Ознаки адміністративно-правових норм

Законодавство України вміщує велику кількість правових норм. Вони містяться і в підзаконних правових актах. Зважаючи на те, що в Україні прийняті та діють велика кількість комплексних актів, що регулюють відносини в різних галузях права, виокремити з їх числа саме адміністративно-правові норми буває досить складно. Тому в науці адміністративного права розроблені ознаки, з які відрізняють адміністративні норми від норм інших галузей права.

Варто відзначити, що адміністративно-правовим нормам властиві загальні риси, притаманні нормам інших галузей права. Зокрема, вони:

Ø встановлюються, санкціонуються чи ратифікуються державою і тому мають державно-владний характер, це означає, що норми адміністративного права тільки тоді визнаються правовими приписами, коли вони є легітимними: прийнятими уповноваженими органами ;

Ø є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки, тобто мають певну правову форму: закону, указу, наказу, розпорядження, рішення тощо;

Ø закріплюються в правових актах, що видаються компетентни­ми державними органами чи посадовими особами держави відповідно до їх повноважень;

Ø мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, а й обов’язки чи відповідальність учасників правовідносин;

Ø визначають певні варіанти поведінки, тобто дають можливість суб’єкту права самостійно обирати зовнішнє вираження такої поведінки, яка може бути або ж в межах чинного законодавства або ж порушувати правові приписи;

Ø їх дотримання забезпечується шляхом як юридичного приму­су (в тому числі й відповідальності), так і застосування різноманітних організаційних, роз’ясню­вальних, стимулюючих та інших заходів.

Водночас нормам адміністративного права притаманні певні особ­ливості, які відрізняють їх від норм інших галузей права.

По-перше, предметом їх регулювання є суспільні відносини у сфері функціонування управлінських інститутів публічної влади, тобто вони регулюють діяльність наділених владними повноваженнями суб’єктів з іншими суб’єктами права (наприклад, норми адміністративного права визначають структуру та повноваження обласних державних адміністрацій, а також порядок їх взаємодії з фізичним та юридичними особами, іншими органами держави). Відповідно, метою цих норм є забезпечення як організації та впоряд­кованості дій суб’єктів виконавчої влади, місцевого самоврядування, деяких інших суб’єктів управлінської діяльності, так і умов для ре­алізації і захисту прав і свобод громадян, щодо яких ця діяльність здійснюється. Так, визначення в межах посадової інструкції конкретних прав та обов’язків державного службовця за посадою дозволяє окреслити коло тих питань, які він має право вирішувати для реалізації прав, свобод та обов’язків визначеного суб’єкта права. Як відзначає С.Г. Стеценко, у адміністративно-правових нормах знаходить своє вираження державний інтерес, оскільки вони забезпечують існування публічного управління та існування держави як такої. Тому якісно створені адміністративно-правові норми є одним із факторів забезпечення національної безпеки.

По-друге, переважна більшість норм адміністративного права має імперативний характер, адже одна із сторін у відносинах, що регулю­ються зазначеними нормами, завжди є носієм владних (державних або самоврядних) повноважень, тому для цих відносин характерне одностороннє волевиявлення носія цих повноважень. Ця імпера­тивність виражається:

а) у прямому приписі, що зобов’язує суб’єкта діяти тільки певним чином та неможливості зміни умов норми за його волевиявленням. Так, у Законі України „Про податок з доходів фізичних осіб” визначено перелік майна та майнових прав фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню і жодна особа не має права цей перелік збільшити або ж зменшити за власним розсудом;

б) у можливості суб’єкта обирати варіант поведінки лише із перед­бачених у нормі таких варіантів. Так, у випадку притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення протиправного адміністративно караного діяння правозастосовчий орган може обирати санкції виключно з числа тих, які пропонуються у конкретній правовій нормі;

в) у можливості застосування примусової сили держави у випадку недотримання правил, встановлених нормою. Так, Закон України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” зобов’язує суб’єктів господарювання використовувати такі реєстратори для фіксації здійснення операцій купівлі-продажу. Невикористання або ж використання реєстраторів розрахункових операцій з порушенням чинного законодавства тягне за собою накладення на суб’єктів господарювання від імені держави штрафних санкцій.

Водночас інша частина норм адміністративного права має ознаки диспозитивності. Вона полягає у наданні суб’єкту, що не наділений дер­жавно-владними повноваженнями, права діяти за своїм вибором, хоча в загальних межах, визначених нормою. В цілому такими нормами вста­новлюються межі як належної (необхідної), так і дозволеної (можливої) поведінки.

По-третє, для адміністративно-правових норм у багатьох випадках характерне пряме застосування адміністративних санкцій за правопо­рушення, адже адміністративна відповідальність настає найчастіше у поза судовому порядку.

По-четверте, адміністративно-правові норми можуть бути встановлені у процесі реалізації повноважень виконавчої влади і безпосе­редньо її суб’єктами.

По-п’яте, адміністративно-правові норми є регулятором суспільних відносин у багатьох галузях і сферах державного життя (у сфері науки, культури, транспорту, енергетики, зв’язку, внутрішніх справ тощо).

По-шосте, елементи адміністративно-правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція та заохочення) можуть міститися у різних правових актах, адже велика кількість таких норм має організаційний характер, внаслідок чого вони можуть мати загальну гіпотезу, яка визначається в одному нормативному акті, тоді як санкція може міститися зовсім в іншому (наприклад, у Кодексі України про адміністративні правопорушення).

По-сьоме, адміністративно-правові норми, визначаючи обсяг прав та обов’язків владних суб’єктів, дозволяють зменшувати кількість правопорушень у сфері державного управління, вони дозволяють захистити особу від свавілля та некомпетентності посадовців. У тих же випадках, коли представники держави порушили права особи, вона має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до суду, в тому числі й до адміністративного суду, який спеціалізується на таких справах.

Варто відзначити, що перелік вказаних ознак не є вичерпним та може бути змінений у зв’язку з інтенсивним розвитком адміністративного законодавства та науки адміністративного права.