Загальна характеристика екологічного права

Екологічне право — самостійна галузь права, що регулює відносини у сфе­рі взаємодії суспільства та людини з навколишнім природним середовищем з метою охорони життя та здоров'я громадян, захисту їхніх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування й забезпечення якості навко­лишнього природного середовища на користь теперішнього та майбутніх по­колінь людей.

Об'єкти екологічного права — це сукупність природних, природно-соціальних процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних комплек­сів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допо­могою норм екологічного законодавства.

Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілі­зації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні й інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.

Особливій охороні підлягають і заносяться до Червоної книги України рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринно­го й рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Суб'єкти екологічного права — це особи, яким відповідно до закону належить право природокористування і на якіих покладено обов'язок щодо охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання, відтворення природних ресурсів.

За змістом прав та обов'язків серед суб'єктів екологічного права можна виділити такі групи:

• громадяни;

• юридичні особи;

• органи державної влади (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місце­ві державні адміністрації, органи судової влади та прокуратури);

• органи місцевого самоврядування.

Підставою виникнення екологічних відносин є юридичні факти, що виступають як події (аварії, катастрофи, стихійне лихо — повінь, землетрус тощо) або дії. Діями, наприклад, є отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин, організація проведення обов'язкової екологічної експертизи тощо, а також правопорушення: недотримання умов спеціального природокорис­тування, що визначені в дозволах на його здійснення; ігнорування (невико­нання) висновків обов'язкової екологічної експертизи; недотримання умов надання органами державної влади іншим особам інформації про здійснення природоохоронних заходів, стан довкілля (її замовчування або викривлення) тощо.

Підставами припинення екологічних правовідносин є відповідні адміністративні акти, припинення існування або діяльності юридичної особи, відмова від природокористування, закінчення терміну договору, ліцензії, судо­ве рішення тощо.

Джерелами екологічного права є нормативно-правові акти, що містять еколого-правові норми. Насамперед, Конституція України, Закони Украї­ни «Про екологічну мережу України», «Про екологічний аудит», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про Червону книгу України», «Про природно-заповідний фонд України» тощо.

Відповідно до законів, а також із метою конкретизації положень постанов Кабінету Міністрів України ухвалюються підзаконні нормативно-правові акти. їх ухвалює Міністерство охорони навколишнього природного середо­вища України, інші центральні органи виконавчої влади з питань своєї ком­петенції в галузі охорони довкілля, органи місцевого самоврядування.

Зокрема, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування з урахуванням екологічних вимог затверджують проекти планування та забудови населених пунктів, їхні генеральні плани та схеми промислових вузлів, затверджують місцеві еко­логічні програми, приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, обмеження у випадках за­грози для здоров'я населення здійснення загального природокористування (наприклад установлюють заборони на купання у водоймах) тощо.