Соціально-економічне становище України

Після розвалу СРСР економіка України знаходиться у кризово­му стані: падіння виробництва, інфляція, зниження рівня життя людей.

Причини економічної кризи:

1) стара економічна система зруйнована, а нова, ринкова, ще не створена. Колишня економічна система була командною, за­тратною, планово-суб'єктивістською. Вона була нездатна спри­яти розподілу товарів, капіталів і робочої сили згідно з реаль­ними потребами суспільства. Чітких ознак криза набула з 1992 р. Після вивільнення з-під державного контролю пере­важної більшості цін і саморозпаду системи державного пла­нового розподілу продукції криза діючих підприємств і непо­трібність частини товарів стали відкритими;

2) розрив господарських зв'язків з Росією та іншими країнами СНД. 80 % торгового обороту України припадало на Росію. Загальносоюзним міністерствам було підпорядковано понад 2 тис. найбільших підприємств України, які після розвалу СРСР втратили споживача і фінансування. Промисловість України виробляла не більше від 20 % кінцевого продукту. Основна частина її товарної продукції — це напівфабрикати або ком­плектуючі вироби, які ще необхідно «доводити» до готового продукту. Крім того, розрив зв'язків призвів до ліквідації дис­пропорції цін, особливо у паливно-енергетичній галузі. Украї­на, не маючи достатньо нафти і газу, змушена була платити за

них за світовими цінами. Недостача енергоносіїв стала найбо­лючішим місцем української економіки. Вибуховий перехід до нового цінового рівня не дав змоги підприємствам своєчасно накопичити ресурси оборотного капіталу з тим, аби не перери­вати виробничий процес. Темп паління обсягу виробництва за 1991 р. склав 4 %, а за 1992-1993 рр. — 35 %. В цілому падіння виробництва в Україні на 30 % зумовлене розривом економічних зв'язків з республіками СНД.

3) помилки при проведенні економічної політики. З перших днів незалежності України йшла боротьба щодо напряму еко­номічної політики: підновлювати фасад старої економічної системи, а державним регулюванням чи йти шляхом ринко­вих реформ. Ще 1993 р. тодішній прем'єр-міністр України Л. Кучма запитував у Верховної Ради, яке ж суспільство треба будувати? Політична боротьба і значний вплив колишньої ко­муністичної номенклатури зумовили значні коливання у про­веденні економічної політики, її паліативний характер, повільний теми. Ринкові реформи в Україні почалися факти­чно вимушено, оскільки на цей шлях з 1992 р. стала Росія, а наша країна тоді була дуже прив'язана до російської еко­номіки. Це було пристосування своєї економіки до ринкової економіки інших країн.

Довготривалість кризи зумовлена глибинністю тих протиріч, які утворилися у національній економічній системі. Лібералізація цін в Росії призвела до зростання цін на газ в Україні за 1992 р. у 100 разів, на нафту — у 300 разів. Це призвело до гіперінфляції. 1992 р. інфляція склала

2100,5 % 1993 р. — 1025,5 %. Таких масштабів інфляції не було тоді у жодній країні світу. Це перша особливість кризи в Україні.

1992 р. були введені купоно-карбованці багаторазового викори­стання — попередники національної валюти. Україна вийшла з рубльової зони.

Характерним для економічної кризи був ступснеподібний рух рівнів цін. Останні 1992-1994 рр. змінювались через 2-3 місяці, підвищуючись при цьому щоразу у 2-5 разів. 1992 р. індекс спо­живчих цін підвищився у 21, 1993 — у 103, 1994 — уп'ятеро. Всього за 1991-1994 рр. споживчі ціни в Україні зросли (щодо 1990 р.) у 42 022 рази.

В період економічної кризи значно знизився рівень життя лю­дей. За 1994 р. реальна зарплата склала лише 33 % від рівня 1990 р. Занепали галузі обслуговування. Так, сфера побутових послуг ско­ротилася на 70 % , обсяг державної торгівлі на 45 % . Падіння рівня життя є прямим шляхом до скорочення внутрішнього ринку й по­дальшої рецессії товаровиробних підприємств через скорочення попиту на їхню продукцію. Практично розтанули грошові заоща­дження людей, які вони збирали роками (залишки у банках у реа­льному обчисленні скоротились у 10-12 разів). Тривалість життя зменшилась на 4 роки і склала 61,5 року для чоловіків і 71, 5 — для жінок. Посилюється процес депопуляції — зменшення кількість населення внаслідок переважання кількості померлих над народженими. Кожна третя людина вмирає, не доживши до пен­сійного віку.

Народжуваність почала знижуватись ще з 1984 р., а смертність зростати з початку 70-х рр. Смертність з розрахунку на 1000 людей скоротилася з 15,2 1996 р. до 14,3 1997 р. і 14,3 1998 р. Дитяча смертність з 14,3 1996 р. до 12,8 1998 р., що відповідає рівню 1980 р.

Слабкими елементами соціальної структури є 15 млн пенсіонерів і 1,3 млн людей, які дістають допомогу для дітей. Лиш 13 млн людей виробляють матеріальні блага, тоді як загальна кількість населення України складає понад 48 млн людей. Значно поглиби­лася майнова диференціація суспільства між найбагатшими і зна­чним прошарком незаможних. Доходи 10 % багатшої частини від­носно 10 % нижчої у 12 разів більші. (У СІТІ А цей показник — 5,5). За рівнем життя Україна знаходиться на 83-му місці у світі.

Склалися негативні зміни у структурі споживання громадян. 1993—1998 рр. споживання м'яса на душу населення на рік змен­шилося з 68,2 кг до 38,2 кг, молока з 373 кг до 243 кг, риби з 17,5 до 3,6. Виробництво таких життєво важливих продуктів як м'ясо, цукор, масло впало до рівня 1959-1962 рр. Валовий збір зернових склав 1999 р. — 26 млн т, а 2001 р. — 38 млн т.

Спад виробництва зумовлений усім попереднім шляхом розвит­ку у складі СРСР. Звідси значна технологічна відсталість, витрато-і енергоємність виробництва. Саме ці об'єктивні причини, а також величезна залежність від зовнішніх джерел спричинили низьку продуктивність підприємств України і конкурентоспроможність їхньої продукції. Процес реформування економіки відбувається недостатньо активно, окремі позитивні зрушення, нові ефективні виробництва ще не досить відчутно впливають на розвиток еконо­міки та соціальної сфери.

З 1991 до 1998 рр. виробництво валового внутрішнього продук­ту зменшилося на 55 %, промислове виробництво на 49 % (в тому числі 1998 р. — на 1,5 %), сільськогосподарське — на

40 %. Реа­льні грошові доходи громадян зменшилися у 3,4 раза. 28,5 % гро­мадян мали 1998 р. сукупні доходи на душу населення нижчі, ніж межа малозабезпеченості.

Основні компоненти специфіки перехідної економіки України:

1) повільний процес здійснення ринкових реформ і становлення ринкової економіки;

2) певна спільність просування до ринку разом з Росією і краї­нами СНД;

3) криміногенний (значною мірою) характер реалізації і роздер­жавлення державної власності;

4) гальмування процесу формування верстви підприємців, сере­днього класу, що уповільнює активізацію інвестиційного про­цесу, обмежує самостимулюючу роль приватної і акціонерної власності, підприємницькі акції населення та зміну його по­бутового ринковим, а потім економічним мисленням; 5) підтримка перехідної економіки України з боку західних країн (Україна посідає 3-тє місце у світі за обсягом фінансової допо­моги з боку США). За 1994-96 рр. утричі зросли інвестиції іноземних держав.

З 1994 р., після приходу до влади Л. Кучми, процес реформації дещо прискорився. 1995 р. подолано гіперінфляцію, за 1997 р. інфляція склала 10 %. Рівень реальних доходів громадян у грудні 1995 р. порівняно з відповідним періодом 1992 р. зріс на 40 %, купівельна спроможність на 54 %. У вересні 1996 р. проведено грошову реформу. Замість купоно-карбованців була введена грив­ня. Обмін тривав два тижні, мав прозорий характер — тобто мож­на було обміняти будь-яку суму. Обмін здійснювався з розрахунку 1 гривня за 100 тис. купоно-карбованців. Грошова реформа дещо поліпшила фінансовий стан держави, але без підйому виробництва цей захід був малоефективним.

Певні зрушення відбуваються в аграрній сфері економіки Украї­ни. У країні створено (хоч і не зовсім досконалі) законоодавчі осно­ви для ліквідації монополії власності на землю і становлення різних, але юридично рівноправних фЬрм земельної власності, серед яких найпоширенішою повинна стати приватна власність у різних фор­мах функціонування — індивідуальна (сімейна), групова, колектив­но-пайова (часткова). Суть цього процесу в перетворенні підприємств на акціонерні, що об'єднують земельних власників, які мають ста­тус працюючого власника з правом отримання доходів відповідно не лише до праці, а й до розміру земельно-пайового внеску.

В більшості колективних господарств відбулося розпаювання земель з наданням права власникам паїв передавати їх у спадщину і для продажу.

Йде процес становлення сектору фермерства. 1996 р. в Україні нараховувалося понад 38 тис. фермерських господарств, яким виділено понад 900 тис. земель (середній розмір — близько 25 га). У приватному секторі поголів'я свиней — 1997 р. збільшилося з 5,7 млн 1996 р. до 5,8 млн, а у суспільному відповідно зменшилося з 5,5 до 4,4 млн. Понад 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність. Прийняття парламентом України Земельно­го кодексу України (жовтень 2001 р.), в якому основною формою власності на землю визнається приватна, повинне сприяти підйо­му сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим гострим продовжують залишатись соціальні про­блеми. Кількість безробітних на кінець 2001 р. склала 1 млн 120 тис. людей. Кожен третій житель села — непрацездатного віку.

Дуже складною є кримінальна ситуація. Щодобово у країні відбу­вається 13 вбивств, 14 розбійних нападів, 24 пограбування. З 1991 р. загинуло близько 600 міліціонерів, які захищали правопорядок у країні.

Восени 1998 р. під впливом кризових явищ на фінансових рин­ках Південно-Східної Азії та Росії фінансово-економічна ситуація в Україні погіршилася. Гривня була девальвована, її курс знизився у 2,5 раза, знову розпочався спад виробництва. За 2001 рік інфляція склала близько 6 %. Разом з тим цього року вперше спостері­гався приріст валового національного продукту — на 9 %, а про­мислової продукції — на 14,2 %.

Основні принципи економічної політики уряду України:

1) прискорення приватизації, підйом економіки завдяки прива­тній ініціативі;

2) пріоритетний розвиток аграрної сфери, прагнення використа­ти природні умови України (перш за все, наявність значних площ черноземів) для підвищення продуктивності сільського господарства, а з його допомогою — усієї економіки країни;

3) лібералізація економіки, відмова держави від безпосереднього керівництва підприємствами; залучення іноземних інвестицій, « відкритість» зовнішньої економічної діяльності, скорочення витрат на соціальні потреби;

4) зміцнення грошово-кредитної і фінансової систем, реформу­вання податкової політики.

За останні роки закладено перспективні основи ринкової моделі господарювання, фундамент для економічної стабілізації. Мільйони людей стали власниками. Природними стали відсутність черг та дефіцитів, значний асортимент товарів.