Україна і утворення СРСР

Відповідно до Конституції 1919 р. Україна вважалася незалеж­ною державою. Проте суверенітет республіки був дуже обмеженим. Роль центру відігравала Російська Федерація, яка контролювала Україну за допомогою трьох централізовано-наскрізних сил: кому­ністичної партії, складовою частиною якої була КП(б)У; Червоної армії і каральних органів – ЧК (надзвичайних комісій із боротьби з контреволюцією). Тому фактично радянські республіки (у тому числі Україна) утворювали разом з Російською Федерацією єдину державу. Цьому сприяли також єдині економічні зв'язки, які скла­далися століттями, тотожна однопартійна політична структура на чолі з компартією.

Ще 1919 р. московський центр радянської держави організував утворення «воєнно-політичного союзу» радянських республік, об'­єднавши основні сфери їхньої діяльності (оборону, економіку, транс­порт, фінанси, зв'язок). Оскільки ці галузі управлялися з центру, республіки фактично являлись автономними територіями унітар­ної держави з обмеженими правами самоуправління.

28 грудня 1920 р. РСФРР і УСРР підписали договір про воєн­ний і господарський союз. У преамбулі документу вказувалося, що обидві республіки визнають «незалежність і суверенність» кожної із сторін, а також усвідомлюють необхідність згуртувати свої сили з метою оборони та в інтересах господарського виробництва. З фа­кту колишньої приналежності України до Російської імперії для УСРР не випливає жодних зобов'язань. Проте зміст договору перебував у невідповідності з преамбулою. Оголошувалося об'єднани­ми сім наркоматів. Об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФСР і мали в уряді УСРР своїх уповноважених. Надання державним органам РСФРР загальнофедеративних функцій управ­ління ставило Росію у привілейоване становище порівняно з Укра­їною, давало можливість центральним органам ігнорувати рішен­ня і інтереси УСРР і суттєво послаблювало суверенітет останньої.

Подібні угоди були укладені радянською Росією і з іншими рес­публіками. Така система відносин дістала назву «договірна феде­рація».

Але український уряд мав і певну самостійність. Він укладав міжнародні договори, проводив зовнішню торгівлю. З питань пер­спектив розвитку відносин між республіками серед партійно-ра­дянських керівників існували дві тенденції. Частина з них на чолі зі Сталіним розглядали договірну федерацію як засіб вирішення тимчасових політичних завдань. Вони вважали закінчення грома­дянської війни добрим приводом для ліквідації залишків самостій­ності республік і переведення їх у статус автономних у складі Ро­сії.

Деякі місцеві партійно-радянські керівники (X. Раковський, В. Затонський) вважали необхідним розмежування функцій зага­льнофедеративних і республіканських органів, збереження сувере­нітету України. Аналогічну позицію мали й деякі представники керівництва з Грузії та Білорусії.

Враховуючи це, керівництво РКП(б) створило комісію для під­готовки проекту вдосконалення федеративних відносин. Сталін під­готував проект резолюції, який передбачав «автономізацію» рес­публік. Сталінський проект підтримали Вірменія і Азербайджан, Грузія і Україна заперечували, Білорусія утрималась. Проти ста­лінського проекту виступив Ленін, який запропонував утворення нового союзу — федерацій рівноправних республік.

10 грудня 1922 р. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд Рад. Його делегати схвалили Декларацію про утворення Союзу РСР і проект основ Конституції СРСР.

30 грудня 1922 р. відбувся I з'їзд Рад СРСР. З 2215 делегатів 364 представляли Україну. За пропозицією керівника делегації УСРР М. В. Фрунзе з'їзд в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Як і раніше головні пи­тання політики входили до компетенції союзного уряду. Утворю­вався об'єднаний ЦВК СРСР на чолі з головами ЦВК чотирьох со­юзних республік. Від України до нього увійшов Г.І.Петровський.

Юридичне оформлення Радянського Союзу відбулося на II з'їзді Рад СРСР (січень 1924 р.), який прийняв конституцію, що склада­лися з двох частин: Декларації і Договору про утворення СРСР. Проте союзний договір так і не був підписаний. Замість докумен­ту, який повинен був мати міжнародний характер, було підписано внутрідержавний акт – Конституцію СРСР. З утворенням СРСР міжнародно-правовий статус України істотно змінився. Фактично вона стала автономним утворенням у складі Радянської Росії. Проте УСРР стала національно-територіальним утворенням з власни­ми (хоч і умовними) кордонами, своїм (хоч і з обмеженою компете­нцією) адміністративним апаратом. Все ж це було кроком назад порівняно з українською державністю 1917-1920 рр.

18 жовтня 1921 р. створено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі РРСФР. Державнимии мовами визнано російську і татарську; з 26 утворених районів 7 визначено як татарські, 1 – німецьким, 1 – єврейським, 17 – змішаними.

1925 р. у зв'язку з входженням України у склад СРСР були внесені зміни у Конституцію УСРР. У ній фіксувався той факт, що УСРР ставала складовою частиною єдиної союзної держави. 1929 р. була затверджена нова Конституція УСРР. Вона визнавала перева­гу союзних органів над республіканськими. У Конституції закріп­лювалось утворення у складі УСРР Молдавської АСРР. Вибори були нерівними, багатоступеневими з відкритим голосуванням. Части­на виборців (за класовою ознакою) позбавлялася виборчих прав.