Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Становище на окупованій українській території. Рух Опору. Визволення України




Читайте также:
  1. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  2. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  3. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  4. Андрусівське перемир'я 1667 р. "Вічний мир" та його наслідки для України.
  5. Ауки України
  6. Бюджетна система України
  7. Види інформаційних документів, які готуються в закордонних представництвах України.
  8. Визволення У. від фашистських окупантів. Наслідки ІІ світової війни для У.
  9. Виникнення й основні етапи становлення природоохоронного законодавства і права на території сучасної України.
  10. Виникнення та розвиток Слобідської України.

На окупованих українських землях фашисти встановили жорс­токий окупаційний режим. Вони ліквідували національну держа­вність українського народу. Територію України було розчленова­но: Північну Буковину, Ізмаїльщину та землі між Південним Бугом та Дністром з центром в Одесі, названі Трансністрією, Гітлер віддав Румуни; західні області («дистрикт Галичина») — Львівська, Дро­гобицька, Станіславська, Тернопільська — були передані до поль­ського генералгубернаторства. 12 центральних областей республіки стали рейхскомісаріатом «Україна» на чолі з Е. Кохом. Східні укра­їнські землі перебували під владою військового командування. У пе­рспективі Україна повинна була стати арійською імперією — «Остготією». 65% населення передбачалося депортувати у Сибір. Українська нація оголошувалась неповноцінною. На всі найваж­ливіші адміністративні та господарські пости аж до повітового рів­ня призначалися німці. Створювалось цивільне управління — мі­ські управи на чолі з бургомістрами, волосні управи на чолі з старшинами. Українцям дозволялося обіймати найнижчі посади, такі як сільський староста, бургомістр містечка, поліцай, які вер­бувалися переважно з карних злочинців.

Найбільші промислові підприємства оголошувались власністю Німеччини і були поділені між німецькими економічними магна­тами. Колгоспи і радгоспи перетворювались на «общинні госпо­дарства» з кріпацьким режимом. На селянські двори накладалися 12 різних видів податків. Під загрозою суворої кари запроваджу­вались обов'язкова трудова повинність. Результатом такої екс­плуатації було те, що 85% усього постачання Німеччини продук­тами з окупованих радянських територій вивозилося з України. Терор став державною політикою фашистів в Україні. Населення позбавлялося елементарних юридичних прав. Гітлер говорив, що слов'яни не повинні знати більше, ніж значення дорожних зна­ків, а географія для них обмежується фразою «столиця рейху — Берлін».

Українська молодь примусово вивозилася на роботу в Німеччи­ну. За 1942-1944 рр. у німецьке рабство було забрано 2,4 млн укра­їнців. Десятки тисяч з них загинули. Цілеспрямовано здійснював­ся геноцид. Планувалося щорічно знищунати 10 млн неарійців, у першу чергу євреїв.

Жертвами масових розстрілів у Києві стпли 195 тис. людей, у Рівному — 99 тис. Гітлер підписав директиву «Ніч і туман», згі­дно з якою кожен, хто чинить опір окупаційній владі, має безслі­дно зникнути. В Україні було створено 50 гетто і 180 великих концтаборів.



У ході війни проводилась політика колонізації українських зе­мель, заселення їх німцями. 1942 р. у 486 українських селах про­живало 45 тис. німецьких колоністів. Було розроблено план засе­лення німцями території СРСР, у тому числі і України до 2001 р., де передбачалося поселити 90 млн німців.

Для поліпшення постачання німецького населення у рейх було вивезено 3,8 млн голів крупної рогатої худоби, 4,4 млн свиней, 5,4 млн овець і кіз, 3 млн коней. Вивозився навіть українських чорнозем, 1 млн фруктових дерев. З музеїв України забрали 40 тис. експонатів.

На українській землі окупанти знищили 5 млн 264 тис. мир­них громадян (в тому числі 2,4 млн євреїв, понад 200 тис. циган, 1,8 млн військовополонених), населення Харкова скоротилося з 833 тис. до 273 тис. людей. Війна забрала життя понад 8 млн в громадян України.

В Україні розгорнулася масштабна партизанська боротьба, яка складалася з двох потоків: радянські партизани та частини ОУН-УПА. Під час війни в Україні діяло 46 великих партизанських з'єднань і 160 самостійних партизанських загонів. У своєму розви­тку радянський партизанський рух пройшов два основні етапи:



1. Червень 1941 р.—листопад 1942 р. — виникнення й станов­лення,

2. Грудень 1942-1944 рр. — активізація і розширення.

На першому етапі (особливо до весни 1942 р.) дії радянських партизан були малоактивними. Вони зазнавали значних втрат. Хоча спочатку було створено 23 підпільних обкоми партії, 685 міськко­мів і райкомів, 4316 підпільних осередків, але фактично у підпіллі змогли зберегтись лише 15-20 % залучених кадрів. Причинами цього була недостатня організаційна підготовленість, прорахунки у підборі кадрів, зневіра частини партизан у можливостях бороть­би в умовах військових успіхів німців, зрада частини підпільни­ків, недостатня озброєність.

Наприкінці 1941 р. - влітку 1942 р. було розгромлено підпілля Дніпропетровська, Києва, Миколаєва, Одеси, Харкова, Вінниці, Сімферополя, Сталіна та інших міст. Зазнали провалу спроби фор­мування крупних партизанських загонів восени-взимку 1941 р.

У червні 1942 р. було створено Український штаб партизансь­кого руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем, який керував загонами і координував дії партизан, постачав їм зброю, кадри фахівців (радистів, підривників, шифрувальників). У серпні 1943 р. за командою штабу розпочалася «рейкова війна» — руйнування залізниць. Під час цієї операції було виведено з ладу близько 2 тис. км. залізниць. УШПР керував рейдами партизанських з'єднань у тилу ворога, зокрема С. Ковпака — у Карпати, О. Сабурова — на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь. Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. 1944 р. партизани почали широко взаємоді­яти з регулярними військами. Було сформовано 1-шу Українську партизанську дивізію, яка здійснила рейд на Сан і Віслу.



Найпоширенішими формами боротьби підпільників були "збір інформації, саботаж і диверсії. 1941-1944 рр. у партизанських за­гонах налічувалось майже 180 тис. людей, 30% з них — загинули. У підпільних організаціях брали участь до 100 тис. людей. 96 під­пільників і партизан відзначені званням Героя Радянського Сою­зу. Партизанський рух став стратегічним фактором війни, фактич­но другим фронтом, який прикував до себе до 10% сил вермахту на Східному фронті. За роки війни партизани знищили і взяли у полон 1,5 млн гітлерівців, 2300 танків, 1100 літаків, пустили під укіс 21 тис. поїздів.

Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942 р., запроваджено пізніше як свято українського війська, приурочене до дня покровительки Війська Запорозького Святої Богородиці.

УПА нараховувала до 90 тис. людей. Тільки 1944 р. вона здійснила 800 рейдів. УПА розділялася на бандерівців (ОУН-Б) і мельниківців (ОУН-М), які ворогували між собою. Вони Поролися проти всіх, хто виступав проти незалежності України. їхня діяльність мала суперечливий характер: з одного боку, пони боро­лися проти гітлерівського фашизму і сталінського тоталітарного режиму за створення української суверенної держави; з іншого — їхня діяльність пов'язана із співробітництвом з німецькими оку­паційними властями (наприклад, створення дивізії «ССГаличина»), терором проти польського населення, а також тієї частини власно­го, яка не підтримувала їхніх поглядів. УПА очолив Роман Шухевич (Тарас Чупринка). За зонами дії УПА поділялася на три групи: УПА — Північ (Волинь і Полісся); УПА — Захід (Галичина, Буко­вина, Закарпаття); УПА — Південь (Поділля). Перший бій із нім­цями відбувся 7 лютого 1943 р., коли перша сотня УПА напала на містечко Володимирець Волинської обл. УПА прагнула закріпити­ся в Україні як «третя сила» (крім німецької і радянської влади). Тільки у жовтні-листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти нім­ців і 54 бої проти радянських партизанів. Гостре протистояння виникло в УПА з польськими підпільними формуваннями — Армі­єю Крайовоа (АК). Початком конфлікту стали масові убивства укра­їнців на Холмщині ще 1941 р. Операція «Буря», яку почала АК, передбачала відновлення контролю над землями, втраченими 1939 р. Репресії, початі АК, повинні були показати, хто є реаль­ною владою на цій території. У результаті це призвелодо етнічно­го чищення, як із боку АК, так і з боку УПА. Тільки на Холмщині 1943-1944 р. польські формування знищили майже 5 тис. україн­ців. ОУН тероризувала польське населення на Волик і.

Прагнучи розширити свою соціальну базу, ОУН-Б у липні 1944 р. скликає збори представників 20 різноманітних довоєнних партій Західної України (крім ОУН-М). На цих зборах була створена Укра­їнська Головна Визвольна Рада (УГВР), яка повиннабула стати тимчасовим представницьким органом національних сил. У рішен­нях наради відзначалося, що з метою загальної боротьби необхідна велика ідеологічна толерантність, містився заклик до неросійсь­ких народів до об'єднання проти Москви.

З виходом Червоної Армії до Дніпра, керівництво УПА приймає рішення про зміну тактики. Воно вирішує не втручатися у бороть­бу між німецькими і радянськими військами. Це пояснювалося тим, що УПА не хотіла витрачати сили на війну з німецькими окупантами, влада котрих уже вважала тимчасовою. Частина укра­їнських націоналістів (Український центральний комітет — УЦК, на чолі з В. Кубійовичем) пішла ще далі і дала згоду на формуван­ня української дивізії у складі німецької армії. Вони вважали, що це поліпшить ставлення німців до українців і підготує кістяк май­бутньої армії. Коли у червні 1943 р. УЦК оголосив набір доброво­льців, то їх виявилося 82 тис, 13 тис. стали солдатами дивізії СС «Галичина». У липні 1944 р. ця дивізія зазнала важких втрат у боях під Бродами. Після переформування дивізія перебазувалася до Югославії, а у квітні 1945 р. здалася у полон американцям у Граці (Австрія).

УПА як партизанська армія, в основному, не йшла на відкриті бої з регулярними військами Радянської армії, хоча окремих сути­чок було чимало. Під час одного з них навесні 1944 р. був смерте­льно поранений командуючий 1-им Українським фронтом генерал армії М. Ватутін. Лише 1944 р. УПА здійснила 800 рейдів.

Складність діяльності ОУН полягала у тому, що її, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна держава і вона змушена була покладатися тільки на власні сили і використовува­ти своєрідну тактику.

Процес визволення України від німецької окупації можна поді­лити на декілька етапів:

1. Грудень 1942 р. - червень 1943 р.: у ході розгрому німецьких військ під Сталінградом була звільнена частина Ворошилов-градської, Сталінської і Харківської областей. 18 грудня 1942 р. був звільнений перший населений пункт української території — с. Півнівка Міловського району Луганської обл. 14 лютого 1943 р. першим з обласних центрів було визволено Ворошиловград (Луганськ). Цього ж місяця звільнено було й Харків, але у березні 1943 р. його знову захопили німці.

2. Липень 1943 р. - листопад 1943 р.: після Курської битви ра­дянські війська звільняють Харків (23 серпня 1943 р.), а зго­дом — Київ (6 листопада 1943 р.). За подвиги, здійснені у ході битви за Дніпро, 2438 воїнам надано звання Героя Ра­дянського Союзу (понад 20 % від усіх, хто здобув це звання за період війни). За визволення Києва віддали своє життя близько 260 тис. людей.

3. Грудень 1943 р. - травень 1944 р.: цей період пов'язаний з бо­йовими діями чотирьох Українських фронтів за визволення Правобережної України. Успішне досягнення цієї мети в основ­ному було забезпечено перемогою у січні-лютому під Корсунь-Шевченківським (німці втратили 55 тис. солдатів). 25 березня 1944 р. на 1003 день війни війська 2-го Українського фронту вийшли на державний кордон з Румунією, а 8 квітня — з Чехо-Словаччиною, у травні 1944 р. було визволено Крим.

4. Червень-жовтень 1944 р.: ;твершальний етап звільнення України. Львівсько-Слидомирська операція забезпечили виз­волення західних областей України. 28 жовтня 1944 р. оста­точним вигнанням німецьких військ з Закарпаття було заве­ршено визволення України.

Битва за визволення України тривала 22 місяці і складалася з пилки великих операцій (Корсунь-Шевченківська, Львівська, Кар-пато-Ужгородська), в яких брало участь до половини живої сили й бойової техніки всієї радянської армії. Вона стала одним з найваж­ливіших етапів на шляху до перемоги.

Кожний десятий житель України (4,5 млн) воював у лавах Чер­воної Армії, а 2070 українців були удостоєні звання Героя Радян­ського Союзу. З 15 фронтів, що діяли у період війни, більше поло­вини очолювались маршалами і генералами, українцями за походженням. Солдати і офіцери, жителі України, які виявили масовий героїзм, отримали 2,5 млн орденів і медалей із загальної кількості 7 млн нагород, вручених воїнам Збройних Сил. Мільйони трудівників України кували зброю перемоги у тилу. 120 тис. укра­їнців брали участь у війні у складі військ США, Канади, Франції, польських та чехословацьких формувань. Водночас 250 тис. слу­жили у сформованих німцями українській поліції та допоміжних військових частинах вермахту. Українська еміграція США і Кана­ди 1944-1945 рр. надала допомогу для лікарень і дитбудинків Укра­їни на суму 600 тис. доларів.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 12; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты