Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

силу, пальне, хімікати та технічні засоби, необхідні для здійснення науково-селекційних робіт щодо сорту та одержання його оригіна­льного насіння (садивного матеріалу) у кількості, необхідній для визнання селекційного здобутку новим сортом рослин, фактично є інвестором і виступає замовником створення цього сорту. Але неврегульованість договірних відносин між ним та авторами сорту фактично призводить до неконтрольованого та несанкціоновано­го поширення окремими авторами насіння зареєстрованих сортів. Так, Законом не визначено обов'язковості укладання договору між співавторами сорту, що не дозволяє визначити фактичну участь кожного співавтора у процесі створення сорту, реальну ча­стку винагороди, на одержання якої вони можуть претендувати виходячи з творчого вкладу кожного з них у створення нового сор­ту. Якщо повернутися до норм ст. 7 Закону у редакції 1993 р., то нею робота автора чи авторського колективу щодо створення сор­ту визначалася творчою. Стаття ж 16 Закону у редакції 2002 р. фак­тично позбавила авторів права визначати свою копітку роботу, пов'язану зі створенням нового сорту та пошуком його вихідних форм, як результат розумової діяльності, що вже є дис­кримінаційним відносно особи селекціонера — автора сорту.

§ 6. Порядок набуття в Україні прав на новий сорт рослин

Відповідно до ст. 15 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» права на сорт набуваються в Україні шляхом подання заявки, екс­пертизи заявки та державної реєстрації прав. Вимоги до оформлен­ня та подання заявки на сорт встановлено ст. 20 Закону.

Згідно зі статтями 16, 17 та 18 право на подачу заявки мають автор сорту, його роботодавець у разі створення сорту під час вико­нання службових обов'язків або окремого доручення роботодавця, а також їх правонаступники.

Експертиза заявки відповідно до ст. 25 має статус державної науково-технічної експертизи і проводиться установами, визначе­ними Держсортслужбою. Але орган експертизи був визначений Кабінетом Міністрів України згідно з постановою № 714 від 1 черв­ня 2002 р. Ним став Український інститут експертизи сортів рослин.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

Експертиза заявки відповідно до ст. 26 Закону складається з формальної експертизи, тобто експертизи за формальними озна­ками, і згідно зі ст. 27 кваліфікаційної (основної) експертизи. У разі позитивних результатів формальної експертизи заявнику направляється повідомлення про можливість проведення кваліфі­каційної експертизи сорту. Відомості про заявку публікуються в офіційному виданні, а компетентний орган кожної держави — учасниці Конвенції UPOV одержує інформацію про запропонова­ну заявником назву сорту.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень, необхідних для підготовки експертного висновку за заявкою і прийняття рішення стосовно державної реєстрації сорту і прав на нього. Ця експертиза здійснюється за клопотанням заяв­ника, що має бути поданим не пізніше трьох років від дати подан­ня заявки до Держсортслужби. В іншому разі заявка вважається відкликаною.

Під час проведення кваліфікаційної експертизи визначається, чи належить об'єкт, опис якого наведено у заявці, а також додане до неї насіння (садивний матеріал), до виду чи роду рослини, на сорт якої ця заявка подається. Крім того, проводиться експертиза запропоно­ваної назви сорту, визначається його новизна та відповідність кри­теріям відмінності, однорідності і стабільності. Із метою визначен­ня відповідності сорту критеріям охороноспроможності та його придатності до господарського використання в Україні згідно зі ст. 29 Закону проводиться державне випробування сорту. При цьому можуть бути враховані результати випробування, проведеного ком­петентним органом будь-якої держави — учасниці Конвенції.

Експертиза назви сорту згідно зі ст. 28 проводиться для того, Щоб визначити її відповідність вимогам Закону. В підготовці екс­пертних висновків щодо назви сорту у частині її співзвучності із зареєстрованими Міністерством освіти і науки України знаками для товарів і послуг, а також географічними зазначеннями похо­дження товарів повинен брати участь експертний орган цього міністерства — Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент), який здійснює експертизу таких об'єктів.

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

Закон передбачає проведення кваліфікаційної експертизи ли­ше за документами заявки чи з урахуванням результатів обов'язко­вого проведення державного випробування сорту. Перелік родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню, затверджується Міністерством аграрної політики України. Дослі­дні зразки, ввезені в Україну з метою державного випробування, не обкладаються ввізним митом, не підлягають квотуванню, сертифікації та санітарно-гігієнічній експертизі. Здійснення операцій, пов'язаних із їх ввезенням на територію нашої держави, не потребують ліцензування, а карантинний огляд цих зразків здійснюється безкоштовно. Митне оформлення таких зразків здійснюється без сертифікатів відповідності на підставі докумен­тального підтвердження Держсортслужбою факту їх ввезення на територію України тільки з метою сортовипробування.

У разі відповідності заявленого сорту критеріям охороноспро-можності приймається рішення про видачу охоронного докумен­та — патента на сорт і занесення його до Державного реєстру патентів на сорт і/або рішення про державну реєстрацію сорту в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Ці рішення набирають чинності від дати оплати державно­го мита чи відповідного збору, здійсненої згідно із законодавством.

Відомості про сорт, заявлений з метою набуття права власності на нього (тобто з метою одержання патенту на сорт), внесені до Державного реєстру заявок на сорти рослин, надають заявнику право на тимчасову охорону прав від дати подачі заявки в межах опису заявленого сорту.

Порядок встановлення права заявника на одержання тимчасо­вої правової охорони на заявлений ним сорт рослин фактично визначено ст. 32 Закону. Така охорона полягає в тому, що заявник має право на компенсацію за завдані йому збитки після публікації відомостей про заявку особою, яка дійсно одержала письмове повідомлення з вказівкою номера заявки про внесення відомостей про заявку до реєстру. Але зазначена компенсація може бути отри­мана тільки після одержання заявником сорту патенту на нього. Незрозумілою є тільки норма, встановлена ч. З цієї статті стосовно того, що «дія тимчасової правової охорони не поширюється на

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

сорти тих родів і видів рослин, що не підлягають державному ви­пробуванню в Україні». Фактично ч. З зазначеної статті Закону стверджує, що кількість видів та родів рослин, на сорти яких в Україні поширюється охорона прав, обмежена. Аналогічно обсяг рослин, на які поширюється охорона прав патентом на сорт, обме­жується переліком рослин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1183 від 19 серпня 2002 р. Тобто положення ст. З, що стосуються поширення цього Закону на сорти усіх видів та родів рослин, норми ст. 32 та зазначеної постанови Кабінету Міністрів України перетворюють у декларацію.

Державна реєстрація сорту, а точніше особистих немайнових та майнових прав на нього, здійснюється на підставі ст. 33 Закону, части­нами 3—5 якої встановлені вимоги до Реєстру сортів і Реєстру патентів, а ч. 1 цієї статті зазначено, що реєстрація сорту і зазначених прав на нього здійснюється за умови сплати відповідного мита чи збору.

Згідно зі ст. 35 Закону протягом місяця після дати державної реєстрації сорту Міністерство аграрної політики повинно видати автору (авторам) за його бажанням свідоцтво про авторство на сорт. Заявнику сорту у цей же строк видається патент на сорт рослин.

Патент на сорт рослин, який не підлягає державному випробу­ванню через відсутність на момент подачі заявки і прийняття рішення про видачу зазначеного охоронного документа методик сортовипробування видів чи родів рослин, до яких віднесено за­значений сорт, видається під відповідальність заявника. Тобто не результати експертної оцінки сорту Держсортслужбою, а саме за­явник повинен підтвердити той факт, що сорт відповідає кри­теріям охороноспроможності, встановленим Законом. У такому патенті зазначається, що він має деклараційний характер, тобто кожний, хто зможе довести переважність його прав на такий сорт, має право опротестувати через суд правомірність видачі зазначе­ного охоронного документа.

§ 7. Права та обов'язки володільців патенту на сорт рослин, породу тварин

Патентоволоділець набуває визначених майнових прав та має низку обов'язків, виконання яких пов'язується з наявністю патен­ту на сорт рослин, породу тварин.

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

Зокрема, до основних прав патентоволодільця на сорт рослин, породу тварин, належать:

—право на використання, яке полягає у виключній можливості правоволодільця на свій розсуд здійснювати виготовлення, відтво­рення, доведення до посівних кондицій для наступного розмножена ня, а також вивозити з території України і ввозити на неї, пропону- ; вати до продажу, продавати селекційне досягнення всіма дозволе­ними способами, здійснювати його збереження із зазначеною метою та забороняти вчинення подібних дій іншим особам без відповідного дозволу, наданого цим патентоволодільцем;

—право на відступлення патенту іншій особі, яке може мати ] будь-яку з таких допустимих законом договірних форм: оформлюва- j тися договором купівлі-продажу, безоплатної передачі, міни тощо; |

—право на надання дозволу на використання селекційного до- | сягнення реалізують шляхом видачі ліцензії, яка може бути ' відкритою або примусовою¹.

Що стосується встановлених законодавством обов'язків, то патентоволоділець зобов'язаний:

—підтримувати сорт, породу тварин протягом строку дії патен­ту таким чином, щоб зберігалися ознаки та властивості, зазначені з в описах сорту, породи, складених на дату їх реєстрації в уповно- ■;] важеному органі експертизи. Патентоволоділець також зобов'яза- ■ ний за запитом цього органу надіслати насіння сорту або 1 племінний матеріал для проведення контрольних випробувань і надавати можливість здійснювати інспекції на місці;

—сплачувати збори у встановлених випадках, включаючи збо­ри за підтримання чинності патенту;

—виплачувати винагороду авторові сорту рослин, породи тварин;

—надавати за плату і на прийнятних для себе умовах насіння сорту, племінний матеріал породи в кількості, достатній для вико­ристання, володільцеві примусової ліцензії.

Зокрема, збір за підтримання чинності майнового права власни­ка сорту сплачується за кожний рік, починаючи з календарного ро­ку, наступного за роком державної реєстрації. Збір за наступний рік

¹ Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. - С 462-643.

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

сплачується протягом чотирьох останніх місяців поточного кален­дарного року. Збір за підтримання чинності права у першому кален­дарному році, наступному за роком державної реєстрації, може бути сплачено також протягом перших чотирьох місяців цього року.

Відповідно до ч. З ст. 488 ЦК України строк чинності виключ­них майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, по­роду тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та вино­граду — через тридцять п'ять років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Отже, встановлені законодавством строки правової охорони сорту на території України є більшими ніж ті, забезпечення яких вимагається Конвенцією. У разі приведення вітчизняного законо­давства у відповідність до законодавства Європейського Союзу, а також внесення відповідних змін до Цивільного і Господарського кодексів України у разі їх адаптації з європейським законодавст­вом слід визначитися, чи принесе користь вітчизняним суб'єктам селекції та насінництва, державним і суспільним інтересам таке збільшення строку охорони прав на сорти рослин порівняно з мінімальними строками охорони, встановленими Актом 1991 р. Конвенції UPOV, чи взагалі сприятиме така ситуація забезпечен­ню захисту прав вітчизняних селекціонерів, економічних інтересів держави і суспільства.

Загальновідомо, що після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт цей сорт стає суспільним надбанням і його насіння (садивний матеріал) може вільно використовувати будь-яка особа для задоволення своїх по­треб у рослинній сировині. Тобто норма, встановлена вітчизняним законодавством, перш за все, захищатиме інтереси не держави і суспільства, а безпосередньо поширюватиметься на права тих власників сортів, на які штучно створюватимуться умови «трива­лого та ефективного» практичного використання. У разі залишен­ня зазначених норм без змін слід навести змістовне обґрунтування Цієї позиції Державної служби з охорони сортів.

Вимоги щодо назви сорту відповідно до ст. 20 Конвенції вста­новлюються національним законодавством, і статтями 13, 28 і 49 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» ці вимоги

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

повністю сформульовано згідно з вимогами зазначеної статті Кон­венції.

Право власника сорту відповідно до ст. 21 Конвенції може бути визнане недійсним тільки у разі, коли:

— право на сорт надане особі, яка не має на це права;

— умови новизни сорту і його вирізняльності не виконувалися на момент надання права;

— право надане на основі інформації і документів, внесених до експертного органу заявником, а умови однорідності та стабільності сорту фактично не були виконані на момент надання права на сорт.

Умови визнання права власності на сорт рослин недійсним встановлено ст. 52 зазначеного Закону, згідно з якою майнове пра­во власника сорту може бути визнане недійсним повністю або ча­стково у судовому порядку в разі, коли:

а) сорт не був вирізненим на дату, на яку заявка вважається поданою;

б) сорт не був новим на дату, на яку заявка вважається поданою;

в) за умови набуття права власника сорту головним чином на
підставі інформації та документів, наданих заявником, сорт не був
однорідним чи стабільним на дату, на яку заявка вважається поданою;

г) право власника сорту надано особі, яка не має на це права, за
умови, що воно не передається особі, яка має на це право.

Разом із визнанням майнового права власника сорту недійсним визнаються недійсними в тому ж обсязі державна реєстрація цьо­го права та патент, що його засвідчує.