Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



МЕРКАНТИЛІЗМ, ФІЗІОКРАТИ




Меркантилізм– перша в історії економічної думки школа, яка виникла наприкінці XV ст. в епоху первісного нагромадження капіталу в Англії, Італії, Франції та інших європейських країнах і проіснувала до XVIII ст. Це перша система економічних поглядів, на основі якої формувалася економічна політика європейських держав – політика державного протекціонізму.

Меркантилізм (від італ. “mercante” – торговець, купець) вперше ставить питання про джерело багатства нації: уособленням багатства вважаються гроші, його джерелом є обмін товарів, насамперед – зовнішня торгівля. Тому нагромадження грошей постає в центрі економічної системи меркантилізму, а предметом аналізу стає сфера обігу. Представники меркантилізму розробили дві теорії грошей: металістичну, яка пояснювала сутність грошей їх природними властивостями та кількісну (номіналістичну), згідно якої гроші являють собою рахункову одиницю, є умовними знаками, які не мають власної внутрішньої вартості.

В своєму розвитку доктрина меркантилізму пройшла два етапи:

§ ранній меркантилізм або монетарна система (кінець XV-XVI ст.) ґрунтувався на теорії грошового балансу;

§ зрілий меркантилізм (XVII ст.) ґрунтувався на теорії тор­говельного балансу.

Ранній меркантилізм теоретично обґрунтовував шляхи розв’язання двох взаємопов’язаних завдань: залучення якомога більшої кількості грошей з-за кордону та утримання грошей в країні, нагромадження дорогоцінних металів в національному масштабі. Пропоновані раннім меркантилізмом заходи державного контролю не виходили за межі чисто адміністративних: валютна монополія держави, заборона вивезення золота і срібла за кордон, стимулювання видобування дорогоцінних металів, зменшення вагового вмісту національних золотих і срібних монет для збільшення їх кількості, обмеження імпорту іноземних товарів шляхом встановлення високих митних тарифів, зниження позичкового проценту.

Стаффорд Вільям(1554–1612) – найвідоміший представник англійського раннього меркантилізму, купець і банкір. У праці “Короткий виклад деяких звичайних скарг наших співвітчизників” (1581) обґрунтував теорію грошового балансу. Розуміючи зв’язок між вартістю грошей і вартістю товарів, він як ідеолог політики економічного протекціонізму пропонував заборонити ви­возити монети за кордон, оскільки це призводить до зростання цін, обмежити ввезення в Англію деяких іноземних товарів, зокрема предметів розкошів.



Скаруффі Гаспар (1519–1584) – італійський банкір, один з фундаторів теорії грошового балансу. Пропонував скликати всеєвропейську конференцію з питань грошового обігу і створити єдину монету для всіх країн.

Зрілий меркантилізм переносить дослідження із сфери грошового обігу в сферу товарного обміну. Джерело багатства нації вбачається тепер не у при­мітивному нагромадженні скарбів, а насамперед у розвитку зовнішньої торгівлі, досягненні активного сальдо торговельного балансу. Звідси – теоретична аргументація політики протекціонізму, спрямованої на стимулювання розвитку експортних галузей промисловості (надання субсидій, експортних премій, звільнення від податків та ін.).

Монкретьєн Антуан (1575–1621) – французький представник зрілого меркантилізму. У “Трактаті політичної економії” (1615) Монкретьєн вперше вводить в науковий оборот термін “політична економія”, який згодом стане назвою цілої науки – економічної теорії. Цей термін він вживає у значенні “національна економіка, державне господарство”. Монкретьєн не ототожнює багатство з грошима, вважаючи останні лише передумовою добробуту країни. Зовнішню торгівлю він розглядає як “гру з нульовою сумою”, як обмін, в якому виграш однієї сторони є одночасно втратами для іншої. Він обґрунтовує політику торговельного балансу і заходи державного протекціонізму, які сприяли б розвитку мануфактур, мореплавства і торгівлі.



Мен Томас (1571–1641) – англійський представник зрілого меркантилізму, директор першого в світі акціонерного товариства – Ост-Індської компанії (1600). У працях “Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією” (1621) та “Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі” (1664) обґрунтовує теорію активного (сприятливого) торговельного балансу.

Мен вважав, що збагачення країни повинно забезпечуватись не адміністративними, а економічними засобами. Запропоновані Меном заходи політики протекціонізму полягали у скасуванні обмежень для експорту, розвитку експорту готової продукції, а не сировини, державній підтримці виробництв, які дозволили б відмовитись від імпорту деяких товарів широкого вжитку, забезпеченні транспортування англійських товарів в інші країни тільки на англійських суднах. Він вважав за необхідне підтримувати низькі ціни на вітчизняні товари, щоб зробити їх привабливими для іноземців. Ці заходи, на його думку, сприятимуть перевищенню експорту над імпортом і утворенню різниці у вигляді дорогоцінних металів, яка залишатиметься в країні.

Ідея активного торгового балансу зіграла визначну роль у розвитку продуктивних сил, промисловості і торгівлі європейських країн періоду становлення капіталізму. Разом з тим вона являла собою головну теоретичну помилку пізнього меркантилізму: відкриття у XVIIІ ст. механізму золотогрошових потоків, взаємозв’язку між рухом золота та внутрішніми цінами довело практичну неможливість утворення активного торговельного балансу і спростувало висновки зрілих меркантилістів.



Лоу Джон(1671–1729) – англійський економіст і фінансист. Основна праця “Гроші і торгівля, що розглядаються з пропозицією забезпечити націю грошима” (1705). Прихильник кількісної теорії грошей, Лоу пов’язував економічне процвітання з достатньою кількістю грошей в країні. Приріст грошей залучає у виробництво додаткові ресурси, їх нестача призводить до безробіття. На відміну від класичних меркантилістів, Лоу вважав, що гроші повинні бути не металічні, а кредитні. Він виявляє зв’язок між збільшенням грошового пропонування, процентною ставкою та діловою активністю, випередивши на два століття кейнсіанську ідею про кредитну експансію як засіб боротьби з безробіттям. Проте експеримент Лоу із заміною повноцінних золотих грошей паперовими на початку XVIII ст. у Франції закінчився фінансовим крахом – надмірна кількість випущених в обіг банкнот зумовила значну інфляцію і знецінення всіх фінансових активів, що супроводжувалось банк­рутством підприємств і банків.

Юм Девід (1711-1776) – англійський економіст і дипломат, доробки якого стосувалися питань тор­говельного балансу, грошового обігу, економічної природи проценту. Вважається одним з фундаторів кіль­кісної теорії грошей. Виступив як критик меркантилізму і прихильник вільної торгівлі. Його економічні ідеї були належно оцінені тільки у XX ст. Юм в загальному вигляді описав механізм золотогрошових потоків, який автоматично призводить до природного розподілу дорогоцінних металів поміж країнами і встановлення таких рівнів внутрішніх цін, за яких експорт кожної країни стає рівним її імпорту, спростувавши тим самим теорію активного торговельного балансу.

Найбільш відомими представниками меркантилізму в Росії були Афанасій Ордін-Нащокін (1605–1680), автор “Новотоговельного статуту” (1667) – законодавчого акту, який регулював торговельні тарифи, та Іван Посошков (1652–1726), автор “Книги про вбогість і багатство” (1724), в якій виклав програму розвитку російської промисловості.

Представником меркантилізму в Україні був Феофан Прокопович (1681–1736) – професор Києво-Могилянської академії. Він захищав політику економічного протекціонізму, активного господарського і торговельного балансу, досягнення якого пов’язував з розвитком промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконаленням державного управління. Вважав, що розвинена економіка є запорукою суспільного добробуту і соціальної злагоди.

 

Фізіократи(від грецьк. “physis” – природа, “kratos” – влада) – французька школа політичної економії другої половини XVIІІ ст., що виникла як реакція на меркантилістську політику Людовіка ХІV, внаслідок якої розвиток мануфактур супроводжувався занепадом сільського господарства. На відміну від меркантилістів, фізіократи джерело багатства вбачали не в обміні товарів, а в їх виробництві, хоча й обмежували останнє лише сферою сільського господарства, а всі інші його сфери оголосили непродуктив­ними. Вони заперечили меркантилістське сприйняття обміну як нееквівалентного і вважали, що товари вступають в обмін із заданими цінами, а сам обмін є обміном еквівалентів. Фізіократи створили вчення про чистий продукт, дали поняття економічного кругообігу і відтворення, капіталу, витрат виробни­цтва. Оригінальність вчення фізіократів відрізняє їх від економістів класичної школи, проте часто фізіократів відносять до французької класичної політичної економії.

Кантильон Річард(1680-1734) – англійськийекономіст, купець і банкір, який багато років жив і працював у Франції. Автор праці “Дослід про природу торгівлі” (1755). Вважається одним з попередників фізі­ократії, оскільки джерелом багатства вважав землю і працю. Кантильон дав поняття ринкової ціни, попиту та пропонування, здійснив аналіз грошей і гро­шового обігу, розрізняв прибуток і підприємницький дохід, зробив спробу пока­зати кругообіг промислового капіталу. Кантильон виявляє, що невідповідність ринкового попиту ринковому пропонуванню, прагнення одних “продати дорожче”, а інших – “купити дешевше” зрештою приводить конкурентні ринки у стан рівноваги. Людей, які при цьому прагнуть одержати вигоду, він назвав “підприємцями” .

Кене Франсуа(1694–1774) – французький економіст, основоположник школи фізіократів. Основні праці – “Економічна таблиця” (1758), “Природне право” (1765). Світову славу Кене приніс трактат “Економічна таблиця”, в якому представлена перша в історії економічної думки модель суспільного відтворення (гос­подарського кругообігу) – геніальна спроба показати умови макроекономічної рівно­ваги. Таблиця являє собою графічну ілюстрацію взаємодії трьох основних секторів економіки (фермери, землевласники, промисловці), пов’язаних сіткою натуральних і грошових потоків. Всі фактори, необхідні для виробництва певного блага, застосовуються у фіксованих пропорціях і цінність продукції певного сектору цілком вичерпується його сукупними платежами іншим секторам. В цій праці Кене вперше в науковий оборот введене поняття “відтворення”.

Вчення Кене про “чистий продукт” являє собою спробу пошуку джерела ба­гатства. За умов природного порядку земля здатна приносити доход, який перевищує початкові затрати. Землероб збирає пшениці більше, ніж посіяв зерна. Тому тільки в землеробстві виникає “чистий продукт” – доход, який пізніше буде названий “рентою”. Його величина залежить від інвестованого капіталу, у складі якого Кене вперше розрізняє основний і оборотний капітал (“початкові” та “щорічні аванси”). Промисловість не створює “чистого продукту”, оскільки лише переробляє продукцію землеробства, є безплідною. Кене вважав, що збільшенню “чистого продукту” буде сприяти звільнення землеробів від сплати податку. Податок величиною 1/3 чистого продукту повинні сплачувати землевласники.

Кене розрізняв два види порядку у суспільному житті: природний – ідеальний, встановлений Богом, і позитивний – створений людьми. Закони економіки є природними, тому держава не повинна втручатися в економічну діяльність, а має лише турбуватися тим, щоб наблизити позитивний порядок до природного, коли кожна людина у господарській діяльності зможе цілком реалізувати свої сили, свою індивідуальність. До функцій держави Кене відносить охорону порядку, просвітницьку діяльність та будівництво шляхів. Невипадково меркантилістська політика протекціонізму у Кене піддається критиці і замінюється на вимогу свободи торгівлі.

Гурне Венсан (1712-1759) – французький представник фізіократів, якому приписують знамениту тезу: “Laissez faire, laissez passer” – “дайте нам спокій; дайте людям можливість робити свої справи, а справам йти своїм звичаєм”, яка стала і досі залишається символом вільної конкуренції, економічного лібералізму.

Тюрго Анн Робер (1727-1781) – французький філософ-просвітитель, державний діяч, представник школи фізіократів. Основна праця – “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766). Тюрго розг­лядав економічні відносини як чинник суспільного прогресу і вважав, що господарською діяльністю керують універсальні закони. Він відстоював принципи економічної свободи, критикуючи теорію і політику меркантилізму. Услід за Кене визнавав продуктивним лише сільське господарство, хоча зна­ходив “чистий продукт” і в промисловості. Він розвинув ідею Ф.Кене про відтво­рення і економічний кругообіг, виділивши всередині класів фермерів та промисловців найманих робітників і підприємців. Він заклав основи розуміння капіталу і прибутку, який вважав сумою підприємницького доходу, оплати праці і ризику підприємця та земельної ренти. На відміну від Кене, цінність благ Тюрго пов’язує з їх корисністю, а ціну узалежнює від попиту та пропонування.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 30; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты