УНОРМОВАНІСТЬ ТА СТИЛЬОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Основні питання теми:

® Мовна норма, загальна характеристика мовних норм.

® Стильова диференціація сучасної української літературної мови.

® Науковий стиль, його підстилі та жанри реалізації.

[Ключові слова: норма літературної мови, нормативність мови, орфоепічні норми, акцентуаційні норми, лексичні норми, граматичні норми, норми правопису, стилістичні норми, стиль, мовний стиль, функціональний стиль, науковий стиль, підстилі науково-популярний, навчально-науковий, науково-технічний), жанри наукового стилю (стаття, монографія, дисертація, реферат, курсова робота, дипломна робота тощо), офіційно-діловий стиль, публіцистичний стиль, художній стиль, розмовний стиль, конфесійний стиль.

& Норма літературної мови –це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Мовні норми сучасної української літературної мови здебільшого складаються стихійно. Проте велику роль у їх становленні відіграють письменники, майстри слова, які наділені даром мовної інтуїції у відборі кращих варіантів, відчуттям естетики слова. З наукового погляду мовні норми обґрунтовуються мовознавцями. Норми правильного письма, або правопису, узаконюються певними урядовими постановами.

Залежно від того, з яким структурним рівнем мови (фонетикою, морфологією, синтаксисом та ін.) співвідноситься норма, розрізняють такі її типи.

Норми орфоепічні – система правил, яка регулює правильну, зразкову вимову. Орфоепічні норми закріплюють вимову окремих звуків та звукосполучень, наголос у слові. Ці норми відтворено в спеціальних словниках, таких як «Українська літературна вимова й наголос. Словник-довідник» (К., 1973), «Орфоепічний словник» (К.,1984), укладений М.І. Погрібним. Нагадаємо деякі основні правила української літературної вимови:

1) відсутність «акання», тобто голосний [o] у всіх позиціях звучить як під наголосом;

2) голосні [е], [и] в ненаголошених позиціях мають відповідно призвук [и] та [е];

3) тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф], а напівпом’якшення тільки перед [і] та [у]: [вітер], [бура];

4) тверда вимова шиплячих у кінці слова і складу;

5) м’якість [ц] у кінці слів, крім іншомовного походження;

6) звукосполучення -ться, -шся у кінці дієслів вимовляють як [-ц:а], [-с:а];

7) внаслідок асиміляції пом’якшуються [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед наступним м’яким або пом’якшеним та [і];

8) у деяких українських та іншомовних словах вимовляється звук [ґ], який на письмі позначається буквою – ґ: ґатунок, ґрунт тощо.

9) приголосний [в] не оглушується і не переходить у [ф], а у кінці складу або слова та на початку слова перед приголосним вимовляється як [Ў]: Київ [киjiЎ].

Українська мова не має сталого наголосу на певному складі у всіх словах, як англійська чи французька. Тому важливими для правильної вимови є акцентуаційні норми. Наголошування відображено в різноманітних словниках (тлумачних, термінологічних, орфографічних, орфоепічних). Однак у практиці усного мовлення можна спостерігати багато грубих порушень цих норм. Такі порушення бувають викликані впливом інших мов (російської, польської, румунської, угорської тощо), місцевих говірок, а також можуть бути пов’язані з недостатнім мовнокультурним рівнем носіїв мови, бідністю їх словникового запасу, відсутністю навичок нормативного наголошування.

Правильне наголошування є необхідною ознакою високої культури мовлення, а отже, і високої загальної культури мовця. Прикро буває чути наголошування типу: укр-а-їнський замість укра-ї-нський, н-о-вий замість нов-ий, б-ю-летень замість бюлет-ень, кв-а-ртал замість кварт-ал. Така словесна неохайнісь часто свідчить не лише про низький рівень культури, а й про невисокий фаховий рівень, адже культура і фахова досконалість – явища взаємопов’язані. Тому надзвичайно важливо звертати увагу на наголос у словах, прислухатися до виступів людей, які подають зразки нормативного мовлення (письменників, акторів, дикторів телебачення і радіо, науковців), працювати зі словником.

Норми лексичні – норми слововживання, прийняті в мові на сучасному етапі. Вони визначають уживання слів у тих значеннях, які існують тепер, попереджають використання застарілих слів для назв сучасних понять. Норми слововживання закріплені тлумачним «Словником української мови» в 11-ти томах, Великим тлумачним словником сучасної української мови, у перекладних словниках, зокрема в «Новому російсько-українському словнику-довіднику» за редакцією С.Я. Єрмоленко та інших.

Норми граматичні – сукупність граматичних правил, що виходять із мовної практики людини, які покликані впорядкувати мовну діяльність носіїв даної мови. Це, зокрема, правила зміни слів – іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів. Цими правилами, наприклад, визначається як нормативне відмінювання числівників від п’ятдесяти до вісімдесяти лише в другій частині, тобто не семидесяти, як часто можна почути, а сімдесяти і под. Граматична норма закріпила вживання сполучень говорити українською мовою, а не говорити на українській мові, екзамен з історії, а не екзамен по історії та ін. Граматичні норми – це норми морфології та синтаксису української мови.

Норми стилістичнізакріплюють правила вживання мови в різних сферах її застосування. Ці правила застерігають від уживання слів, виразів, окремих форм, що не відповідають конкретній ситуації спілкування, предметові мовлення тощо. Стилістичні норми зафіксовано в «Словнику української мови» в 11-ти томах, де слова мають спеціальні стилістичні позначки.

Норми правопису– це зведення правил про написання слів, розділові знаки у складному й простому реченнях, який поділено відповідно на два розділи: орфографію і пунктуацію. Єдина й обов’язкова для всіх орфографія полегшує спілкування людей за допомогою писемної мови, робить його ефективним, сприяє піднесенню загальної мовної культури народу. Сьогодні український правопис перебуває у стадії свого реформування. Головне завдання останнього – відновити деякі положення, що роз’єднують правопис діаспори та материкової України, а також ті, що були вилучені з метою уніфікації українського правопису з російським.

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно відпотреб, вдаються до різних мовних засобів. Вибір мовних засобів залежить від мети й завдань спілкування, суспільної сфери спілкування, його змісту та форми (усної, писемної, діалогічної, монологічної), умов спілкування.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово «стиль», що походить від лат. stilus – «паличка для письма», тобто письмове знаряддя, яке використовувалося за часів античного Риму і Середньовіччя, – багатозначне і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології та інших науках.

Функціональний стиль мови– це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів: лексики, фразеології, граматики.

Кожен стиль має: а) сферу поширення (коло мовців),

б) призначення, в) систему мовних засобів, г) стилістичні норми,

д) підстилі, є) жанри реалізації.

Виділяють п’ять функціональних стилів сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний. У мовній практиці набув ваги також конфесійний стиль. У межах кожного стилю сформувалися підстилі, що сприяють доцільнішому й точнішому відображенню конкретних проявів мовної діяльності.

Науковий стиль– обслуговує ділянки наукових знань, сферу науки: його функція – вироблення й осмислення об’єктивних знань про дійсність. Мовні засоби творення спрямовані на виконання трьох основних завдань: інформування, пізнання, вплив. Для сфери наукового спілкування характерне найбільш точне, логічне, однозначне вираження думки. Найголовнішою формою мислення в галузі науки є поняття, а мовне втілення динаміки мислення виражається в судженнях і висновках, що чергуються у логічній послідовності. Думка чітко аргументована, особливо акцентується хід логічних міркувань. Аналіз і синтез взаємопов’язані, оскільки перший є необхідною умовою існування другого, а основне призначення науки – виявляти закономірності.

Слід розрізняти, з одного боку, характер і хід мислення саме у процесі наукового пізнання і, з іншого, – втілення результатів мислення у наукових творах. У текстах з’являються додаткові, на відміну від дослідницького етапу, завдання «оформлення» думки (спосіб доведення, рівень полемічності, опис чи роздум, ступінь популяризації). У зв’язку з цим етапи внутрішнього й зовнішнього мовлення не тотожні за мовним втіленням. Тому варто пам’ятати, що остаточна кристалізація мислення (наукових положень) здійснюється саме в зовнішньому, а не у внутрішньому мовленні.

Найважливішими рисами наукового стилю, що випливають із абстрактності (понятійності) та строгої логічності мислення є узагальнений характер і підкреслена логічність викладу. Типовими для наукового мовлення є змістова точність (однозначність), відсутність образності, прихована емоційність, об’єктивність викладу, певна сухість і строгість, що не виключають своєрідної експресивності. Особливості прояву цих рис можуть змінюватися залежно від жанру, теми, форми й ситуації спілкування, авторської індивідуальності та інших чинників.

Основні стильові риси наукового мовлення виражаються через абстрактний і узагальнений характер наукового тексту. Це проявляється перш за все в тому, що майже кожне слово виступає тут як позначення загального поняття чи абстрактного предмета, наприклад: Логістика – наука управління матеріальними потоками від первинного джерела до кінцевого споживача з мінімальними витратами, що пов’язані з товарорухом, і віднесеними до них потоками інформації. Характерно, що конкретна лексика виступає для позначення загальних понять, наприклад: До сфери транспорту входить велика кількість видів послуг, пов’язаних із розподілом товарів між виробником і споживачами. Сучасний склад промислового підприємства – це складна інженерна споруда, що має велику кількість взаємопов’язаних елементів. Абстрактно-узагальнений характер мовлення підкреслюється за допомогою спеціальних лексичних одиниць (звичайно, регулярно, завжди, кожний, всякий) і граматичних засобів: неозначено-особових речень, пасивних конструкцій, наприклад: Виділяють такі контактні групи... Виконується конкретизація напрямів удосконалення.

Підстилі наукового стилю: власне науковий, науково-публіцистичний, науково-популярний, навчально-науковий, науково-технічний–відзначаються ясністю, логічністю, однозначністю, об’єктивністю, докладністю.

Вони реалізуються через такі жанри: стаття, монографія, дисертація, анотація, тези, підручник, посібник та ін.Студентськими науковими жанрами виступають реферат, курсова робота, дипломна робота.

Основні риси і жанрова різноманітність зумовлюють підбір таких мовних одиниць: книжна лексика, складносурядні і складнопідрядні речення, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, вставні структури.

Визначальна риса наукового тексту поділ на абзаци, рубрики, відсутність відкрито вираженої емоційності, тенденції до стандартності мовного оформлення, висока частотність використання термінології, монологічний характер письмових текстів.

J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке мовна норма?

2. Які типи мовних норм ви знаєте?

3. Що таке граматична норма?

4. Що таке синтаксична норма? До чого призводять порушення синтаксичної норми?

5. Які норми контролюють правильне слововживання?

6. Що таке функціональний стиль мови?

7. Які ознаки наукового стилю?

8. У яких жанрах реалізується науковий стиль?

9. Які підстилі наукового стилю ви знаєте?

10. Які мовні одиниці притаманні науковому стилю?

 Зразки наукових текстів

Власне науковий.Страхування – система особливих перерозподільних відносин, що виникають між учасниками страхового фонду у зв’язку з його утворенням за рахунок цільових грошових внесків і використанням на відшкодування збитків суб’єкта господарювання і надання допомоги громадинам (чи їх родинам) у випадку страхових випадків у їхньому житті (досягнення певного віку, втрата працездатності, смерті і т. ін.). розрізняють: майнове страхування, об’єктом якого виступають різні матеріальні цінності; особисте страхування, основою якого є події в житті фізичних осіб; страхування відповідальності, предметом якого є можливі зобов’язання страхувальника з відшкодування збитків (шкоди) третім особам; страхування підприємницьких ризиків, де об’єктом вважається ризик неотримання прибутку чи утворення збитку (Гриньова В.М., Корда В.О. Тлумачний словник економічних термінів. – X.: ВД «ІНЖЕК», 2004).

Економічний зміст фінансового менеджменту клієнта – оптимізація фінансових потоків клієнта з урахуванням особливостей його діяльності (ринок, його сегмент, зв’язки з постачальниками і покупцями, оборотність коштів, зміна сум вільних залишків на рахунок, коливання обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості, можливостей вивільнення коштів для інвестування; якість менеджменту і ступеня готовності клієнта приймати і використовувати пропоновані банківські продукти і послуги; оцінка потреб клієнта в банківських продуктах і послугах на основі вивчення конкретних проектів господарської діяльності клієнта з позиції можливої участі в них банку) з метою забезпечення стійкої диверсифікованої ресурсної бази банку, що забезпечує ефективність його фінансових вкладень на основі збалансованої структури портфеля активів і пасивів банку (Гриньова. В.М., Коюда В.О. Тлумачний словник економічних термінів.– X.: ІНЖЕК, 2004).

Науково-публіцистичний.Перехід до ринкових відносин, пріоритетність питань якості продукції та забезпечення її конкурентоспроможності змінили вимоги до робітника підприємства, підвищили значення творчого ставлення до праці й високої професійності. Якщо раніше головна увага приділялася розвитку та вдосконаленню технічного прогресу, впровадженню прогресивних технологій, модифікації організаційних структур, то сьогодні на перше місце висувається особа працівника, іншими словами, саме особистості визначають сутність і ефективність економіки. Для її розвитку необхідно сформувати сприятливе середовище, у якому буде реалізовано трудовий потенціал та індивідуальні можливості людини, яка отримує задоволення від виконаної роботи й суспільного визнання своїх досягнень. (Економіка розвитку. – X.: ХДЕУ, 2003).

Науково-популярний.Що вивчає економіка.

Кожна розсудлива людина, будь-яка сім’я, країна, людське суспільство у цілому щодня вирішують одну з найважливіших проблем – створення сприятливих умов для свого життєзабезпечення й подальшого розвитку. Для нього необхідно підтримуванні необхідний рівень споживання матеріальних благ, задовольняти духовні потреби людей. Однак природа все це в готовому вигляді не дає. Людина повинна працювати, створювати необхідні блага, пристосовуючи ресурси природи до своїх потреб. Чим краще, продуктивніше працює людина, чим раціональніше використовує вона наявні ресурси, тим повніше задовольняються її потреби. Варто також зазначити, що у процесі виробничої або господарської діяльності людина в тій або іншій формі неминуче вступає в стосунки з іншими людьми, і виробництво за своєю суттю є не індивідуальним, а суспільним, породжуючи складну систему господарських зв’язків.

Економічна теорія як навчальна дисципліна вивчає найбільш фундаментальні закони господарського життя суспільства й охоплює досить велику й різноманітну за своїм змістом галузь знань, що зумовило виділення її окремих розділів, що вивчають різні рівні господарського життя (мікро- і макроекономіка, світова економіка). На основі загальної економічної теорії утворилася сукупність конкретних економічних наук, що відбивають окремі сторони господарської діяльності (менеджмент, облік, фінанси, інвестування й ін.), особливості галузевих економік (економіка промисловості, сільського господарства, транспорту й ін.), раціонального використання ресурсів (наприклад, економіка праці) (Основы экономических знаний (для абитуриентов). – Х.: ИНЖЕК, 2003).

Науково-навчальний.Концепція розвитку економічної освіти є методологічною базою освітянської діяльності в умовах формування суспільства знань і соціально орієнтованої економіки і визначає методи розв’язання нагальних проблем у сфері економічної освіти шляхом усвідомлення її цілей, завдань, змісту і технологій.

Головними компонентами економічної освіти є її зміст і організаційно-освітні технології забезпечення. Вони мають свої особливості в різних складових економічної освіти – загальноекономічній та професійно-економічній.

Особливості змісту професійно-економічної освіти зумовлюються вимогами до її кінцевого результату – формування духовно багатої творчої особистості, для якої професійні знання, вміння, навички і їх постійне оновлення становлять основу самореалізації в економічній сфері суспільства.

Зміст економічної освіти складає комплекс соціально-економічних знань, умінь і навичок, якими повинна володіти людина для забезпечення надійного функціонування та розвитку економічного базису суспільства. (Економіка розвитку. – X.: ХДЕУ, 2003).

œ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Завдання 1. Визначте стиль і підстиль поданого тексту.

Минулої післяріздвяної суботи Біївці стали свідками того, як диплом лауреата премії імені їхнього славного земляка отримав поет з Криму – Сергій Сурмач. Це відбулося під час святкування 70-річчя від дня народження Василя Симоненка. На святкування прибуло чимало гостей із Києва, Черкас, Полтави, Харкова... Усі вони разом з місцевими селянами відвідали відреставровану хату поета, тут на порозі вишневої колиски лунали теплі, щирі слова про нього, теплі спогади про славного витязя української поезії.

Хіба можна було, скажімо, не бентежитись, слухаючи народного депутата України, поета, академіка Бориса Олійника.

– Сьогодні ми всі стали свідками великих зрушень в Україні, – каже Борис Ілліч, – події на майдані, то ніби прорив України у світ, і недаремно нині наша держава на устах усього людства.

Але майдан починався не з минулої осені, а з таких, як Василь Симоненко. Це не лише поет, це явище у нашій історії.

Один за одним запрошуються до слова однокурсник Василя Симоненка, журналіст «Сільських вістей» Володимир Біленко, відомий перекладач, товариш поета Анатолія Перепади, лауреат Національної премії ім. Шевченка, професор Михайло Наєнко, лауреати премії ім. Василя Симоненка Юрій Смолянський та Олекса Лищенко з Черкас.

Отримуючи відзнаку – диплом лауреата премії ім. Василя Симоненка, Сергій Сурмач схвильовано каже: «Я невимовно радий, що в рік 70-річчя мого улюбленого поета заслужив такої шани. Сприймаю це як аванс, як обов’язок і надалі писати чесно, відверто, патріотично».

Отже, вітаймо ще одного лауреата Симоненківської премії.

Завдання 2. Випишіть мовностилістичні засоби реалізації функціонального стилю поданого тексту.

Завдання 3. Визначте мовний стиль поданого тексту. Дайте його характеристику на лексичному і синтаксичному рівнях.

Богдан відчиняє двері інститутської канцелярії, де справді Маргарита Іванівна проворними пальцями розстрілює тишу.

– О, це ви, Богдане? – радісно дивується Маргарита Іванівна, та посмішка відразу ж згасає на її напіврозквітлих, як пуп’янок, устах. – Богдане, ви хворі?

– Ні, здоровий, – невпевнено відповідає студент.

– А що ж з вами?! І де ваші очі?

– Очі? На місці.

Маргарита Іванівна – це худе, добре оленятко, що чомусь прибилося до канцелярських лісів, підводиться зі стільця, і її довгі ноженята, і струнка постать, здається, розганяють тіні зимового дня.

– В глибини позападали ваші очі. Але в які глибини? Знову ночі з книгами чи ходите вантажити на вокзал?

– Ні, я здорожився. Саме в заметіль вирвався додому, насилу дочапав. Маргарита Іванівна безнадійно похитала отією голівкою, біля якої, мов бджоли, гуділи студенти.

– Навіжений, як і всі, хто пише вірші. Ви, напевне, застудились?

– Наче ні.

– Та хіба ви скажете? – вона приклала руку до його чола, – Температури наче нема, а нерозсудливість аж шелестить. Я вам завтра сушеної суниці й липового цвіту принесу. Сама сушила.

– Тоді я зразу одужаю.

– Боже! – сплеснула руками дівчина і засміялася. – Навіть наш Богдан спромігся на комплімент. Який прогрес! За це я вам завтра принесу подвійну порцію суниць і цвіту (М. Стельмах «Дума про тебе»).

Завдання 4. Прочитайте зразок тексту художнього стилю. Дайте порівняльну характеристику мовних засобів реалізації публіцистичного і художнього стилів.

У місячній повені і в марищі тіней утопилися ліси. Передосінній сум тече по тихих стовбурах і затікає жовтизною у листя, міддю в жолуддя, огнем у горобину. І гіркістю горобини, і вогкістю грибовищ, і терпкістю хвої, і бродінням опалого листу пахне тепер лісова земля, що в доброму напівсні вибиває з-під кореня то боровика, то красноголовця, то рижика, то бабку – хай побавляться дрібнята під місяцем, бо під сонцем люди не дадуть.

Затопленим лісом іде, поспішає Богдан і не знає, де б’ється його серце – чи в грудях, чи попереду в деревах. Дурило воно його раніше, дурить і тепер. Іноді здавалось, що хтось іде попереду – виразно чулась жіноча хода – чи не Яринина? Він кидався у тіні, у місячні стовпи, а кроки стихали чи озивалися збоку. То, напевне, були кроки осені, чи луни, чи печалі його. (М. Стельмах «Дума про тебе»)

Завдання 5. Прочитайте текст. Визначте його стиль, підстиль і жанр реалізації.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року,

– продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

– виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

– здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто