіть якщо вона була спочатку відхилена і це не було оскаржено автором. Раціо­налізаторській пропозиції автора можуть бути протиставлені лише відомості, які розкривають суть даного або тотожного рішення, що стали відомі юридичній особі до зазначеної вище дати першості.

Оскільки для раціоналізаторських пропозицій достатньо місце­вої новизни, коло джерел, що беруться до уваги при дослідженні цього критерію, досить обмежене. Пропозиція не визнається но­вою, якщо до дати подання заяви це або схоже вирішення:

— вже використовувалося цією юридичною особою, крім ви­
падків, коли воно використовувалося з ініціативи автора упродовж
не більш ніж три місяці до дати подання заяви. Ця пільга щодо но­
визни, якою користуються тільки автори пропозицій, впровадже­
них із їхньої ініціативи, не скасовує загального правила про те, що
дата першості визначається на день надходження заяви на
раціоналізаторську пропозицію. Тому новизна пропозиції може
бути втрачена, якщо впродовж тримісячного пільгового терміну
виникають зазначені нижче обставини, що порочать її новизну;

— передбачене наказами і розпорядженнями адміністрації
юридичної особи. Ця обставина має враховуватись як джерело інфор­
мації, що протиставляється рішенню, якщо наказ чи розпорядження
були видані до дати подання заяви і не просто ставлять завдання, а й
передбачають його вирішення, яке тотожне заявленому;

Глава 23. Права на раціоналізаторські пропозиції

— розроблене технічними службами цієї юридичної особи. У цьому випадку маються на увазі службові розробки, які були втілені у конкретне рішення, що може бути протиставлене заяв­леній раціоналізаторській пропозиції. Джерелами інформації, що включаються до інформаційного фонду, який враховується при визначенні новизни раціоналізаторських пропозицій, є результати науково-дослідних, проектних, конструкторських і технологічних розробок, що виконуються організаційно-технічними службами цієї юридичної особи разом з аналогічними службами інших юри­дичних осіб, а також документація, отримана юридичною особою від іншої юридичної особи на підставі укладеного між ними дого­вору про виконання науково-дослідних чи дослідно-конструк­торських робіт або договору про передачу науково-технічних досягнень та надання організаційно-технічної допомоги;

— заявлене іншою особою, якій належить першість на цю або тотожну раціоналізаторську пропозицію;

— рекомендоване вищою юридичною особою або опубліковане в інформаційних виданнях із поширення передового досвіду в цій галузі. В обох випадках новизну пропозиції порочать лише такі ре­комендації чи публікації, в яких розкривається суть рішення, що збігається із запропонованим;

— передбачене обов'язковими для юридичної особи нормати­вами. До них належать стандарти, що надійшли до юридичної осо­би, норми, технічні умови, будівельні норми і правила, а також інші нормативно-технічні документи, якщо вони вказують конкретний шлях вирішення завдання, який не відрізняється від запропонованого раціоналізатором.

Відомість вирішення завдання з інших джерел інформації но­визни раціоналізаторської пропозиції не порочить. Наприклад, не можуть бути протиставлені раціоналізаторській пропозиції відо­мості, почерпнуті зі спеціальної літератури або патентної докумен­тації. Водночас треба мати на увазі, що раціоналізаторські пропо­зиції мають бути результатом самостійної творчої роботи їхніх ав­торів.

Тому не повинна визнаватися раціоналізаторською пропозиція, Що застосована іншою юридичною особою або опублікована в

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

пресі, якщо заявник запозичив її повністю і без додаткової конст­рукторської, технологічної чи організаційної доробки стосовно умов діяльності своєї юридичної особи. Зрозуміло, факт запози­чення має бути очевидним. Тому відмова у визнанні пропозиції раціоналізаторською за цією підставою можлива лише тоді, коли даний факт остаточно доведений або не заперечується самим заяв­ником. В іншому разі треба виходити з презумпції права авторства заявника на подану ним пропозицію.

Третім критерієм охороноздатності раціоналізаторської пропо­зиції є її корисність.Пропозиція визнається корисною, якщо її вико­ристання в умовах діяльності юридичної особи дає змогу одержати економічний, технічний чи інший позитивний ефект. Корисність пропозиції визначається на основі порівняння результату, який має бути отриманий від застосування запропонованого рішення, із результатом, одержаним відомими юридичній особі або фактично застосовуваними нею вирішеннями того самого завдання. Позитив­ний ефект від використання пропозиції може полягати, наприклад, у підвищенні продуктивності праці, якості, надійності та дов­говічності виробів, економії матеріальних і трудових ресурсів, але більш складним або технічно відсталим способом. Іноді впровад­ження раціоналізаторської пропозиції приводить до поліпшення одних показників при одночасному погіршенні інших. У цьому ви­падку, визначаючи корисність пропозиції, треба виходити з того, наскільки позитив від раціоналізації переважає її негативні моменти.

Завершуючи аналіз критеріїв охороноздатності раціоналіза­торських пропозицій, доречно зауважити, що конкретне їхнє застосування багато в чому визначається специфікою діяльності тієї чи іншої юридичної особи. Цілком очевидно, якщо вона осна­щена передовою технікою і має кваліфіковані кадри, то тут ставляться більш високі вимоги до раціоналізаторів порівняно з юридичними особами, які є технічно відсталими. Тому нормаль­ною є ситуація, коли певна пропозиція однією юридичною особою визнається раціоналізаторською, а іншою — відхиляється через відсутність новизни та корисності.

Глава 23. Права на раціоналізаторські пропозиції

§ 3. Власники прав на раціоналізаторські пропозиції

Відповідно до ст. 483 ЦК України власниками прав на раціо­налізаторські пропозиції є їхні автори та юридичні особи, яким ці пропозиції подані. Автором визнається фізична особа, творчою працею якої створена пропозиція. Тобто (це також випливало з п. 10 Тимчасового положення) авторами раціоналізаторських про­позицій можуть бути тільки фізичні, а не юридичні особи.

На визнання особи автором раціоналізаторської пропозиції не впливає її вік і стан дієздатності. Проте самостійно здійснювати авторські права можуть лише особи, вік яких — 14 і більше років. За авторів, що не досягай цього віку або визнані недієздатними, права здійснюють їхні батьки чи опікуни. Іноземці та особи без громадянства користуються такими самими правами, як і грома­дяни України.

Якщо у створенні раціоналізаторської пропозиції брали творчу участь кілька осіб, виникає співавторство. Не можуть претендува­ти на співавторство особи, які надали автору раціоналізаторської пропозиції лише технічну допомогу (виготовлення креслень і зразків, виконання розрахунків, проведення дослідної перевірки тощо). Не вважаються співавторами і особи, які проявили ініціа­тиву у впровадженні рішення, запозиченого з досвіду діяльності інших юридичних осіб або спеціальної літератури, без додаткової конструкторської, технологічної чи організаційної його доробки стосовно умов своєї юридичної особи. Також не визнаються спів­авторами ті, хто надавав автору суто організаційну чи матеріальну допомогу або сприяв оформленню прав на раціоналізаторську пропозицію.

Склад співавторів визначається на підставі взаємної згоди всіх осіб, які включені до заяви, що подається. Зміна складу співавторів після подання заяви, як правило, не допускається. У виключних випадках, за відсутності спору про право авторства і якщо рішення за пропозицією ще не прийнято, питання про зміну складу співав­торів може бути розглянуте юридичною особою. У разі виникнення спору щодо права авторства він вирішується у суді.

Авторами раціоналізаторських пропозицій здебільшого є штатні працівники юридичних осіб. Однак заяви на них можуть

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

подавати і сторонні для юридичної особи фахівці, в тому числі сту­денти, учні, пенсіонери.

Після смерті автора раціоналізаторської пропозиції його права, стосовно яких допускається правонаступництво, переходять до спадкоємців за законом або за заповітом. У спадщину переходить право на одержання посвідчення на раціоналізаторську пропози­цію, яке забезпечує право на винагороду. Дія прав спадкоємця якимось терміном не обмежена.

Учасниками правовідносин, пов'язаних зі створенням раціо­налізаторських пропозицій та набуттям, здійсненням і захистом прав на них, є також юридичні особи. Не визнаючи за ними прав авторства, законодавство однак покладає на них низку обов'язків щодо прийняття та розгляду заяв на раціоналізаторські пропо­зиції, видачі посвідчень авторам тощо. Крім того, юридичні особи можуть визначати порядок розгляду заяв на раціоналіза­торські пропозиції, їхнє впровадження та виплати авторської ви­нагороди.

Держава право власності на раціоналізаторські пропозиції не набуває.

§ 4. Оформлення прав на раціоналізаторські пропозиції

Згідно зі ст. 482 ЦК України обсяг правової охорони раціона­лізаторської пропозиції визначається її описом, а також креслен­нями, якщо вони подані.

Оформлення прав на раціоналізаторські пропозиції почи­нається зі складання та подання заяви. Заява на раціоналізаторсь­ку пропозицію складається автором (співавтором) відповідно до встановленої форми (Типова форма акта № Р-3, затверджена на­казом Мінстату України № 79 від 24 березня 1995 p.). Зокрема, форма заяви на раціоналізаторську пропозицію містить розділ «Опис пропозиції».

Так, у заяві має бути зазначено найменування пропозиції, на­звані всі співавтори, а також наданий опис пропозиції. В описі ма­ють бути викладені недоліки існуючої організації виробничого процесу, конструкції виробу, технології виробництва і застосовува­ної техніки або складу матеріалу, які мають бути усунуті пропо-

Глава 23. Права на раціоналізаторські пропозиції

зицією, мета пропозиції, зміст запропонованого рішення, а також відомості про економічний чи інший позитивний ефект.

Заява має стосуватися лише однієї раціоналізаторської пропо­зиції. Якщо при розгляді заяви буде встановлено, що в ній містять­ся два або більше самостійних рішення, то автору пропонується в 15-денний термін оформити кожне рішення окремою заявою. Як­що автор не зробить цього, то заява розглядається щодо одного з рішень, що містяться в ній. У необхідних випадках до заяви дода­ються графічні матеріали (креслення, схеми, ескізи тощо) і техніко-економічні розрахунки. На заяві та поданих до неї ма­теріалах повинна бути зазначена дата заповнення.

Заява подається тій юридичній особі, діяльності якої стосується пропозиція, незалежно від того, чи є автор її працівником. Пропо­зиція вважається такою, що стосується діяльності юридичної осо­би, якщо вона може бути нею використана. Крім того, заява може бути подана до компетентного галузевого міністерства (відомства). У цьому випадку її направляють на розгляд тієї юридичної особи, діяльність якої безпосередньо пов'язана із впровадженням пропо­зиції (із зазначенням дати надходження).

За заявою провадяться попередня перевірка і розгляд пропозиції по суті. Попередня перевірка має за мету встановити, чи стосується пропозиція діяльності цієї юридичної особи і чи відповідає заява встановленим вимогам. Така перевірка здійснюється працівниками юридичної особи, на яких покладені функції щодо прийому та реєстрації заяв на раціоналізаторські пропозиції. Якщо заява скла­дена із порушенням встановлених вимог або пропозиція не стосується діяльності юридичної особи, вона до розгляду не приймається. Про це заявник повідомляється в 5-денний термін із зазначенням мотивів відхилення пропозиції. Автор, який не згод­ний із прийнятим рішенням, може оскаржити його керівнику юри­дичної особи. Скарга має бути розглянута в 15-денний термін. У разі задоволення скарги заява приймається до розгляду і реєструється за попередньою датою надходження. На прохання заявника йому видається довідка, яка засвідчує факт і дату надходження заяви.

Зареєстрована пропозиція направляється на розгляд тим підрозділам юридичної особи, діяльності яких вона безпосередньо

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

стосується (цех, відділи головного механіка, головного енергети­ка, головного конструктора тощо). У висновку цих підрозділів мас бути підтверджена наявність у пропозиції технологічного, техніч­ного чи організаційного рішення, а також оцінена його новизна та корисність.

За заявою приймається рішення в 15-денний строк із моменту її надходження. У цей термін заявнику має бути повідомлено або про визнання пропозиції раціоналізаторською і про прийняття її до використання, або про проведення дослідницької перевірки, або про відхилення пропозиції.

Водночас бувають випадки, коли пропозиція визнається раціоналізаторською частково, не у повному обсязі.

Автор, який не згодний із рішенням про відмову у визнанні про­позиції раціоналізаторською, вправі в тримісячний термін від дати одержання рішення оскаржити його керівнику юридичної особи. Скаргу автора цей керівник повинен розглянути в місячний термін.

Після винесення рішення про визнання пропозиції раціона­лізаторською і прийняття її до використання упродовж місячного терміну авторові (кожному із співавторів) видається свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію. Воно засвідчує визнання пропо­зиції раціоналізаторською, першість пропозиції та право авторст­ва на неї. Це свідоцтво є, по суті, правовстановлюючим докумен­том, який чинний у межах юридичної особи, що його видала.

Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію містить:

•назву (та за умови наявності комерційне найменування під­приємства, організації, установи), що видає свідоцтво;

•прізвище автора (а у разі співавторства — прізвища усіх співав­торів в алфавітному порядку);

■ дату подання пропозиції;

•дату визнання пропозиції раціоналізаторською;

•номер реєстрації пропозиції у журналі реєстрації раціоналіза­торських пропозицій;

• підпис керівника юридичного особи із зазначенням його
прізвища та ініціалів, закріплений печаткою.

Строк дії свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію не обме­жений.

Глава 23. Права на раціоналізаторські пропозиції

§ 5. Зміст прав на раціоналізаторські пропозиції

Відповідно до ст. 484 ЦК України автори раціоналізаторських пропозицій мають право на добросовісне заохочення (в тому числі на винагороду) від юридичних осіб, яким ці пропозиції подані.

Юридична особа, що визнала пропозицію раціоналізаторсь­кою, має право на її використання в будь-якому обсязі. Таким чи­ном вирішуються питання стимулювання творчої діяльності як раціоналізаторів, які наділяються особистими немайновими і май­новими правами, так і юридичних осіб, що визнають пропозиції раціоналізаторськими та використовують їх на свою і суспільну користь.

Права раціоналізаторів досить різноманітні і надаються у зв'язку:

• із фактом створення нового і корисного для юридичної особи рішення (право на подання заяви, право на встановлення пер­шості, право на офіційне оформлення пропозиції шляхом видачі на неї посвідчення);

• з офіційною кваліфікацією пропозиції як раціоналізаторської (право авторства, право на авторське ім'я тощо);

• з використанням раціоналізаторської пропозиції (право на
одержання винагороди).

Оскільки більшість із названих прав так чи інакше збігається з відповідними правами авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків, сортів рослин, навряд чи є необхідність докладно зупинятися на аналізі кожного з них. Розглянемо лише ті особливості, які мають окремі права авторів раціоналізаторських пропозицій.

Одним із найважливіших прав кожного автора раціоналіза­торської пропозиції є право авторства, яким забезпечується можливість особи вважатися та іменувати себе справжнім творцем даної раціоналізаторської пропозиції. Як і будь-яке право авторст­ва, воно характеризується нерозривним зв'язком з особою автора, від якого воно не може бути відчужене, а також своєю безстро­ковістю, абсолютністю і виключністю. Проте на відміну, напри­клад, від права авторства автора винаходу дія права авторства на раціоналізаторську пропозицію обмежена сферою діяльності тієї юридичної особи, якій вона була подана і котра видала автору

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

посвідчення на раціоналізаторську пропозицію. Поза цією сферою діяльності право авторства на тотожну раціоналізаторську пропозицію може бути закріплене за іншою особою, яка самос­тійно розробила таку ж пропозицію. Відтак авторами тотожних раціоналізаторських пропозицій, поданих різним юридичним особам, можуть бути різні особи, права яких визнаються та охоро­няються в межах діяльності цих юридичних осіб.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на одержання винагороди за використання його пропозиції упродовж двох років від дати початку її використання юридичною особою, яка видала посвідчення на цю раціоналізаторську пропозицію (п. 53 Тимчасо­вого положення про правову охорону об'єктів промислової влас­ності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженого Указом Президента України № 479 від 18 вересня 1992 p.).

Розмір винагороди визначається умовами договору між авто­ром та юридичною особою і не може бути меншим:

• 10 % доходу, що одержує щорічно юридична особа від викори­стання раціоналізаторської пропозиції;

■ 2 % від частки собівартості продукції (робіт і послуг), що при­падає на раціоналізаторську пропозицію, корисний ефект від якої не впливає на одержання доходу.

Винагорода сплачується автору відповідно до договору, але не пізніше трьох місяців після закінчення кожного року використан­ня раціоналізаторської пропозиції. Автори раціоналізаторських пропозицій при одержанні винагороди користуються пільгами відповідно до чинного законодавства.

Юридичні особи, які приймають раціоналізаторські пропозиції до використання, не одержують на них якихось особливих моно­польних прав. Однак їхні інтереси можуть охоронятися нормами, що регулюють питання, пов'язані із захистом комерційної таєм­ниці та боротьбою з недобросовісною конкуренцією.

§ 6. Захист прав на раціоналізаторські пропозиції

Захист прав на раціоналізаторські пропозиції здійснюється у судовому або адміністративному порядку. Використання того чи іншого порядку захисту прав не завжди залежить від розсуду по-

Глава 23. Права на раціоналізаторські пропозиції

терпілого і часто визначається імперативними нормами закону. Так, у судах розглядаються спори про право авторства на раціо­налізаторську пропозицію, про розподіл винагороди між співавто­рами, а також усі інші спори, що виникають у зв'язку з раціона­лізаторськими пропозиціями, за винятком випадків, коли їхнє вирішення віднесене законом до відома адміністративних органів.

В адміністративному порядку, тобто шляхом подання скарги до вищого за належністю органу юридичної особи (за умови їх наяв­ності), розглядаються спори, пов'язані з відмовою в реєстрації та прийнятті до розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, відмовою у визнанні пропозиції раціоналізаторською, скасуван­ням рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською та анулюванням виданого на неї посвідчення. Спори, пов'язані з по­рушенням прав раціоналізаторів, передбачених трудовим законо­давством, розглядаються у порядку, встановленому для вирішення трудових спорів.

Способи захисту прав на об'єкти прав інтелектуальної власності, в тому числі на раціоналізаторські пропозиції, вказані у статтях 16 і 432 ЦК України. Вони включають такі заходи, як визнання прав на раціоналізаторські пропозиції; відновлення становища, що існува­ло до порушення прав; припинення дій, які порушують права; стяг­нення з правопорушника заподіяних збитків тощо.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає різниця між раціоналізаторською та винахідниць­кою діяльністю?

2. Яке значення раціоналізаторських пропозицій для розвитку бізнесу?

3. Що собою являє раціоналізаторська пропозиція?

4. Які критерії охороноздатності раціоналізаторської пропозиції ви можете назвати?

5. Який обсяг правової охорони для раціоналізаторської пропозиції передбачений чинним законодавством України?

6. Яким чином оформлюються права на раціоналізаторську пропозицію?

7. Розкрийте зміст прав на раціоналізаторські пропозиції.

8. Які способи захисту прав на раціоналізаторську пропозицію можуть бути використані?

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності Рекомендована література до глави:

І.Асиновский М. Л. Содержание рационализаторского предложения // Вопросы изобретательства. — 1980. — № 11.

2. Модзелевский А. А. Рационализаторское предложение как объект технического творчества. — К.: Знання, 1980.

3. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

4. Прахов Б. Г., Зенкин Н. М. Справочное пособие по изобретательст­ву, рационализации и патентному делу. — К.: Вища школа, 1980.

5. Прахов Б. Г. Методическое пособие по изобретательству и рациона­лизации. — К.: Знання, 1978.

6. Прахов Б. Г. Юридический справочник для изобретателей и рацио­нализаторов. — К.: Политиздат Украины, 1989.

7. Святоцкий А. Д., Крайнев П. П., Прахов Б. Г. Право интеллектуаль­ной собственности на рационализаторское предложение. — К.: Видавни­чий Дім «Ін Юре», 2004.

8. Шапито Н. Б. Рационализаторское предложение. — Ленинград: Знание, 1986.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

Глава 24 Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи тварин

§ 1. Загальні положення

Загальновідомо, що рослинний та тваринний світ як складова частина біосфери відіграє виняткову роль у житті і діяльності люди­ни. Йому властива велика різноманітність за формами, розмірами, будовою. Так, рослини є першоджерелом органічної маси, що на­громаджується за допомогою сонячної енергії. Рослинна сировина одночасно є найважливішою сировиною для різних сфер суспільного виробництва. Рослини були першою природною апте­кою первісної людини і залишаються «зеленою аптекою» нині.

Справедливо стверджувати, що біологічне різноманіття України є її національним багатством. Його невиснажливе вико­ристання розглядається як один із пріоритетів у сфері природоко­ристування, екологічної безпеки, охорони природи, невід'ємною умовою збалансованого економічного і соціального розвитку дер­жави. Але внаслідок незбалансованого та необгрунтованого госпо­дарювання, яке здійснювалося на теренах України, особливо в останні півтора століття, відбулися значні зміни середовища існу­вання різних видів рослин. Практично знищено степ як природ­ний біом, значних змін зазнали гідрологічні умови території України у зв'язку з будівництвом рівнинних гідроелектростанцій та створенням велетенських штучних морів, осушенням боліт Полісся, обводненням Степу, масовим знищенням лісів у Карпа­тах. Крім того, спостерігається антропогенне забруднення (тобто зумовлене діяльністю людини) значних територій, в тому числі важкими металами, радіонуклідами, стійкими органічними сполуками тощо.

При цьому нашій країні належить понад чверть світових чорно­земів, і у першій половині минулого століття вона займала провідні позиції у виробництві та реалізації елітного і товарного насіння жита, твердих сортів пшениці, льону та деяких інших сільськогос­подарських культур, а також традиційних продуктів переробки їх

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

рослинної сировини. Як свідчать історичні факти, від най­давніших часів (IV—III тисячоліття до н. є.) лісостепова зона сучас­ної України була центром землеробської культури на європейсько­му континенті. Унікальна Трипільська цивілізація існувала на території нинішньої України ще за два з половиною тисячоліття до зародження Грецької цивілізації, за сотні років до виникнення цивілізацій Шумерів і Стародавнього Єгипту¹.

Селекційна діяльність в Росії XVII—XVIII століть підтримува­лася царем Петром І. За його вказівкою та особисто ним до цієї країни було ввезене насіння нових, не відомих раніше рослин. Закладалися перші у державі «аптекарські городи» для штучного виведення лікарських та інших корисних рослин. У 1714 р. було закладено перший у Росії ботанічний сад та організовано перший в Європі інтродукційний розсадник для їх розведення².

Наукові основи селекції (від лат. selectio — добір), тобто теорії і практики створення високопродуктивних сортів і гібридів рослин, порід тварин та штамів мікроорганізмів, фактично заклав Чарльз Дарвін. У своїй науковій праці «Походження видів шляхом при­родного відбору» (1859 р.) він назвав не лише основні фактори, що спричиняють зміни у рослинах і тваринах у процесі еволюції, але й

¹ Взагалі історія такого унікального виду декоративно-прикладного мистецтва, як кераміка, налічує тисячі років, про що свідчать найдавніші викопні гончарні (керамічні) вироби, що знайдені лише на території нинішньої Київщини (Трипільської культури) і яким більше восьми тисяч років. Посуд, пластика із зображенням людей і тварин, знаряддя праці, керамічні моделі храмів і житла та інші вироби, знайдені у шарах Трипільської культури, дозволяють із гордістю оцінити високий рівень її розвитку. Саме в цей час, з метою полег­шення тяжкої роботи землероба, на території Трипільської культури було приручено дикого коня — тарпана, окремі особини якого проіснували у лісостеповій зоні України до середини XIX ст. Цей історичний факт значно вплинув не тільки на подальший розвиток землероб­ства у цьому регіоні, але й на розвиток суспільних відносин та цивілізації європейського континенту. З історичних документів відомо, що землеробську господарську діяльність трипільці здійснювали згідно зі змінами фаз Місяця. За знахідками археологів вважалося, що пращуром свійського коня є дикий кінь азіатського континенту, приручений людиною у IV—III тисячолітті до н. е., від якого походять ахалтекинські та арабські скакуни, що є найдавнішими виведеними людиною породами цих тварин. Але тарпан приручений люди­ною фактично тоді ж, тобто саме у вищезазначений період часу. Історичні факти свідчать про широке застосування коней у суспільному житті (для перевезення вантажів, у воєнній справі, спортивних і культурних заходах тощо), їх значний вплив на розвиток соціально-економічних та господарських відносин. Але коні європейського походження були більш масивними і витривалими, більш пристосованими до виконання землеробських робіт та перевезення важких вантажів на відміну від коней азіатських кровей тендітної конституції, тобто історичні факти свідчать на користь свійського коня, що існував на терені Трипільської культури, стосовно його впливу на розвиток цивілізації. ² Васильєв М. Растения и человек. — М.: Советская Россия. — 1968. — С. 11.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

наголосив на первісності добору в створенні нових форм рослин­ного і тваринного світу. Але слід зазначити, що ідея ця була не новою. Уперше її запропонував француз Жан-Батист Ламарк у 1806 p., але Дарвін по-новому зміг пояснити причини поступової зміни живих істот. Головними він назвав дві: адаптація до середо­вища існування та природний відбір. Згідно з теорією Дарвіна са­ме завдяки природному відбору той чи інший вид може вижити або зникнути. На його думку, нові ознаки, що дозволяють представникові виду вижити і спадкуються, через багато поколінь перейдуть до всіх споріднених особин та покладуть початок новому виду.

В Європі та Америці селекційний процес в інтересах промисло­вого виробництва одержав розвиток у XIX ст. У цей період у Франції завдяки багаторазовому добору рослин Л. Вільмореном майже втричі було збільшено цукристість відібраних форм цукро­вих буряків. Шведським селекціонером Нільсоном-Еле виведено господарсько цінні сорти вівса завдяки індивідуальному добору рослин цієї культури серед самозапилювачів. Селекціонером-дар-виністом із США Лютером Бербанком внаслідок застосування міжсортової, міжвидової та міжродової гібридизації рослин створено велику кількість рослинних гібридів із бажаними госпо­дарсько корисними ознаками.

Іван Мічурін, основоположник наукової селекції плодових, ягідних та інших культур у Росії, у своїх наукових працях визначив шляхи використання екологічно віддалених схрещувань, віддале­ної гібридизації, значення зовнішніх умов для прояву генних особ­ливостей організму. Свого часу він зібрав велику колекцію плодо­во-ягідних дерев і кущів, довів, що акліматизація плодових рослин можлива лише шляхом їх насіннєвого розмноження у нових регіонах. Удосконалюючи традиційні методи селекції плодових рослин І. Мічурін перейшов до їхньої гібридизації, розробив принципи гібридизації географічно віддалених форм, міжвидової і міжродової гібридизації, створив учення про спрямоване вихован­ня гібридів, успішно застосувавши його на практиці шляхом виве­дення сортів плодових і ягідних рослин з новими ознаками з метою їх вирощування у середній смузі Росії.

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

Неоціненний вклад у розвиток процесу селекції та випробуван­ня рослин вніс Микола Вавілов. Цей видатний генетик, рослин­ник, географ, основоположник сучасних методів селекції, один із перших організаторів і керівників біологічної та сільськогоспо­дарської науки у колишньому СРСР, свого часу, в результаті копіткого вивчення різних видів і родів рослин, зібраних у країнах Європи, Азії, Африки, Південної та Північної Америки, визначив світові центри походження культурних рослин, їх географічне по­ширення. Відкриті ним закономірності географічного розподілу видового та сортового складу рослин та їх розселення вже понад півстоліття є актуальними і значно полегшують пошук необхідних рослин для селекції та експериментальної ботаніки. За висновка­ми цього видатного вченого, в одних районах зосереджено росли­ни з ознаками скоростиглості, в інших — посухостійкості, моро­зостійкості тощо.

На початку XX ст. в Україні створено спеціалізовані господарст­ва з насінництва і селекції цукрових буряків. На Харківській, Миронівській, Одеській та інших селекційних станціях завдяки плідній праці П. І. Лисицина, А. О. Сапєгіна та інших вчених-селекціонерів створено видатні вітчизняні сорти сільськогоспо­дарських культур. У наш час інтелектуальну роботу, пов'язану зі створенням сортів рослин з новими властивостями виходячи з реальних суспільних потреб, виконують вчені і фахівці понад \ 100 науково-селекційних установ¹.

Україна все ще має багату біоту (від грец. biote — життя), яка на­раховує понад 25 тис. видів рослин (5100 судинних рослин, більше 15 тис. грибів і слизовиків, понад тисячу лишайників, майже 800 мохоподібних і близько тисячі водоростей), що характеризу- і

¹ Зокрема, це вчені Селекційно-генетичного інституту в м. Одеса, інститутів рослинництва імені В. Я. Юр'єва в м. Харкові, садівництва, цукрових буряків у м. Києві, картоплярства в смт Немішаєво Київської області, овочівництва та баштанництва у с Селекційне Харківської області, олійних культур у с Сонячне Запорізької області, винограду і вина «Магарач» у м. Ялті, виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова в смт Таїрово м. Оде­си, Миронівського інституту пшениці імені М. Ремесла у с Центральне Миронівського району Київської області, Мліївського інституту садівництва імені Л. П. Симиренка у с Млієво Черкаської області, у Нікітському ботанічному саду в смт Нікіта м. Ялта, Української академії аграрних наук, Інституті фізіології рослин та генетики в м. Києві Національної академії наук та в багатьох інших наукових установах України.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

кэться певним ендемізмом (від грец. endemos — місцевий) та реліктовістю (від лат. relictum — залишок). На її території в наш час налічується понад 700 видів лікарських рослин, 200 з яких офіційно застосовуються у медичній практиці¹.

Для збереження генного різноманіття важливе значення мають колекції рослин та генні банки. Зокрема, у Центральному респуб­ліканському ботанічному саду (м. Київ) зібрано унікальні ко­лекції, які нараховують близько 13 тис. видів, різновидностей, форм та сортів квітково-декоративних, лікарських, плодових, ово­чевих, кормових, технічних, тропічних, субтропічних та інших груп рослин. Державний Нікітський ботанічний сад має колекцію, яка нараховує 9,3 тис. видів і форм деревних і трав'янистих рослин сухих субтропіків Середземномор'я. Колекція Донецького бо­танічного саду нараховує 9 тис. видів і форм рослин південно-східної частини України. Колекція рослин Ботанічного саду Київського національного університету складає понад 8 тис. видів і сортів рослин. Представляють також інтерес цінні види рослин дендрологічних парків «Софіївка», «Олександрія», «Тростянець», біосферного заповідника «Асканія-Нова» імені Ф. Є. Фальц-Фей-на, державних заповідників «Мис Мартьян», «Дунайські плавні», «Розточчя» та інших, національних природних парків, колекція сортів, гібридів, ліній сільськогосподарських культур Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України, що нараховує понад 20 тис. одиниць. Помологічна колекція Інсти­туту садівництва Української академії аграрних наук нараховує 7 тис. зразків рослин, колекція Дослідної станції лікарських рос­лин — близько 500, ампелографічна (від грец. ampelos — виноград) колекція Інституту винограду і вина «Магарач» майже 3500 зразків, аналогічна колекція Інституту виноградарства і вино­робства імені В. Є. Таїрова — 485 зразків, що можуть бути успішно використаними для подальшої селекційної роботи².

Держава виважено оцінює свою роль, місце і суспільну відпові­дальність за охорону біологічного різноманіття у національному та

¹ Андрієнко А. Л., Фещенко П. І., Андрушин В. С. та інші. Довідник з охорони природи. — K.:
Урожай. - 1985.

² Пічкур О. В. Правова охорона селекційних досягнень у рослинництві. - К.: НДІІВ АПрНУ,

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

глобальному контекстах, вчиняє відповідні дії з метою забезпечен­
ня виконання конвенційних зобов'язань (зокрема, Україна підпи­
сала Конвенцію про біорізноманіття 11 червня 1992 p., прийняла
Закон «Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різ*
номаніття» 29 листопада 1994 р. № 257/94 — ВР і стала повноправ- *
ною її Стороною 7 лютого 1995 p.). Однією з позитивних умов ви-і
конання Україною вимог, визначених цією Конвенцією, є досить•
швидкий процес інтеграції нашої держави, зокрема в природоохо­
ронній галузі, з відповідними державами Європи, Америки та Азії.
Після підписання зазначеної Конвенції наша країна стала
Стороною ще кількох важливих з погляду охорони об'єктів живої ?
природи, міжнародних природоохоронних угод, зокрема таких, як
Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 p.),
Бернська (з 1996 р.) і Раамсарська (з 1996 р.) конвенції. Прийнят­
тям Закону України від 12 вересня 2002 p. № 152-IV «Про при­
єднання України до Картахенського протоколу про біобезпеку до
Конвенції про біологічне різноманіття» Україна підтвердила своє
прямування цивілізованим шляхом у сфері збереження біологіч­
ного різноманіття. f

§ 2. Міжнародний досвід у сфері охорони прав на сорти рослин

Патентна охорона прав на нові сорти рослин набула інтенсивно­го розвитку у 50-тих роках минулого століття. Патенти видавалися на сорти рослин (переважно на троянди і гвоздики) у Німеччині, Бельгії, Франції, Іспанії, Італії. Ефективний захист прав селек­ціонерів здійснювався у США та Нідерландах. При цьому якщо загальне патентне право на об'єкти промислової власності вста­новлює залежність новоствореного об'єкта від запатентованого, то охорона прав на сорти рослин за версією UPOV передбачає прин­цип незалежності нового сорту від того, що вже охороняється¹.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

У США, які мають багаторічний досвід у сфері патентування винаходів щодо рослин, існують обидві форми охорони сортів (патентна і реєстраційна), і одну з них Україна, певною мірою, обрала як прототип. Патенти у США видають тільки на сорти, що розмножуються вегетативно (відповідно до Закону про патенти на сорти 1930 p. (Plantpatent act)). Сорти, що розмножуються генера­тивно, охороняються свідоцтвами (відповідно до Закону про охорону сортів рослин 1970 p. (Plant variety protection act), у який внесено зміни у 1980 р. з метою приєднання США до Конвенції UPOV). Разом з тим, параграфи 161-164 Патентного закону США, які увібрали в себе основні вимоги Закону 1930 p., дають мож­ливість одержати патент, у якому винаходом виступає рослина, тобто фактично до патентного закону США (35 USC) у 1952 р. перенесені норми Закону про патенти на сорти 1930 р.'.

Нині у США розроблено проект закону, що передбачає патент­ну охорону рослин, які розмножуються бульбами і/або їх частина­ми, що дозволить підвищити ефективність та рівень патентування заснованих на їх вирощуванні технологій та виготовлених із їх застосуванням харчових продуктів і фармацевтичних препаратів. Практика США щодо патентної охорони прав на нові рослини запроваджена також у Мексиці².

Високопродуктивні гібриди кукурудзи (США), міжлінійні гібриди цукрових буряків (США, Швеція), короткостеблові жит­ньо-пшеничні амфіплоїди (Канада), короткостеблові сорти ярої пшениці (Мексика), сорти картоплі з високим умістом крохмалю (Польща, Німеччина, Нідерланди), короткостеблове жито (Поль­ща), сорти томатів, придатні для механізованого збирання (США) та інші здобутки у галузі генетики можуть слугувати орієнтиром у напрямах науково-селекційних досліджень та генної інженерії, а методи їх створення можуть застосовуватися під час виведення адекватних гібридів рослин селекціонерами та генетиками інших країн.

¹ Ильичева С. Н. Система защиты прав селекционеров в развитых капиталистических стра­нах. Агропромышленное производство: опыт, проблемы и тенденции развития. - М.: | BACXH ИЛ, 1989. — С. 26—35; Левченко В. И. Правовая охрана селекционных достижений. — М., 1983.-С. 51-128.

¹ Plant Variety Protection // APLA Bulletin. - 1981. - № 1 - 11. - P. 319-323; Plant Variety
Protection // APLA Bulletin. - 1984. - December. - P. 646-648.

² Смирнов Ю. Г., Орешников В. А. Правовая охрана сортов растений и пород животных // Па­
тенты и лицензии. - 1999. - № 4. - С. 6-11.

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

На 70—80-ті роки минулого століття також припадає посилення активної діяльності у галузі біотехнології, генної та клітинної інженерії, створення нових сортів і гібридів рослин новими біотех-нологічними методами. Велика кількість заявок на рослини із зміненою генною структурою, які подано до Європейського па­тентного відомства, патентних відомств США, Франції, Японії, Китаю, Австралії, сприяли уніфікації норм національних законо­давств, суттєвій зміні деяких положень Конвенції UPOV.

У свою чергу, систему охорони прав на сорти рослин у Великій Британії було закладено Законом щодо правової охорони нових сортів рослин та насіння 1964 p., яким фактично врегульовано правовідносини творця сорту з власником майнових прав на ньо­го та користувачами його насіння (садивного матеріалу). Власник сорту (його оригінатор) повинен сплатити певну суму у вигляді за­явочного мита, а також за видачу охоронного документа на сорт та занесення його до Національного списку сортів. Тривалість право­вої охорони сорту становить 20-30 років залежно від роду або ви­ду рослин, до якого цей сорт належить. Його власник має право припинити чинність охоронного документа виходячи з умов гос­подарського поширення сорту та реального попиту на його насіння (садивний матеріал) на насіннєвому ринку, тобто у разі втрати фінансової вигоди стосовно подальшого практичного його застосування. Селекціонер, який не є громадянином Великої Британії, має право набути правову охорону заявленого ним сорту на таких же умовах, що застосовуються відносно його британських колег¹.

Порядок охорони прав на сорти рослин у Німеччині закладено законом про охорону нових сортів рослин 1968 p., основні норми якого сформовано за принципом Конвенції UPOV 1961 р., а у 1985 р. в цій країни розпочав діяти новий закон, який базувався на нормах Акту 1978 р. Конвенції, що чітко визначив вимоги до ви­значення охороноспроможності сорту за результатами сортови-

¹ Byrne N. The agritechnical criteria in Plant Breeders' Rights Law// Industrial Property. - 1983. -№ 10. - P. 293-303; Byrne N. Plants, animals and industrial patents // The Inventor. - 1986. -Vol. 26. - № 3. - P. 4-5.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

пробування, порядок якого визначено відповідно до пропозицій UPOV, а також щодо його назви. Згідно зі ст. 2 патентного закону Німеччини патент не можна одержати на рослину, що не визначе­на цим законом як об'єкт винаходу, а також на рослину, яка має спільні ознаки з рослинами вже відомих сортів, що створені тра­диційними методами селекції (тобто загальновідомим способом). Зокрема, правова охорона частин рослин, культур тканин, клітин, рослин і продуктів, одержаних не відомим раніше біологічним способом, нетрадиційних способів створення таких об'єктів здійснюється у порядку, встановленому зазначеним законом.

Як свідчить практика, однією з основних перепон для забезпе­чення правової охорони результатів біотехнологічних досліджень патентом на винахід є вимога дуже чіткого і повного опису вина­ходу у цій галузі, дотриматись якої не завжди можливо. Відповідно до практики ЄПВ, патентних відомств США і Японії, у разі патен­тування винаходу у галузі біотехнологій достатньо його опис до­повнити депонуванням мікроорганізму. Аналогічна ситуація щодо правової охорони рослин склалася також у Бельгії, Франції, Іспа­нії. У Бельгії, зокрема, мито за щорічну підтримку чинності охо­ронного документу на сорт рослин, що сплачується у перші три роки, становить 3 тис. бельгійських франків і зростає до 15 тис. франків починаючи з четвертого року. У разі сплати мита після закінчення встановленого строку, до порушника порядку його сплати застосовуються штрафні санкції, що складають 20 % мита за відповідний рік.

Між європейськими державами свого часу укладено двосто­ронні договори про взаємне визнання позитивних рішень щодо перевірки нового сорту на відповідність критеріям охороноспро­можності — відмінність, однорідність, стабільність, встановле­ними UPOV, в одній зі сторін договору. На відомство відповідної країни, що здійснюватиме випробування сорту на своїх земель­них ділянках, а також перевірятиме його господарську придатність, покладаються зобов'язання не розголошувати агро­номічних секретів щодо цього сорту та його насіння (садивного матеріалу), яке надане заявником з метою проведення випробу­вання та встановлення його характерних ознак, та іншої

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

І_

конфіденційної інформації, що стосується зазначеного сорту та
його заявника¹. Г

Вершиною розвитку міжнародних правових відносин у сфері* селекції та насінництва, співпраці з питань охорони прав се4 лекціонерів саме й було створення Міжурядової організації з охоро-» ни нових сортів — UPOV (Union Internationale pour la Protection de&x Obtentions Vegetales), яку, фактично, було засновано міжнародною Конвенцією з питань охорони нових сортів рослин, підписаною у Парижі у грудні 1961 р. (вона набрала чинності лише у 1968 p.). Відповідні зміни до Конвенції вносилися у 1972 p., 1978 р., а у бе­резні 1991 р. на Дипломатичній конференції у Женеві одностайно ухвалено Акт Конвенції 1991 p., який, перш за все, передбачає охо­рону прав на всі без винятку роди та види рослин.

Конвенція UPOV є незалежною і безпосередньо не пов'язана з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності, але її побудовано за зразком цієї Конвенції з урахуванням нових тенденцій регулювання міжнародних правових відносин у сфері права інтелектуальної власності, що виникли протягом другої половини XX ст. Конвенцію UPOV засновано на найважливіших принципах патентного права, зокрема таких, як рівноправність іноземних та національних заявників, вільний вибір держав, у яких одержуватиметься охорона прав на нові сорти рослин, чинність охорони визнаних прав на певній території, незалежність охоронних документів на сорт, виданих у різних країнах, закріп­лення права конвенційного пріоритету (строк дії якого становить

¹ У середньому на створення нового сорту витрачається понад 10 років. Так, за розрахунка­ми селекціонерів США, на невеличку за обсягом селекційну програму (це група з 4—5 чо­ловік, мінімальна кількість обладнання, приміщень та земельних ділянок для вирощування рослин і одержання їх насіння або садивного матеріалу) щорічно витрачається приблизно 250 тис. доларів США. Враховуючи строк створення сорту (6—12 років), загальні витрати можуть становити 1,5—3 млн. доларів. Але, як свідчить практика, ці витрати компенсують­ся за рахунок того, що новий сорт за умови інтенсивної технології його вирощування може забезпечити до 40—50 % збільшення врожаю, більш адаптованого до негативного впливу відповідних захворювань рослин, шкідників та бур'янів. За даними статистики, продук­тивність праці в аграрному секторі майже на 20 % залежить від стану селекційних досліджень, на ефективність яких безпосередньо впливають економічні і правові умови, пов'язані зі створенням та використанням нових сортів рослин. // Ильичева С. Н. Система защиты прав селекционеров в развитых капиталистических странах. Агропромышленное производство: опыт, проблемы и тенденции развития. — М.: ВАСХНИЛ, 1989. — С. 26—35.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

12 місяців з моменту подання первісної заявки на сорт рослин), за­безпечення вільного розпорядження винятковими (чи абсолютни­ми) правами на сорт.

Сьогодні Міжнародний союз з охорони нових сортів рослин — міжурядова організація, що об'єднує майже 60 держав та органі­зацій, які визнають норми Конвенції 1961 р. зі змінами 1972, 1978 або 1991 років, і головним завданням якої є забезпечення охорони прав на нові сорти рослин та захисту законних прав та еконо­мічних інтересів селекціонерів.

Запровадження у більшості іноземних країн правової охорони сортів рослин мало на меті, у першу чергу, забезпечення захисту економічних інтересів селекціонерів-оригінаторів та сприяння окупності коштів, що вкладаються в селекцію. Створення нових сортів рослин вимагає великих матеріальних та інтелектуальних витрат.

За останні роки минулого століття більшість економічно розви­нених країн створили ефективні механізми державного управління селекційною справою через спеціальні закони. Ці закони, з одного боку, надають державі широкі повноваження щодо контролю за цільовим використанням насіння (садивного матеріалу) сортів рос­лин, що забезпечує їх правову охорону, залежно від агрономічних та кліматичних умов на її території, за станом виробництва і пра­вильністю укладання комерційних угод у галузі насінництва, а з другого — забезпечують надійний захист прав селекціонера¹.

Наша країна 3 листопада 1995 р. стала двадцять дев'ятим повно­правним членом UPOV, згідно з рішенням XI надзвичайної Сесії

' Право на подання заявки належить селекціонеру (якщо сорт створено за його власною ініціативою) або його правонаступникові (зокрема, роботодавцю, яким доручено створити новий сорт рослин з відмінними ознаками і надано необхідні для можливості виконання нього доручення фінансові засоби, матеріальні та трудові ресурси). Виходячи з практики виконання науково-селекційних програм можна стверджувати, що більшість нових сортів рослин створюються під час виконання селекціонерами службових обов'язків або окремо­го доручення роботодавця, а 95—98 % робіт, пов'язаних зі створенням нових ліній рослин, популяцій або нових селекційних здобутків, здійснюються у відповідних наукових або уч­бових закладах за рахунок коштів державного бюджету або коштів певних суб'єктів підприємництва, що займаються виробництвом насіння (садивного матеріалу) нових сортів виходячи з реальних потреб держави та суспільства. Враховуючи викладене, право на подачу заявки на новий сорт переважно набувають його автори (селекціонери) або науко­во-селекційні установи, яким, в подальшому, надається охоронний документ на цей сорт, згідно з яким набуваються майнові права на нього.

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

Ради UPOV від 22 квітня 1994 р. про можливість приєднання І України до Конвенції з охорони нових сортів рослин у редакції 1978 р. та виконання низки необхідних процедур (зокрема, прий­нято Закон України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин» від 2 червня 1995 p.; видано Указ Президента України «Про представника України і йо- \ го заступника у Раді Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин» від 12 жовтня 1995 p.).

Значним кроком уперед стало прийняття Верховною Радою України рішення від 2 серпня 2006 р. про приєднання нашої дер­жави до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин у редакції, переглянутої в м. Женеві 19 березня 1991 р.¹

Європейським патентним відомством (ЄПВ) свого часу було розроблено проект директиви щодо правової охорони біотехно-логічних винаходів, основні принципи якого полягають у такому:

— не підлягають патентуванню переважно біологічні способи, що стосуються тільки традиційних способів селекції;

— спосіб може зробити патентоспроможним будь-яке втручан­ня людини (за винятком селекції);

— можуть одержати охорону прав патентом мікробіологічні способи, що стосуються використання або одержання мікроорга­нізмів;

— мікроорганізм у широкому понятті містить всі мікробіо­логічні організми, здатні відтворюватися, у тому числі бактерії, гриби, віруси й навіть клітини;

— підлягає охороні патентом винахід, суть якого полягає в мік­робіологічній стадії роботи, незважаючи навіть на присутність ба­гатостадійного способу.

Слід зазначити, що Європейський Союз із 29 липня 2005 р. приєднався до Акта 1991 р. Конвенції UPOV, тому Україні, як най­ближчому сусіду європейської спільноти, з якою вона планує роз­вивати співробітництво в усіх сферах, варто врахувати цей факт і

¹ Закон України від 2 серпня 2006 р. «Про приєднання України до міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2006. — № 39. - Ст. 343.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

вчинити необхідні дії, що забезпечать її повне приєднання до цього міжнародного Акта.

§ 3. Законодавство України у сфері правової охорони сучасних біотехнологій

Процес створення механізмів контролю біотехнологічної діяль­ності в Україні почався, фактично, з підписання Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття.

Спеціального вітчизняного закону у сфері сучасних біотехно­логій, зокрема стосовно створення, правової охорони та викорис­тання в Україні живих змінених організмів, поки що не існує. Але існуюча на сьогодні національна законодавча база, що деякою мірою пов'язана із зазначеними питаннями, в цілому відповідає європейському рівню, тому нині ключовим завданням є інфор­маційна підтримка та координація наукових досліджень і розробок у цій сфері суспільної діяльності, моніторинг охорони й відтворен­ня видів та популяцій рослин і тварин, включаючи такі, що ство­рені з використанням біотехнологічних засобів.

Виходячи із вищезазначеного, Кабінетом Міністрів України опрацьовано і схвалено державну програму, окремі напрями якої спрямовані на забезпечення генної безпеки при здійсненні опе­рацій щодо створення живих змінених організмів, одержаних су­часними методами біотехнології, уникнення негативного впливу зазначених організмів на тваринний і рослинний світ та стійке ви­користання природних біологічних ресурсів відповідно до Концепції збереження біологічного різноманіття в Україні. Цю Концепцію розроблено на виконання Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття згідно з Картахенським протоколом про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття.

З моменту ратифікації зазначеної Конвенції Україною прийня­то низку законів щодо ратифікації міжнародних договорів, норми яких мають обов'язковий або необов'язковий характер та регулю­ють питання збереження і використання біологічного різно­маніття. Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, якою

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримка екологічної рівноваги на території нашої держави є її прямим обов'язком (ст. 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (ст. 50) і кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66).

Окремого закону стосовно збереження і збалансованого використання біологічного різноманіття в Україні поки що не роз­роблено, але ці питання практично регулюються чинним законо­давством. Так, згідно із Законом України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» (1991 р.) всі об'єкти рослинного і тваринного світу підлягають державній охороні, а їх спеціальне використання повинно відбуватися на платній основі на підставі відповідних дозволів, наданих особами, яким належать майнові права на них.

Поки що, незважаючи на відсутність вітчизняного закону, яким регулюватимуться питання генно-інженерної діяльності, спе­ціальні питання щодо транскордонного переміщення живих змінених організмів регулюються чинним законодавством, зокре­ма законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» 1991 р. (статті 53, 57, 58, 71, 72), «Про екологічну екс­пертизу» 1995 р. (статті 1,5,7, 14, 51), «Про тваринний світ» 1993 р. (статті 45, 46, 48, 52, 53, 58, 59).

Крім того, незважаючи на відсутність спеціального закону, практично склалися основні елементи біологічної безпеки. Вони включають Комісію з питань біобезпеки при Міністерстві освіти і науки (біологічна та екологічна безпека), відповідні структурні підрозділи Міністерства охорони здоров'я (санітарно-гігієнічна та харчова оцінка), Державну службу з охорони сортів рослин Міністерства аграрної політики (випробування та реєстрація нових сортів), Міжвідомчу Раду з питань нових біотехнологій. Водночас «Тимчасовий порядок ввезення та випробувань трансгенних сортів рослин», затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1304 від 17 серпня 1998 p., фактично не діє, бо не передбачає логічного розподілу відповідальності ключових міністерств і відомств у межах державного контролю за використанням живих

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

змінених організмів в Україні. Основні норми законодавства сто­совно питань створення, випробування та практичного застосуван­ня таких організмів повинні спиратися на директиви Європейсько­го Союзу, Картахенський протокол з біобезпеки, відповідні реко­мендації ВООЗ/ФАО, ЮНІДО, ОЕСР, СОТ та досвід передових у цій сфері діяльності країн, у першу чергу європейських.

Певні кроки Україною також зроблено стосовно визначення впливу живих змінених організмів на організм людини та навко­лишнє середовище. Принципово розширити дослідження з пи­тань вивчення впливу споживання продукції трансгенної природи на організм людини без згоди громадян України щодо здійснення на них випробувань такої продукції неможливо, тому що це фактично є порушенням їх конституційних прав, які встановлено статтями 27, 43, 50 Конституції України. Тому вивчення впливу споживання продукції, створеної внаслідок практичного викорис­тання живих змінених організмів, закладами державної санітарно-епідеміологічної служби та вітчизняними науковими установами здійснюється на тваринах і опосередковано визначається вплив такої продукції на організм людини. Продукція, що створена з використанням рослин з модифікованою генною структурою, яку сертифіковано в неустановленому порядку, до практичного вико­ристання взагалі не допускається.

На виконання п. 9 заходів з реалізації Програми захисту прав споживачів на 2003—2005 роки всі нові продукти, створені з вико­ристанням організмів трансгенної природи, повинні проходити вивчення на предмет їх можливого негативного впливу на організм людини. Крім того, здійснюється пошук шляхів розроб­ки технічних умов виробництва харчових продуктів, що виробля­ються з використанням генно змінених рослин. Але під час прове­дення досліджень такої продукції не вдалося зафіксувати вплив моногенних відмінностей сировини на здійснення технологічного процесу виготовлення з неї відповідної продукції, тому порівняль­ний аналіз процесів виробництва аналогічних харчових продуктів з використанням відповідно сировини з генно змінених організмів та традиційної сировини не дозволив виявити очікуваної різниці між ними. Тобто за такого стану справ у зазначеній сфері діяль-

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

ності технічні умови виробництва продукції з використанням на­ведених вище видів сировини є практично ідентичними.

§ 4. Об'єкти правової охорони сортів рослин і порід тварин в Україні

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. (у редакції 2002 р.) сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція), що, незалежно від того, чи така група повністю відповідає умовам надання правової охорони, може:

—бути визначена за ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності певного генотипу або комбінації генотипів;

—бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин за ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

—розглядатися як одне ціле з погляду її придатності для відтво­рення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

У свою чергу під породою тварин розуміють створену внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності групу племінних тварин (породу, породний тип, лінію, сім'ю тощо), яка має нові високі генетичні оз­наки, що стійко передаються їхнім нащадкам.

Племінною твариною відповідно до Закону України «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. є чистопородна чи отримана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використо­вуватися у селекційному процесі відповідно до чинних загально­державних програм селекції.

До об'єктів племінної справи у тваринництві належать такі види тварин, як велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Як видно, однією з визначальних рис, якими повинні характе­ризуватися сорт рослин чи порода тварин для того, щоб отримати належну правову охорону, є новизна. Сорт рослин, порода тварин вважаються новими, якщо на дату подання заявки на видачу патенту насіння або племінний матеріал селекційного досягнення не продавався і не передавався іншим способом іншим особам

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

самим селекціонером, його правонаступником, а також не вико­ристовувався за їхньою згодою.

Відповідно до пунктів 3 і 4 ст. 11 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» сорт вважають новим, якщо до дати, на яку заявку вважають поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не пе­редавали матеріал сорту для комерційного використання:

—на території України — за рік до цієї дати;

—на території іншої держави щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років, щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.

При цьому слід пам'ятати, що сорт не втрачає новизну, якщо будь-який його матеріал збували:

—зі зловживанням на шкоду заявнику;

—на виконання договору про передання права на подання за­явки;

—на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту та його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавали лише заявникові і не викори­стовували для виробництва іншого сорту;

— на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;

— як побічний або відхідний продукт, отриманий під час ство­рення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для спо­живання.

Ще однією рисою, якою повинен наділятися сорт рослин, по­рода тварин, повинна бути вирізняльність. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» сорт відповідає умовам вирізняльності, якщо за проявом ознак його можна чітко відрізнит