VII. Проблема класифікації прав

Багатоманітність сфер та аспектів прояву суб’єктивних прав та свобод зумовлює їх різноманітний характер та можливість класифікації за певними критеріями. Зупинимося на основних з них.

І. За сферами суспільних відносин розрізняють:

а) особисті (громадянські) права – це можливості людини, надані для забезпечення її фізичної та морально-психологічної індивідуальності. Вони слугують гарантією індивідуальної автономності та свободи, засобом захисту суб’єктів від свавілля з боку держави та інших людей. Серед них право на життя; повага до гідності кожного; свобода та особиста недоторканість; недоторканість житла; таємниця листування, телефонних розмов; свобода пересування та вільний вибір місця проживання (ст.29-31, 35, 51-55 Конституції України). Їх призначенням є гарантування можливостей фізичного існування та духовного розвитку людини.

Це природні права людини, що визнаються та закріплюються державою, гарантують їй певний рівень свободи та забезпечують фактичну можливість вільно розпоряджатися собою, гарантують невтручання в індивідуальне життя. Особиста свобода гарантує усвідомлення соціальної цінності людини та вироблення правильного ставлення до інших людей та до суспільства в цілому. Правове закріплення цієї свободи надає можливість не лише забезпечити усвідомлене ставлення до неї суб’єкта, а і перешкодити абсолютизації відособленості особи.

Громадянські права і свободи виникають від народження і існують довічно. Вони є невідчужуваними, тобто не можуть бути обмеженими чи скасованими органами влади; не можуть бути передані чи подаровані іншим суб’єктам; особа не може відмовитись від цих прав.

Саме щодо цієї групи прав у Конституції України встановлені вимоги, відповідно до яких не повинні прийматися закони, які б скасовували чи змінювали громадянські права. Це є важливою гарантією непорушності гідності та свободи людини¹.

б) політичні права – це можливості громадянина на участь в процесі прийняття та реалізації політичних рішень, діяльності елементів політичної системи та формування представницьких органів влади. Саме до цієї групи прав належать права на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації, на участь в управлінні державними правами; на збори, мітинги, походи та демонстрації; на звернення до органів державної влади та самоврядування; право кожного на свободу думки і слова; право на вільний вираз поглядів та переконань (ст.34-40 Конституції України).

Ця група прав забезпечує можливості людини бути суб’єктом владних відносин. Політичні права і свободи особи визначають рівень політичної свободи в суспільстві і забезпечуються суспільним та державним ладом. Вони пов’язуються з формами реалізації народовладдя та політичним самоврядуванням. Межами здійснення політичних прав є гармонійне поєднання суспільних потреб та особистих інтересів громадян. Здійснення політичних прав має колективний характер, оскільки сприяє управлінню державою.

Основним призначенням цієї групи прав є:

• забезпечення можливості громадян брати участь в управлінні державою;
• вплив на діяльність як органів держави, так і місцевого самоврядування;
• гарантування на участь громадян в діяльності громадських об’єднань;
• використання прав на свободу думки, слова, світогляду та переконань, які відображають дійсний рівень демократичності суспільства та перешкоджають авторитарному впливу на нього з боку держави;

в) економічні права – це можливості розпоряджатися предметами матеріального характеру та добувати засоби для існування і розвитку. Такими є право приватної власності, право на підприємницьку діяльність, право на користування природними об’єктами права власності українського народу, державної та комунальної власності. Таким чином, призначенням цієї групи прав є сприяння розвиткові ініціативи в реалізації здібностей людини, добуванні засобів існування шляхом вільного вибору праці та участі у виробництві матеріальних благ.

Це центральний різновид прав і свобод, що забезпечують можливість:

─ створювати матеріальні цінності;

─ мати та розпоряджатися власністю;

─ забезпечувати матеріальні умови для існування та розвитку людини;

─ користуватися природними об’єктами, що належать до загальнодержавної та комунальної власності та власності українського народу;

─ задовольняти свої інтереси у сфері інтелектуальної, науково-дослідної та творчої діяльності;

г) соціальні права – можливості громадянина бути повноцінним суб’єктом суспільних відносин та забезпечення йому необхідних для розвитку та існування умов. До цієї групи належать права на працю, на страйк, на відпочинок, соціальний захист, на житло, достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування; право на безпечне навколишнє середовище. Саме ці права визначають обов’язки держави забезпечити кожному мінімум засобів до існування, соціальної забезпеченості та екологічної безпеки.

Метою соціальних прав є:

ü забезпечення можливості заробляти собі на життя працею, на яку громадянин вільно погоджується і яку обирає;

ü розпорядження суб’єкта власними здібностями до творчої та продуктивної праці;

ü захист власних економічних та соціальних інтересів шляхом страйку;

ü надання можливості для відпочинку;

ü гарантування допомоги державою у випадках, умовах та порядку, передбачених чинним законодавством;

ü матеріальне забезпечення, соціальне обслуговування, встановлення особливих режимів щодо реалізації соціальних прав громадян;

ü гарантування можливості на побудову житла, придбання його у власність та оренду;

ü забезпечення достатнього для обслуговування та розвитку життєвого рівня, сприятливе навколишнє природне середовище;

д) культурні права – це можливості збереження і розвитку національної самобутності людини, її духовного збагачення. Серед них право на освіту; свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості; право на результати інтелектуальної діяльності; право на свободу думки і слова; право на інформацію; свободі світогляду та віросповідань.

Саме ця група прав безпосередньо впливає на рівень духовного розвитку особи та забезпечує необхідні умови щодо створення і використання духовних досягнень людства. За своєю суттю культурні права є мірою духовності, яку держава гарантує особі з урахуванням умов життя і діяльності громадян і суспільства.

Духовні права забезпечують:

¨ можливість отримання певного рівня освіти;

¨ захист інтелектуальної власності громадян;

¨ розвиток наукових та технічних досліджень;

¨ свободу особи від ідеологічного контролю; право самостійно визначати для себе систему моральних та духовних цінностей;

¨ можливість отримувати повну, неупереджену, об’єктивну інформацію;

¨ свободу світогляду та віросповідання;

¨ гарантоване використання досягнень як національної, так і світової культури.

ІІ. За змістом.

а) Фізичні права, що забезпечують збереження та розвиток людини як складової соціальної структури суспільства та держави. Саме такий характер мають право на життя, особисту недоторканість, свободу пересування, вибір місця проживання, право на безпечне оточуюче середовище.

б) Духовні права, що забезпечують реалізацію нематеріальних потреб людини, пов’язаних зі сферою духовно-культурних відносин. Серед них право на ім’я, честь, гідність, на справедливий суд.

ІІІ. За статусом, тобто ступенем поширеності права класифікують на:

А) загальні, що належать в рівній мірі всім громадянам незалежно від їх соціальної, професійної чи іншої належності. Саме такими є всі конституційні права, що реалізуються за принципами рівності всіх суб’єктів суспільних відносин.

Б) спеціальні права, що відображають специфіку статусу різноманітних груп населення. Вони доповнюють, розвивають та конкретизують загальні права і не можуть їм суперечити. Такими. наприклад, є права молоді, пенсіонерів, військовослужбовців, депутатів та ін.

IV. За способом закріплення розрізняють:

1) конституційні (основні) права, що встановлені та гарантовані Основним Законом країни і мають фундаментальний характер. Вони визначають реальну сутність держави, рівень розвинутості демократичних інститутів та положення особи в державі;

2) галузеві, що передбачені поточним законодавством і є конкретизацією основних прав людини. Вони приймаються на їх основі і більш детально визначають можливості суб’єктів у певній сфері відносин. Так, права, передбачені КЗпП України розширюють та конкретизують конституційне право на працю.

V. Відповідно до еволюції розвитку права людини розподіляють на:

а) права першого покоління, тобто політичні, громадянські та особисті права, проголошені першими буржуазними революціями у Франції, Англії та США і закріплені відповідними Деклараціями;

б) права другого покоління як комплекс соціально-економічних прав, що стали результатом втілення загальнолюдських цінностей та соціально-демократичних ідей та були закріплені в документах ООН;

в) права третього покоління – це комплекс колективних прав, що були висунуті країнами, які звільнилися від колоніальної залежності та визначили свою політику як миролюбну, суверенну, незалежну, засновану на принципах самовизначення та територіальної цілісності.

В сучасній юридичній літературі з’явилися ідеї щодо можливості виділення в окрему групу прав четвертого покоління – прав людства. Серед них називають право на мир, екологічні, інформаційні права, право на ядерну безпеку і т.ін. основним призначенням цих прав є забезпечення процесу виживання людства як біологічного виду, збереження цивілізації та подальшої соціалізації людства¹.

VI. В залежності від вміщених в правах аспектах свободи їх класифікують на:

a. негативні права, що визначаються як можливості особи вимагати захисту від будь-якого впливу, в тому числі і державного. Вони запобігають небажаних втручань в свободу особи і є основою індивідуальної свободи. Ці права є абсолютними і забезпечують можливості незалежності від влади (свобода віросповідання, права на власність, особисту свободу та недоторканість, свободу слова та ін.), а також можливості на участь у владі (виборче право, право звертатися до органів держави та місцевого самоврядування, на участь в управлінні державними справами);

b. позитивні права забезпечують можливості суб’єктів на покращення свого положення та підвищення культурного статусу. Вони забезпечуються державою і залежать від ступеню її розвитку та сутності. Як правило, цю групу складають економічні, культурні та соціальні права. До них належать право на освіту, свобода творчої діяльності, право на соціальну безпеку, на охорону здоров’я та безпечне навколишнє середовище. Реалізація позитивних прав є більш складною, оскільки пов’язується з наявністю достатніх ресурсів держави. Наповнення цих прав залежить від національного прибутку країни та особливостей політичного режиму[2].

VII. За характером суб’єктів розрізняють:

· права громадян держави;

· права іноземців;

· права осіб без громадянства;

· права осіб з подвійним громадянством.

VIII. За соціальним статусом:

o права людини, що належать суб’єкту від народження та гарантуються суспільством;

o права громадянина, що надаються, гарантуються та охороняються державою, до якої належить особа.

Права людини та громадянина є самостійними категоріями, що характеризуються певними особливостями:

Практичний досвід показує, що існує єдність, взаємозв’язок та взаємозалежність всіх різновидів прав та свобод. Це визначає неможливість визнання пріоритету однієї групи прав (наприклад, політичних) над іншими. Наявність комплексу прав та свобод є запорукою верховенства інтересів особи над інтересами держави та демократичності суспільства. Так, політичні права складають органічну основу системи демократії і виступають як засіб контролю за владою. Культурні права надають можливість реалізувати духовні потреби людини, забезпечувати зріст рівня її культури, без якої особа не може повноцінно здійснювати особисті та політичні права. Соціальні та економічні права створюють матеріальні та суспільно-орієнтовані умови щодо реальності категорії “правовий статус”.