Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



НАПРЯМІВ І ШКІЛ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ




Читайте также:
  1. В переліку спеціальностей та напрямів підготовки
  2. Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.
  3. Завдання щодо реалізації Основних напрямів ринку землі
  4. Зміст і структура політичної діяльності
  5. Методи політичної економії.
  6. Моральний компроміс” як категоричний імператив політичної етики.
  7. Предмет політичної економії.
  8. Роль комунікації у політиці. Засоби політичної комунікації.
  9. Стан і елементи політичної науки. Політологічні субдисципліни.

Промисловий переворот початку ХІХ століття супроводжувався занепадом і розпадом дрібного виробництва, зубожінням значної частини населення, економіка починає потерпати від економічних криз, все більш виразно проявляються протиріччя приватних і суспільних інтересів. В економічній теорії з’являються альтернативні напрями і школи, представники яких обрушуються на засади класичної доктрини з критикою економіки вільного підприємництва, намагаються поєднати принцип економічної свободи з державним регулюванням економіки, заперечують наявність загальних економічних закономірностей і акцентують увагу на національних особливостях економіки, прагнуть розробити моделі більш справедливого суспільного устрою.

 

Критичний напрям політичної економіїоб’єднує вчених, які виступили з критикою теоретичних засад і практики капіталістичного ринкового господарства з точки зору інтересів дрібних виробників, заклали основи дрібнобуржуазного соціалізму.

Сісмонді Сімонд(1773–1842) – франко-швейцарський історик і економіст. Основна праця – “Нові засади політичної еко­номії” (1819). Сісмонді започаткував критичне ставлення до економічного лібералізму. Метою виробництва він визнає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму, що виявляється в труднощах збуту товарів та кризах. У теорії реалізації він доводить, що ці негативні явища зумовлені звуженням внутрішнього ринку через зменшення доходів робітників, які заміщуються у виробництві машинами, а також скороченням споживання капіталістів, які спрямовують частку доходу на нагромадження. Загальне недоспоживання призводить до скорочення реалізації суспільного продукту на внутрішньому ринку і підсилюється звуженням зовнішніх ринків. До капіталізму цієї проблеми не існувало, тому що значна маса дрібних виробників, господарство яких зруйнував капіталізм, пред’являла більший попит. Звуження внутрішнього ринку породжує загальне надвиробництво і кризи, які унеможливлюють розвиток капіталізму. “Співець економічного романтизму”, Сісмонді звертається до урядів з вимогою “припинити розвиток капіталізму”, відновити дрібне виробництво і тим самим сприяти загальному добробуту.

Прудон П'єр Жозеф(1809–1865) – французький економіст. Основні праці – “Що таке власність” (1840), “Система економічних суперечностей, або філософія злиденності” (1846). Прудон відомий як ідеолог дрібновласницького соціалізму та реформізму. Палкий критик капіталізму, він кинув виклик буржуазії, проголосивши знамените гасло: “власність – це крадіжка”. Йому належить своєрідна теорія конституйованої цінності. Прудон вважав, цінність виступає як суперечність споживної та мінової вартості. Їх синтез у конституйованій цінності, яка встановлюється в обміні й гарантує реалізацію товару, дозволяє долати труднощі товарного обміну. Причини труднощів дрібного виробника він, як і Сісмонді, пов’язує з проблемою реалізації. Прудон розробляє проекти реформування капіталізму шляхом викупу виробниками засобів виробництва, створення підприємств на акціонерних засадах, реформування грошово-кредитної системи. Він робить спробу створити обмінний “Народний банк”, який приймав би від виробників товари і видав їм “трудові гроші” відповідно до кількості затраченої на виготовлення товару праці. За ці гроші виробник мав отримувати в банку необхідні йому товари. В такий спосіб Прудон сподівався встановити рівність і справедливість, позбутися експлуатації та соціальних конфліктів.



Родбертус Карл (1805–1875) – німецький економіст. Основні праці – “До пізнання нашого економічного ладу” (1842), “Соціальні листи до Кірхмана” (1850). Вважається одним із основоположників теорії “державного соціалізму”. Реформування суспільства Родбертус сподівався здійснити на основі зрівняльного розподілу, який повинна забезпечити держава. Його теоретичною заслугою стало розмежування економічної та соціальної сторін процесу розподілу. Спираючись на теорію трудової вартості, він розглядав прибуток і ренту як нетрудові доходи – додаткову вартість (ідею якої, як вважав Родбертус, у нього запозичив Маркс). Він доводив, що капіталізм не забезпечує справедливого розподілу: частка нетрудових доходів у національному продукті зростає, а частка доходів робітників скорочується. Справедливим Родбертус вважав розподіл, який забезпечує одержання кожним робітником повного продукту своєї праці. Для цього в майбутньому потрібно скасувати приватну власність. До того реальним шляхом розв’язання проблеми є посилення ролі держави в розподілі національного продукту.



Лассаль Фердинанд (1825–1864) – німецький економіст, теоретик соціалізму. Нужденне становище робітників за умов капіталізму пояснював дією “залізного закону заробітної плати”: робітник одержує не весь продукт своєї праці, а лише мінімум засобів існування. Проект реформування капіталізму передбачав перетворення робітників на підприємців шляхом організації добровільних асоціацій. Статус робітника–підприємця дозволив би ліквідувати різницю між зарплатою і прибутком, звести винагороду робітника до повного продукту праці, отже, нейтралізувати дію “залізного закону заробітної плати”. Капітал для створення виробничих асоціацій, які Лассаль розглядав як перехідну форму до майбутнього соціалістичного ладу, повинна забезпечити держава.



 

Економічні вчення соціалістів-утопістів – напрям, представників якого об’єднує не лише критика капіталізму, а насамперед спроба окреслити риси нового соціально-економічного устрою – суспільства соціальної справедливості, побудова­ного на комуністичних засадах. Центральною проблемою у дослідженнях стає проблема власності. Більшість ідей і проектів цих соціалістів носили характер нездійсненних мрій (утопій). Соціалістична доктрина розвивається практично незалежно від еволюції класичної політичної економії.

Утопічний соціалізмвиник як протест проти феодального гноблення та жорсткої експлуатації доби первісного нагромадження капіталу. Його першим пред­ставником став англійський письменник-гуманіст і державний діяч Томас Мор(1478–1535), який у творі «Утопія» (1516) зобразив ідеальне суспільство загальної рівності, добробуту і щастя, в якому немає приватної власності, грошей та експлуатації. До подібного сус­пільства прагнули його послідовники Томас Мюнцер(1490–1525)ватажок повсталих селяну Німеччині та Томазо Кампанелла(1568–1639) – італійський монах. Твір Томазо Кампанелли “Місто Сонця” (1601) був замислений як проект республіки вільних і рівноправних людей, проте економічні параметри суспільства майбутнього свідчать про тоталітарний характер описаної ним системи: скасування приватної власності (спільність майна і дру­жин), товарно-грошових відносин, ринку, зрівняльний розподіл благ, загальна трудова повинність, жорстка державна регламентація суспільного і навіть приватного життя.

Сен-Сімон Анрі(1760–1825) – французький соціаліст-утопіст. Основні праці – “Про промислову систему”, “Катехізис промисловців” (1813-1815). Майбутнє суспільства Сен-Сімон пов’язував з великим промисловим виробництвом і промисловим класом (союзом підприємців, робітників і вчених). Управління промисловістю здійснюватиметься з єдиного центру за планом, розробленим науковцями. На зміну конкуренції прийде асоціація. Всі члени суспільства будуть трудитися, а розподіл здійснюватиметься за результатами праці. Головний шлях реформування Сен-Сімон вбачав в еволюційній трансформації власності. Для створення нового суспільства потрібна зміна не лише матеріальних умов, але й духовне вдосконалення людей. Поєднання колективізму і високого рівня розвитку промислового виробництва згодом дозволить перейти до суспільної власності й розподілу за потребами. Держава як інституція відмирає, а управління здійснюється колективно уповноваженими індустріалами.

Фур'є Шарль (1772–1837) – французький утопічний соціаліст, комерсант.Основні праці –“Трактат про домашню і землеробську асоціації”, “Новий промисловий і суспільний світ”(1828). Гостро критику­ючи соціально-економічну систему капіталізму, Фур’є розробив проект пере­ходу від “цивілізації” (капіталізму) до “гармонії” (комунізму) шляхом утворення “асоціацій трудящих і підприємців”. Первинною господарською ланкою асоціації повинні стати фаланги – добровільні об’єднання індивідуалів з колективною формою власності на зразок акціонерних товариств. Створений фалангою продукт буде розподілятись у співвідношенні 5:4:3 між працею, капіталом і знаннями. Основою гармонії стане сільське господарство, а промисловість виконуватиме допоміжну роль.

Оуен Роберт(1771–1858) – англійський соціаліст-утопіст,підприємець. Основні праці – “Доповідь графству Ленарк” (1820),“Виклад раціональної системи суспільства” (1830). Оуен обґрунтовував необхідність реформування суспільства на засадах суспільної власності. Основою майбутнього “раціонального суспільства” вважав кооперативну общину, в якій всі працюють. Оуену належить формулювання основного принципу соціалістичного розподілу: “від кожного – за здібностями, кожному – за працею”. Свої ідеї він намагався реалізувати практично під час численних експериментів, які сподівався поширити на всю економіку: Нью-Ленаркського експерименту з покращення умов життя і праці робітників фабрики, організації общини “Нова гармонія” на принципах зрівняльного комунізму, створення “базару справедливого обміну”. Багато років Оуен безуспішно намагався переконати в корисності своїх проектів парламент і королеву. Всі експерименти закінчилися провалом. Намагаючись гуманізувати процес капіталістичного виробництва, Оуен принаймні на століття випередив потреби і можливості свого часу.

 

Історична школа стала пануючим напрямом економічної думки Німеччини другої третини XIX ст. Представники школи вбачали своє завдання у формуванні на базі історичного методу нового напряму – національної політичної економії, учення про народне господарство Німеччини. Вони заперечували існування загальних економічних закономірностей, а відтак – і необ­хідність абстрактних, теоретичних досліджень. Політична економія теорія підміняється історією національного народного господарства, стає наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, а позаекономічні чинники розглядаються як визначальні.

Ліст Фрідріх(1789–1846)– німецький економіст. Основна праця – “Національна система політичної економії” (1841). Ліст виклав основоположні принципи “національної економії”, заклав основи історичного методуекономічного аналізу. Класичну політекономію вважав непридатною для Німеччини. “Істинною політекономією” визнавав науку про політику, якої повинна дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою. Економіку розглядав як похідну від державної політики, а приватні інтереси – як похідні від суспільних. До продуктивних сил суспільства відносив різноманітні суспільні інститути: уряд, пресу, релігію, мораль, мистецтво. Ліст стверджував, що господарство кожної країни повинно розвиватись за власними законами залежно від її історії, традицій і правопорядку. Виступав проти концепції економічного лібералізму, за національний державний протекціонізм як умову економічної могутності нації.

Рошер Вільгельм (1817–1894) – німецький економіст. Основна праця – “Нариси політичної економії з точки зору історичного методу” (1843). Рошер став одним з фундаторів і лідером історичної школи. На основі істо­ричного методуекономічних досліджень він прагнув доповнити і розвинути теорію класичної політичної економії. Досліджуючи історію становлення і розвитку економічних процесів в Німеччині, Англії, Франції, генезис міжнародної торгівлі, грошового обігу, банківської справи, Рошер намагався з’ясувати причини їх національних особливостей. З позицій історичного аналізу він надавав рекомендації щодо фіскальної та торговельної політики, відносин між найманими робітниками та власниками. Протиставляв соціалістичним ідеям теорію поступального розвитку суспільства.

Гільденбрант Бруно(1812–1878) – німецький економіст, один із основоположників історичної школи. Основна праця “Політична економія сьогодення і майбутнього”(1848). Гільдебранд виступив з різкою критикою класичної теорії, заперечував об’єктивність економічних законів та універсальність теоретичних принципів і узагальнень. Вважав, що політекономія повинна бути “наукою про закони економічного розвитку націй”, які можна виявити лише на основі вивчення історії та узагальнення фактичного матеріалу. Він виділив три стадії економічної історії: “натуральна”, “грошова” та “кредитна економіка”. В основу періодизації покладено розвиток обміну. “Кредитна економіка” будується на справедливому обміні і розподілі, для якого не потрібні гроші. Це приватна економіка, що функціонує задля задоволення наперед визначених потреб споживачів і стає можливою завдяки високим моральним якостям громадян. Роль держави полягає у керівництві соціально-економічним процесом.

Кніс Карл (1821–1898) – німецький економіст, один із засновників історичної школи. Основна праця – “Політична економія з історичного погляду” (1853). Кніс вважав, що рівень економічної могутності нації є результатом її попереднього історичного розвитку. Будь-які економічні доктрини, в тому числі класична, не можуть бути правильними, оскільки загальних закономірностей економічного розвитку не існує в принципі.

 

Нова історична школа зосереджує дослідження на проблемі соціальної рівноваги, яка розглядалась як необхідна умова економічного розвитку. Гарантом соціальної рівноваги повинна бути держава, важливе значення надається й іншим соціальним інституціям. Головна відмінність школи полягала у переорієнтації критики з класичної теорії на економічну теорію марксизму.

Найбільший внесок у концепцію німецької “нової історичної школи” зробили Густав Шмоллер (1838–1917), Луйо Брентано (1844–1931) та Карл Бюхер (1847–1930). Шмоллер очолив її консервативне крило, він розглядав державу як основну рушійну силу суспільного розвитку, “сильна рука” якої є запорукою “класового миру”; започаткував “етичний принцип”: господарське життя визначається не тільки природними й технічними, але й моральними факторами. Соціально-реформістські концепції Брентано були спрямовані на подолання суперечностей між працею і капіта­лом. Він пропагував ідею “соціального миру” і суспільної рівноваги, був прихильником організації профспілок, кооперації і фабричного законодавства та ідеологом таких об’єднань, як картелі, вбачав у них найважливіший засіб стабілізації економіки.

Послідовники “нової історичної школи” Вернер Зомбарт (1863–1941) та Макс Вебер (1864–1920) продовжують пошук засобів удосконалення суспільства. Умовою поступального розвитку вони вважають створення державою сприятливого соціального середовища, складовими якого є право, релігія, традиції, мораль, рівень освіти та суспільна ідеологія. Праці Зомбарта присвячені проблемам соціальної психології нації, дослідженню її впливу на економічну поведінку суб’єктів. Психологічне прагнення людини до свободи економічної діяльності забезпечує її збагачення, яке в свою чергу зумовлює зміни у суспільній психології. Він стверджував, що нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими і тому мають право насаджувати свою мораль іншим, завойовуючи собі життєвий простір, тому його іноді вважають ідеологом нацизму. Вебер досліджує морально-етичну природу суспільно-історичних процесів. Він стверджував, що економічні відносини головним чином визначаються менталітетом нації, суспільною мораллю. Вебера часто вважають засновником сучасного інституціоналізму.

 

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 21; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты