Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Україна у добу «перебудови». Боротьба за незалежність




Читайте также:
  1. Боротьба за політичну владу наприкінці 1917 р. причини громадянської війни в У.
  2. Визвольна боротьба на чолі з С. Палієм.
  3. Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни
  4. Незалежна Україна на міжнародній арені. Основні напрями зовнішньої політики в сучасних умовах
  5. Організація онкологічної служби, протиракова боротьба
  6. Розділ 4 УКРАЇНА І СВІТ
  7. Україна в революції 1905 – 1907 років
  8. Україна в системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Воз'єднання українських земель.
  9. Україна за науковими критеріями Шейніса
  10. Україна і Північна війна

Після смерті Л. І. Брежнєва (1982) до влади прийшли спочатку Ю. Н. Андропов (1982-1984) , а потім К. У. Черненко (1984-1985). Андрсшов намагався навести порядок у розладнаному механізмі соціалізму, перш за все, за допомогою налагодження дисципліни, проте хвороба і смерть завадили йому зробити щось суттєве. Тяжко хворий Черненко фактично продовжував уже скомпроментований брежнєв-ський курс. Країна опинилася на грані економічної, соціальної і політичної кризи. 1985 р. до влади приходить М. С. Горбачов, який проголошує політику «перебудови». Метою перебудови було збере­ження радянської системи шляхом її модернізації. Періодизація доби перебудови:

1. 1985-1986 рр. — пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства; курс на «прискорення»;

2. 1987-1988 рр. — початок реальних перебудовних процесів, спро­би реформ у промисловості, гласність. «Перебудова згори»;

3. 1989—1991 рр. — «перебудова знизу». Падіння авторитету комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утво­рення нових партій. Значна активізація політичної діяльності мас, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР.

На початковому етапі «перебудови» М. С. Горбачов спробував «прискорити» розвиток економіки СРСР шляхом ширшого впро­вадження наукових досягнень у промисловість і випереджаючого розвитку машинобудування, не змінюючи економічних відносин. Поруч з цим активно проходила антиалкогольна кампанія, яка призвела до дефіциту бюджету, інфляції, непродуманого вирубу­вання виноградників, стимулювала розвиток самогоноваріння.

1987 р. почалася спроба реформувати управління економікою — перейти від адміністративних методів господарювання до економічних з демократичними засадами управління. До 1989 р. належить розро­бка і впровадження нових підходів до аграрної політики. Були при­йняті рішення, спрямовані на розвиток орендних відносин, сімейного підряду, акціонерних товариств. Визнавалось право на розвиток різних форм господарювання, що було дуже радикальним заходом. У травні 1990 р. була оприлюднена урядова програма переходу до ринку. Цим самим ставилось питання про перехід від планової системи управління до регулювання промисловості через вільні ціни і прибуток.

Перебудова почалася і у сфері ідеології. Виник чисто радянський термін «гласність», що означав перехідний етап у напрямі до свобо­ди слова. Раніше вся інформація була під жорстким контролем, а частина її взагалі була заборонена, тому така політика була значною мірою радикальною. Гласність перш за все поширилася на Історію. Були вперше у такому обсязі опубліковані матеріали про сталінські злочини і голодомор 1932-1933 рр., переосмислювалось історичне ми­нуле українського народу: діяльність І. Мазепи, громадянська війна і національно-демократична революція 1917-1920 рр., боротьба УПА тощо. За часів перебудови постійно йшла боротьба між консерватора­ми і реформаторами у керівництві КПРС. Це призводило до певних коливань і непослідовності у діяльності М. С. Горбачова.



1989 р. у країні склалася нова політична ситуація. Реформація почала здійснюватись тепер не лише «згори», але й «знизу», з боку широких мас. Відбувалася поляризація суспільних сил, почали фо­рмуватись нові політичні партії, зароджувався реальний політичний плюралізм, різко зростає значення національного питання.

Здійснення політики перебудови в Україні мало свої особливості:

1) процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та при­балтійських республіках, оскільки гальмувалися сильним партійно-державним апаратом на чолі з В. В. Щербицьким;



2) на здійснення «перебудови» вплинула Чорнобильська катаст­рофа (аварія на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 р.). У результаті катастрофи було виведено з користу­вання 144 тис. га землі, 492 тис. га лісу, забруднено площу в 10 млн га. Масштаби катастрофи довго замовчувались тодішнім партійним керівництвом республіки, що негативно вплинуло на соціально-економічну ситуацію людей. Наслідки аварії негативно позначилися на здоров'ї 2,5 млн людей. У найкоротші терміни потрібно було відселити 160 тис. людей, побу­дувати їм житло. Ліквідація наслідків аварії вимагала і ви­магає величезних економічних і фінансових витрат;

3) процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролит­тя, на відміну від Прибалтики, Грузії, Азербайджану, Узбеки­стану, Таджикистану та інших республік тодішнього СРСР.

Соціально-економічна ситуація 1989-1990 рр. погіршується — цим, а також викриттям сталінських злочинів компартія дискреди­тована. На противагу компартії 1989 р. створюється Народний Рух України («Рух»), програма якого включала у себе ідею суверенітету України, відродження української мови та культури, гостро ставила екологічні проблеми, виступала за подальшу демократизацію політичної та економічної систем. З 1990 р. з'яляються нові політичні партії (Українська республіканська, Демократична партія Украї­ни, Українська Селянсько-Демократична — всього 16).

У березні 1990 р. в Україні відбулися перші поріняно вільні ви­бори до Верховної Ради та місцевих Рад. На 450 мандатів до Верхо­вної Ради претендувало близько 3 тис. кандидатів — у середньому по 6-7 людей на одне місце. Основне суперництво розгорнулося між двома силами: Демократичним блоком, який складався з Руху, Гельсінської спілки, екологічних груп і численних «неформальних» організацій та кандидатами від комуністичної партії. Комуністи мали певні переваги, сконцентрувавши своїх руках засоби масової інформації, фінансові ресурси. До того ж на політичну свідомість багатьох громадян України ще впливали стереотипи минулого: ви­хована десятиліттями тоталітаризму політична дисципліна і побою­вання «націоналізму». Комуністи дістали більшість і сформували у парламенті свою депутатську групу («група 239»), а демократичний блок (90 депутатів) — свою — Народну Раду. Хоча комуністи і зна­чмо переважали кількістю своїх суперників, їм уперше довелося зіткнутися з легальною опозицією у стінах парламенту. Між двома групами розгорілася гостра боротьба, що часто негативно впливала на прийняття конструктивних рішень. У цілому результати виборів засвідчили значний ріст впливу національно-демократичних сил. Після виборів головні питання життя республіки вперше стали ви­рішуватися не у ЦК Компартії України, а у Верховній Раді Украї­ни. Головою Верховної Ради України, на посаду якого також упер­ше балотувалося 10 претендентів, був обраний В. Івашко, якого незабаром (липень 1990 р.) змінив Л. Кравчук.



16липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Деклараціюпро дер­жавний суверенітет України,що проголдшувала «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території і незалежність і рівноправність у зовнішніх відноси­нах». Відносини УРСР з іншими радянськими республіками пови­нні були будуватися на основі договорів, укладених на принципах рівноправність взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи. Прийняття Декларації було важливим кроком у боротьбі за неза­лежність республіки, створило для цього правові передумови, але не означало виходу України зі складу СРСР.

1990 р. вперше за багато років відбулися масові страйки робітників Донбасу і Дніпропетровська (250 тис. учасників); голодування студентів у жовтні 1990 р. призвело до відставки голови уряду В. А Масола. Була відновлена діяльність греко-католицької церкви в Україні.

На політичну авансцену активно вийшов і кримськотатарсь­кий національний рух. Під тиском численних акцій влада змушена була дозволити повернення кримських татар на свою історичну ба­тьківщину. У квітні 1989 р. на півострові їх уже проживало 40 тис, улітку 1991 р. — 130 тис. Для захисту національних прав депорто­ваного народу навесні 1989 р. була створена Організація кримсь­котатарського національного руху.

Дезінтеграційні процеси у СРСР, «парад суверенітетів», необ­хідність вирішення питання про повернення кримськотатарського народу стимулювали проведення загальнокримського референду­му з приводу відновлення автономної республіки в Криму. Форма­льно референдум проводився у рамках відновлення історичної спра­ведливості, із тим, щоб зробити Крим суб'єктом Союзу РСР і учасником Союзного договору. Проте це робилося до масового по­вернення на цю землю кримських татар, тобто фактично виключа­ло їх із процесу вирішення долі їхньої історичної батьківщини. Референдум проводився в інтересах тодішньої партійної верхівки Криму, що у разі позитивного вирішення питання автоматично іс­тотно підвищувало свій статус від обласного керівництва до респу­бліканського, до того ж суб'єкта Союзу. Таким чином, вони виходили б із юрисдикції України і безпосередньо підпорядковува­лися б Москві. Така ситуація була вигідною і російським шові­ністичним колам.

На той час керівництво Російської Федерації на чолі з Б. Єль­циним відстоювало думку, відповідно до якої планувалося авто­номним республікам будувати відносини із союзними республіка­ми з позицій суверенних держав і на підставі договорів. Це також робило проблематичним підписання договорів і зберігання тери­торіальної цілісності союзних республік, зокрема й України. У таких умовах і проводився референдум 20 січня 1991 р. Питання було сформульовано у такий спосіб: відновлювати або не віднов­лювати державність у формі Кримської АРСР. Проте Організація кримськотатарського національного руху бойкотувала референ­дум, а Курултай кримськотатарського народу, що відбувся у черв­ні 1991 р. заявив, що «Крим є національною територією кримсь­котатарського народу, на якій тільки він має право на самовиз­начення». Така позиція порушувала багато питань, у тому числі і з боку республіканських органів. Так, якщо Крим є національ­ною територією кримських татар, то як бути з українським і ро­сійським населенням, із державною приналежністю Криму? Та­ким чином, створювалися передумови для міжнаціональних і регіональних конфліктів.

«Перебудова» створила кращі умови для розвитку національної культури. Видано твори раніше заборонених письменників. Верхов­на Рада 1989 р. прийняла Закон про мови, де українська мова ого­лошена державною. 1991 р. загострилася боротьба між консервато­рами і демократичними силами. Реформаторські сили прагнули прискорити реформування суспільства, його демократизацію, змінити політичну та економічну системи. З іншого боку, посилились спро­би зберегти панування КПРС, зміцнити СРСР, який почав розвалю­ватись, повернутись до ситуації «доперебудовного» періоду.

19-21 серпня 1991 р. найближче оточення президента М. С. Гор­бачова спробувало здійснити державний переворот. Президента ізолювали у Криму, а у Москві був створений Державний комітет з надзвичайної ситуації (ДКНС) на чолі віце-президентом Г. Янаєвим. У Москву було введено війська. Опір путчистам організували і очолили у Москві президент Б. Єльцин та Верховна Рада Росії.

В Україні Голова Верховної Ради Л. Кравчук, не маючи змоги контролювати збройні сили, зайняв позицію очікування. Кінець кінцем Президія Верховної Ради України прийняла рішення про невизнання постанов путчистів на території України. Самі путчис­ти діяли пасивно і зазнали поразки. Незважаючи на короткочасність цих подій, їхні наслідки були епохальними в історії України.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України майже одностайно проголосила незалежність республіки, прийн­явши відповідний Акт. Віднині на території України повинні були діяти виключно Конституція і закони України. Було прийнято також рішення про підпорядкування військових формувань, дислокованих в Україні, Верховній Раді України і створення Мі­ністерства оборони України, департизацію державних органів і установ.

1 грудня 1991 р. відбулися Всеукраїнський референдум і вибо­ри Президента України. Народ України повинен був остаточно вирішити питання про існування свосї держави. 90 % учасників референдуму віддали свої голоси за незалежність, сподіваючись на кращежиття в окремій українській державі. Слід відзначити, що за незалежність проголосували й представники неукраїнського на­селення: росіяни, євреї, білоруси, поляки та ін.

На президентських виборах з шести конкурентів найбільше го­лосів отримав Л. Кравчук (62 %). Згодом 8 грудня 1991 р. у Біловежській Пущі у Білорусії на зустрічі керівників України, Росії та Білорусії (Кравчука, Єльцина і Шушкевича) був підписаний Пакт про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Пізніше -до них приєдналися інші держави. Це означало розвал СРСР, 25 грудня президент СРСР Горбачов подав у відставку. СРСР пере­став існувати як геополітична реальність.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 51; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты