Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Суб’єкт адміністративного правопорушення




Читайте также:
  1. Адміністративне затримання громадян як вид адміністративного примусу
  2. Адміністративні право відносини, суб’єкти адміністративного права. Поняття адміністративного проступку.
  3. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’ятників історії і культури
  4. Адміністративні правопорушення в галузі сільського господарства і ветеринарії
  5. Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку
  6. Адміністративні правопорушення проти громадського порядку
  7. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність
  8. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління
  9. Адміністративні правопорушення, що посягають на трудові права громадян і здоров’я населення
  10. Взаємодія норм адміністративного права з нормами інших галузей права

 

Інститут адміністративної відповідальності є одним із найскладніших об’єктів правового регулювання в адміністративному праві. Адже кількість адміністративних проступків постійно зростає, „удосконалюються” засоби і способи їх приховування, мають місце все нові форми вчинення протиправних вчинків, проте нормативний масив, який регулює відносини адміністративної відповідальності, нині багато в чому не відповідає вимогам сьогодення.

Варто відзначити, що питання адміністративної відповідальності, специфіки правового статусу її суб’єктів, їх види, особливості взаємодії різних державних органів щодо виявлення відповідних порушень та притягнення винних до відповідальності традиційно піднімаються науковцями і сфері адміністративного та суміжних галузей права. Значний внесок в розвиток наукових уявлень про особливості статусу окремих груп суб’єктів адміністративної відповідальності зробили такі вчені: Л.В. Коваль, В.К. Колпаков, Д.М. Лук’янець, А.Т. Комзюк, В.К. Шкарупа, а також інші.

Проте наявність наукових доробок як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників не вказує на відсутність проблем при кваліфікації тих чи інших протиправних адміністративно караних вчинків, притягненні конкретних суб’єктів до адміністративної відповідальності. Адже до сьогодні в законодавстві відсутній власне термін „адміністративна відповідальність”, не визначено чітко ознаки загального та спеціального суб’єктів вказаного виду відповідальності, відсутнє поняття осудності тощо. Все це ускладнює роботу правозастосовчих органів, а так само не сприяє зміцненню законності й правопорядку в суспільстві.

Суб’єкт адміністративного делікту — не абстрактне поняття, що знаходиться поза часом і простором, а особа, котра фізично існує і заподіює своїми проти­правними діями шкоду об’єкту посяган­ня. Проте сам суб’єкт, як реально існуюча особа, до складу правопорушення не вхо­дить. Склад адміністративного делікту містить лише ознаки, якими ця особа характеризується. У теорії адміністративно­го права такими є: вік, осудність та спе­ціальні ознаки.

Для того, щоб особа могла бути притягнена до адміністративної відповідальності, вона повинна бути наділена рядом ознак, тобто мають бути в наявності правосуб’єктні підстави – сукупність передбачених правом загальних та спеціальних ознак, наявність яких дозволяє визнати особу суб’єктом правопорушення та застосувати стосовно неї визначені законодавством адміністративні стягнення.



Аналіз чинного адміністративного законодавства України дозволяє до числа загальних ознак віднести наступні:

1. Досягнення визначеного законом віку. Відповідно до ст. 12 КУАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку. Проте варто відзначити, що таке формулювання статті є неповним, адже аналіз деяких статей Кодексу дозволяє зробити висновки, що окремі правопорушення можуть бути вчинені лише особами, які досягли 17-річного віку або навіть 18-річного віку (порушення правил військового обліку, випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам тощо). Таким чином, вважаємо за необхідне доповнити ст. 12 КУАП доповнити частиною другою такого змісту: „Адміністративна відповідальність може наставати з більш пізнього віку, якщо правопорушення пов’язано з виконанням робіт, наданням послуг чи виконанням обов’язків, що можуть бути виконані, надані чи виконані особами, що є старшими 16 років”.



2. Осудність суб’єкта. Осудність вказує на здатність людини розуміти значення своїх дій та керувати ними, тобто відображає типові риси розвитку людини, щось загальне в особах різних вікових груп. Вважається, що людина з нормальною психікою під час вчинення протиправної дії завжди є осудною. Питання про осудність обговорюється лише тоді, коли виникають сумніви щодо психічної повноцінності людини, яка вчинила діяння. Таким чином законодавством презюмується осудність особи і тільки у виняткових випадках, коли є підстави ставити питання про неосудність суб’єкта, може ставитися питання про визнання його неосудним. Неосудність особи є підставою для звільнення її від адміністративної відповідальності, а факт її доведення покладається на самого суб’єкта протиправного вчинку або ж осіб, що представляють його інтереси.

Поняття осудності в законодавстві відсутнє, тому його виокремлюють, виходячи зі змісту ст. 20 КУАП, в якій подається поняття неосудності – як такий стан особи, при якому вона під час вчинення правопорушення не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Відповідно осудністю є стан особи, при якому вона під час здійснення адміністративно караного проступку розуміла значення своїх дій та керувала ними. Як бачимо, фактично невирішеним залишається питання про те, чи може бути притягнена до відповідальності особа, яка на час вчинення правопорушення була осудною, але на час притягнення її до відповідальності стала неосудною. Проте якщо розуміти визначення стану неосудності, запропоноване зако­нодавцем, буквально — тобто як неспро­можність усвідомлювати суто дії (а не діяння, що включає як дію, так і бездіяльність), то з цього цілком логічно постає запитання: про які дії може йтися при вчиненні особою протиправної без­діяльності? Адже, хоча і дія, і бездіяльність є фор­мами діяння, подібними за юридичною природою, проте за своїм фактичним змістом названі поняття є взаємовиключними.



Поняття осудності характеризується обо­в’язковою наявністю двох основних ас­пектів, що притаманні об’єктивно існу­ючим психічним властивостям особи — інтелектуальній та вольовій ознакам. Інтелектуальна ознака осудності визна­чає можливість суб’єкта критично (ана­літично) сприймати оточуючу дійсність. До обсягу критичного (аналітичного) сприйняття дійсності у правовій науці відносять усвідомлення особою як фак­тичної сторони своєї поведінки: діяння, наслідків та причинного зв’язку між ни­ми, так і суспільно шкідливого характеру вчинюваного діяння. Вольова ознака по­лягає у здатності особи свідомо контро­лювати свої вчинки, активно керувати ними, долати перепони на шляху до поставленої мети. У вольових діях (без­діяльності) особи знаходить відображен­ня її ставлення до зовнішнього середовища, виявляє себе активна роль свідомос­ті. Відсутність на момент вчинення про­типравного діяння хоча б однієї з наведених ознак, якими характеризуєть­ся суб’єкт, автоматично свідчить про йо­го неосудність, проте не є підставою для визнання особи неосудною безпосередньо в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Крім того, варто відзначити, що в діючому законодавстві незакріплений механізм встановлення стану осудності людини, і тому адміністративно-правове поняття неосудності є до певної межі декларативним. Щоб звільнити особу від адміністративної відповідальності у зв’язку з її неосудністю, необхідний висновок медичної експертизи та прийняте на його основі рішення суду. Таким чином навіть у тих випадках, коли за станом здоров’я особа є неосудною, але її близькі родичі не ставили за мету встановити цей факт у судовому порядку, визнати суб’єкта неосудним стосовно конкретного правопорушення досить важко, адже зробити це може лише суд в порядку цивільного судочинства, з притаманними йому недоліками (певною тривалістю в часі, можливістю відкладення розгляду справи тощо), тоді як справи про адміністративні правопорушення мають бути розглянуті протягом 15 діб. Зважаючи на те, що більшість адміністративних справ розглядається в позасудовому порядку, ймовірність винесення рішення про неосудність суб’єкта до закінчення провадження у справі про адміністративне правопорушення, досить невелика.

Слід також відзначити, що суд може визнати особу неосудною тільки щодо конкретного правопорушення (групи суміжних правопорушень, що були вчинені до початку розгляду справи про адміністративне правопорушення). Тобто особу не може бути визнано неосудною на якийсь певний строк або назавжди, оскільки розлади психіки, на щастя, можуть бути тимчасовими і піддаватися лікуванню.

Як показує практика адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції, працівники останньої не направляють громадян, які вчинили адміністративні правопорушення, на психіатричну експертизу. Більше того, у КУАП навіть не передбачено можливості проведення психіатричної та інших експертиз для забезпечення неупередженого розгляду справи та індивідуалізації покарання. Таким чином є нагальна потреба включити до змісту Кодексу статтю, яка передбачала б обов’язкове призначення експертизи у таких випадках:

1) для визначення психічного стану особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, якщо є відомості або підстави вважати її неосудною;

2) для визначення стану наркотичного сп’яніння;

3) для встановлення віку правопорушника, якщо його вік невідомий і відповідні обставини не можуть бути з’ясовані шляхом подання запиту до органів реєстрації актів цивільного стану.

Слід зазначити також, що вимога стосовно досягнення визначеного віку стосується лише фізичних осіб – учасників правопорушення. Стосовно юридичних осіб, то ні їх „вік”, ні форма власності, ні вина чи осудність при вчиненні правопорушення юридичного значення не мають та не впливають на кваліфікацію правопорушення.

Притягнення винної особи до відповідальності є обов’язком, а не правом уповноваженого суб’єкта. Проте в деяких випадках, для того, щоб особа могла понести покарання, вона має бути наділена особливими ознаками, які законодавець включив як конструктивні ознаки до складу адміністративного проступку. В ряді випадків загальних ознак недостатньо для визнання тієї або іншої особи суб’єктом вчинення конкретного правопорушення. Тому законодавець, формулюючи правові норми, включає до складу проступку особливі, додаткові ознаки, які характеризують особу суб’єкта. До спеціальних відносять суб’єктів, наділених конкретними особливостями, вказаними в диспозиції статей, або наділених особливими, додатковими ознаками, що обмежують можливість притягнення їх до відповідальності, проте, як правило, обтяжують власне покарання.

Ретроспективний аналіз чинного адміністративного законодавства свід­чить про сталу тенденцію до зростання і урізноманітнення кількості спеціальних ознак суб’єктів адміністративного делік­ту. Це обумовлюється, насамперед, по­требою у більш диференційованому підході до застосування адміністратив­ного примусу стосовно різних категорій осіб, а також динамікою розвитку сус­пільних відносин, охоронюваних адмі­ністративно-правовими санкціями.

Суттєві зауваження викликає позиція Л.Коваля, відповідно до якої спеціальні чи (соціальні) ознаки суб’єкта на квалі­фікацію адміністративного делікту не впливають, а лише відіграють роль обста­вин, що визначають ступінь та вид юри­дичної відповідальності. Проте чинне законодавство про адміністративні пра­вопорушення містить десятки прикладів деліктів, де притягнення особи до юри­дичної відповідальності прямо залежить від її визнання спеціальним суб’єктом (статті 1663, І664, І665, І666 КУАП та інші).

Відсутність же спеціальних ознак суб’єк­та, коли така обставина передбачена за­коном, виключає наявність складу адмі­ністративного делікту в скоєному. У та­ких випадках спеціальні ознаки суб’єкта виступають невід’ємною (конструктив­ною) ознакою складу делікту, їх встанов­лення у процесі адміністративно-пра­вової кваліфікації є обов’язковим. Тому навряд чи є достатньо підстав твердити про несуттєвість цих ознак для юридичної оцінки діяння.

Так, наприклад, ст. 14-1 КУАП визначає специфіку адміністративної відповідальності такої групи спеціальних суб’єктів як власники або співвласники транспортних засобів, відповідно до якої до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів. За наявності обставин, які свідчать про вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, іншою особою, власник (співвласник) транспортного засобу може протягом десяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу повідомити про відповідні обставини (транспортний засіб знаходився у володінні чи користуванні іншої особи, вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб тощо) орган (посадову особу), що виніс постанову про накладення адміністративного стягнення. На період з’ясування та перевірки цих обставин виконання постанови про накладення адміністративного стягнення зупиняється до моменту встановлення особи, яка вчинила це правопорушення.

Визначення такого роду специфічних особливостей має істотне значення у пра­ктичній діяльності суб’єктів адміністра­тивно-правової кваліфікації, оскільки за певний вид адміністративного делікту особа, не наділена цими ознаками, в жо­дному разі не може притягуватися до адміністративної відповідальності. А, от­же, досить високою буде ціна юридичної помилки.

Ознаки спеціального суб’єкта можуть бути різними, причому кожна з них має самостійне значення, тобто достатньо наявності хоча б однієї спеціальної ознаки у правовій нормі. Законодавство про адміністративну відповідальність не дає визначення спеціального суб’єкта та не називає комплексно його ознак. Проте аналіз окремих статей КУАП дозволяє виокремити такі групи ознак спеціальних суб’єктів:

1) такі, що характеризують трудові, слу­жбові обов’язки певних категорій пра­цівників: керівники підприємств, їх за­ступники, посадові особи, механізатори, працівники торгівлі, капітани суден, працівники, службовці та інші;

2) які характеризують спеціальні обо­в’язки громадян: землевласники, військовозобов’язані, призовники, іноземні громадяни, особи без громадянства, водії тощо;

3) ознаки, які пов’язані з минулою протиправною поведінкою суб’єкта, зокрема: перебування під адміністративним наглядом після звільнення з місць позбавлення волі, повторне вчинення правопорушення тощо;

4) ознаки, що характеризують певний стан особи: наявність венеричної хвороби, вчинення правопорушення у стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння та інше.

Причина включення таких ознак до складу адміністративного проступку полягає, по — перше, в тому, що деякі правопорушення можуть бути вчинені тільки особами, наділеними цими спеціальними, додатковими ознаками. Так, ст. 210 КУАП передбачає відповідальність призовників і військовозобов’язаних за порушення права військового обліку. Це означає, що інші особи не можуть бути притягнені до відповідальності за цією статтею.

По-друге, деякі правопорушення набувають того ступеня суспільної шкідливості, який викликає необхідність адміністративної відповідності лише тоді, коли вони скоєні особою, наділеною ознаками спеціального суб’єкта. Це пов’язано з особливими правовими обов’язками спеціального суб’єкта. Так, порушити право пожежної безпеки можуть і громадяни, і посадові особи. Але підвищеної небезпеки подібні правопорушення набувають коли вони вчиняються посадовими особами, оскільки вони наділені спеціальним колом повноважень, які можуть використовувати в своїх цілях. Тому законодавець встановив підвищену відповідальність для таких осіб.

Зважаючи на специфіку відповідальності спеціальних суб’єктів, їх деліктоздатність у деяких випадках обмежена часовими рамками. Виникає вона з моменту набуття особою спеціального статусу (водія, посадової особи, військовозобов’язаного тощо) та припиняється з моменту втрати чи позбавлення такого статусу.

Щодо деяких осіб законодавством встановлений певний порядок притягнення до адміністративної відповідальності або особливості застосування адміністративних стягнень. Таких суб’єктів у літературі іноді називають особливими. Проте наявність ознак такого суб’єкта не впливає на кваліфікацію вчиненого. Зокрема, до ознак, що характеризують таких осіб можна віднести обставини, що пом’якшують вину (наприклад, стан вагітності). По-друге, до них можуть бути застосовані не всі, а лише окремі стягнення (наприклад, адміністративний арешт не застосовується до інвалідів І та II групи, призначити виправні роботи непрацюючій особі теж не можна). По-третє, до осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення можуть бути накладені дисциплінарні стягнення. По-четверте, до неповнолітніх віком від 16 до 18 років можуть застосовуватись заходи впливу, передбачені ст.24-1 КУАП. Тому важливим завданням є забезпечення з боку уповноважених органів і посадових осіб прав та свобод громадян при застосуванні до них примусових заходів.

Заходи адміністративної відповідальності, що застосовуються до громадян, суттєво впливають на їх правовий статус. По-перше, особа у зв’язку з притягненням до адміністративної відповідальності має виконувати передбачені законом обов’язки (зазнавати стягнення, відшкодовувати збитки). По-друге, можуть бути обмежені її права, позбавлення спеціального права, конфіскація або оплатне вилучення речей, які стали знаряддям або безпосереднім об’єктом вчинення правопорушення.

Проблеми, пов’язані з захистом прав та свобод людини та громадян з боку держави, надзвичайно загострились і стали одними з найбільш актуальних. Проте їх вирішення має базуватися на оновленні адміністративного законодавства, створенні дієвих механізмів реалізації та захисту прав і свобод особи, зміни власне філософії спілкування людини і держави, що базується на взаємній довірі та відповідальності.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 25; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.016 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты