Стандарти внутрішнього аудиту. Правила та принципи професійної етики внутрішніх аудиторів

Стандарти внутрішнього аудиту впроваджуються в діяльність банку з метою:

• вдосконалення практики проведення внутрішнього аудиту;

• забезпечення якісного аналізу й оцінювання системи внутрішнього контролю;

• здійснення постійного моніторингу банківських ризиків;

• перевірки відповідності здійснених банківських операцій політиці та встановленим процедурам банку, а також чинному законодавству України;

• інформування правління та ради банку про виникнення певних проблем, розроблення та застосування заходів, спрямованих на запобігання виникненню ризиків у діяльності банку;

• складання уніфікованих аудиторських висновків і звітів.

Служба внутрішнього аудиту банку при виконанні функціональних обов'язків має керуватися такими стандартами:

1. Керівництво службою внутрішнього аудиту.

2. Незалежність.

3. Професійна компетентність.

4. Обсяг роботи.

5. Планування і виконання аудиторської перевірки.

6. Складання аудиторського висновку.

Застосування стандартів внутрішнього аудиту має забезпечуватись із дотриманням працівниками служби внутрішнього аудиту банку (внутрішніми аудиторами) Кодексу професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ.

Стандарт 1. Керівництво службою внутрішнього аудиту

1.1. Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту має погоджуватися з радою банку і відповідати вимогам, встановленим Національним банком України. Рішення про призначення на цю посаду затверджується наказом керівника банку.

1.2. Керівник служби внутрішнього аудиту відповідає:

• за виконання поставленої перед банком мети, яка ґрунтується на його стабільності, надійності, платоспроможності та ліквідності й контролюється внутрішніми аудиторами;

• роботу внутрішніх аудиторів, спрямовану на досягнення загальної мети та виконання завдань, поставлених перед банком;

• ефективне та раціональне використання коштів, передбачених для утримання служби внутрішнього аудиту;

• наявність Положення про службу внутрішнього аудиту банку, затвердженого спостережною радою банку. У Положенні зазначаються цілі, повноваження та функціональні обов'язки служби внутрішнього аудиту, механізм організації її роботи, а також вчасне виконання вимог цього Положення;

• складання планів (графіків), що відображають виконання функціональних обов'язків працівниками служби внутрішнього аудиту. Структура та обсяги роботи, що виконується службою внутрішнього аудиту, має відповідати функціям, повноваженням, а також меті та завданням банку й охоплювати напрями його діяльності.

Діяльність банку підлягає повній або частковій перевірці внутрішніми аудиторами. Об'єктами внутрішнього аудиторського контролю мають бути:

• банківські операції (види діяльності банку) та їх відповідність чинному законодавству України;

• правила і процедури, згідно з якими здійснюються банківські операції, та їх дотримання;

• види банківських операцій, ефективність їх здійснення та оцінка ризиків;

• рівень комп'ютеризації та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності банку;

• внутрішня та зовнішня бухгалтерська і фінансова звітність банку, адекватність відображення в ній банківської діяльності;

• організація бухгалтерського та управлінського обліку, а також його відповідність меті та завданням діяльності банку;

• управління трудовими та матеріальними ресурсами банку тощо.

Внутрішні аудитори оцінюють найризикованіші види діяльності банку. Важливо не тільки виявити ризик, а й визначити його величину, а також здійснювати постійний контроль за тенденціями зміни цієї величини, розробити комплекс заходів щодо його мінімізації.

У процесі аудиторської перевірки внутрішній аудитор повинен звернути увагу на такі фактори ризику:

• моральний клімат у банку, зокрема тиск з боку його керівників на впливових посадових осіб для досягнення відповідної мети;

• компетентність працівників, відповідність посадам, які вони обіймають;

• обсяг активів, ліквідність та обсяг операцій;

• фінансовий стан та виконання економічних нормативів;

• конкурентоспроможність банку;

• складність та змінюваність видів банківських операцій;

• доцільність розширення мережі філій: ефективність окремих філій;

• раціональність витрат на утримання банку;

• ступінь інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності банку;

• розгалуженість мережі установ банку;

• адекватність та ефективність процедур внутрішнього контролю;

• визнання негативних фактів, виявлених аудиторською перевіркою, вжиття відповідних заходів, спрямованих на виправлення ситуації.

Стандарт 2. Незалежність

Незалежність дає змогу внутрішнім аудиторам робити правдиві й неупереджені висновки, необхідні для належного проведення аудиторської перевірки. Це досягається в результаті визначення організаційного статусу та об'єктивності служб внутрішнього аудиту.

Організаційний статус має передбачати:

• безпосередню підпорядкованість служби внутрішнього аудиту в процесі її діяльності спостережній раді банку в питаннях, що стосуються стратегічних напрямів його розвитку;

• процедури затвердження спостережною радою банку штатного розпису підрозділу внутрішнього аудиту та бюджету на наступний рік, а також уніфікованих висновків і звітів про результати його діяльності;

• виконання службою внутрішнього аудиту своїх функціональних обов'язків без будь-яких перешкод;

• постійну участь керівника підрозділу внутрішнього аудиту банку в засіданнях правління банку, що стосуються аудиторської діяльності, фінансової звітності, управління, організації внутрішнього контролю.

Об'єктивність служб внутрішнього аудиту визначається такими критеріями:

• під час проведення аудиторських перевірок внутрішні аудитори повинні бути об'єктивними;

• внутрішні аудитори обстоюють власну думку з питань аудиту, яка може не збігатися з думкою інших працівників банку, зовнішніх аудиторів;

• керівник служби внутрішнього аудиту періодично отримує від своїх працівників інформацію про можливий конфлікт інтересів;

• внутрішні аудитори банку не несуть відповідальності за проведення банком будь-яких банківських операцій;

• працівники служби внутрішнього аудиту, які раніше працювали в якихось підрозділах цього банку, не можуть призначатися для проведення аудиторської перевірки цих підрозділів протягом року (або тривалий час) після їх зарахування до служби внутрішнього аудиту;

• рівень об'єктивності внутрішнього аудитора не знижується, якщо він надає рекомендації працівникам банку щодо застосування стандартів контролю та перевіряє відповідні процедури їх застосування;

• проектування, впровадження та складання різних операційних систем не належить до функцій внутрішнього аудиту. Виконання таких видів діяльності знижує рівень об'єктивності аудиту.

Стандарт 3. Професійна компетентність

Аудиторські перевірки мають виконуватися на високому професійному рівні. Усі працівники служби внутрішнього аудиту повинні мати певний професійний досвід і володіти необхідними знаннями й навичками.

До проведення внутрішнього аудиту банку можуть залучатися сторонні фахівці та консультанти, з якими укладається відповідний договір, що передбачає відповідальність за розголошення банківської таємниці. Вони повинні мати глибокі знання у сфері економіки, бухгалтерського обліку, статистики, фінансів і кредитування, оподаткування та права, електронної обробки даних тощо.

Внутрішні аудитори повинні:

• бути обережними, досвідченими, компетентними;

• правильно застосовувати чинні стандарти, процедури та методи внутрішнього аудиту;

• знати принципи і методи бухгалтерського обліку;

• доводити на підставі фактів неефективність та нерентабельність операцій банку, запобігати можливим навмисним правопорушенням, не допускати помилок та упущень, розкрадання, випадків шахрайства, махінацій і конфліктів інтересів;

• належним чином оцінювати достатність та ефективність системи внутрішнього контролю, її відповідність ступеню потенційного ризику в різних сферах діяльності банку, а також процедурам і методам аудиторської перевірки, що застосовуються в банку.

Стандарт 4. Обсяг робіт

Головними завданнями внутрішнього контролю банку є:

• дотримання правил, планів, процедур, законів України, нормативних актів та інструкцій Національного банку України;

• збереження активів;

• забезпечення достовірності та цілісності інформації;

• економічне та раціональне використання ресурсів;

• досягнення відповідних цілей під час проведення операцій або виконання програм.

Правління та рада банку здійснюють загальне керівництво щодо обсягу робіт та напрямів діяльності банку, які підлягають аудиту.

Метою перевірки стану системи внутрішнього контролю є з'ясування того, чи забезпечує наявна система достатню гарантію раціонального виконання завдань та функцій банку.

Розробляючи системи внутрішнього контролю, керівництву банку слід враховувати співвідношення витрат та доходів. Потенційні збитки, пов'язані з загрозою ризику або власне ризиком, оцінюються за витратами на здійснення їх контролю.

Управління системою внутрішнього контролю передбачає санкціонування і нагляд за виконанням операцій (спостереження), періодичне порівняння їх фактичного виконання із запланованим та документування цієї діяльності. Санкціонування свідчить, що керівництво банку перевірило та затвердило відповідність видів діяльності або укладання угод встановленим правилам і процедурам. Спостереження – це нагляд, відстеження та тестування видів банківської діяльності, а також подання звітів відповідальним особам. Документування ведеться з метою забезпечення належного виконання обов'язків та повноважень, відповідності їх правилам, процедурам і нормативам виконання робіт, нагляду, спостереження і тестування аудиторів, а також підтвердження виконання запланованої роботи.

На основі завдань внутрішнього контролю визначається обсяг аудиторської перевірки. Внутрішні аудитори зобов'язані перевіряти системи внутрішнього контролю, за роботу яких несе відповідальність керівництво банку.

Керівництво банку відповідає за встановлення економічних нормативів для оцінювання раціонального використання ресурсів за кожним видом діяльності.

Внутрішні аудитори банку відповідають:

• за виникнення та контроль ризиків у проведенні банківських операцій;

• забезпечення аналізу і оцінювання внутрішнього контролю банку;

• своєчасне виявлення порушень та недоліків у діяльності структурних підрозділів і надання відповідних висновків;

• здійснення контролю за дотриманням економічних нормативів, встановлених Національним банком України.

Аудиторська перевірка має виявляти:

• невиправдані витрати банку;

• неефективне використання інтелектуального потенціалу працівників;

• неповноцінне використання технічних засобів;

• перекомплектування або не доукомплектування штату працівників;

• фактори, що негативно впливають на виконання завдань банку.

Стандарт 5. Планування і виконання аудиторської перевірки

Аудиторська перевірка передбачає планування аудиту, перевірку та оцінку інформації, надання рекомендацій та контроль після перевірки.

Планування кожної аудиторської перевірки підлягає документуванню і передбачає:

• визначення мети, завдань та обсягу аудиту;

• отримання повної інформації про підрозділ, що підлягає аудиторській перевірці.

Перевірка повноти інформації передбачає:

• визначення завдань, цілей та планів підрозділу, що перевіряється;

• отримання інформації про організаційну структуру та її зміни, про посадові інструкції, положення про підрозділи;

• наявність робочої документації попередньої аудиторської перевірки;

• користування матеріалами попередньої аудиторської перевірки, включаючи матеріали зовнішнього аудиту.

Обов'язковою умовою планування аудиту є складання програми проведення аудиторської перевірки. У програмі мають висвітлюватися:

• цілі аудиторської перевірки та строк її проведення;

• процедури, які використовуються внутрішніми аудиторами для збирання, аналізу та документування інформації під час аудиторської перевірки;

• характер та масштаб тестування, що необхідно для досягнення цілей аудиту на кожному його етапі;

• конкретні ризики, процеси та угоди, що підлягають аудиту;

• календарний графік виконання робіт.

Після проведення перевірки внутрішні аудитори повинні контролювати становище в банку щодо виправлення виявлених і зазначених в аудиторському висновку порушень, а також визначити можливе взяття на себе спостережною радою банку ризику незастосування відповідних заходів.

Подальший контроль, який проводиться внутрішніми аудиторами, – це встановлення ефективності та своєчасності заходів, що вживаються керівництвом банку у зв'язку з викладеними в аудиторському висновку зауваженнями внутрішніх та зовнішніх аудиторів.

Керівництво банку має право взяти на себе ризик і відмовитися вживати відповідні заходи щодо викладених в аудиторському висновку фактів у зв'язку з великими витратами на їх здійснення або іншими міркуваннями. В такому разі керівник служби внутрішнього аудиту повідомляє про це рішення раду банку.

Деякі викладені в аудиторському висновку недоліки можуть бути настільки важливими, що вимагатимуть від керівників банку негайних дій. Внутрішні аудитори зобов'язані тримати такі ситуації під особливим контролем.

Якщо керівник служби внутрішнього аудиту переконаний, що правління і рада банку вживають достатніх заходів для усунення фактів порушень, то подальший контроль здійснюється в рамках наступної аудиторської перевірки.

Стандарт 6. Складання аудиторського висновку

Аудиторський висновок має містити інформацію про обсяг роботи, період перевірки та про перевіряючого. Після завершення аудиторської перевірки внутрішні аудитори складають висновок і підписують його. Внутрішній аудитор, уповноважений підписати аудиторський висновок, має призначатися керівником підрозділу внутрішнього аудиту.

В аудиторському висновку має бути відображено, наскільки діяльність підрозділу, що перевіряється, відповідає чинним законодавчим і нормативним вимогам. Аудиторський висновок має містити інформацію, яка відображає достовірність та повноту фінансової документації банку, про правильність ведення бухгалтерського обліку. В аудиторському висновку слід приділити увагу виявленню помилок, шахрайств та інших подібних випадків у діяльності банку, а також усіх ситуацій, які можуть спричиняти ризик збитків для банку. В аудиторському висновку можуть зазначатися вжиті підрозділом заходи після останньої аудиторської перевірки або інформація про запровадження суворого контролю за операціями.

Аудиторський висновок надається тим співробітникам банку, які можуть вжити заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків або гарантувати їх виконання. Він обов'язково надається керівникам підрозділу, що перевіряється, а керівництву банку надається тільки резюме. Аудиторський висновок може надаватися іншим зацікавленим особам або тим, чиї інтереси було порушено в результаті проведення перевірки.

Інформація конфіденційного характеру викладається в окремому висновку. Якщо вона стосується керівників банку, то аудиторський висновок надається спостережній ради банку з повідомленням Національного банку України.

Правила поведінки та принципи етики, яких має дотримуватися внутрішній аудитор банківської установи встановлює Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ.

Головне завдання цього Кодексу – це встановлення моральних принципів етики та поведінки внутрішнього аудитора для забезпечення гарантії високої якості його роботи, ефективної роботи банківської установи (далі – банк), а також підвищення організаційного статусу служби внутрішнього аудиту (внутрішнього аудитора) банку.

Внутрішній аудитор під час виконання своїх службових обов'язків дотримується таких моральних принципів:

1) чесності: на чесності, що є головним принципом моральної етики внутрішнього аудитора, ґрунтується довіра до думки аудитора. Внутрішній аудитор має виконувати свої службові обов'язки чесно та неупереджено;

2) об'єктивності:

а) внутрішній аудитор має продемонструвати найвищий рівень професійної об'єктивності під час виконання своїх службових обов'язків у процесі збирання, оцінювання і надання інформації про діяльність банку, яку перевіряє. Він повинен зважено оцінювати всі обставини, ставитися до справи неупереджено та не допускати того, щоб особиста упередженість або тиск зі сторони могли позначитися на об'єктивності його оцінок та висновків;

б) об'єктивною основою для висновків, рекомендацій внутрішнього аудитора може бути тільки достатній обсяг інформації, а не упередженість або конфлікт інтересів;

3) конфіденційності:

а) внутрішній аудитор під час виконання своїх службових обов'язків має доступ до інформації про діяльність банку і зобов'язаний дотримуватися її конфіденційності;

б) внутрішній аудитор несе відповідальність за несанкціоноване розголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці й не має права використовувати її у власних інтересах та розкривати без відповідного на це дозволу керівництва банку, крім випадків, коли цього вимагає законодавство України;

4) компетентності:

а) професійна компетентність внутрішнього аудитора вимагає наявності в нього повної вищої фінансово-економічної освіти, здобутої в навчальному закладі України, що має державну акредитацію, або в навчальному закладі іноземної держави, дипломи якого мають юридичну силу в Україні. Внутрішній аудитор використовує необхідні знання, навички і досвід роботи під час здійснення внутрішнього аудиту;

б) внутрішній аудитор бере на себе лише ті зобов'язання, для виконання яких володіє достатніми професійними знаннями, навичками і практичним досвідом;

в) внутрішній аудитор проводить внутрішній аудит відповідно до професійних стандартів, зазначених у Методичних вказівках щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в банках України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 20 липня 1999 р. № 358та вимог Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 20 березня 1998 р. № 114.

Внутрішній аудитор під час виконання службових обов'язків має діяти згідно з Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Національного банку України, Положенням про службу внутрішнього аудиту банку.

Він повинен визнавати свою відповідальність перед суспільством, вкладниками та кредиторами банку, сприяти створенню умов для виконання завдань та мети банку, а також докладати зусиль до їх досягнення.

На високому професійному рівні має виконувати свої службові обов'язки, планувати свою роботу, своєчасно та якісно виконувати поставлені перед ним завдання, виявляти ініціативу.

Постійно створювати та підтримувати належну репутацію своєї професії, утримуючись від будь-яких дій, що можуть дискредитувати його.

Підвищувати свій рівень знань і навичок відповідно до функцій та завдань обійманої посади, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень шляхом вивчення відповідних національних і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, аудиту, відвідування семінарів, курсів підвищення кваліфікації, участі в наукових конференціях, симпозіумах та шляхом самоосвіти.

Діяльність, несумісна з виконанням завдань внутрішнього аудитора. Внутрішній аудитор не бере участі в будь-якій іншій діяльності, що є несумісною з виконанням завдань професійного характеру та яка могла б завдати шкоди їх оцінці, чесності, об'єктивності, незалежності чи репутації внутрішнього аудитора або яка може суперечити меті та інтересам банку.

Він дотримується письмового зобов'язання банку про збереження та нерозголошення банківської таємниці, яка стала відома йому під час виконання службових обов'язків.

Внутрішній аудитор не має права:

• відмовляти службовим особам у наданні інформації, що передбачено посадовою інструкцією та нормативно-правовими актами Національного банку України, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;

• сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним особам в одержанні ними кредитів або позичок, прийманні вкладів (депозитів) та здійсненні інших банківських операцій з наданням пільг або переваг під час їх проведення;

• вимагати чи брати від фізичних та юридичних осіб подарунки, отримувати послуги, що є винагородою за рішення або дії, які належать до його службових обов'язків чи можуть трактуватись як такі;

• сприяти, використовуючи своє службове становище, окремим фізичним або юридичним особам у проведенні ними кредитно-фінансової діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших зацікавлених осіб матеріальних благ, послуг, пільг чи інших привілеїв.

Лекція 4

ІНФОРМАЦІЙНЕ І ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. АУДІТОРСЬКИЙ РИЗИК

4.1. Інформаційний супровід аудиторської діяльності

4.2. Робочі документи аудиторської діяльності

4.3. Інформаційна невизначеність. Аудиторський ризик

4.4. Способи інформаційного забезпечення аудиторської діяльності

4.5. Узагальнення результатів аудиту. Аудиторський звіт

4.1. Інформаційний супровід аудиторської діяльності

Головним ресурсом для аудиторської діяльності є інформація. Аудитор збирає інформацію, аналітично її обробляє та видає результат власної діяльності у виді певної інформації. Отже інформація є предметом праці аудитора. Від якісного інформаційного забезпечення, своєчасного постачання інформації, способів її збору, збереження і обробки залежить кінцевий результат діяльності аудитора.

Організація і методика аудиту визначається, передусім, належним інфор­маційним забезпеченням аудитора про суб'єкт господарської діяльності. Зрос­тання обсягів інформації потребує від аудитора певної її систематизації і класи­фікації, оскільки без такого підходу важко зібрати необхідні аудиторські докази, правильно оцінити господарські явища, факти, процеси виробництва. Інформація для аудиторської діяльності відображає усі сфери виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. Багатоаспектність аудиторських перевірок за сферами обумовлює необхідність їх комплексного інформаційного забезпечення із зовнішнього і внутрішнього середовища. Тільки повне та комплексне інформаційне забезпечення і супровід діяльності підприємства сприятиме прийняттю ґрунтовних управлінських рішень, стабільному розвитку підприємства. Аудиторський контроль базується не тільки на використанні інформації, а й сам бере безпосередню участь у формуванні інформаційного забезпечення сис­теми управління суб'єктів перевірки. Інформацією аудиту цікавляться не тільки внутрішні споживачі (менеджери, акціонери), а й зовнішні (банки, страхові ком­панії, торговельні партнери, інвестори).

Сучасна взаємодія підприємства з контактними аудиторіями й механізми розподілу продукції вимагають від виробника й споживача переглянути поведінкові моделі або адаптуватися до нового інформаційного середовища. Раніше неіснуючі типи діяльності, види послуг і способи реалізації та поширення продукції фундаментально змінили межі, і відносини виробника й споживача. Інформаційна мережа Інтернет, є новим засобом інформаційного, економічного й соціального обміну. Вона спонукала багато нових бізнес моделей для надання продукції і сервісу, які ґрунтувалися на інтерактивності, прямому обміні інформацією між продавцями і виробниками, і віртуальній присутності. В умовах інформаційної невпевненості і невизначеності потенційні партнери обмінних операцій випробовують більший операційний ризик щодо фактичної якості продукту або обслуговування, яке є об'єктом обміну. Інформаційне забезпечення аудиторської діяльності є важливим механізмом для захищення сторін, зменшення ризику й зрозумілості в таких середовищах.

Під інформаційним забезпеченням аудиту розуміють певним чином упоря­дковану сукупність інформації, яку формують і використовують на різних стаді­ях процесу аудиту. Основою інформаційного забезпечення аудиту є економічна інформація, що характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність суб'єктів контролю. Найпотрібнішу інформацію про вирбничо-господарську, комерційну, фінансову діяльність ауди­тор отримує з даних бухгалтерського обліку, внутрішньогосподарського контро­лю, різних джерел і звітності. В аудиторському контролі використовують також інформацію із зовнішніх джерел: банків, страхових компаній, торго­вельних партнерів, аудиторських і юридичних фірм. Важливе місце у формуван­ні інформаційної бази аудиту займає законодавча, планово-нормативна та довід­кова інформація. В аудиторському контролі використовують матеріали попере­днього зовнішнього та внутрішнього аудиту, акти перевірки податкових органів, контрольно-ревізійних служб та ін.

Маючи в основі знання та інформацію про підприємства, учасники ринку відчувають у собі велику визначеність в діях і готові вступити в обмін ресурсами з ними. Інформаційний супровід аудиторської діяльності підприємства дозволяє правильно розставити акценти в його діяльності, розписати й позначити найістотніші й знакові події, підготувати сприятливе підґрунтя для роботи зі всіма зацікавленими сторонами.

Слід відзначити, що в аудиті використовують не тільки фінансову, а й не фінансову інформацію. Для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства, визначення ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ре­сурсів на виробництві аудиторові часто доводиться вивчати особливості органі­зації і технології виробництва суб'єктів перевірки, використовувати матеріали контрольних обмірів, лабораторних аналізів тощо. Важливо визначити те, що внутрішні аудиторські перевірки на підприємствах мають стандартизовану та формалізовану структуру, зміст, склад. Фінансова, природоохоронна, технологічна звітність регламентована державними нормативними актами та відповідними процедурами. В виробничій сфері, сфері управління персоналом, маркетинговій та інших є певні внутрішні процедури. Проте зазначимо, що процедури аудиту, аудиторська діяльність щодо дослідження впливу зовнішнього середовища, взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем не має єдиної системи показників, чіткої процедури, фіксованих сфер та напрямів дослідження. З метою комплексного забезпечення інформаційного супроводу та забезпечення розвитку аудиторської діяльності доцільно надати увагу інформаційно-аналітичній роботі із зовнішнім середовищем підприємства за різними напрямами.

Отже, для аудитора важливо не тільки мати знання про інформаційне за­безпечення аудиторського контролю, а й про процес формування інформації що­до підприємств та використання її у практичній роботі. Для цього значення має наукова класифікація економічної інформації, яку використовують в аудиті.

Класифікація інформації для аудиторської діяльності наведена на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Класифікація інформаційного забезпечення підприємства

Дослідження економічної літе­ратури і діючої практики аудиторських фірм дозволило сформувати кла­сифікацію інформації, яку використовують в аудиті за такими ознаками: джерела отримання, аудиторські докази, ступінь деталізації, тривалість зберігання, спосіб формування (табл. 4.1).

Таблиця 4.1.

Класифікація інформації, яку використовують в аудиті

Інформація оперативного обліку не завжди зафіксована в документах. Проте аудитор може сам її отримати в оперативному порядку по телефону, фак­су. Найдоказовішою інформацією щодо об'єктів контролю є, звичайно, дані бух­галтерського обліку (фінансового, управлінського) і звітності.

Як визначено в науковій літературі, інформацію з різних джерел є корисною через те, що доповнюю одна одну. Проте ступінь довіри до різних джерел не однаковий. Основні джерела довіри споживачів до інформації підприємства описані в табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Ступінь довіри споживача до різних джерел інформації

Ступінь довіри до джерел, оцінена за десятибальною шкалою, де максимальна кількість балів – 10. Отже, виходячи з структури довіри споживача до різних джерел інформації, підприємству необхідно обирати такі способи інформування й заходи, які б враховували основні джерела інформації: друзів, колег, працівників освіти, фахівців. Саме такі джерела необхідно активно залучати до інформаційної діяльності аудитора. Проте ці джерела не замінюють традиційних і нових, на які також необхідно звернути увагу. До того ж, з метою забезпечення присутності коректної та вірної інформації про підприємство, як об’єкт аудиту, варто систематично проводити аудит інформаційного забезпечення маркетингового оточення.

Формуючи інструментарій і механізми інформаційного впливу підприємства на контактні аудиторії, вирішуються такі завдання зі зміцнення й розвитку його інформаційного забезпечення аудиторської діяльності: формування позитивного інформаційного простору підприємства; своєчасне інформаційний супровід всіх значущих подій підприємства; надання контактним аудиторіям тільки якісної і позитивної інформації про підприємство; сприяння формуванню позитивного ставлення суспільства до підприємства, його продукції, діяльності; збільшення довіри споживача до підприємства; розробка програми оптимізації пошуку, зберігання, використання й поширення інформації і знань; упровадження ПР-програм підприємства; формування програми інформаційного супроводу життєвого циклу продукції і підприємства на всіх них етапах; створення програми довіри до продукції; зменшення негативного впливу чорного ПР й інформації про діяльність, продукцію, персонал підприємства.

Зовнішніми користувачами інформації про підприємство, що ухвалюють на її основі свої рішення, є: акціонери, інвестори; постачальники та споживачі продукції підприємства; профспілки; податкові органи, законодавчі органи й урядові організації; аудиторські підприємства; консультанти, фондові біржі, преса й інформаційні агенції, союзи підприємців, юристи й ін. Основні користувачі інформаційних ресурсів про підприємство наведені на рис. 4.2.

Усім зовнішнім користувачам інформації про підприємство потрібна, як правило, перш за все, інформація про фінансовий стан підприємства й результати його господарської діяльності, що дозволяє оцінювати економічний стан підприємства, його стійкість, економічний стан.

Акціонери зацікавлені в стабільній та прибутковій роботи підприємства, отже формують думку про підприємство на підставі власних інформаційних критеріїв. Інвестори зацікавлені у сфері ефективності використання підприємством фінансових ресурсів, гарантій та ін.

Постачальники та споживачі зацікавлені у підприємстві як фінансово спроможної установи, зацікавлені в діловій репутації виробника якісної продукції, стабільного постачальника та ін. Персонал зацікавлений у стабільному підприємстві з метою гарантованого забезпечення праці, стабільності існування робочих місць, рівня заробітної плати й т. ін.

Рис. 4.2. Основні групи користувачів інформації про підприємство

Основні групи користувачів облікової інформації аудиторської діяльності наведені в табл. 4.3

Інформаційний супровід діяльності підприємства реалізується за допомогою певного інструментарію з визначеного кола джерел. Джерела збору інформації для аудиторської діяльності наведені на рис. 4.4.

Рис. 4.4. Джерела збору інформації для аудиторської діяльності

Серед перерахованого списку інструментів до якнайменше відомих можна віднести форуми й блоги, тому більш детально зупинимося саме на них. Форум – це обмін інформаційними повідомленнями в спеціальних розділах Інтернет-сайту підприємства. Форум забезпечує не тільки обмін знаннями й досвідом, але й налагодження ділових контактів, а також участь у традиційній програмі заохочення активних учасників сайту.

Блоги – це системи Інтернет-комунікації підприємства із зовнішнім середовищем і контактними аудиторіями. Блог підприємства – можливість одержати інформацію з перших рук, поспілкуватися з творцями продукту, заочно зустрітися з командою менеджерів. Одне із завдань блога – слугувати своєрідним сховищем інформації, адресованої як співробітникам, так і суб'єктам зовнішнього середовища. У разі відсутності в підприємства блога воно має кілька видів втрат, по-перше – ідеї, які не дочекалися втілення. По-друге, – час, який витрачають співробітники на роз'яснення замість того, щоб дати новим співробітникам або клієнтам посилання на потрібні відомості. Внутрішній блог має низку переваг: розвиває горизонтальну взаємодію між співробітниками, створює можливості для передачі досвіду й знань; підходить для запуску нових проектів, роботи в неоднорідних, великих колективах.

Аудит ґрунтується на даних про діяльність підприємства, здобутих, у тому числі, на основі даних зворотнього зв’язку. З метою його організації та підтримки, доцільне впровадження заходів з інформаційних повідомлень підприємства. Розвиток підприємства багато в чому залежить від інформаційного супроводу підприємства. Аудиторська діяльність передбачає дослідження інформаційних потоків підприємства і формування відповідних інформаційних програм. Сфери аудиту інформації, що видає підприємство у зовнішнє середовище, табл. 4.5.

Таблиця 4.5

Сфери аудиту інформації, що видає підприємство у зовнішнє середовище за стадіями життєвого циклу підприємства

Продовж. табл. 4.5

Згідно з рейтингом потреби контактних аудиторій підприємства у його інформаційних матеріалах і повідомленнях, а також із урахуванням змін інформаційних потреб на різних етапах життєвого циклу продукції можна розробити систему показників з цілей і складових інформаційних повідомлень. Така система показників може бути основою для проведення аудиту за таким напрямом роботи підприємства.

У процесі пла­нування аудиту необхідно розглянути суттєвість різних об'єктів аудиту, щоб зо­середити увагу на суттєвих ділянках роботи й орієнтовно визначити, які можливі помилки повинні бути у центрі уваги аудитора. В умовах проведення аудиту фі­нансової звітності ту чи іншу помилку вважають суттєвою, якщо вона має суттє­вий вплив на користувача фінансових звітів. Порівняно із системно-орієнтованим аудитом, такий підхід розширює сферу пошуку аудиторських до­казів, який виходить за межі оцінки системи обліку і внутрішнього контролю суб'єкта перевірки. Отже, еволюція розвитку аудиту має суттєвий вплив на ін­формаційне його забезпечення. Залежно від зміни підходу до аудиту змінюва­тиметься у певній мірі інформаційна база. Різноманітність інформаційних повідомлень в сукупності з адекватною кількістю способів й інструментів з їх підтримки і реалізації вимагає специфічних способів обробки й збереження інформації. Наявність ефективних способів і систем з зберігання, обробки, використання інформації підвищить ефективність її використання, швидкість й ґрунтовність прийняття управлінських рішень, спрямованих на розвиток підприємств.