Комерційна таємниця у правовій системі України

Вперше термін «комерційна таємниця» був введений у вітчиз­няну правову площину Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991р., у ст. 30 якого під комерційною таєм­ницею підприємства розумілися відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголо­шення (передача, витік) яких могло завдати шкоди його інтересам.

Крім комерційної таємниці, українське законодавство виокремлює ще кілька видів відомостей, що повинні зберігатися у таємниці, наприклад банківська, адвокатська, лікарська тощо. Крім того, у законодавстві застосовуються такі поняття, як служ­бова таємниця, професійна таємниця. Відносини, у які вступають суб'єкти щодо кожної з таких таємниць, регулюються, як правило, спеціальним законодавством, яке встановлює як право на збере­ження визначених відомостей у таємниці, так і відповідальність осіб, що розголосили їх без санкції правовласника. При цьому у фаховій літературі наголошують на необхідності розвитку і вдос­коналення відповідного галузевого законодавства стосовного кожного виду таємниць із визначенням ознак таємниці, кола суб'єктів прав на таємницю, прав та обов'язків осіб, які мають відношення до певних видів таємниць, порядку захисту прав. Іншим підходом є визначання загальних принципів виникнення довірчих (фідуціарних) відносин між особами, відповідальності за розголошення інформації, що повідомляється під час вказаних відносин, та особливостей захисту для кожного виду таємниць¹.

Комерційна таємниця відрізняється від усіх цих видів таємниць тим, що відомості, які її складають, належать до комерційної діяльності підприємця і мають комерційну цінність².

У чинному законодавстві визначення комерційної таємниці закріплене у ЦК України, де зазначено, що комерційною таємни-

¹ Капіца Ю. М. Проблеми охорони комерційної таємниці, ноу-хау та конфіденційної інфор­
мації в праві України // Огляд законодавства України та його реалізація. — К.: Академія пра­
вових наук України. - 2000. - С 175-199.

² Галянтич М. Правові засади захисту комерційної таємниці // Інтелектуальна власність. —
2003. -№12. - С 27.

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

цею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в ціло­му чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інфор­мації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам за­ходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ч. 1 ст. 505 ЦК України).

Відповідно до ст. 36 ГК України відомості, пов'язані з вироб­ництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяль­ністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта госпо­дарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Оскільки комерційна таємниця становить певну сукупність відомостей, знань, тобто вид інформаційного ресурсу, важливе значення для її регулювання має на сьогодні і Закон України «Про інформацію».

Відповідно до ст. 30 Закону за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, яка, у свою чергу, за правовим режимом поділяється на конфіденційну (до неї віднесено відомості, які знаходяться у во­лодінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і які поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов) та таємну (до неї віднесено інформацію, яка містить відомості, що становлять державну та іншу передбаче­ну законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству та державі). Водночас ст. 30 Закону України «Про інформацію» не дає можливості чітко визначити, до якої категорії інформації з обмеженим доступом належить комерційна таємниця.

Виходячи зі змісту ст. 30 Закону України «Про інформацію», конфіденційну інформацію характеризують такі риси:

— це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні особи;

— особа самостійно відносить інформацію до категорії конфі­денційної та встановлює для такої інформації систему (способи) захисту;

— ця інформація не порушує передбаченої законом таємниці.

Глава 26. Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності

Закон України «Про інформацію» також встановлює, що на­лежність певної інформації до категорії конфіденційної може бути самостійно визначена особою, яка володіє цією інформацією. Зо­крема, відповідно до ч. 5 ст. ЗО Закону особи, які володіють інфор­мацією, зокрема банківського, комерційного характеру або такою, яка є предметом банківського, комерційного інтересу, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до ка­тегорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (спосо­би) захисту. У свою чергу, ч. 6 ст. 30 цього Закону містить перелік винятків із цього правила: зокрема, виняток становить інформація комерційного та банківського характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на ко­мерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю. Слід звернути увагу на те, що чинне законодавство не встановлює будь-яких спеціальних обмежень володіння правами на ко­мерційну таємницю для іноземних громадян або іноземних юри­дичних осіб. Вони можуть володіти цими правами на тих самих підставах, що й українські юридичні та фізичні особи.

Розкриваючи загальні засади правової охорони комерційної таємниці в Україні, потрібно підкреслити її особливості.

По-перше, це стосується строку охорони комерційної таємниці, а конкретно — його необмеженості. Відповідно до положень Угоди ТРІПС за дотримання інших умов, термін дії права на комерційну таємницю не обмежений. Цей термін триває стільки, скільки така інформація відповідає умовам надання їй правової охорони¹. Такий підхід є більш вдалим для захисту комерційної таємниці порівняно з патентною охороною, термін якої обмежується двадцятьма рока­ми у більшості країн, у тому числі і в Україні. Право на комерційну таємницю діє до того часу, до якого зберігається фактична моно­полія особи на інформацію, що її складає, а також наявні передба­чені законом умови її охорони. Ця обставина робить обрання цієї форми охорони привабливою для підприємців у тих випадках, якщо їх не задовольняє принцип строковості патентної охорони.

¹ Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 440.

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власностіі

По-друге,комерційна таємниця має таку властивість, як універ-; сальність серед інших об'єктів інтелектуальної власності. Якщо ; під винаходами, промисловими зразками, товарними знаками й І іншими об'єктами інтелектуальної власності закон розуміє цілком ' визначені результати інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємця. При } цьому комерційною таємницею можуть охоронятися цілком по­тенційно патентоздатні рішення, які правоволоділець через якісь причини не бажає обнародувати і патентувати у встановленому порядку.

Водночас можливості підприємців щодо віднесення відомо­стей, пов'язаних із їхньою діяльністю, до комерційної таємниці не є безмежними. За державою закріплене право здійснювати кон­троль за здійсненням підприємницької діяльності, стежити за своєчасністю і повнотою сплати податків, оцінювати вплив їхньої і діяльності на навколишнє середовище тощо. У зв'язку з цим, за­лежно від країни, законом, іншими правовими актами або судо­вою практикою визначаються відомості, що не можуть становити комерційну таємницю.

В Україні коло таких відомостей було визначене Постановою Кабінету Міністрів України № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю» від 9 серпня 1993 р.

Відповідно до неї не можуть становити комерційну таємницю:

— установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

— інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

—дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

—відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

—документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

Глава 26. Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності

—інформація про забруднення навколишнього природного се­редовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію про­дукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення зако­нодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

—документи про платоспроможність;

—відомості про участь посадових осіб підприємства в коопера­тивах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших ор­ганізаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

—відомості, що відповідно до чинного законодавства підляга­ють оголошенню.

Підприємства зобов'язані подавати перелічені відомості орга­нам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохорон­ним органам, іншим особам відповідно до чинного законодавства, на їх вимогу. Слід зауважити, що цей перелік є далеко не безспірним. І це є однією з наявних підстав врегулювання право­вого режиму комерційної таємниці на рівні спеціального закону.

По-третє,особливістю комерційної таємниці є те, що вона, ви­ступаючи як об'єкт інтелектуальної власності, не вимагає при цьо­му офіційного визнання її охороноздатності, державної реєстрації або виконання яких-небудь інших формальностей, пов'язаних із визначенням правового статусу та закріпленням правоможності суб'єкта, що має права на комерційну таємницю.

Чинне законодавство закріплює три основні вимогидо комер­ційної таємниці:

1. Інформація повинна мати дійсну або потенційну ко­мерційну цінність у зв'язку з її невідомістю третім особам. Відповідно до цього критерію з числа відомостей, що становлять комерційну таємницю, виключаються ті, які не мають жодного інтересу для оточуючих, які не можуть бути використані третіми особами для досягнення їх завдань, які ніхто не придбав би, якби вони були запропоновані до продажу. Крім того, ті відомості, що мають дійсну або потенційну цінність, повинні бути невідомі

третім особам.

Під третіми особами в цьому випадку розуміються ті особи, для яких ці відомості становлять комерційний інтерес. Ними можуть бути інші підприємці, що конкурують із власником комерційної

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності \