Поняття джерела адміністративного права

В юридичній літературі під джерелом права розуміють зовнішню форму виразу його норм, тобто вид і назву документа, що приймається відповідними органами державної влади та містить правові норми. Варто відзначити, що розрізняють джерела офіційного права та інші джерела. До перших можна віднести всі діючі нормативні документи, прийняті уповноваженими державними органами, які вміщують правила поведінки суб’єктів права (фізичних чи юридичних осіб, державних органів, організацій, що не мають статусу юридичної особи тощо). До неофіційних джерел права відносять документи, що втратили юридичну силу, а також проекти нормативних актів, твори науки, літератури, в яких містяться відомості про правові норми. Наприклад, українська приказка „Закон, як дишло, – як повернув, так і вийшло” вказує на певну недосконалість та неузгодженість вітчизняного права, необхідність здійснення систематизації діючих правових норм.

Традиційно до джерел права, що вивчаються в адміністративному праві відносять нормативно-правові акти, правові звичаї, судові прецеденти та правові угоди. Разом з тим, на думку В.Б. Авер’янова до джерел адміністративного права, зважаючи на ті політичні процеси, які відбуваються в Україні, можна віднести і рішення Конституційного Суду України. Незважаючи на те, що вони не містять правових норм, їх положення є підставами для встановлення, зміни чи припинення дії правових норм, в тому числі й адміністративних. Відповідно до Закону України „Про Конституційний Суд України” вказаний орган може вказати на преюдиційність (обов’язковість) свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії неконституційного акту. Отже, рішення КСУ є загальнообов’язковим при вирішенні необмеженої кількості індивідуальних спорів, тобто має нормативний характер.

До джерел адміністративного права належать і нормативно-правові акти громадських організацій радянського періоду: „Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ та організацій” (були затверджені Держкомпраці Союзу РСР).

Адміністративно-правові норми містяться і в актах органів місцевого самоврядування, зокрема в рішеннях місцевих рад депутатів. Ці акти можуть містити норми локального характеру про відповідальність (зокрема, рішенням Чернігівської міської ради було заборонено цілодобову роботу магазинів, що розташовані в жилих будинках. Невиконання відповідного рішення передбачає притягнення відповідних суб’єктів господарювання до адміністративної відповідальності).

Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Консти­туції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах Уряду, рішеннях місцевих рад, інших нормативних актах державних органів. До джерел адміністративного права належать не тільки самі нормативні акти державних органів, а й затверджені цими актами ко­декси, статути, правила і т. ін., які регулюють управлінську діяльність (наприклад, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 Положення про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження).

Таким чином, джерело адміністративного права–це акт правотворчості органів державної влади, що складається з адмі­ністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки і регулює виконавчо-розпорядчу діяльність органів державної влади і управління та їх посадових осіб з метою забезпечення правопорядку в суспільстві, реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.

Під джерелом адміністративного права можна також розуміти зовнішні форми встановлення і вираження адміністративно-правових норм – акти правотворчості державних органів та організацій, органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їхньої встановленої законодавством компетенції, та міжнародні угоди і інші міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною, що містять управлінські норми.

Найпростіше визначення джерела адміністративного права дають В.К. Колпаков та О.В. Кузьменко, які зазначають, що джерело адміністративного права – це акт суб’єкта публічного управління, що регулює виконавчо-розпорядчу діяльність і складається з адміністративно-правових норм.

Якщо такий акт, поряд з нормами адміністративного права, містить норми інших галузей права (фінансового, цивільного, господарського й ін.), тобто є комплексним правовим актом, для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що містить адміністративно-правові норми. Існує велика кількість адміністративно-правових джерел, але є і багато так званих “змішаних”, багатогалузевих, в яких одночасно можуть бути норми різних галузей права. До таких актів належить більшість діючих кодексів України, а також законодавчі й підзаконні акти, що регулюють міжгосподарські зв’язки (наприклад, Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” є одночасно джерелом адміністративного і господарського права, оскільки визначає специфіку діяльності державних органів, наділених правом видавати ліцензії, а також вимоги, яким має відповідати суб’єкт господарювання, що бажає отримати відповідний дозвільний документ).

Велика кількість джерел адміністративного права пояснюється значним числом державних органів, наділених правом приймати правові приписи, а також різноманітністю та великою кількістю управлінських відносин, що виникають на їх основі, необхідністю своєчасного юридичного опосередкування соціальних процесів, об’єктивною необхідністю децентралізації виконавчої влади.