ІІ. Структура юридичної практики

Самостійний характер юридичної практики як правової категорії визначає не лише її особливості як поняття, а і особливості як засобу певного виду діяльності. Саме в такому значенні юридична практика є поліструктурним утворенням, що характеризується наявністю відповідної будови.

Структура юридичної практики – це її внутрішня будова, що зумовлює наявність не лише певних елементів, а і певну їх взаємодію та взаємозалежність, що і забезпечує єдність юридичної практики та можливість досягнення її завдань.

Як правило, структуру юридичної практики характеризують як 4-рівневу, що складається з:

1) логічного компоненту,

2) просторового компоненту,

3) суб’єктивного компоненту,

4) часового компоненту.

З точки зору логічної структури юридична практика складається з двох елементів: а) юридична діяльність, б) соціально-правовий досвід.

Юридична діяльність визначається як можливість досягнення суб’єктами суспільних відносин певного правового результату, а соціально-правовий досвід як результат узагальнення різноманітних форм та видів юридичної діяльності.

Кожен із зазначених елементів логічної структури має власну внутрішню будову, що підкреслює їх самостійний характер. Так елементами юридичної діяльності є:

a. об’єкт юридичної діяльність – явища чи предмети, на які націлені юридичні дії суб’єктів та учасників;

b. суб’єкт юридичної діяльності – індивідуальні чи колективні особи, які є носіями прав та обов’язків і без яких існування юридичної практики є неможливим;

c. учасники юридичної діяльності – це особи та організації, що сприяють суб’єктам практики у можливості використання ними прав чи виконанні обов’язків;

d. юридичні дії – як форма діяльності суб’єкта, що ає зовнішній прояв та тягне певні юридичні наслідки;

e. юридичні операції – як сукупність взаємопов’язаних юридичних дій, що мають спільну мету, яка може бути досягнута лише в результаті всіх цих юридичних дій;

f. засоби та способи здійснення юридичних дій – при чому вони повинні мати чітку форму і зміст та забезпечувати можливість досягнення правового результату;

g. результати юридичної практики – як кінцева форма юридичних операцій, яка має текстовий вираз та задовольняє індивідуальні чи суспільні потреби.

Згадані елементи мають різноманітне значення, що надає можливість виокремити основні з них (об’єкт, суб’єкт, учасники та результат) та допоміжні, наявність яких може бути необов’язковою.

Вказана структура є найбільш складною, оскільки просторовий, суб’єктивний та часовий аспект структури юридичної практики мають лише початкові та кінцеві елементи і залежать від особливостей ситуацій чи норми, на якій засновується правове рішення.