Політика форсованої індустріалізації та її наслідки

До 1926 р. економіка СРСР і України в основному була відбу­дована. Логічним стало питання про перспективи її подальшого розвитку. Ця проблема ускладнювалась для керівництва країни тим, що очікуваної більшовиками світової революції не відбулося, країни Заходу оговталися після повоєнної кризи і стабілізували свою економіку. У цих умовах навіть значна кількість керівних діячів Комуністичної партії вважала, що не можливо будувати нове суспільство без революції на Заході при тсхніко-економічній від­сталості країни. Але Сталін думав інакше. В завзятій внутрі­партійній боротьбі його точка зору перемогла, і вся країна почала на практиці здійснювати теорію будівництва соціалізму в одній країні – величезний за масштабами багаторічний соціальний екс­перимент. Вербалізм сталінського варіанта цієї теорії виявлявся у тому, що він базувався на ігноруванні особистої зацікавленості людини, настроях зрівнялівки, не враховував фактори ті'хніко-еко-номічної відсталості країни, її певну міжнародну ізоляцію.

Вирішальною ланкою будівництва соціалізму повинна була стати індустріалізація, тобто процес створення крупної машинної індустрії в усіх галузях економіки. Індустріалізація була об'єктивно не­обхідною – не можна було базуватись на досягнутому рінні розви­тку промисловості. Це було потрібно і для підвищення рівня жит­тя людей, зміцнення обороноздатності, поліпшення стану культури, загального рівня цивілізованості, тобто сама по собі ідеяіндустріа­лізації була правильною.

Здійснення індустріалізації мало свої особливості. По-перше, індустріалізація почалася з розвитку важкої промисловості – цій галузі весь час надавалась перевага. Це пояснюішлось партійно-радянським керівництвом перш за все необхідністю зміцнення обо­роноздатності держави. Легкій промисловості, яка зразу ж давала більшу віддачу, кращий обіг грошей, підвищення рівня життя, надавали другорядного значення.

По-друге, індустріалізація здійснювалась форсованим темпом. Висувалося завдання за 10-15 років збудувати соціалізм і наздог­нати західні країни за рівнем промислового розвитку. Все це дося­галося завдяки величезному напруженню сил всього народу, збере­женню низького рівня його життя (особливо селянства).

По-третє, індустріалізація проводилась у рамках жорсткого пла-ну, часто нереального і необґрунтованого, і цим відрізнялась від індустріалізації на Заході, де цей процес керувався доцільністю, потребами суспільства, хоч і проходив без суворої регламентації.

По-четверте, радянська індустріалізація здійснювалась лише з власних джерел фінансування, і пошук цих джерел був одним з головних завдань політики і предметом внутріпартійної боротьби.

Гострота ідейно-політичної боротьби з цих питань зумовлюва­лась браком коштів для одночасного розвитку всіх галузей народ­ного господарства. Результатом дискусій стало рішення, пов'язане з перекачуванням коштів з села у місто для фінансування промис­ловості.

Перша п'ятирічка почалася з жовтня 1928 р., а підготовка пла­ну в двох варіантах (відправному та оптимальному) завершилася тільки навесні 1929 р. У травні XI Всеукраїнський з'їзд Рад схва­лив п'ятирічний план для України, який був частиною всесоюзно­го п'ятирічного плану.

Проте відразу ж плани було піддано волюнтаристському «корегу­ванню» з боку Сталіна. Його мета була у різкому форсуванні індустріалізації та колгоспного будівництва. Встановлювались зави­щені й нереальні плани розвитку економіки: 32 % на рік для всієї промисловості й 46 % для важкої індустрії. Ніяких об'єктивних підстав для таких темпів не було. 1931-1933 рр. темпи розвитку індустрії швидко впали з 23,7 % 1928-1929 рр. до 5 % 1933 р.

Плани першої п'ятирічки, всупереч заяві Сталіна у січні 1933 р. про їхнє дострокове (за 4 роки і 3 місяці) виконання реалізувати не вдалося, хоча на шляху Індустріаліації були досягнуті й значні успіхи. У жовтні 1932 р. було введено до ладу Дніпровську гідро­електростанцію – тоді найбільшу в Європі. У жовтні 1931 р. випу­стив перший трактор Харківський тракторний завод, а вже насту­пного року він дав країні 16,8 тис. машин.

Проте слід врахувати, що зростання промисловості і економіки в цілому було нерівномірним і характеризувалося посиленням дис-пропоцій. Однією з причин цьго стали масові репресії технічних кадрів. Не відповідав дійсності висновок про дострокове виконан­ня другого п'ятирічного плану. Його результати були знову викри­влені. Якщо взяти повний обсяг показників, то рівень їх виконан­ня складає приблизно 70-77 % . Виконання третьої п'ятирічки йшло з великими труднощами. В умовах світової війни, що на той час розпочалася, коли довелося значно збільшити асигнування на обо­рону, особливо давалися взнаки руйнівні результати сталінського механізму керівництва господарством.

Досягнення у промисловості багато в чому були забезпечені пе­рекачуванням коштів, ресурсів з села, його нещадною експлуатацією у лабетах колективізації. Фактично, саме село забезпечило індустріа­лізацію.

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Це досягалось двома шляхами: соціалістичне змагання («стаханівський рух») за перевиконання завдань, заснований на ентузіазмі, моральному заохоченні (нагородження орденами) і адміністратив­не примушення. Брак у роботі, запізнення на неї кваліфікувались як шкідництво і переслідувались у кримінальному порядку.

Наслідки індустріалізації були дуже суттєвими. 1940 р. проми­словий потенціал України у 7 разів перевищував рівень 1913 р. З аграрної країни республіка перетворилась на індустріальну, Укра­їна зайняла друге місце в Європі за виплавкою чавуну, четверте за видобутком вугілля. Частка України у союзному виробництві залі­зної руди сягала 68 %, паровозів – 74 %. Однак Правобережжя та Полісся залишалися нерозвиненими промислово. Прискорився процес урбанізації: до 33 % населення 1938 р. мешкало у містах проти 20 % за десять років до цього.

Зменшилось відставання від розвинених країн з виробництва про­дукції на душу населення: якщо у 20-ті рр. різниця була у 5-10 разів, то наприкінці 30-х рр. – у 1,5-4 рази.

Важливим результатом стало подолання якісного, стадіального відставання промисловості. У 30-ті рр. країна стала однією з трьох-чотирьох, які були здатні виробляти будь-який вид промислової продукції, знаний на той час людством.

Проте стрибок у розвитку важкої індустрії був куплений тяжкою ціною відставання легкої і харчової промисловості, стагнації аграрного сектору, повільним зростанням добробуту населення, надцентрашзацією економічного життя, репресіями та загибеллю мільйонів людей. На шляху модернізації непу можна було досягти й більш значних резуль­татів, але без таких величезних жертв, які Україна заплатила за сталінський «великий стрибок» і «всеосяжну» колективізацію.