Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні




Читайте также:
  1. Quot;Українізація" 20-х років як соціокультурний процес.
  2. Автоматичне регулювання режиму роботи очисного комбайна 1Г405.
  3. Автоматичне регулювання режиму роботи очисного комбайна 1Г405.
  4. Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.
  5. Бюджетні права в Україні, їхня характеристика
  6. Види земель в Україні. Форми та суб’єкти права власності на землю.
  7. Вимоги, заходи та засоби протипожежного режиму
  8. Вищої освіти в Україні
  9. Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина
  10. Динаміка шлюбності та розлучуванності в Україні

Ще у середині 20-х рр. почав утверджуватися політичний та ідеологічний монополізм комуністичної партії ужитті країни. Це означало ліквідацію інших партій, репресії проти їхніх колишніх членів, втручання партії у всі сфери життєдіяльності людей,

політичну диктатуру компартії, боротьбу дроти будь-якого інако­мислення у своїх лавах. Партія стала невід'ємною частиною тоталітарного режиму. Була створена така її структура, яка охоплю­вала своїм впливом та контролювала все життя суспільства. Здій­снювалось це шляхом організації партійних груп на всіх під­приємствах та організаціях. Вся влада у країні зосередилась в руках партійного апарату. На вершині піраміди влади знаходився Сталін, який до 1929 р. усунув усіх своїх суперників і став фактичним диктатором Радянського Союзу.

Із зміцненням наказних методів керівництва, з посиленням бю­рократизму партійні органи стали зрощуватися з господарськими і радянськими. Партапарат став вирішувати не лише політичні пи­тання, але й господарські, причому навіть дрібні. Так сформувала­ся адміністративно-командна система.

У 30-ті рр. сталінський тоталітарний режим перейшов до широ­кого та систематичного терору проти власного народу. Терор мав ірраціональний характер, проте був викликаний певними причина­ми, серед яких прагнення Сталіна зміцнити і захистити свою владу від будь-яких випадковостей (у самій партії були прибічники зняття. Сталіна з поста генерального секретаря, що виявилося, наприклад, у кулуарах XVII з'їзду ВКП(б) 1934 р.); у розгулі терору велику роль відіграли масова звичка до насильства, що культивувалася по­чинаючи з років громадянської війни, каталізувалася у період коле­ктивізації і досягла апогею 1937 р.; цілковите безсилля окремої осо­би перед державою, психологія бездумних «гвинтиків», відчуженість людей між собою. Крім того, у тоталітарній системі склалася сво­єрідна підсистема каральних органів, для яких репресії стали са­моціллю, оскільки на цьому можна було зробити кар'єру. Велику роль у розгортанні репресій відіграла поведінка самого Сталіна, осо­бисті риси його характеру: підступність, жорстокість, мізантропія. Для виправдання репресій Сталіним була висунута теза про за­гострення класової боротьби у ході будівництва соціалізму та на-янність у республіці «повзучих» націоналістичних ухилів. Ство­рювалась атмосфера загальної підозри, Йшов пошук «ворогів народу»і замаскованих „троцькістів” чи «буржуазних націоналіс­тів», фабрикування справ і розгортання політичних процесів в основномупроти інтелігенції.



Одним з перших в Україні був політичний процес у справі «Спілки визволення України» (СВУ), за яким на лаві підсудних опинилося 45 людей, в основному представники української Інтелігенції. їх звинувачували у підготовці терористичних актів, у шкідництві, намаганні скинути радянську владу, відокремити Укра­їну під СРСР, сприянні іноземній інтервенції в Україну. Це була справжняполітична вистава над невинними людьми, які прагнули розвиткуукраїнської культури. Всі звинувачення ґрунтувалися на зізнанняхлюдей (підставних), які знаходилися на лаві підсудних. Ніяких документальних, речових доказів, які підтверджували б факт існування СВУ, суд не дістав. За вироком суду „члени СВУ” отримали різні терміни ув'язнення, але й після цього «філіали СВУ»

почали „розкривати” (намагаючись вислужитись) керівники місцевих ДПУ в інших містах України, що призвело до репресій щодо ще сотень людей.



1931 р. була сфабрикована справа «Українського національного центру» (УНЦ), в яку втягнули двох визначних українських Істо­риків: М. С. Грушевського та М. І. Яворського. Слідство тривало досить довго і з використанням «спеціальних методів». Грушевсь­кого — людину похилого віку, та ще й хвору на грип, заарешутва-ли та 9 місяців тримали у в'язниці, Яворського мордували голо­дом. Всіх 50 «членів УНЦ» у позасудовому порядку прирекли до різних строків ув'язнення. Пізніше 33 учасники були засуджені повторно: 21 розстріляли, іншим подовжили терміни ув'язнення.

Новий виток репресій почався 1933 р. Приховати таке масшта­бне лихо, як голод і смерть мільйонів людей, було неможливо, тому керівництво намагалося відвести від себе можливі звинува­чення і перекинути це все на «шкідників», — перш за все фахівців сільського господарства. 1933 р. Сталін обвинуватив професорів-аграрників у тому, що вони спеціально «прищеплюють худобі у колгоспах і радгоспах чуму, сибірку, сприяють поширенню менін­гіту в коней тощо». У березні 1933 р. колегія ОДПУ СРСР розгля­нула («за списком») справу 75 службовців наркоматів землеробст­ва і радгоспів України, Білорусії та Північного Кавказу. На розгляд справи 75 людей витратили менш ніж добу. У результаті 35 людей було розстріляно. Справжній погром було вчинено у харківських сільськогосподарському та зоотехнічному Інститутах. Науково-дослідні установи та університети України втратили близько 270 професорів і викладачів.

Репресовано було багато видатних діячів культури: письменни­ка Остапа Вишню, режисера, засновника театру «Березіль» Леся Курбаса, засновника школи монументального мистецтва



М. Бойчука, письменників Миколу Куліша, Олександра Досвітнього, та ін. Всього ж під час сталінщини було репресовано близько 500 письменників, які працювали в Україні.

Всього в Україні з 1930 до 1941 рр. було «розкрито» понад 100 різних «центрів», «блоків», «організацій». За сфабриковани­ми справами було розстріляно сотні тисяч людей.

Особливо страшного удару зазнали військові кадри. Був повністю знищений штаб Київського військового округу, який очолював Й. Якір. З 11 членів політбюро було знищено 10. Під кулі йшли цілі райкоми, міськоми, обкоми партії, а за ними — нові склади партійних комітетів, які ледве встигали приступити до роботи. Репресії проводились за планом: зверху спускались цифри на тих, кого треба було знищити, тобто беззаконня, свавілля здійснювалось централізовано і люди гинули безвинно. За деякими даними, ре­пресій зазнали близько 270 тис. членів КП(б)У. Про масштаби ре­пресій в Україні свідчить також така цифра: у посталінські часи було реабілітовано понад 500 тис. людей.

Репресії сталінського режиму завдали шкоду не лише компартії, але й усім галузям економіки, оскільки комуністи обіймали у ній керівні посади. Була понівечена доля мільйонів людей — членів сімей «ворогів народу». У страху, заохоченні до наклепів, в умо­вах насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна за­знала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, порушено генофонд. Шляхом репресій в Україні ствер­дився сталінський тоталітарний режим.

У січні 1937 р. була прийнята нова Конституція УСРР. Вона будувалась відповідно до Конституції СРСР 1936 р., майже повніс­тю відтворюючи її. Україна визначалась як соціалістична держава робітників і селян, де політичною владою є Ради депутатів трудя­щих. Економічною основою визнавались соціалістична система го­сподарства і соціалістична власність на знаряддя і засоби виробни­цтва, яка мала форму державної або кооперативно-колгоспної власності. Вищим органом влади ставала Верховна Рада, яка оби­ралася на 4 роки. Вона утворювала уряд — Раднарком. Місцевими органами державної влади були Ради депутатів трудящих. У Кон­ституції декларувалися свободи слова, друку, зборів, мітингів, але це було неможливим в умовах тоталітарної держави. У виборчій системі Конституція, відмовилась від виборів, де робітники мали переваги над селянством, а частина населення позбавлялось прав, від виборів багатоступеневих і відкритих. Вибори повинні були проводитись на основі загального, рівного, прямого виборчого пра­ва при таємному голосуванні, але реально цього не було. Права і свободи громадян фактично перекреслювалось практикою тоталі­тарного режиму. УСРР перейменовувалась Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР).


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 15; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты