Тема 4. Професійні учасники, емітенти та інвестори на ринку цінних паперів.

1. Поняття та види професійної діяльності на ринку цінних паперів.

2. Брокерсько-дилерські компанії: статус, види операцій та продуктів, структура обороту засобів, доходів та витрат, основні обмеження.

3. Комерційні банки та інші кредитні організації на ринку цінних паперів.

4. Прямі інвестори в цінні папери. Особливості інвесторів та їх інтересів в українській практиці порівняно з міжнародною.

5. Регулювання ринку цінних паперів та правова інфраструктура.

6. Саморегульовані організації: статус, інтереси, сфера відповідальності, основна функції, політика.

1.Ефективне функціонування ринку цінних паперів пов'язане з наявністю цілісної інфраструктури та професійних учасників фондового ринку. Професійні учасники здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі відповідної ліцензії. В українському законодавстві професійна діяльність на ринку цінних паперів визначається як підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, єдиним або переважним видом діяльності. До видів професійної діяльності на ринку цінних паперів належать:торгівля цінними паперами (брокерська, дилерська діяльність);депозитарна діяльність;розрахунково-клірингова діяльність;діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;діяльність з управління цінними паперами;діяльність з управління активами;діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

1) перерозподіл грошових ресурсів і фінансове посередництво (брокери, дилери, органи торгівлі цінними паперами); 2) організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами (депозитарії, реєстратори, клірингові установи) [18].Професійними торговими агентами в інвестиційному процесі виступають фондові брокери та дилери. У класичному розумінні посередник в особі брокера або дилера виконує роль фахівця, який здійснює консультації і виконує доручення свого клієнта відповідно до його мети. Фондові брокери та дилери добре орієнтуються в певних сегментах фондового ринку і забезпечують зв'язок між споживачами капіталу й інвесторами, які мають кошти і бажають отримати за ними дохід.2. Брокерська діяльність - здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів в обмін на поставку їх новому власникові на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів. Брокери надають послуги з укладання угод за рахунок клієнтів. Брокери завжди діють на фондовому ринку як агенти, тобто виражають волю та інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій клієнти сплачують брокерам комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати посередницькі функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Вони відкривають і ведуть власні рахунки та рахунки клієнтів у депозитаріях і розрахунково-клірингових установах. Розрізняють брокерів, які працюють в офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах.Основним документом, що визначає відносини брокера і клієнта, є договір доручення чи договір комісії. Договір укладають у письмовій формі, він засвідчує права й обов'язки брокера стосовно його клієнта. За договором доручення брокер діє як повірений, тобто від імені клієнта і за його рахунок. У цьому разі головне завдання брокера - знайти для клієнта на ринку цінні папери, які б задовольняли його за ціною, або продати за дорученням клієнта цінні папери, які йому належать, за вказаною ціною. Брокер на підставі договору доручення про купівлю цінних паперів знаходить на ринку папери, потрібні клієнтові. Від імені клієнта брокер укладає договір із власником цінних паперів, а клієнт зі свого рахунка сплачує їхнє придбання. За свої послуги брокер отримує комісійну винагороду. Якщо клієнт доручає продати цінні папери, угода здійснюється за аналогічною схемою, тільки клієнт надає цінні папери покупцеві, а той здійснює оплату їх.Здійснюючи угоду за договором комісії, брокер діє як комісіонер і укладає угоди від власного імені, але за рахунок клієнта. В цьому разі клієнт, уклавши з брокером договір комісії, переказує йому грошові кошти на купівлю цінних паперів (поставляє брокерові цінні папери для продажу), які брокер обліковує на забалансових рахунках «депо». Відповідно до договору комісії клієнт переказує брокерові грошові кошти на купівлю цінних паперів у повному обсязі або частково, згідно з умовами договору. Брокер зобов'язаний окремо вести облік власних ресурсів та залучених коштів. Якщо брокер діє за договором комісії, умовами договору може бути передбачено, що брокер має право зберігати грошові кошти клієнтів, які призначені для купівлі цінних паперів або отримані від продажу цінних паперів. Ці грошові кошти брокер може використовувати для отримання доходу, якщо це передбачено договором комісії. Частину доходу брокер зобов'язаний переказати клієнтові.Під час виконання операцій із цінними паперами в процесі комісійної діяльності брокери зобов'язані:діяти в інтересах клієнтів;попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінними паперами;узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі-продажу або обміну цінних паперів, зокрема й щодо ліквідності цінних паперів, що купуватимуться;виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження, якщо інше не передбачене договором;у першу чергу виконувати операції із цінними паперами за договорами та замовленнями клієнтів, а потім - власні операції з такими самими цінними паперами;у разі зацікавленості брокера, яка заважає йому виконати замовлення клієнта на найвигідніших умовах, брокер зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта.Дилерська діяльність - здійснення цивільно-правових угод щодо купівлі-продажу цінних паперів від свого імені й за власний рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі та/або продажу із зобов'язанням виконання угод за цими цінними паперами за оголошеними цінами. Дилер як інвестиційний посередник виступає у двох ролях: на первинному ринку він здійснює операції з випуску цінних паперів і стає їхнім власником для подальшого перепродажу; на вторинному - здійснює підтримку фондового ринку, покладаючи на себе зобов'язання з котирування цінних паперів, формує рівень цін на організованому ринку цінних паперів. Ці ціни підлягають публічному котируванню, тобто вони оголошуються на біржі або в системі позабіржової торгівлі і доступні не лише дилерам, а й широкому загалу інвесторів. Здійснюючи публічні котирування, дилер може оголосити інші суттєві умови, необхідні для укладання договору купівлі-продажу: кількість цінних паперів, термін дії оголошених цін тощо. Учасник ринку, якого задовольнять ці вимоги, укладає угоду з дилером, котрий зобов'язаний виконати її.Джерелом доходу дилера є різниця між ціною продажу певного цінного папера та ціною його придбання. Як правило, кожен дилер спеціалізується на проведенні операцій із цінними паперами певного виду. Відповідно, дилеру потрібна певна кількість грошових коштів та цінних паперів. Здебільшого дилерам видають ліцензію на проведення діяльності за наявності на банківському рахунку певної суми коштів та зобов'язання подальшої участі у спеціальних страхових фондах, які діють на фондовому ринку.Дилери і брокери не мають права:розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком випадків надання такої інформації на вимогу уповноважених державних органів;задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів і грошових коштів, що належать клієнтам;передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не передбачено договором із клієнтом;здійснювати брокерську й дилерську діяльність з цінними паперами, стосовно яких не зареєстровано інформацію про випуск та/або не здійснено реєстрацію випуску в порядку, визначеному чинним законодавством;здійснювати обмін одних цінних паперів на інші, якщо в обміні задіяні цінні папери, емітентом яких є торговець або його афільовані особи, тощо.Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, що здійснюється від свого імені за винагороду впродовж визначеного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.Для передання цінних паперів в управління оформлюють договір довірчого управління, за яким засновник управління передає керівникові на певний термін цінні папери або грошові кошти, призначені для придбання цінних паперів. Керівник має забезпечити окремий облік власних і отриманих від клієнта цінних паперів та грошових коштів. Здійснюючи довірче управління, керівник має право здійснювати стосовно цінних паперів і грошових коштів, відповідно до умов договору, будь-які дії в інтересах клієнта. Отримавши активи в управління, керівник здійснює угоди купівлі-продажу цінних паперів від власного імені, проте в договорах він має зазначити, що діє як керівник. Договір має передбачати, хто користуватиметься правами, що випливають із володіння цінними паперами: право голосу на зборах акціонерів, право на скликання позачергових зборів тощо. Зазвичай клієнти передають свої права керівникові, однак це слід передбачати в договорі.Керівник має право управляти активами особи, котра уклала з ним договір, здійснювати експертизу угод із цінними паперами, юридичне консультування й забезпечення емісії цінних паперів, проведення операцій із цінними паперами з обов'язковим обґрунтуванням доцільності їх, прогнозувати позицію ринку з метою визначення доцільності інвестицій.Діяльність з управління активами - діяльність, здійснювана за винагороду компанією з управління активами на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інвесторам на правах власності.Компанією з управління активами може бути господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування (корпоративних та пайових інвестиційних фондів) на підставі відповідної ліцензії. Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох інститутів спільного інвестування.В Україні діяльність компаній з управління активами регулюється Законом «Про інститути спільного інвестування» від 15 березня 2001 р., який визначає порядок ліцензування, винагороду, відповідальність компанії, встановлює обмеження на діяльність компанії з управління активами.Винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів інституту спільного інвестування. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вартості розміщеної емісії інвестиційних сертифікатів за її номінальною вартістю та різниці між виплатами на придбання активів фонду й доходами від реалізації їх.Компанія з управління активами несе майнову відповідальність за збитки, що були завдані інституту спільного інвестування її діями (бездіяльністю), згідно із законом та відповідно до умов договору. У разі залучення інститутом спільного інвестування коштів фізичних осіб-інвесторів компанія з управління активами формує резервний фонд. На діяльність компанії з управління активами інститутів спільного інвестування накладаються певні обмеження, вона не має права: здійснювати за власні кошти операцій із цінними паперами, які є активами інституту спільного інвестування; набувати за рахунок активів інституту спільного інвестування майно та цінні папери тих видів, які не передбачені проспектом емісії цінних паперів інституту спільного інвестування; надавати позики за рахунок активів інституту спільного інвестування; купувати векселі, похідні цінні папери, цінні папери інститутів спільного інвестування відкритого типу, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами; розміщувати цінні папери інших емітентів, крім цінних паперів інститутів спільного інвестування, активами яких вона управляє; здійснювати функції номінального утримувача щодо цінних паперів інститутів спільного інвестування, активами яких вона керує, тощо.Депозитарна діяльність - надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форм їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включно із клірингом та розрахунками за угодами щодо цінних паперів) і обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.Депозитарієм цінних паперів може бути юридична особа, що здійснює суто депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.Зберігачем цінних паперів може бути комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання та обслуговування обліку цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунка в цінних паперах; при цьому зберігач не має права вести реєстр власників цінних паперів, щодо яких він здійснює угоди. Зберігачі й депозитарії цінних паперів мають право на знерухомлення цінних паперів, випущених у документарній (паперовій) формі, у власних сховищах, та забезпечують подальший обіг їх у бездокументарній формі у вигляді облікових записів на рахунках у цінних паперах.Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів - збирання, фіксація, оброблення, зберігання та надання даних, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів і власників.В Україні емітент цінних паперів, у разі, якщо кількість власників випущених ним іменних цінних паперів не перевищує п'ятисот осіб, має право самостійно вести систему реєстру цих власників, у противному разі емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладання договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів.Розрахунково-клірингова діяльність - діяльність із визначення взаємних зобов'язань щодо угод із цінними паперами та розрахунків за ними.Клірингова діяльність передбачає: збирання та звіряння інформації щодо угод купівлі-продажу; перевірку наявності на рахунках відповідної кількості цінних паперів та грошових коштів відповідно у продавця і покупця; у разі збігу даних щодо виду, кількості та ціни цінних паперів - підтвердження угоди; повідомлення учасників угоди про її підтвердження.Розрахункова функція полягає у проведенні в розрахунковий день списання грошових коштів з рахунка покупця та зарахування їх на рахунок продавця, здійснення переказу цінних паперів з рахунка продавця на рахунок покупця, надання виписок з рахунків.Діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів - надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод щодо цінних паперів на біржовому й організаційно оформленому позабіржовому ринку. Біржові торговельні майданчики виступають ціноутворювальним інструментом фондового ринку. Це зумовлено відкритістю й доступністю інформації про угоди, які виконуються на біржах. Біржові торговельні майданчики орієнтуються на обслуговування вторинного ринку цінних паперів, на якому цінні папери перерозподіляються від їхніх перших покупців наступним власникам. Позабіржові торговельні майданчики слугують або для виконання значних адресних угод (угод між певним продавцем і певним покупцем), або є формою взаємодії значної кількості приватних інвесторів з великими інвестиційними компаніями (фондові магазини). Адресні угоди характерні для первинного ринку цінних паперів, на якому здійснюється перша угода купівлі-продажу випущених цінних паперів між емітентом і першим інвестором.

3. Послуги комерційних банків - вид діяльності комерційних банків, спрямований на залучення юридичних і фізичних осіб як постійних клієнтів. Послуги комерційних банків включають посередницькі, консультаційні, довірчі (трастові) та інші послуги.Серед посередницьких послуг найбільш розповсюджені: посередвицтво в одержанні клієнтом кредиту; посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном» Перший вид послуг надається банком тоді, коли сам банк не має можливосіі задовольнити кредитну заявку клієнта (розглянуто в "Банківському кредиті"). Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця між позичковим і позиковим відсотками. Позичковий - це відсоток, стягнений банком з клієнта, а позиковий - відсоток, сплачений банку, у якого отримана позика (куплені кредитні ресурси).Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення клієнта. Особливої уваги заслуговує посередницька практика комерційних банків при емісії, при розміщенні та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів. Посередництво банку в цих операціях здійснюється на основі угоди, яка укладена з емітентом. У випадку великих масштабів емісії, обслуговуючий банк може вдаватись до створення консорціуму. Консорціум - угода між банками і (або) промисловими підприємствами для спільного проведення фінансових операцій. Консорціальюш банк - спільна багатонаціональна банківська установа акціонерного типу, що належить декільком банкам, фінансовим компаніям. Консорціуми банків - групи банків, що тимчасово організовані одним з найбільших банків - головою консорціуму для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій.Послуги банка при переводі цінних паперів від одного власника до іншого, тобто при передачі права власності на володіння цими цінними паперами від однієї особи іншій - це трансфертні послуги. Замовником трансфертних послуг виступають емітенти цінних паперів. У теперішній час перед ними постає безліч проблем, пов'язаних з оперативним обліком цінних паперів та їх власників, повідомленням для багаточисленних акціонерів про діяльність акціонерних товариств і розподілом дивідендів, перереєстрацією власників цінних паперів на вторинному ринку. Дохід банку за посередництво в операціях із цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах купівлі і продажу.Банківські послуги за торгівлю валютою мають на меті: надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у валюті; страхування ризиків знецінення коштів унаслідок зміни валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.Довірчі (трастові) послуги є видом діяльності комерційного банку у віданні; майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном за своєю специфікою споріднене з банківського діяльністю і пов'язане з виконанням робіт у обліку операцій, збереження цінностей, розміщення коштів, фінансового аналізу тощо.Траст-операція (англ. trust - довір'я, взяти на себе зобов 'язання, відповідальність, управління за дорученням); або трастові операції - це довірчі операції банків, фінансових компаній, інвестиційних фондів з управління майном клієнта та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах довіреної особи. За останній час трастові операції отримують все більший розвиток.Довіреною особою банків виступають, як правило, приватні особи, а також' фірми, благодійні організації, різні фонди (у тому числі пенсійні).Приватним особам банки надають кілька видів трастових послуг: право розпоряджатися спадщиною, управління персональними трастами, опікунство із забезпеченням збереження майна, агентські функції.Фірмам комерційні банки надають такі види трастових послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств. Вони звертаються до трастових послуг банків для організації облігаційних позик. У цьому випадку банк бере на себе функції зберігання застави (за забезпеченими облігаціями), розміщення цінних паперів, сплати відсотків та погашення позики, розпорядження фондом погашення позики. Комерційні банки надають фірмам послуги з управління пенсійними фондами та фондами часткової участі в прибутках працівників фірми.Дохід від трастових послуг банків формується за рахунок комісійних винагород, у які включаються: щорічні відрахування від доходів за трастовими счераціями; щорічний внесок з первісної суми наданої трастової послуги; внесок із суми за трастовою операцією після закінчення строку дії траст-договору.Зберігальні послуги банків пов'язані з тим, що банки мають спеціально обладнані, важкодоступні для викрадачів приміщення. Вони надаються у двох формах: надання клієнтам сейфів для зберігання цінностей, зберігання цінностей у стальній камері.

4. Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали ек­сперти Міжнародного валютного фонду (МВФ) у 1977 р. та Організація еко­номічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1983 р.: "інвестиції вважа­ються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з ме­тою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довготермінових міжфірмових позик" [1]. Неважко помітити, що таке визначення акцентує на кінцевій меті здійснення прямих інвестицій і формулює мету як виробництво товарів (надання послуг) та їх переміщення між країнами. У цьому визначен­ні за критерій береться той факт, що ПІІ за своєю природою передбачають здійснення підприємницької діяльності.

З іншого боку, для здійснення підприємницької діяльності інвестору необхідним є контроль над підприємством. Тому найбільшого поширення на­був підхід до визначення ПІІ, який ставить за критерій наявність контролю інвестора над підприємством. Прикладом цього підходу є такі визначення.

Дж. Даннінг пропонує таке визначення: "Прямі іноземні інвестиції здійснюються поза межами країни базування, але всередині компанії-інвесто-ра. Контроль за ресурсами, що переводяться, залишається в інвестора. Вони складаються з набору активів та проміжних продуктів, таких, як капітал, тех­нологія, вміння та знання у галузі управління, доступ до ринків та під­приємливість як така" [2]. Характерним в цьому визначенні є акцент на тому, що контроль над ресурсами залишається в інвестора.

На думку ж російського вченого А.П. Кирєєва, ПІІ - це вкладення ка­піталу з метою придбання довготермінового економічного інтересу в країні -прикладення капіталу, яке забезпечує контроль прямого іноземного інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Тобто, ПІІ практично повністю пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не враховуючи при цьому відносно невеликі за обсягом закордонні інвестиційні фірми, які належать державі [4].

В Організації промислового розвитку ООН використовується таке визначення: "ПЗІ (ПІІ) є чистим притоком інвестицій з метою придбання дов­готермінового впливу на управління підприємством (10 % від акцій або паїв з правом голосу або кількох голосів), яке знаходиться у країні, відмінній від держави-інвестора. Вони становлять суму інвестицій в акції, реінвестицію прибутків, інші довготермінові та деякі короткотермінові капітальні потоки" [1]. Наведене визначення носить макроекономічний характер і відповідно до цього визначає категорії потоків капіталу, які належать до ПЗІ. У цьому кон­тексті характерним є звертання уваги саме на чистих капітальних потоках.

Прямі іноземні інвестиції - це матеріальний й немате­ріальний капітали, які вкладають держава, компанія чи підприємець в інші підприємства за кордоном для отримання підприємницького прибутку, за умови довготермінового економічного інтересу та наявності права брати участь в управлінських рішеннях.

За визначенням Міжнародного валютного фонду, іноземні інвестицій є прямими в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства. Держкомстат України за­раховує до прямих іноземних інвестицій ті, що дають інвестору право на участь в управлінні підприємством і мають обсяг не менше ніж 10 % у влас­ному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спіль­них підприємств. Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих інозем­них інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій під­приємства, у яке він вкладає свій капітал, у розмірі не менше ніж 10-20 % від сумарної вартості оголошеного акціонерного капіталу.

У практиці більшості країн десятивідсоткова (і вища) акціонерна участь у статутному капіталі іноземної компанії кваліфікується як прямі іно­земні інвестиції. У США цей поріг становить 10 %, у країнах Європейської співдружності - 20-25 %, а в Канаді, Австралії і Новій Зеландії - 50 %. Через ці розходження міжнародна статистика щодо прямих іноземних вкладень не завжди відображає їх реальний стан.

В українському законодавстві визначення іноземних інвесторів дає За­кон України "Про режим іноземного інвестування". Кількісний критерій у визначенні прямих іноземних інвестицій у Законі запозичений із господарсь­ко-правової практики розвинених країн. Подібне визначення (10 % від ста­тутного капіталу) цілком відповідає економічній дійсності індустріальних держав з добре розвиненим фондовим ринком і великою розпорошеністю ак­ціонерного капіталу. Відповідно до західних стандартів розподілу акціонер­ного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий пакет акцій здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає його власнику реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках такого товариства.

На наш погляд, в українських умовах за недостатньо розвиненого фон­дового ринку, відсутності прозорості підприємств і високої концентрації капі­талу переважно пакет, що становить 10 %, не є контрольним чи тим, що має істотний вплив на прийняття рішень. Так, відповідно до Закону України "Про господарські товариства", реальною можливістю одержати контроль над під­приємством (чи право блокувати певні рішення) мають тільки ті інвестори, що володіють більше ніж 25 % акцій. Тому, на нашу думку, доцільно ввести більш гнучкі кількісні критерії. Так, до прямих варто зараховувати тих інвес­торів, акції яких у загальному обсязі становлять не менше ніж 25 % (за винят­ком випадків, коли частки всіх інших конкурентних груп інвесторів станов­лять не менше ніж 10 % голосів), якщо підприємство має організаційно-пра­вову форму товариства з обмеженою відповідальністю, закритого акціонерно­го товариства, відкритого акціонерного товариства (з капіталізацією менше як 100 млн дол.) і не менше ніж 10 % у всіх інших випадках. Що стосується ве­ликих українських компаній (з капіталізацією більше як 100 млн дол.), то вже сьогодні більшість пакетів на суму більшу за 10 млн дол. перебувають у влас­ності інвесторів, які планують вкладення в реальне виробництво.

Ми вважаємо, що в міру подальшого розвитку фондового ринку, біль­шої диверсифікованості акціонерних капіталів, реформування основ діяль­ності підприємств така кількісна характеристика інвестиційної участі буде підлягати коригуванню. Більшість вчених-економістів не класифікують прямі іноземні інвестиції. Однак, на нашу думку, через швидкі темпи розвитку та широке застосування цієї економічної категорії, необхідно класифікувати прямі іноземні інвестиції з метою їх впорядкування та систематизації.

За суб'єктами інвестування виділяють такі найпоширеніші групи пря­мих іноземних інвесторів:

• приватні інвестори-підприємці;

• транснаціональні корпорації (ТНК);

• інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації, такі, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансо­ва корпорація (МФК)).

5. Система державного регулювання ринку цінних паперів. Державні органи регулювання і контролю, функції їх. Державні нормативні акти з регулювання фондового ринку і процесу портфельного інвестування в Україні

Система регулювання ринку цінних паперів охоплює:

регулятивні органи (державні органи, СРО);

регулятивні функції та процедури (реєстраційні, ліцензійні, наглядові);

законодавчу інфраструктуру ринку (регулятивні норми, що діють на фондовому ринку);

етику фондового ринку (правила ведення чесного бізнесу);

традиції та звичаї.

Державне регулювання має забезпечувати захист суспільних інтересів, справедливість і рівноправність ринку та доступність і відкритість інформації. Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів держава здійснює шляхом формування спеці-альних структур, потреба в яких зумовлена організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку цінних паперів; специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за наданням великих масивів інформації; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм фондового ринку, який швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широкого загалу інвесторів створення органу, здатного захистити їхні інтереси.

Нині в Україні функції державного регулювання ринку цінних паперів розподілені між різними міністерствами та відомствами. Всі ці органи можна поєднати в чотири групи:

1. Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом ухвалення законодавчих актів та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо ринку цінних паперів, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні засади державного регулювання. До цієї групи належить також Міністерство юстиції, що виконує загальну нормотвірну функцію у державі.

2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка безпосередньо формує й забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних. ДКЦПФР підпорядкована Президентові України й підзвітна Верховній Раді України. До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи.

3. Державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національ­ний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.

Фонд державного майна, покликаний упродовж перехідного періоду впливати на розширення інвестиційної діяльності, виконує такі завдання:

здійснює захист майнових прав України на її території та за кордоном;

розпоряджається майном державних підприємств у процесі їх приватизації або створення спільних підприємств;

здійснює повноваження щодо проведення приватизації майна підприємств загальнодержавної власності.

Відповідно до цих завдань Фонд виконує функції щодо розроблення й контролю за проектами державних програм приватизації, заміни в процесі приватизації форм власності шляхом перетворення державних підприємств на відкриті акціонерні товариства.

Важливим є податкове регулювання, адже для забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабли­вості національної економіки, окремих галузей та регіонів держава завдяки податковим пільгам чи канікулам, пільговим кредитам і державним субсидіям намагається заохотити вітчизняних та іноземних інвесторів.

Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, бо виступає водночас його професійним учасником, що активно здійснює операції з цінними паперами, та держав­ним органом регулювання ринку цінних паперів, тобто:

НБУ є агентом з розміщення державних цінних паперів. У цьому разі він виконує функції інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів. При цьому, вкладаючи в державні цінні папери власні ресурси, НБУ виступає як дилер;

створює вторинний ринок цінних паперів;

виконує функції депозитарію, клірингового та розрахункового центру, тобто виступає спеціалізованою організацією з обліку, зберігання та розрахунків за операціями з державними цінними паперами;

використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики;

є органом державного регулювання для комерційних банків — професійних учасників ринку цінних паперів;

виступає в ролі консультанта уряду та інших державних органів, співавтором розроблення законодавчих актів стосовно ринку цінних паперів.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за придбанням великих пакетів акцій підприємств, що мають монопольне становище на ринку; він контролює дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та іншими учасниками ринку.

4. Державні органи, що виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. До цієї групи належать Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Вищий арбітражний суд.

Центральним органом державної виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні й координації діяль­ності міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісію було створено Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95.

Організація діяльності ДКЦПФР, її склад, завдання, повноваження й відносини з іншими державними органами визначено в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 р. Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

1) формування й забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їхніх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

2) координація діяльності державних органів з питань функціо­нування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних;

3) здійснення державного регулювання й контролю за випуском і обігом цінних паперів та їхніх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;

4) захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання й припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів у державі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань виконує такі основні функції:

1) визначає вимоги щодо випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їхніх похідних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

2) видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

3) здійснює реєстрацію випуску цінних паперів та інфор-мації стосовно випуску цінних паперів, зокрема цінних папе-рів іноземних емітентів, які перебувають в обігу на території України;

4) визначає вимоги стосовно допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

5) встановлює порядок і видає дозволи на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;

6) встановлює вимоги й стандарти щодо обов’язкового надання інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

7) бере участь у розробленні та вносить на розгляд у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку ринку цінних паперів України;

8) координує роботу з підготовки фахівців з питань ринку цінних паперів, установлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність із цінними паперами, проводить сертифікацію фахівців;

9) розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери;

10) встановлює порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів іноземними юридичними особами та підприємствами з іноземними інвестиціями;

11) роз’яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери, має деякі інші функції.

Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади й відповідними органами самоврядування.

6. Саме регульовані організації. Саме регульована організація професійних учасників ринку цінних паперів - це добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів у формі некомерційної організації, створюване з метою участі в процесі регулювання ринку цінних паперів поряд з державними органами регулювання.

Учасники саме регульованої організації відповідно до закону вступають у неї добровільно, але при цьому зобов'язуються виконувати встановлювані нею вимоги й стандарти. На практиці федеральний орган виконавчої влади по ринку цінних паперів для видачі ліцензії на право займатися відповідним видом професійної діяльності на ринку цінних паперів як обов'язкова умова висуває вимогу про обов'язкове входження до складу учасників відповідної саме регульованої організації. Тим самим, по суті, порушується проголошений у законі принцип добровільності входження в саме регульовану організацію.

Основними функціями (завданнями) саморегульованої організації є:• забезпечення сприятливих умов професійної діяльності на ринку;• дотримання стандартів професійної етики на ринку;• захист інтересів професійних учасників у державних органах регулювання;• захист інтересів клієнтів професійних учасників;• установлення правил і стандартів проведення операцій із цінними паперами й контроль за їхнім виконанням.

Права саморегульованих організацій:• одержувати інформацію з результатів перевірок своїх членів з боку федерального органа виконавчої влади по ринку цінних паперів;• розробляти правила й стандарти здійснення професійної діяльності й операцій із цінними паперами;• здійснювати контроль за дотриманням своїми членами вищезгаданих правил, стандартів і операцій;• розробляти навчальні плани й програми, здійснювати професійну підготовку співробітників для роботи на ринку цінних паперів;» видавати кваліфікаційні атестати.

Тема 5. Фінансові інструменти.

1. Види та класифікація фінансових інструментів.

2. Фундаментальні властивості цінних паперів та їх класифікація:

- по економічному змісту: пайові та боргові;

- по емітентах: державні, муніципальні та корпоративні;

- по термінах дії: короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові;

- за формою випуску: пред'явницькі, іменні й ордерні;

- по можливості дострокового припинення дії: безвідзивні, відзивні, поворотні;

- по рівню регулювання: емісійні та неемісійні;

- по підставах пред'явлення прав на активи: базові цінні папери, вторинні цінні папери та похідні фінансові інструменти.

Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю.За окремими видами фінансових ринків розрізняють наступні інструменти, які їх обслуговують.Інструменти ринку позичкових капіталів. До них відносять гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.Інструменти ринку цінних паперів – різноманітні цінні папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами).Інструменти валютного ринку. До них відносять іноземну валюту, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.Інструменти страхового ринку – страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння. До них належать вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.За термінами обігу виділяють наступні види фінансових інструментів.Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Цей вид фінансових інструментів є найбільш багаточисленним і покликаний обслуговувати операції на ринку грошей.Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року). До цього виду фінансових інструментів належать і так звані «безтермінові фінансові інструменти», кінцевий термін погашення яких не встановлено (наприклад, акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу.За характером фінансових зобов’язань фінансові інструменти поділяються на наступні види.Інструменти, наступні фінансові зобов’язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов’язань). Вони є, як правило, предметом самої фінансові операції, і при їх передачі покупцю не несуть додаткових фінансових зобов’язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо).Боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов’язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселя, чеки тощо.Дольові фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотку і т.п.). Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо).Залежно від пріоритетної значимості розрізняють наступні види фінансових інструментів.Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку). Такі фінансові інструменти (як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселя і т.п.).Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку) характеризують виключно цінні папери, що підтверджують право або зобов’язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді. Вони використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику («хеджування»). Залежно від складу первинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких вони випущені в обіг, деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти.За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти бувають наступних видів.Фінансові інструменти з фіксованим доходом. Вони характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон’юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку.Фінансові інструменти з невизначеним доходом. Вони характеризують фінансові інструменти, рівень дохідності яких може змінюватись залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв’язку зі зміною кон’юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковою ставкою, «прив’язаною» до встановленої облікової ставки, курсу певної «твердої» іноземної валюти і т.п.).За рівнем ризику виділяють наступні види фінансових інструментів.Безризикові фінансові інструменти. До них відносять державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків, «тверду» іноземну валюту, золото та інші цінні метали та каміння, придбані на короткий період. Термін «безризикові» є певною мірою умовним, так як потенційний фінансовий ризик несе в собі будь-який із перерахованих видів фінансових інструментів; вони служать лише для формування точки відрахунку виміру рівня ризику за іншими фінансовими інструментами.Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов’язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичальника (характеризується терміном «першокласний позичальник»).Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику. Вони характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому.Фінансові інструменти з високим рівнем ризику. До них відносяться фінансові інструменти, рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий.Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику («спекулятивні»). Вони характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найбільш ризикованих спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладом таких високоризикованих фінансових інструментів є акції «венчурних» (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з кризовим фінансовим станом; опціонні та ф’ючерсні контракти тощо.Наведена класифікація відображає поділ фінансових інструментів лише за найбільш суттєвими загальними ознаками. Кожна з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.