Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Директорія. Відновлення УНР




Читайте также:
  1. Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина
  2. Методи відновлення деталей
  3. Методи відновлення спотворених і загублених кадрів
  4. Особливості орієнтування і витримки напрямку при русі вночі. Способи відновлення втраченого орієнтиру.
  5. Повторювачі (repeater) – пристрої для відновлення і посилення сигналів в мережі з метою збільшення її довжини.

Поразка Четверного союзу і революція у Німеччині прискорили падіння гетьманського режиму. Скоропадський втратив зовнішню військову опору, а внутрішньосоціальна виявилася дуже слабкою.

14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Українського Національного союзу була створена Директорія на чолі з В. Винни-ченком, яка взяла на себе функцію відкритої боротьби проти геть­манського режиму. Невдовзі вона підписала угоду з німцями, де зобов'язувалася допомогти їм евакуюватися разом з майном в обмін на нейтралітет у боротьбі з гетьманом.

Скоропадський теж пішов вабанк, реорганізувавши уряд і під­кресливши, що його «кінцевою метою буде відновлення Великої Росії».

Україна оголошувалась «театром воєнних дій». Таким чином, геть­ман остаточно перейшов до табору загальноросійських реакційних сил, що проте лише ослабило його. На бік Директорії переходили війська гетьмана, до них приєднувалися повсталі селяни.

14 грудня 1918 р. Скоропадський зрікся влади і разом з німецькими військами виїхав до Берліна. До Києва тріумфально в'їхала Директорія. 26 грудня 1918 р. вона опубліковала свій про­грамний документ – Декларацію, в якій проголошувала ліквідацію гетьманського режиму і відновлення незалежної Української На­родної Республіки. Одним з основних положень Декларації була обіцянка експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для їх перерозділу серед селян. Директорія також обіцяла відновити 8-годинний робочий день, установити «трудову владу», провести вибори до Трудового конгресу, якому й належати­ме вища законодавча влада. Однак більшість цих обіцянок так і залишилися на папері. Всередені Директорії точилася постійна боротьба за владу між Винниченком і Петлюрою, між різними фракціями, які відрізнялися у поглядах на державний устрій Укра­їни. Все це утруднювало практичну роботу нового уряду.

В основу розбудови влади було покладено трудовий принцип, відповідно до якого влада на місцях повинна була належати трудо­вим радам робітників, селян та інтелігенції без участі експлуата­торських елементів. Проте виборчих прав були позбавлені й про­фесори, адвокати, лікарі, вчителі середніх шкіл. Центральним органом управління повинен був стати Трудовий конгрес – тимча­совий парламент з робітників, селян і трудової інтелігенції.



Через складність військово-політичної ситуації місцеві органи влади (трудові Ради, міськдуми, сільські сходи) діяли не всюди і не завжди. Поновлювалась автономія єврейської, польської та ні­мецької громад.

Реальна влада на місцях належала командирам військових час­тин – отаманам – Петлюрі, Балбачану, Коновальцю. Загалом це призвело до фактичної диктатури головного отамана Симона Пет­люри.

Дискусії йшли в основному навколо моделі державності — євро­пейського або радянського типу. Передбачалося також створити військову диктатуру у вигляді тріумвірату, дати відповідно до питомої ваги в суспільстві представництво у радах селянству. Ідея Директорії щодо створення федерації у складі Дону, Кубані, уряду Білоруської Народної Республіки не знайшла підтримки у країнах Антанти.

Провідні у Директорії партії – УСДРП і УПСР – залишалися апологетами соціалістичного будівництва, але якщо соціал-демо­крати були прихильниками еволюційного шляху до соціалізму, то есери виступали за найшвидшу трансформацію суспільства за до­помогою революційних заходів.

У цей період на політичному полі України діяли різновекторні політичні сили, що відбивали позиції як різноманітних соціальних, так і національних груп:



1) українська інтелігенція і частина селянства підтримували ідею незалежності України; робітничий клас, ліворадикальна ін­телігенція, більшість селян підтримували більшовицьку ра­дянську Росію;

2) буржуазія, заможне селянство, російськомовна інтелігенція виступали за «єдину і неподільну Росію».

Не менш строкатою була і етнополітична ситуація. Росіяни ви­ступали за єдність із Росією, причому російськомовний пролетарі­ат – за радянську Росію, а представники заможних прошарків – за єдину Росію, побудовану за європейським зразком. Але і серед них не було єдності. Поляки, яких багато проживало на Правобе­режжі і Західній Україні, бажали возз'єднання з Польщею. Таким чином, поляризація політичних сил була дуже значною, їхні взає­модія і протистояння – складними і заплутаними. Усередині українського суспільства не було єдності, як і усередині окремих кла­сів, соціальних і етнічних груп. До цього потрібно додати також дуже складний і неоднозначний вплив зовнішніх чинників – різ­номанітних за силою і напрямом, часу впливу.

Становище Директорії, якій спочатку співчувало селянство, до­сить швидко змінилося після публікації Земельного закону 8 січня 1919 р. У законі декларувалась ліквідація приватної власності на землю, але земельна власність іноземних поміщиків оголошувала­ся недоторканою, її долю мав вирішити спеціальний закон; недото­рканими лишалися й 15-десятинні господарства; не давалось відповіді на головне питання: коли ж селянство отримає землю? Все це призвело до невдоволення селянства Директорією і виступу проти неї Виконавчого Комітету Всеукраїнської ради селянських депутатів («Спілки»).



Фактично одночасно з падінням гетьманату розпочався новий етап боротьби за владу в Україні між більшовиками і українськими на­ціонально-демократичними силами в особі Директорії. Наступ ра­дянських військ почався у грудні 1918 р., а вже 3 січня 1919 р, вони увійшли у Харків. Наступного дня рішенням Реввійськради Російської Федерації був створений Український фронт на чолі з В. О. Антоновим-Овсієнком. 5 лютого 1919 р. його війська взяли Київ. Радянська влада вдруге була встановлена в Україні. Дирек­торія не змогла знайти підтримки серед більшості народу. Протягом декількох тижнів армія Директорії зменшилася з 100 тис. до 25 тис. людей. Ставка лише на національні гасла знову нічого не дала. Під час посилення бойових дій Директорія намагалася провести низку політичних заходів, прагнучи зміцнити своє становище. Але оголо­шення війни Радянській Росії (16 січня 1919 р.), проголошення акту соборності України (22 січня), проведення Трудового Конгресу (23 січня) не зміцнили авторитету Директорії. Весною 1919 р., після декількох військових поразок, вона утримувала під своїм контро­лем невеличку територію біля Кам'янця-Подільського. Голова Ди­ректорії В. К. Винниченко, оцінюючи пізніше причини її поразки, писав: «...Треба щиро і відверто сказати, що коли б проти нас не. було повстання нашого власного селянства і робітництва, то російський совітський Уряд не зміг би нічого зробити проти нас...». У квітні 1919 р. армія Директорії практично була розбита, а декілька її з'єднань навіть перейшли на бік більшовиків. У травні 1919 р. уряд УНР переїхав у Східну Галичину. Війська Українського фрон­ту розпочали бойові дії проти іноземних інтервентів (Франції, Англії, Греції, Румунії, Польщі), які ще у листопаді 1918 р. висадили 30-тисячний десант на півдні України і окупували Одесу, Херсон і Миколаїв. Плани Антанти передбачали захоплення основної части­ни України, у тому числі Києва і Харкова. До Директорії ставлення Антанти спочатку було ворожим (через те, що в неї входило багато соціалістів, а також внаслідок політичних інтриг Польщі). Дирек­торія навіть висловила протест проти французького втручання у внутрішні справи України (27 листопада 1918 р.). Проте Директорія діяла нерішуче, і основну боротьбу з інтервентами вели українські ліві есери і більшовики. Ця робота далася взнаки: солдати армії інтервентів відмовлялися йти у бій, на деяких кораблях французь­кої ескадри спалахнуло повстання. У відкритому бою під Вознесен-ськом інтервенти зазнали поразки від Червоної Армії.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 13; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.004 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты