Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Західноукраїнські землі між двома світовими війнами

Читайте также:
  1. Договір оренди землі
  2. З/у землі у складі ін держав
  3. Завдання щодо реалізації Основних напрямів ринку землі
  4. Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни
  5. Зміна, припинення і поновлення договору оренди землі
  6. Наступ Польщі на українські землі
  7. Організаційно-правові засади регулювання ринку землі
  8. Отже, наприкінці XVII ст. в часи Руїни українські землі були повністю розчленовані і захоплені іноземними державами – Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною та Кримським ханством. 1 страница
  9. Отже, наприкінці XVII ст. в часи Руїни українські землі були повністю розчленовані і захоплені іноземними державами – Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною та Кримським ханством. 2 страница

Після Першої світової війни західноукраїнські землі опинилися у складі трьох держав: Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. Укра­їнські землі, що увійшли до складу Польщі, становили третину її території,українці — 16 % населення всієї держави. Проте на по­чатку 20-х рр. польський уряд проводить політику «інкорпорації», яка передбачала створення однонаціональної держави шляхом при­мусової асиміляції національних меншин. З цією метою, незважа­ючи на аграрне перенаселення Східної Галичини, сюди спрямову­валися польські колоністи-«осадники» (200 тис), яким надавалися кращі землі, фінансова допомога. Це загострювало міжнаціональ­ні відносини і земельну проблему.

Польський уряд розділив територію країни на дві частини: Поль­щу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (східні креси — Захі­дна Україна і Західна Білорусь). Польща «А» знаходилась у приві­лейованому становищі, сюди йшли основні інвестиції держави.

1923 р. уряд заборонив вживання слів «українець» і «українсь­кий» — замість них нав'язувались терміни «русин»,, «руський». Вживання української мови було заборонено в усіх державних уста-новах. Це означало дискримінацію українців.

З приходом до влади Ю. Пілсудського була висунута доктрина польського «прометеїзму», яка означала, що історична місія Поль­щі допомогти звільненню східноукраїнських і східнобілорусь-ких земель від влади Москви і об'єднати їх з Польщею на федера­тивних засадах. Тому передбачалося замінити курс на національну асиміляцію курсом на державну асиміляцію, тобто зробити украї­нців свідомими патріотами Польщі.

1930 р. відносини між українським селянством і польськими «осадниками» різко загострилися. Було зареєстровано 2200 підпа­лів майна польських колоністів та інших дій проти них. У відпо­відь уряд вдався до репресій, названих «пацифікацією» (заспоко­єнням), яка охопила 500 сіл. 1934 р. у Березі Картузькій на Поліссі було влаштовано концтабір, в якому тримали 2 тис. політв'язнів,

переважно українців. Того ж року Польща відмовилася від свого зобов'язання перед Лігою Націй забезпечувати права національ­них меншин.

Українці у Польщі ділилися на дві етнокультурні групи. Перша (З млн) жила в Галичині — колишній частині Австро-Угорщини. Галичани були переважно греко-католиками. Друга — 2 млн про­живали на Західній Волині, Холмщині, Підляшші — колишній частині Російської імперії. Близько 80 % українців належало до селян, які страждали від малоземелля. Національної буржуазії май­же не було, робітничий клас був малочисельним. Провідну роль у громадсько-політичному житті відігравала інтелігенція, хоча до неї належав всього 1% українського населення.



Національний та соціальний гніт гальмував розвиток українсь­кої культури, але не міг зупинити її поступу. Головним осередком української культури залишалося Наукове товариство ім. Т. Шев­ченка (НТШ). У ньому працювало понад 200 науковців. У Львові існував таємний Український університет (1921-1925), в якому навчалося до 1500 тис. студентів.

Літературна діяльність західноукраїнських письменників тісно перепліталася з політичною. Письменники відповідно до своїх Ідео­логічних уподобань розділялись на три напрями:

1) націоналістичний (Д. Донцов, Олег Ольжич, О. Теліга);

2) пролетарський — прорадянський (Я. Галан, П. Козллиюк, С. Тудор);

3) ліберальний (І. Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева). Суспільно-політичний рух теж розділявся на три течії:



1) легальні партії;

2) націоналістична (підпільна);

3) комуністична.

Найбільшою та найвпливовІшою легальною партією було Укра­їнське національно-демократичне об'єднання (УНДО, з 1925 р.). Лідери Дмитро Левицький, Василь Мудрий. Програма передбачала боротьбу за самостійну і соборну Україну легальними засобами. Виступала за автономію українських земель у складі Польщі і но­рмалізацію українсько-польських відносин.

Неп і українізація у Східній Україні призвели до зростання про-радянських симпатій на Західній Україні. З 1919 р. в Галичині діяла Комуністична партія Східної Галичини, яка 1923 р. була перейменована у Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Вона була складовою Компартії Польщі (КПП). Програма передба­чала курс на соціалістичну революцію і приєднання Західної Укра­їни до УРСР. КПЗУ діяла у підпіллі. Голод 1932-1933 рр. і масові репресії у СРСР зменшили прорадянські настрої. Керівники КПЗУ були розстріляні у СРСР. 1938 р. Комінтерн (об'єднання комуніс­тичних партій) розпустило КПП і КПЗУ, затаврувавши керівницт­во партій як фашистську агентуру.

1929 р. було утворено Організацію українських націоналістів (ОУН). Головою став Євген Коновалець. їхня ідеологія базувалась на «інтегральному націоналізмі», розробленому Дмитром Донцовим. Згідно цієї доктрини в історії є один закон — «закон боротьби і вічного суперництва націй». Українська нація є винятковою і абсолютною цінністю; незалежна Україна — найвища мета, для досягнення якої виправдані будь-які засоби. Передбачалося вста­новлення національної диктатури під керівництвом єдиної націо­налістичної партії, керованої вождем з абсолютною владою. ОУН проголосила опозицію соціалізму і демократизму, протиставляючи їм національний солідаризм. Націоналісти міфологізували історію України, виховуючи культ боротьби, самопожертви, національного героїзму. Особливе значення надавалося соборності (національ­ній єдності). Передбачалось, що соціальна — економічна організа­ція Української держави повинна базуватись на розвитку аграрної сфери, опиратися, на співпрацю між державою, кооперативами та приватним капіталом.

У практичній діяльності ОУН застосовувала тактику «перма­нентної революції», що передбачала постійні збройні акції проти польської влади. Вони особливо посилились, коли крайовим про­відником ОУН на західноукраїнських землях став Степан Бандера (1909-1959). ОУН нараховувала до 40 тис. Посиленню ОУН сприяло розчарування у легальних методах, західних демократі­ях, радянській системі, піднесення національної свідомості. Це все призвело до радикалізації політичного руху, зростання полі­тичного екстремізму, отже посилення його динамізму. 1938 р. Євген Коновалець був убитий радянським агентом, а його наступ­ником став Андрій Мельник, який почав орієнтуватись на гітле­рівську Німеччину, сподіваючись, що вона допоможе здобути не­залежність Україні.

1918 р., скориставшись розпадом Російської та Австро-Угорсь-кої імперії, частину українських земель (Ізмаїльський, Акерман-ський, Хотинський повіти Бесарабії, Північну Буковину) окупува­ла Румунія. Режим тут був жорстокіший, ніж у Польщі. До 1928 р. існував воєнний стан. Українців (500 тис.) проголосили «зукраїнізованими румунами» і намагалися насильно їх асимілювати. Укра­їнські школи були закриті або румунізовані, українська преса за­боронена. На румунський взірець змінювалися прізвища.

1927 р. почалася деяка лібералізація режиму, що дало змогу активізувати громадське життя. Як і у Польщі, тут діяли три на­прями у суспільно-політичному русі:

1) легальний;

2) комуністичний;

3) націоналістичний.

Найважливішою серед легальних була Українська національна партія (УНП) на чолі з Володимиром Залозецьким. Завдяки її дія­льності українці дістали кілька місць у парламенті, в уряді ство­рили відомство у справах національних меншин. Комуністи Буко­вини приєдналися 1926 р. до Компартії Румунії і діяли нелегально. Закликали до приєднання Буковини до УРСР.

Націоналісти не були організаційно оформлені, використовую­чи для своєї діяльності спортивне товариство «Мазепа» і студентське «Залізняк». 1938 р. у Румунії була встановлена військова ди­ктатура, партії і організації розігнано.

Дещо кращим, ніж у Румунії та Польщі, було становище укра­їнців у Чехословаччині. Закарпаття у чехословацькій державі мало статус окремого краю і називалося Підкарпатська Русь (згодом Підкарпатський край). Край займав 9 % площі Чехословаччини, а його населення — 5 % населення країни. У 20-ті рр. тут була проведена аграрна реформа. 2/3 земель отримали чесь­кі військові колоністи. 29 тис. га було розподілено між 32 тис. господарств. Зарплата робітників була у 1,5-2 рази менше, ніж у центрі країни.

Певні успіхи були у сфері освіти. Наприкінці 30-х рр. у Закар­патті існувало 483 початкові школи, у містах 21 чотирирічна місь­ка. Проте через відсутність вищих навчальних закладів українсь­ка культура не могла повністю розвиватись.

Суспільно-політичні течії у Закарпатті мали значне національ­не забарвлення і відрізнялися своєю зовнішньополітичною орієн­тацією:

1) русофіли («общество Духновича») розглядали русинів як час­тину єдиного російського народу;

2) «мадьярони» — доводили, що карпатороси — це окрема на­ціональність і прагнули приєднати край до Угорщини;

3) народовці (українофіли) на чолі з Августином Волошиним. Пропагували ідею єдності закарпатських українців з усім ук­раїнським народом, вели боротьбу з русофілами і «мадяронами». Вимагали автономії Закарпаття, але Чехословацький уряд відмовлявся;

4) комуністи, які входили до легальної Компартії Чехо-Словаччини; визнавали український характер Закарпаття, підтри­мували ідею приєднання до УРСР.

Наприкінці 30-х рр. центр західноукраїнського національного життя тимчасово перемістився до Закарпатської України. Україн­ське Закарпатське питання стало епіцентром європейської полі­тики, за альтернативи його вирішення змагалися впливові зо­внішньополітичні сили. Варіантів було три: 1) чехо-словацький; 2) угорський; 3) український — створення окремої держави «Кар­патська Україна». Після Мюнхенської угоди 1938 р., коли части­на чехо-словацької території була передана Німеччині, празький уряд 11 жовтня 1938 р. надав автономію Карпаторуській державі, яка повинна була знаходитись у федерації з Чехією та Словаччи­ною. Головою уряду став А Волошин, Претензії на Закарпаття ви­сунула Угорщина. Згідно з рішенням німецько-італійського арбіт­ражу у Відні 2 листопада 1938 р. міста Ужгород, Мукачево, Берегове переходили до Угорщини. Столиця Карпатської України перено­ситься з Ужгорода до Хуста. Проводиться українізація освіти і дер­жавних установ, забороняються всі партії, крім урядової — Укра­їнського національного об'єднання (УНО).

12 лютого 1939 р. проводяться вибори до сейму Карпатської України, де УНО здобуває близько

90 % голосів.

15 березня 1939 р. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, яка ставала республікою на чолі з президентом. Держав­ною мовою визнавалась українська, барви державного прапору — синя і жовта. Президентом обрали А. Волошина. Була створена організація національної оборони — «Карпатська Січ». Волошин звернувся до Німеччини з проханням взяти Карпатську Україну під протекторат, але німці відмовилися, порадивши не опиратися угорській армії, яка 14 березня 1939 р. напала на Карпатську Укра­їну. 40-тисячна угорська армія тиждень воювала з вдесятеро мен­шою Карпатською Січчю. Загинуло 5 тис. закарпатців, угорцям вдалося окупувати все Закарпаття.

Незважаючи на короткочасність існування, Карпатська Україна стала яскравим епізодом у боротьбі за українську державність.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 71; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Становище у сфері культури у 30-ті рр. | Приєднання Західної України до УРСР у складі СРСР
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты