ІІІ. Етапи розвитку вітчизняного праворозуміння упродовж ХХ ст

В розвитку вітчизняного праворозуміння упродовж ХХ ст. можна визначити наступні етапи:

І. – початок ХХ ст. (до 1917 р.) – період плюралізму правових поглядів. В цей період вітчизняні представники природного, історичного, соціологічного, психологічного підходів до розуміння права активно дискутували з представниками юридичного позитивізму. Більшість вчених-правознавців визнавали, що першоджерелом є людська особистість, а закон – це тільки одна з можливих форм права.

ІІ. – кінець другого десятиріччя (1917-1920 рр.) – період правового нігілізму. В цей період відбувається ігнорування ролі права у забезпеченні життєдіяльності суспільства.

ІІІ. – 20-ті рр. ХХ ст. – період класового праворозуміння. Ці роки були відмічені суттєвим пожвавленням. В цей період формувалися різноманітні концепції тлумачення права, хоча всі вони спиралися на марксистсько-ленінську концепцію. Основні концепції:

ü соціальна концепція права (Стучка),

ü економічна концепція права (Пашуканіс),

ü психологічна концепція права (Рейснер),

ü нормативна концепція права (Криленко).

Єдність цих концепцій полягає у дослідженні сутності права виключно з класових позицій та тлумаченні права як явища тимчасового.

Думки вчених цих концепцій були визнані антикомуністичними, шкідливими.

ІV. – середина 30-х – 40-і рр. – період вузьконормативного чи тоталітарного праворозуміння. В радянській юридичній науці цієї доби особливу роль відіграла І Всесоюзна нарада з питань науки радянської держави і права, що відбулась у липні 1939 року (було присутньо 600 вчених з різних республік). В цей період право розглядалось як наказ диктаторської влади.

V. – середина 50-х – 60-і рр. – період домінування нормативного праворозуміння. Даний період пов’язаний з подоланням культу Сталіна і „хрущовською відлигою”. Право вже не розглядається як наказ верхівки влади, але повністю ототожнюється з радянським законодавством, яке в більшості випадків було неправовим.

VІ. – середина 70-х - - 80-і рр. – формування широкого чи багатоаспектного праворозуміння (Керімов, Нерсесянц, Козюбра) поряд з існуванням нормативного праворозуміння (Алєксєєв, Халфіна, Рабінович).

VІІ. – 90-і рр. – сьогодення – період панування широкого чи багатоаспектного праворозуміння – праворозуміння, що базується на розмежуванні права і закону.

Положення:

1) Широке праворозуміння є основою інтегративної школи права.

2) Згідно з широким праворозумінням право є складним соціальним явищем, яке має різноманітні властивості і як наслідок цього різноманітні форми прояву (а не лише тільки одну таку форму як закон).

3) Широке праворозуміння передбачає множинність визначень права.

Вихідне (наддержавне) визначення права: Право – це справедлива і рівна міра свободи людей.