Референдум і вибори як способи безпосереднього волевиявлення народу: поняття, види

Конституція України визначає нашу державу як суверенну, демократич­ну, соціальну та правову, проголошує, що носієм суверенітету і єдиним дже­релом влади в Україні є народ. Це означає, що саме народ має право приймати найважливіші рішення в житті держави, тільки народ може довірити здій­снювати владу обраним ним особам. Конституція України визначає шляхи здійснення народом свого права на народовладдя — народ може висловлюва­ти свою волю, здійснювати владу безпосередньо (пряма демократія) або через своїх представників (представницька демократія).

Відповідно до статті 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів та інших рішень із найважливіших питань загальнодержавного або місцевого значення.

Проведення референдумів регламентується Конституцією України й Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (3 липня 1991р.) Розрізняють всеукраїнський (загальнодержавний) референдум, місцевий референдум і референдум в Автономній Республіці Крим.

Право голосу на референдумі мають всі громадяни України, які досягли 18 років, крім осіб, що визнані судом недієздатними. Також проводяться консультативні опитування, що мають подібну до референдуму процедуру організації, але рішення таких опитувань не мають юридичного значення.

Рішення всеукраїнського референдуму мають найвищу юридичну силу і не потребують затвердження органами державної влади.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України та Президентом України відповідно до їхніх повноважень. Крім цього, він може бути проголошений за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, що мають право голосу, якщо підписи щодо проведення референдуму зібрано не менше ніж у двох третинах областей, не менш як по сто тисяч підписів у кожній. Лише на всеукраїнському референдумі вирішуються питання про зміну території України. Також на всеукраїнський референдум можуть виноситись питання затвердження Конституції та змін і доповнень до неї, прийняття, зміни та скасування законів тощо. Проведення референдуму не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії.

В Україні всеукраїнський референдум проводився двічі: 1 грудня 1991р. (щодо затвердження Акта проголошення незалежності України) і 16 квітня 2000р. (про внесення змін до Конституції України, його рішення так і не були втілені).

На Місцеві референдуми виносяться питання, що входять до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування. Лише місцевими референдумами вирішуються питання про перейменування населених пунктів, об'єднання однойменних адміністративних одиниць тощо. Рішення, які при­ймаються на місцевих референдумах, мають вищу силу щодо рішень відпо­відних органів місцевого самоврядування.

Вибори — це спосіб формування керівних органів держави. Виборчим правом прийнято вважати систему правових норм, що регулюють порядок формування виборних державних органів і здійснення виборцями своїх прав. |Вибори є основним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. Шляхом виборів, зокрема, формуються: парламент — Верховна Рада України, представницький орган Автономної Республіки Крим і представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів. У демократичній державі з республіканською формою правління вза­галі Не може бути органів, які набували б владних повноважень в інший, ніж пряме чи опосередковане волевиявлення народу, спосіб.

У Конституції України (ст. 7) закріплені основні принципи виборчого пра­ва: вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування повинні бути вільними і відбуватися на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Тільки за умови дотримання цих прин­ципів, які є обов'язковими для виборів будь-якого рівня, можливими є дій­сно демократичні вибори. Поряд із цим у законах про окремі види виборів закріплюються й інші принципи, які не суперечать згаданим, а доповнюють їх, зокрема принципи гласності, відкритості, свободи агітації тощо.

Вільність виборів означає, що ніхто не має права здійснювати будь-який фізичний або психічний тиск на виборців.

Загальне виборче право передбачає, що кожний громадянин України, який досяг 18 років, має право голосу під час проведення виборів і референ­думів.

Виборче право поділяється на активне і пасивне. Активне виборче право означає право обирати, а також висувати кандидатів у Президенти України і депутати всіх рівнів. Пасивне виборче право означає право бути обраним на певну посаду. На відміну від активного виборчого права, воно має додат­кові вікові вимоги до кандидатів (для народного депутата — досягнення 21 року, для Президента України — 35), а також цензи осілості, мови та де­які інші.

Рівне виборче право передбачає, що кожний виборець може отримати однакову з іншими виборцями кількість бюлетенів для голосування незалежно від соціального й матеріального стану і будь-яких інших обставин.

Пряме виборче право означає, що Президента України і кандидатів у депутати всіх рівнів в Україні обирають безпосередньо виборці.

Таємне голосування передбачає, що ніхто не має права контролювати волевиявлення громадян, які реалізують своє право у спеціальних приміщен­нях або кабінах, обладнаних для таємного голосування.

На парламентських виборах 1994 р. в Україні застосовувалась мажори­тарна виборча система, у 1998 та 2002 рр. вибори до Верховної Ради України проходили за мішаною системою: 225 народних депутатів обиралися за про­порційною системою, 225 — за мажоритарною. У 2006 та 2007 рр. вибори відбувалися за пропорційною системою.

Виборча система — це встановлений національним законодавством поря­док організації й проведення виборів до представницьких органів державної влади, місцевого самоврядування і здійснення громадянами своїх виборчих прав.

Пропорційна виборча система передбачає висування кандидатів до законодавчих і представницьких органів від партій і блоків списком. Кількість кандидатів, що проходять від того чи іншого блоку або партії, залежить від відсотка голосів, який вони набрали. Таким чином, голосують не за окремого кандидата, а за партію або виборчий блок.

Мажоритарна система передбачає поділ держави на окремі одномандат­ні округи, у кожному з яких населення обирає одного кандидата із кількох. Обраним є той кандидат, який набрав більшість голосів виборців.

Мішана система передбачає комбінування цих двох систем: частина депутатів обирається за мажоритарною системою, частина — за пропорційною.

Діяльність органів, організацій, окремих громадян, їхніх колективів і груп із підготовки й проведення виборів, урегульовану правовими та інши­ми соціальними нормами, називають виборчим процесом.

Виборчий процес містить певні етапи.

1) Складання списків виборців.

2) Утворення територіальних виборчих округів. Територіальний виборчий округ включає один або кілька районів, міст, районів у містах. Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається Централь­ною виборчою комісією.

3) Утворення виборчих дільниць. Для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів виборців територія села, селища, міста, району в місті, що входить до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці. Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною. Кількість виборців на виборчій дільниці може і становити від 20 до 2500 осіб.

4) Утворення виборчих комісій.

5) Висування та реєстрація кандидатів у депутати.

6) Проведення передвиборчої агітації.

7) Голосування.

8) Підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування.

9) Встановлення результатів виборів.

Офіційне оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів відбувається не пізніше ніж на п'ятий день від дня встановлення результатів виборів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр».

Тема: