ІІІ. Види юридичної практики

Сучасна юридична практика існує у різноманітних формах та різновидах, що зумовлюється наявністю різноманітних критеріїв, які покладаються в основу класифікації юридичної практики.

І. В залежності від характеру та способу впливу на суспільні відносини розрізняють:

─ правотворчу;

─ правозастосовчу;

─ правовиконавчу;

─ правопорядчу;

─ інтерпретаційну практику.

В процесі правотворчої практики формулюються нормативно-правові акти, що закріплюють способи та методи впливу держави на суспільство.

Правозастосовча практика забезпечується діяльністю державних структур з метою прийняття індивідуальних актів, що конкретизують нормативно-правові.

Правовиконавча діяльність пов’язується із створенням умов щодо реалізації актів вищої юридичної сили шляхом прийняття підзаконних нормативних документів.

Праворозпорядча діяльність – забезпечує визначення та закріплення структури державно-владних органів та їх повноважень.

Природа інтерпретаційної практики відображається у прийнтті документів, що пояснюють зміст нормативних положень, які є недосконалими.

Спірним в юридичній літературі є питання про належність до визначеної групи практик – правоохоронної. При цьому одні автори характеризують її лише як засіб охорони правовідносин, що не має впливу на суспільні відносини (Скакун О.Ф.), а інші – визначають правоохоронну практику як самостійний різновид, що спричиняє вплив на суспільні відносини (Копєйчиков В.В.).

ІІ. За функціональним призначенням:

а) правоконкретизуючу практику , змістом якої є поширення норм на певну життєву ситуацію чи діяльність певних суб’єктів;

б) контрольна практика, змістом якої є визначення ступеню правомірності та відповідності закону всіх різновидів юридичної діяльності;

в) правосистематизуюча практика, змістом якої є розробка та прийняття кодифікованих нормативних документів, що відзначається високим рівнем узгодженості нормативних приписів.

Зазначена класифікація є загальновизнаною в літературі, а спірним є лишепорядок розміщення зазначених видів практик, тому що більшість авторів основною вважають систематизуючу діяльність, на основі якої здійснюється контрольна та конкретизуюча.

ІІІ. За суб’єктами здійснення юридичну практику класифікують на:

· законодавчу – основним призначенням якої є забезпечення законотворчості;

· судову , що забезпечує правосуддя;

· слідчу, метою якої є розслідування правопорушень;

· нотаріальну, що забезпечує посвідчення певних юридичних документів та дій;

· юридично-консультативну, метою якої є забезпечення відповідності нормативних актів підприємств, установ та організацій діючому законодавству, а також консультування працівників цих установ.

Спірне щодо даної класифікації юридичної практики є визначення якості самого різновиду адвокатської практики. Хоча більшість вчених і характеризує її як юридичну, оскільки вона здійснюється суб’єктами, що мають спеціальну підготовку (Марченко, Халфіна). Хоча належність адвокатської практики до державної все-таки свідчить на користь визнання цього різновиду практики в якості суспільної (Козюбра, Заєць).

Таким чином, класифікація юридичної практики характеризує її як багатоаспектну, що виявляється у різних сферах юридичної діяльності та забезпечує різні інтереси, що можуть бути гарантовані правовими засобами.