Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Поняття злочину, склад злочину. Види злочинів. Стадії скоєння злочину. Співучасть у злочині




Читайте также:
  1. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види
  2. Адміністративні право відносини, суб’єкти адміністративного права. Поняття адміністративного проступку.
  3. Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.
  4. Аналитический учет материалов на складе и в бухгалтерии
  5. Атмосфера. ЇЇ хімічний склад та будова
  6. Багатозначність поняття топології
  7. БЕЗПЕЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВАНТАЖНО-РОЗВАНТАЖУВАЛЬНИХ І СКЛАДСЬКИХ РОБІТ
  8. Буквоскладальний синтетичний метод
  9. Валютні системи: поняття, структура, призначення
  10. Взаємодія атомів. Іонний і ковалентний зв’язок атомів у молекулах. Поняття про теорію обмінних сил

 

Кримінальний кодекс визначає злочин як передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну й економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права й свободи громадян, передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, яке посягає на правопорядок. Злочин характеризується такими обов’язковими ознаками, що випливають із зазначеного визначення: суспільна небезпека, протиправність, винність і караність.

Суспільна небезпека – це основна матеріальна ознака злочину. Вона полягає у тому, що злочинне діяння завдає шкоди або створює загрозу спричинити істотну шкоду об’єктам кримінально-правової охорони, тобто суспільному ладу України, її політичній чи економічній системам, власності, особі, політичним, трудовим, майновим та іншим правам і свободам громадян, а також іншим суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Не є злочином таке діяння особи, що, хоч формально і містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки. Це означає, що скоєне або зовсім не завдало шкоди суспільним відносинам, або завдало чи могло завдати лише незначної шкоди.

Протиправність діяння означає, що злочином може бути визнане тільки таке суспільно небезпечне діяння, яке передбачене законом. Тобто у кожному випадку слід встановити, яка саме правова норма порушена.

Винність як обов’язкова ознака злочину означає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто коли вона навмисно або з необережності скоїла діяння, передбачене кримінальним законом. Вина особи проявляється у психічному відношенні її до суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Відсутність вини означає відсутність злочину, а це означає і відсутність кримінальної відповідальності навіть у випадках, коли невинна особа може завдати значної шкоди суспільним відносинам (психічно хвора неосудна особа спричинила тілесні ушкодження іншій особі).

Караність теж є обов’язковою ознакою злочину. Тому в кожній статті Особливої частини КК передбачаються міри покарання, які й застосовуються судом у кожному конкретному випадку скоєння злочину. Але встановлення покарання за злочин не означає, що воно обов’язково застосовується у кожному випадку скоєння діяння. Чинне законодавство передбачає можливість звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності й покарання.



Злочин може бути скоєний однією особою або завдяки зусиллям декількох осіб. В останньому випадку мова йде про співучасть у скоєнні злочину. Кримінальний закон визначає співучасть як навмисну спільну участь двох чи більше осіб у вчиненні злочину. Безперечно, що скоєння злочину групою осіб є більш небезпечним, ніж скоєння його однією особою. Тому скоєння злочину групою осіб закон відносить до обтяжуючих обставин. Деякі злочини можуть бути скоєні лише у співучасті: бандитизм, масові безпорядки та деякі інші.
Характерними ознаками співучасті є:

а) участь у скоєнні одного й того ж злочину двох і більше осіб;

б) сумісність дій усіх співучасників, направлених на досягнення злочинного результату:

в) наявність причинного зв’язку між діями співучасників та діями виконавців злочину.
В окремих випадках під час скоєння злочину особи можуть розподіляти між собою різні ролі. Тому закон виділяє такі види співучасників: виконавці, організатори, підмовники, пособники.



Виконавцем злочину визнається особа, яка безпосередньо повністю або частково виконує об’єктивну сторону складу злочину. Відсутність виконавця означає відсутність співучасті.

Організатор злочину – це особа, яка організувала скоєння злочину або безпосередньо керувала ним. Дії організатора злочину визнаються найбільш суспільно небезпечними, бо саме він організовує і спрямовує злочинні дії всіх співучасників злочину. Він може підшукувати учасників злочину, розробляти плани злочину, давати інструктаж і таке інше.

Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення злочину іншу особу шляхом прохання, умовляння, погрози, підкупу, шантажу, насильства тощо. Тобто визначальним є те, що внаслідок активних дій впливу підмовник схиляє іншу особу на скоєння злочину.

Пособником визнається особа, яка своїми активними діями або бездіяльністю сприяла скоєнню злочину. Це можуть бути поради, вказівки, надання засобів для скоєння злочину, усунення перешкоди, попередня обіцянка приховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.
Безпосередньо ні організатор, ні пособник, ні підмовник не беруть участі у скоєнні злочину, але останнє стає можливим саме завдяки зусиллям всіх співучасників.

Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину створюють чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона.
Об’єктом злочину є те, на що спрямоване злочинне діяння, чому воно завдає шкоди чи створює загрозу спричинення шкоди. Такими об’єктами виступають суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Від об’єкта слід відрізняти предмет злочину. Предметом злочину можуть бути конкретні матеріальні речі, цінності, наркотичні засоби, зброя й інше.



Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона злочинної діяльності. Описуючи той чи інший злочин, законодавець частіше вказує на ознаки саме об’єктивної сторони. До них належать: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), злочинні наслідки й причинний зв’язок між ними. Ці ознаки є основними, тобто обов’язковими для більшості складів злочину. Відсутність хоч би одного з них означає відсутність злочину взагалі. Крім названих, об’єктивна сторона містить і деякі необов’язкові ознаки: спосіб, обставини, час, місце, знаряддя і засоби злочину. Але якщо закон безпосередньо вказує на які-небудь з них, то це означає, що така ознака є також обов’язковою (наприклад, закон не забороняє полювання в певний час і в певних місцях).

Суб’єктом злочину називають особу, яка вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Нею може бути тільки фізична особа, тобто людина – громадянин України, іноземець чи особа без громадянства. Юридичні особи, тобто установи, підприємства й організації не визнаються суб’єктами злочину та не можуть нести кримінальної відповідальності. За дії, скоєні від імені юридичних осіб, відповідають конкретні фізичні особи. Це, як правило, посадові особи, які представляють відповідні установи, організації чи підприємства і які наділені певними повноваженнями.

Суб’єктом злочину може бути лише підсудна особа, тобто така, яка усвідомлює свої дії та керує ними. Непідсудна особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Тобто потрібно встановити, що вона під час вчинення злочину не усвідомлювала суспільної небезпеки своїх дій або не керувала ними.

Суб’єктивна сторона злочину – це його внутрішня сторона, тобто психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До обов’язкових ознак суб’єктивної сторони належить вина у формі умислу чи необережності. Серед інших необов’язкових ознак суб’єктивної сторони закон може розглядати мотив та мету скоєння злочину, а також емоційний стан суб’єкта (так звані факультативні ознаки).

Основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина. Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає особа, винна у вчиненні злочину, про що прямо вказано у законі.

Злочин визнається вчиненим навмисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків. Необережність, як форма вини, характеризує меншу суспільну небезпечність злочину й особи, яка його скоїла. Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити. Таким чином, закон визначає два види необережної вини: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

Мотивом злочину визнаються внутрішні спонукання до скоєння злочину. Це такий активний стан психіки людини, який штовхає на скоєння злочину (користь, помста й інше). Метою злочину є те, чого прагне досягти злочинець.

 

Тема:


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 17; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты