Становище у сфері культури у 30-ті рр.

У 30-ті рр. продовжувалось культурне будівництво, яке мало суперечливий характер. Поруч з безсумнівними успіхами у країні в умовах тоталітарного режиму насаджувався ідеологічний моно­полізм, культивувались особисті смаки Сталіна, переслідувались ті вчені,освітяни, літератори, чиї погляди або творчість не впису­вались у «прокрустове ложе» сталінізму.

Індустріалізація вимагала кваліфікованих кадрів, тому значна увш'н приділялась ліквідації неписьменності та розвитку освітніх установ. З 1932 р. встановилось три типи шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7), середня (10). Були запроваджені єдиний день початку навчального року — 1 вересня, тривалість уроку, вводила­ся п'ятибальна система оцінювання знань. Основною формою ви­кладання став урок, а замість комплексної системи запроваджува­лась предметна. Напередодні війни у містах України в цілому сформувалася система обов'язкової семирічної освіти. Переважна більшість учнів зосереджувалась у школах з українською мовою навчання. Разом з тим в Україні на початку 30-х рр. Діяли національні школи з польською, болгарською, молдавською, німецькою та іншими мовами навчання залежно від національного складу місцевого населення. Але після отримання телеграми Сталіна і Молотова (грудень 1932 р.) з вимогою „припинити українізацію” всі ці школи були переведені в основному на російську мову на­вчання. Почала зменшуватись і кількість українських шкіл, особ­ливо у русифікованих містах, що відбивало сталінську концепцію «злиття націй».

Внаслідок розвитку системи освіти і діяльності товариства «Геть неписьменність!» 1939 р. в Україні лишилося тільки 15 % дорос­лих людей, які не вміли читати й писати.

На початку 30-х рр. було здійснено уніфікацію вищої та серед­ньої освіти. Вищим навчальним закладом став інститут, а середнім спеціальним — технікум, 1934 р. було скасовано плату за навчання в усіх ВНЗ і технікумах, запроваджено наукові ступені кандидата й доктора наук, вчені звання професора, доцента, ліквідовано бригад­но-лабораторний метод навчання, введено індивідуальне оцінювання знань, обов'язкове складання заліків та іспитів. На 1 січня 1941 р. в УРСР діяли 173 ВНЗ з 197 тис. студентів і 693 середніх спеціальних навчальних заклади з 196 тис. учнів. На кінець 30-х рр. в Україні в основному було вирішено проблему створення кадрів нової інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. людей. Проте в розвитку освіти були й недоліки: засилля політичних предметів, виробничий ухил замість загальноосвітніх дисциплін, невисока зарплата вчителів.

Незважаючи на диктат сталінського тоталітарного режиму та утиски, у розвитку різних галузей науки були досягнуті суттєві успіхи. Розробками з теоретичної фізики займайся Український фізико-технічний інститут (м. Харків), де 1932 р. вперше у СРСР було штучно розщеплене атомне ядро. Цього ж року електрозва­рювальна лабораторія Є, О. Патона була реорганізована в Інститут електрозварювання. Всесвітньої слави здобув офтальмолог В. П. Філатов. 1936 р. у складі Української Академії наук утворилася ни­зка суспільствознавчих інститутів, у тому числі й Інститут історії України. Напередодні війни в УРСР функціонувало понад 220 на­уково-дослідних установ, а загальна кількість науковців складала майже 20 тис. людей.

1936 р. УАН було переіменовано на АН УРСР, багато його спів­робітників репресували. Репресії стали невід'ємною частиною ста­лінської «культурної політики». Діяльність митців стала настіль­ки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їхня відірваність від здобутків зарубіж­них майстрів. Продовжували писати вірші П. Тичина, М. Рильсь­кий, М. Бажан. Але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. 1934 р. різ­номанітні літературні об'єднання були закриті і злиті у Спілку пись­менників України. За письменниками об'єдналися у творчі спілки інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було ке­рувати «культурним фронтом». Культурні процеси уніфікувались

за допомогою загального методу «соціалістичного реалізму», який передбачав, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. Поши­рилося нігілістичне ставлення до пам'яток культури. Були знище­ні поховання багатьох гетьманів України, руйнувалися культові споруди (церкви), які мали велику архітектурну цінність. Історико-художні цінності з музеїв — національна гордість народу — за безцінь продавалися за кордон.

Національно-культурне відродження 20-х рр. було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як „розстріляне від­родження”.