Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



ТЕМА 4. КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ




Читайте также:
  1. Агрошкола А.А. Католикова
  2. Американо-французская школа философии техники.
  3. Американська школа– сформу­валась наприкінці XIX ст. у США і стала однією з основоположних у формуванні неокласичної теорії. За­сновником і главою школи був Дж. Б.Кларк.
  4. Англо-американська школа
  5. Англо-американська школа 1 страница
  6. Англо-американська школа 2 страница
  7. Англо-американська школа 3 страница
  8. Англо-американська школа 4 страница
  9. Атомистическая школа, учение Гераклита. Антропоцентризм и этический рационализм Сократа.
  10. Бихарская школа йоги

 

Класична школа – основний напрям розвитку економічної теорії XVII – XIX ст. Її засновниками вважаються видатні дослідники – Вільям Петтів Англіїта П'єр Буагільбер у Франції. Класична школа характеризується тим, що в її межах відбувається остаточне формування політичної економії як науки, надалі економічна теорія буде поширюватися, збагачуватися новими ідеями, але у головному буде спиратися на той фундамент наукових досягнень, який був закладений класиками.

Для класичної школи притаманне прагнення проникнути в глибину економічних процесів і явищ, пізнати об’єктивні економічні закони, що забезпечують саморегуляцію економіки, застосування прогресивних методів дослідження – причинно-наслідкового аналізу, дедуктивного і індуктивного методів, логічних абстракцій. Класики остаточно переносять і концентрують аналіз на сфері матеріального виробництва; вони обґрунтовують принцип природної рівноваги економічної системи і звідси виводять необхідність максимального обмеження державного втручання в економіку. Економічний лібералізм, сформований у працях класиків, згодом стане основою політичного лібералізму.

Петті Вільям(1623–1687) – видатний англійський економіст і політик, засновник англійської класичної школи. Основні праці – “Трактат про податки і збори” (1662), “Політична арифметика” (1683). У “Трактаті про податки і збори” – практичному творі про методи забезпечення зростання доходів держави – він виклав основи класичної теорії. Петті вважав, що економіці діють природні закони, а встановлювані державою “громадянські закони” повинні узгоджуватись з ними. Основою багатства нації він вважав матеріальне виробництво, а його джерелом – працю. Тому Петті вважають “батьком” теорії трудової вартості. Вартість (“природна ціна”) визначається затратами праці й залежить від її продуктивності в різних галузях. Проте оскільки в обміні товари прирівнюються до певної кількості грошей, вартість у Петті визначається лише працею, затраченою на видобуток золота і срібла. На відміну від “природної ціни”, “політична ціна” (ринкова ціна) визначається не лише затратами праці, але й попитом та пропонуванням товарів, наявністю замінників, новизною товару. Він дає поняття диференційної ренти як продукту праці, розрізняє її за родючістю та розташуванням, визначає ціну землі як капіталізовану ренту. Позичковий процент розглядається ним як “грошова рента”. Заробітну плату він розглядає як ціну праці, – величину об’єктивно обумовлену вартістю засобів існування. Петті робить спробу обчислення національного багатства і національного доходу Англії, започатковує принципи системи національного рахівництва.



Буагільбер П'єр(1646–1714) – французький економіст, засновник класичної школи у Франції. Основні праці – “Докладний опис становища Франції” (1699), “Міркування про природу багатства, грошей та податків” (1707). Буагільбер виступив із критикою політики меркантилізму, яка розорила селянство – “годувальників нації”. Джерелом багатства він вважав не обіг, а виробництво, зокрема сільськогосподарське. Він розрізняє ринкову ціну та “істинну“ або “справедливу” ціну – вартість. “Істинна” вартість одного товару визначається іншим товаром, на який витрачено стільки ж часу. Участь в обміні грошей лише порушує природну рівновагу товарного обміну.

 

 

Сміт Адам(1723–1790) – видатний англійський економіст, завдяки дослідженням якого класична політична економія стала дійсною наукою. Сміт завершив епоху політичної економії як системи практичних правил і відкрив епоху “чистої” економічної теорії. На основі глибокого теоретичного аналізу економічних процесів і явищ він розробив вчення про об’єктивні економічні закони,які забезпе­чують природну рівновагу і саморегулювання ринкової економіки, розробив теорії вартості і розподілу доходів,визначив економічну природу капіталу, грошей, заробітної плати, прибутку і ренти, розкрив механізм нагромадження і відтворення капіталу, відкрив новий метод дослідження – метод логічних абстракцій,розро­бив рекомендації стосовно поведінки “економічної людини” і держави.



Головна праця А.Сміта – “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776) була енциклопедією економічних знань того часу, в якій він з геніальною інтуїцією окреслив шляхи подальшої диференціації економічної науки. Праця складається з 5 книг: дві перші представляють теоретичні проблеми, третя присвячена історії господарства з часів Римської імперії, четверта є нарисом історії економічних учень з критичним розглядом ідей меркантилізму і фізіократії, п’ята присвячена проблемам економічної політики, системам податків і фінансів.

Вихідним положенням теоретичної системи Сміта стало з’ясування спонукальних мотивів економічної діяльності. Він вводить поняття “економічної людини” і розглядає людське суспільство, як сукупність “економічних людей”, які утворюють “міновий союз”. Створюючи продукт, обмінюючи його на інший або вкладаючи капітал у будь-яку справу, “економічна людина” переслідує власну вигоду. Однак “у цьому випадку, як і в багатьох інших, вона невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в її наміри... Переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш ревно слугує інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається це робити”.



Дія “невидимої руки” – лейтмотив методології “Багатства народів”. Сміт доводить, що господарська діяльність підпорядкована об’єктивним закономірностям “природного порядку”. За умов “працюючої конкуренції” вони визначають ту економічну поведінку всіх господарюючих суб’єктів, яка зрештою забезпечує економічну ефективність і суспільну гармонію, максимізацію вигоди для всіх і кожного. Тому Сміт був прихильником економічного лібералізму, невтручання держави в економічне життя.

Державі він залишає функції охорони прав власності, забезпечення національної оборони, утримання суспільних установ (правосуддя, освіта та ін.). Він вимагав скасування державної регламентації промисловості і торгівлі, вільної торгівлі землею, свободи переміщення робочої сили і товарів, заміни політики протекціонізму політикою вільної торгівлі. Доцільність політики свободи торгівлі Сміт обґрунтовує на основі власної теорії абсолютних переваг. Разом тим Сміт відзначає, що ринковий механізм працює ефективно лише у відповідному інституційно-правовому середовищі, забезпечення якого дозволяє звести економічну роль держави до ролі “нічного сторожа”. Рекомендації Сміта щодо економічної політики держави залишаються актуальними і сьогодні: “для того, щоб підняти державу з найнижчої сходинки варварства до найвищого рівня добробуту, потрібні лише мир, необтяжливі податки і терпимість в управлінні; решту зробить природний плин подій”.

Проблема багатства народів, поставлена Смітом, – це в сучасних термінах проблема економічного зростання. Багатство суспільства створюється працею в процесі виробництва. Воно визначається часткою населення, зайнятого продуктивною працею, та рівнем продуктивності праці. Найважливішим чинником підвищення продуктивності праці є поділ праці та її спеціалізація, вплив яких Сміт аналізує на прикладі шпилькової майстерні. Вчений вважав, що поділ праці породжується людською “схильністю до обміну”.

Знаряддям обміну є гроші – “велике колесо обігу, велике знаряддя обміну і торгівлі”. Сміт відзначає товарну природу грошей і досліджує їх функції. Він пропонує замінити металічні гроші паперовими, розмінними на золото, з метою здешевлення суспільних витрат обігу.

Товари, що вступають в обмін, мають споживну й мінову вартість – “цінність у споживанні” та “цінність в обміні”. Різницю між ними Сміт пояснює на прикладі парадоксу води та діамантів. Він розвиває декілька теорій вартості. Одна з них є варіантом теорії трудової вартості й визначає вартість товару затратами індивідуальної праці товаровиробника. Проте Сміт вважає її справедливою лише для “примітивного” суспільства за відсутності поділу праці. За умов капіталізму вартість є сумою первинних доходів – заробітної плати, прибутку і ренти. Цей варіант теорії вартості Сміта є версією теорії факторів виробництва.

Досліджуючи економічну природу заробітної плати, прибутку і ренти він доводить, що всі види доходів мають трудове походження. Працю, що створює цінність і матеріалізується у товарі, Сміт вважав продуктивною; послуги, які не уречевлюються і не створюють цінності, він відніс до непродуктивної праці.

Капітал у Сміта виступає головною рушійною силою економічного прогресу. Це запаси продукції, що використовуються у виробництві, створюючи за допомогою праці нові блага, і приносять прибуток. Головним чинником нагромадження капіталу Сміт вважав ощадливість.

У “Багатстві народів” були системно викладені практично всі основні проблеми, які становлять структуру сучасної економічної теорії. “Багатство народів” стало відправною точкою для наукових досліджень багатьох наступних поколінь економістів, теоретичні концепції яких стали або розвитком вчення Адама Сміта, або його критикою. У деталях побудованої Смітом теоретичної системи наступні дослідники знайдуть певні протиріччя і недоліки, але всі будуть визнавати велич цієї системи, глибину аналізу та силу теоретичних узагальнень. “Багатство народів” А.Сміта стало і понад 200 років залишається “економічною біблією” всього цивілізованого світу.

 

Рікардо Девід(1772–1823) – видатний англійський економіст епохи. Основна праця – “Основи політичної економії та оподаткування” (1817). Рікардо зробив визначний внесок у дослідження економічних законів і взаємозв’язків у суспільстві. Він став послідовником і водночас активним опонентом окремих теоретичних положень спадщини А. Сміта.

Рікардо дав своє трактування “головного завдання політичної економії”: визначити закони, які управляють розподілом доходів. Всю сукупність виробничих відносин він звів до відносин розподілу, які і вважав предметом політичної економії.

Він поділяє погляди Сміта стосовно праці як головного джерела суспільного багатства, і стверджує, що вартість визначається виключно працею: “визначення вартості робочим часом є абсолютний, всезагальний закон”. Рікардо першим в історії економічної науки в основу своєї теоретичної системи свідомо поставив теорію трудової вартості, з позицій якої розглядав всі економічні процеси, закони і категорії. На відміну від Сміта, Рікардо вважав, що вартість не складається з трьох основних видів доходів – заробітної плати, прибутку і ренти, – а розпадається на ці три частини, визнаючи тим самим первинність вартості відносно даних форм розподілу.

Основою формування цін Рікардо вважав не попит і пропонування, а витрати. Він розрізняв індивідуальну та “суспільно необхідну” працю, яка і визначає вартість. Всі конкретні види праці він зводить до їх кількісного вираження – годин робочого часу “суспільно необхідної праці середньої важкості та інтенсивності”. Саме відмінності у трудомісткості виробництва товарів формують шкалу цін.

Визнаючи працю єдиним джерелом вартості, Рікардо робить висновок про те, що зміна заробітної плати без зміни продуктивності праці не впливає на ціну, проте змінює співвідношення у створеному продукті між заробітною платою, прибутком і рентою. Зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку. У рікардіанському трактуванні прибутку проглядається категорія додаткової вартості.

Ряд праць Рікардо присвячений проблемам грошового обігу. Він стає прихильником кількісної теорії грошей, фактично відступивши від визначення їх вартості затратами праці: в процесі обігу сукупна маса товарів протистоїть всій масі грошей, співвідношення цих величин визначає рівень цін і вартість грошей. Рікардо розробив проект системи паперово-грошового обігу з вільним розміном паперових банкнот на золоті зливки, яка дозволяла забезпечити стійкість грошового обігу та уникнути зайвих втрат, пов’язаних з обігом золотої монети.

Рікардо систематизував теорію ренти. Він вважав, що коли країна має надлишок плодоносних земель, ренти не існує. Але коли в обробку залучаються землі гіршої якості, то вартість сільськогосподарської продукції визначається витратами праці на цих, відносно гірших ділянках, тоді на кращих землях виникає рента. Одержання однієї і тієї ж величини додаткового продукту на одній і тій самій ділянці землі потребує все більших витрат і знижує ренту. Цю тенденцію він вважав законом спадної родючості земель.

Одним з положень теоретичної системи Рікардо є уявлення про те, що економічний розвиток суспільства рано чи пізно повинен загальмуватися через обмеженість природних ресурсів, дію закону спадної родючості землі та падіння норми прибутку, яка є стимулом до інвестування. Внаслідок дії закону спадної родючості землі ціни на продукти харчування зростають, що викликає зростання заробітної плати А оскільки зміна будь-якої зі складових вартості можлива лише за рахунок іншої, то неминучим стає антагонізм економічних інтересів різних класів суспільства. Песимістичний прогноз економічного майбутнього створив політичній економії часів Рікардо і Мальтуса імідж “похмурої науки”. Вчений дійсно виявляє дивовижне чуття внутрішніх протиріч економічної системи, проте допускає лише можливість часткового надвиробництва, виключаючи можливість загальних економічних криз.

Як всі автори класичної школи, Рікардо був прихильником концепції економічного лібералізму, яка вимагала невтручання держави у функ­ціонування економіки, свободи підприємництва, свободи торгівлі. Основним способом взаємодії держави з суб’єктами господарської діяльності він вважав політику оподаткування. Податки не повинні бути високими, оскільки зменшення можливостей нагромадження капіталу зрештою призведе до зубожіння населення.

Всесвітню славу Рікардо здобув як “співець свободи торгівлі”, яку він відстоював як в теорії, так і в англійському парламенті, обґрунтувавши її вигоди на основі теорії порівняльної переваги. Рікардо довів, що коли кожна країна спеціалізується на випуску тих товарів, у виробництві яких вона має найбільшу відносну ефективність (менші альтернативні витрати), міжнародний обмін є взаємовигідним навіть тоді, коли країни суттєво різняться за рівнем свого економічного розвитку. Умовою реалізації цих вигод є вільна зовнішня торгівля.

 

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 23; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты