З інтелектуальної власності

В умовах переходу до ринкових відносин, розвитку конку­ренції, введення патентної форми охорони винаходів, корисних моделей, промислових зразків та їх відплатного використання в Україні сформована об'єктивна потреба у висококваліфікованих спеціалістах у сфері інтелектуальної власності.

У зв'язку з цим особливої актуальності набуває цілеспрямована систематична робота з підготовки та перепідготовки кадрів із нових спеціальностей, що з'явилися внаслідок розвитку науково-техніч­ного прогресу.

Необхідною умовою стає навчання різних категорій праців­ників основам інтелектуальної власності, авторського, патентного та конкурентного права, управлінню, організації, плануванню та економіці винахідництва і патентно-ліцензійної роботи, методо­логії системного аналізу і патентних досліджень, забезпеченню інформацією, організації та особливостям проведення державної патентної експертизи охороноздатних об'єктів тощо.

Ось чому заслуговує на увагу досвід промислово розвинених країн, який свідчить про серйозне ставлення до підготовки спеціа-

Розділ VIII. Освіта у галузі інтелектуальної власності

лістів у сфері інтелектуальної власності, патентознавства. Про­фесія патентознавця — технічна професія, основою якої є технічна освіта. До патентознавця ставляться досить високі вимоги. Він по­винен бути хорошим технічним спеціалістом, юристом, еко­номістом, філологом та філософом, щоб на основі теорії пізнання, формальної та діалектичної логіки, а також інших дисциплін во­лодіти методикою науково-технічної творчості. Фахівець цього напряму повинен систематично поповнювати свої знання в галузі техніки, права економіки, мовознавства та політики.

Враховуючи певні відмінності змісту і методики роботи у різних галузях національної економіки, кваліфікованих спеціалістів у сфері інтелектуальної власності, патентознавців можна умовно поділити на три категорії:

1) спеціалісти, що працюють на промислових підприємствах та у науково-дослідних установах;

2) спеціалісти, що працюють в юридичних консультаціях або фірмах патентних повірених;

3) спеціалісти, що працюють у відомості з винаходами, корис­ними моделями, промисловими зразками.

Основний зміст роботи спеціалістів трьох категорій практично однаковий. У спеціалістів окремих категорій відмінним є, голо­вним чином, суб'єктивне ставлення до винаходів та винахідників.

Так, спеціаліст 1-ої категорії захищає та розмежовує інтереси заяв­ника (заявників) та інтереси підприємства, працівником якого є він сам або заявник. Спеціаліст 2-ої категорії захищає інтереси довірите­ля, яким не є заявник. Спеціаліст 3-ої категорії повинен бути об'єктивним і незацікавленим суддею між заявленим винаходом та станом світової техніки або між винаходом та різними пріоритетами.

Не менш важливим напрямом поряд із підготовкою патентних повірених є і підготовка спеціалістів юридичного профілю, які спеціалізуються у сфері інтелектуальної власності, оскільки все частіше виникають спори з порушення прав інтелектуальної влас­ності. Відповідно, спеціальної освіти потребують як адвокати та юристи-практики, так і фахівці, що відповідно до отриманої ква­ліфікації та компетенції займаються судово-експертною діяль­ністю, судді, працівники правоохоронних органів тощо.

Глава 34. Міжнародний досвід підготовки фахівців з інтелектуальної...

Слід зазначити, що у промислово розвинених країнах немає спеціальних навчальних закладів, що готують патентознавців, або факультетів патентознавства в університетах. Це пояснюється, перш за все, тим, що у більшості країн проводиться диференціація фахівців цього напрямку: патентні повірені та адвокати, тобто юристи-патентознавці, економісти-патентознавці та інженери-патентознавці. Патентознавці двох останніх категорій повинні мати, крім спеціальної, юридичну освіту.

Так, кваліфікований інженер-патентознавець, як правило, має технічну та юридичну освіту, вільно володіє 3—4 іноземними мова­ми, має стаж роботи у сфері патентної справи біля п'яти років. Він атестується у разі складання відповідних іспитів спеціальною дер­жавною комісією, створеною при патентних відомствах, на експерта або патентного повіреного.

Викладання інтелектуальної власності у різних модифікаціях здійснюється у вищих навчальних закладах. Так, у США право інтелектуальної власності (право промислової власності та ав­торське право) викладається у 36-ти університетах країни. Як пра­вило, курс читається не менше одного семестру по 2—3 години на тиждень.

Найбільший за обсягом курс читається на юридичному факуль­теті Нью-йоркського університету (США), де в кожному семестрі викладається право промислової власності по 12 годин на тиж­день. Слід зазначити, що цей курс включає в основному правові дисципліни (право промислової власності, в тому числі на винахо­ди, промислові зразки, товарні знаки та знаки обслуговування, фірмові найменування, найменування місць походження товарів, а також заходи по боротьбі з недобросовісною конкуренцією) та фінансово-економічні аспекти патентної справи.

Важливе місце в процесі навчання приділяється проблемам прикладної економіки: заходи по боротьбі з недобросовісною кон­куренцією (методи «нечесної торгівлі»), податкові питання, фінансові питання реалізації патентного права, кон'юнктура рин­ку, патентно-ліцензійні операції, валютно-кредитні відносини, трансфер технологій, міжнародні економічні зв'язки — все це вхо­дить до програми навчання студентів.

22 7-259

Розділ VIII. Освіта у галузі інтелектуальної власності

Одним із основних напрямків діяльності патентного відомства США є довгострокова програма «Проект Екс-Ель» (Projekt XL), що була розпочата у 1987 р. Метою цієї програми є підвищення конкурентоздатності національної економіки шляхом стимулю­вання творчої активності молоді. До реалізації програми «Екс-Ель» залучено понад 4 тис. викладачів різних навчальних закладів, що ведуть відповідну роботу приблизно з 100 тис. дітей і підлітків. У межах цієї програми патентним відомством підготовлена та ак­тивно розповсюджується довідково-методична література з питань винахідницької творчості. Крім того, з цієї проблематики прово­дяться національні конференції та семінари, що, безумовно, спри­яють популяризації технічної творчості. З допомогою спеціалістів у галузі винахідницької творчості було розроблено програму навчання дітей різного віку. Головна увага приділяється викорис­танню різних методів, наприклад методу мозкового штурму для виявлення та вирішення винахідницьких задач. Складено також ме­тодичні рекомендації для викладачів, які містять інформацію про підручники, навчальні програми та інші матеріали, відомості про патентну документацію й інформацію, про патентні бібліотеки та ін.

У ФРН право промислової власності викладається в низці університетів та вищих технічних навчальних закладах. Цей курс викладається протягом одного семестру (1—2 години на тиждень), проводяться також семінари. Крім того, у ФРН викладається па-тентознавство (протягом всього терміну навчання) в Інституті міжнародного патентного та авторського права імені Макса План­ка та на факультеті авторського права та охорони промислової власності університету в Ерлангені.

У Франції курс промислової власності читається в університе­тах у всіх семестрах по 4 години на тиждень. Крім того, в країні діють курси підвищення кваліфікації дипломованих спеціалістів з питань промислової власності. Курси призначені як для слухачів, що вже пройшли навчання і мають дипломи, але бажають підви­щити кваліфікацію, так і для осіб, що не мають дипломів, але во­лодіють професійним досвідом у галузі промислової власності і ба­жають поповнити свою освіту шляхом кращого ознайомлення з комплексом правових питань. Курси організовують патентне

Глава 34. Міжнародний досвід підготовки фахівців з інтелектуальної...

відомство Франції та Асоціація радників з промислової власності. Навчання платне.

На юридичному факультеті Міланського університету в Італії проводиться регулярне навчання з питань права промислової власності у всіх семестрах (по 4 години на тиждень). Окремий курс МВА з інтелектуальної власності викладається також у Турині.

Значний обсяг лекційних годин з питань інтелектуальної влас­ності передбачено також навчальними програмами вищих на­вчальних закладів Австралії, Нідерландів, Швеції, Великої Брита­нії, Швейцарії та інших країн.

При цьому одним із важливих шляхів підготовки спеціалістів па-тентознавців є безпосереднє навчання на фірмах та підприємствах. Іноземні фірми приділяють значну увагу підготовці спеціалістів патентної справи. Великі монополістичні фірми та об'єднання ве­дуть систематичну підготовку спеціалістів-патентознавців, причо­му практично кожна з таких фірм володіє своїми «секретами ви­робництва», здійснює навчання строго конфіденційно з урахуван­ням специфіки виробничої науково-дослідної та комерційної діяльності.

Наприклад, у патентних службах фірм «Філіпс» (Нідерланди) або «Тошіба» (Японія), крім могутньої патентної служби, в патент­них групах та секціях виробничих підрозділів зайняті від 5 до 50 співробітників, що відповідають за проведення патентних до­сліджень, підготовку заявок на патенти та стимулювання ви­нахідницької творчості. Загалом у вирішенні різних патентних пи­тань беруть участь до 20 тис. спеціалістів фірми, тобто майже весь її науково-технічний персонал. Інакше кажучи, в промислово розвинених країнах питаннями інтелектуальної власності, патент­но-ліцензійного забезпечення досліджень та розробок володіють всі, хто має до них відношення, — і керівники, і розробники, і патентознавці.

У деяких країнах, наприклад у ФРН та Голландії, патентознав-цям доводиться складати державний іспит патентному відомству на патентного адвоката (повіреного). Патентний відділ під­приємства, що співпрацює з патентними фірмами, має в штаті патентних адвокатів, тому що тільки вони мають право подавати

Розділ VIII. Освіта у галузі інтелектуальної власності

заявки на патенти від іноземців та представляти їх інтереси в па­тентній процедурі.

Для роботи в допоміжних службах (реєстратурі, секторі контро­лю за строками тощо) нові працівники проходять стажування та набувають досвіду в процесі роботи. їх переміщують з однієї групи в іншу, і таким чином вони знайомляться з роботою всього відділу.

Практика підтверджує ефективність подібної підготовки. Окремі співробітники, що стали керівниками груп, детально знайомі не тільки з діяльністю своєї групи, а й досконало знають роботу всієї канцелярії. Крім того, вони володіють необхідними спеціальними знаннями в галузі патентознавства.

Всі державні службовці Патентного відомства Японії повинні витримати відповідні іспити в Національному управлінні по кад­рах. Крім освітніх дисциплін перевіряються знання одного з профільних предметів: право, економіка, фізика, хімія та інше. У 1988 р. з 28,8 тис. претендентів іспити по найвищому (першому) розряду витримали лише 6%. До Відомства після співбесіди прий­маються лише спеціалісти. Жорсткий відбір кандидатів забезпечує високий професійний рівень експертів. При Відомстві діє на­вчальний інститут промислової власності, завданням якого є підвищення кваліфікації співробітників. Експерт, що приходить на роботу до Відомства, повинен пройти річний курс помічника експерта. Після успішного закінчення курсу він вчиться ще три роки без відриву від виробництва і лише після складання іспитів може приступати до самостійної роботи. Експерти вивчають іно­земні мови, відвідують семінари з питань права, бізнесу, нових технологій та автоматизації.

Крім того, японський Інститут винахідництва та новаторства, що входить до складу Патентного відомства, з 1965 р. проводить щорічні конкурси-виставки на кращі винаходи серед дітей дошкільного віку, школярів та студентів.

Республіка Корея також робить ставку на підготовку кадрів з пи­тань інтелектуальної власності. У 1987 р. в Патентному відомстві Кореї створено Інститут з підготовки спеціалістів в галузі інтелекту­альної власності. Головним його завданням є: підготовка відповід­них спеціалістів; роз'яснення населенню важливості прав на

Глава 34. Міжнародний досвід підготовки фахівців з інтелектуальної...

інтелектуальну власність; підготовка без відриву від виробництва службовців приватного та державного секторів економіки; сприян­ня винахідництву; підготовка кадрів із країн, що розвиваються.

Промислово розвинені держави проводять професійну підго­товку патентознавців не лише на національному рівні, а й на міжнародній основі.

Патентно-правова інтеграція західних країн, що заснована на інтеграції економіки, привела до підписання у 1973 р. в Мюнхені Конвенції про Європейський патент. Це дало можливість одночас­но забезпечити охорону технічних новацій у цілому регіоні — країнах «Спільного ринку». Інтеграційні процеси мають місце і в інших сферах, у тому числі в галузі підготовки патентознавців, що проводиться в єдиному патентному відомстві (Мюнхен) та Міжна­родному патентному інституті в Гаазі.

Для підготовки патентознавців створено навчальний заклад — Міжнародний центр із вивчення промислової власності, у якому можуть навчатися представники країн Західної Європи та країн, що розвиваються. Міжнародний центр із вивчення промислової власності існує (з 1964 р.) при Університеті юридичних, політич­них та соціальних наук у Страсбурзі, яким керує факультет права та політичних наук.

Завдання Міжнародного центру:

— забезпечувати і розвивати викладання та наукові досліджен­
ня в різних галузях промислової власності;

— сприяти одержанню фахової кваліфікації особами з тех­нічною освітою, які виконують або хочуть виконувати роботу, що потребує поглиблених знань патентного права в державних та міжурядових організаціях, в організаціях, що займаються вивчен­ням та технічними дослідженнями для промисловості у фірмах па­тентних повірених;

— готувати до іспитів з юридичних дисциплін, що дає змогу одержувати професію радника з питань патентів;

— організовувати цикли доповідей, семінарські дні, національ­ні та міжнародні конференції з проблем промислової власності.

Міжнародний центр із вивчення промислової власності прово­дить свої заходи, включаючи прийняття іспитів, разом з Націо-

Розділ VIII. Освіта у галузі інтелектуальної власності

нальним інститутом промислової власності (Патентне відомство Франції). Міжнародний центр надає допомогу з теорії та практики патентної справи. Слухачі знайомляться не тільки з французькою правовою системою, а й з правовими системами ЄС, міжнародни­ми угодами з питань промислової власності.

Порядок та умови прийому слухачів до Міжнародного центру такі. Особи, що вступають, повинні мати диплом про технічну освіту. До центру можуть бути зараховані особи, що не мають диплома, але працюють у галузі промислової власності у Франції або за кордоном. За наявності вільних місць приймаються особи, що мають диплом в галузі права, економічних або комерційних наук, якщо рівень їх освіти буде визнаний бюро адміністративної ради достатнім для проходження навчання в Міжнародному центрі.

Слухачами можуть бути як французи, так і іноземці. Вони по­винні знати німецьку або англійську мову в обсязі, достатньому для розуміння технічного тексту з їх спеціальності.

Навчання в Міжнародному центрі із вивчення промислової власності здійснюється за звичайною та прискореною програмами.

До звичайної програми включені основи права (вступ до основ права, комерційне право), курс промислової власності (французь­ке патентне право, право деяких зарубіжних країн, міжнародні угоди), лекції та практичні заняття, відвідування організацій, що займаються охороною промислової власності, вивчення інозем­них мов.

Прискорена програма навчання організована для тих слухачів, що мають досвід практичної роботи в галузі промислової власності (в бюро патентних повірених або в патентних підрозділах підприємств) і не можуть пройти звичайний курс навчання в Міжнародному центрі, але мають потребу в дипломі. Диплом про закінчення Міжнародного центру із вивчення промислової влас­ності видається після успішного складання іспитів.

Досвід організації діяльності Міжнародного центру із вивчення промислової власності може бути використаний в роботі націо­нальних закладів із питань підготовки спеціалістів у сфері інтелек­туальної власності.

Глава 35. Розвиток освіти у сфері інтелектуальної власності в Україні

У липні 2005 р. у м. Женева під егідою ВОІВ проводився Міжна­родний симпозіум із питань освіти та досліджень у сфері інтелек­туальної власності, під час якого обговорювалися питання щодо зміни середовища щодо освіти та досліджень у сфері інтелектуаль­ної власності та потреб необхідних для інтенсифікації міжнарод­ного співробітництва.