Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Гувернерство в Стародавній Греції. Спартанська і афінська системи виховання. Філософи-гувернери. Гувернерство в Римі.




Читайте также:
  1. Авторські системи
  2. Аксіома 1: Розвиток (еволюція) системи визначається деякою ціллю й інформаційними ресурсами системи, її інформаційною відкритістю.
  3. Аналіз системи, що автоматизується у заданій предметній області, напрямків її розвитку, бізнес-процесів, принципів моделювання
  4. Валютні системи: поняття, структура, призначення
  5. Визначення понять “гувернер”, “гувернантка”, “гувернерство”. Причини, що спонукають батьків звернутися до послуг гувернера.
  6. Використання системи академічних кредитів у деяких країнах ЄС
  7. Вимоги до системи пожежного захисту
  8. Виробничі системи
  9. Виховна системи І. Канта.
  10. Впровадження та вдосконалення системи

Цікавим явищем античного світу стала педагогіка Стародавньої Греції. Грецька система виховання поділялася на два періоди: "старе" виховання — перша половина V століття до н. е.; "нове виховання" — друга половина V століття до н. е. Рабовласницька стародавня Греція складалася з невеликих міст-держав. Держава повністю визначала уклад життя своїх громадян. Перший період відомий двома виховними системами — спартанською й афінською.

Спартанська сім’я й особистість повністю підпорядковувалися державі й фактично поглиналися державою, відповідно у спартанських сім’ях не існувало умов для виникнення гувернерства.

Істотні відмінності існували у системі родинного виховання афінян. Творцем афінської виховної системи був Солон (VI століття до н. е.). Замість руйнування сім’ї (як у Спарті) афіняни зберігають її і на неї покладають відповідальність за виховання молодого громадянина. Хлопчики й дівчатка виховуються по-різному.

Хлопчики до 7 років перебували у жіночій частині будинку — гінекею. Початкове виховання було переважно фізичним. Матері часто передоручали піклування про дитину мамкам і рабам. Немовля сповивали, співали йому колискових пісень. Діти бавилися брязкальцями, ляльками, для них існувало багато ігор. У 7 років хлопчики виходили з-під опіки матері, їх передавали під догляд педагога — старого надійного "дядька-служника", часто неосвіченого раба, вже непридатного для фізичної роботи. Педагог усюди супроводжував свого вихованця (звідси походить назва "педагог" — "той, хто водить дитину"), стежив за його поведінкою, навчав гарних манер, піклувався про оволодіння ним моральними нормами. Це був перший відомий людству "гувернер" — "домашній наставник", який займався винятково справою виховання дитини, будучи звільненим від інших робіт, і виконував зазначені обов’язки вже не тимчасово, а постійно. Отже, афінська виховна система підносить гувернерство на наступний — четвертий — щабель розвитку. Батько, заклопотаний громадськими справами, фактично не втручався у виховний процес. Таким чином, домашнє виховання хлопчиків практично повністю передавалося рабам і рабиням.

Доньок виховували матері, їх навчали рукоділлю, веденню господарства, бережливості; виховували у них чесність, скромність, моральну чистоту, цнотливість.



Піднесення значення особистості в афінській виховній системі вело до індивідуалізації родинного виховання. Саме тому постає потреба в індивідуальних наставниках-гувернерах.

Афінська система побутувала й на території сучасної України — у причорноморських грецьких містах-колоніях.

Свобода виховання в Афінах спочатку сприяла його процвітанню, потім перетворилася у свавілля, що призвело педагогічну систему до занепаду.

Епоха "нового" виховання (з середини V століття до н. е.) стала періодом так званого вільного виховання. Його метою вважалася можливість досягнення особистого успіху. Замість системи шкільної освіти поширилася традиція вільного спілкування з філософами. Вирізняють кілька освітньо-філософських течій, які істотно впливають на формування молоді та відчутно позначаються на організації родинного виховання. Так, софісти проголошують метою життя людини посилення її індивідуального впливу на оточуючих, прагнення до влади й могутності. Сократ і його послідовники вбачають мету людського життя в служінні окремої людини ідеї загального блага й державі. Основним методом розвитку визначається самопізнання: "Пізнай самого себе!".



Особливості філософії суспільства вплинули на орієнтацію родинного виховання. Сім’я виявляє посилену увагу до внутрішнього світу дитини, сприяє розвитку її індивідуальних здібностей. У ^-Ш століттях до н. е. в Афінах виникає традиція запрошувати у знатні сім’ї вчених-філософів для індивідуального навчання й виховання дітей. З Афін ця практика швидко поширюється по всьому світу. Наприклад, відомий філософ Аристотель у 342-343 роках до н. е. на запрошення Філіпа Македонського став домашнім учителем і наставником його сина Олександра Македонського, що свідчить про прагнення тогочасних аристократів дати дітям виховання й освіту в домашніх умовах, враховуючи їхні індивідуальні особливості й запити. Відомо, що Аристотель перебував зі своїм вихованцем аж до походу того в Малу Азію, і зв’язок між учителем і учнем не переривався до самої смерті Олександра. Наведений факт вказує на те, що гувернерство досягло п’ятого етапу розвитку. Гувернер тепер був спеціалістом, який виконував обов’язки вихователя і вчителя. Він перебував із дитиною тривалий період — до кількох років. Гувернерство перетворюється на професію, яка дає домашньому наставникові засоби для існування.

Однією з найбільш відомих людству педагогічних систем є римська система. Римська педагогіка — не самостійне утворення. Римляни запозичили високорозвинену на той час грецьку (афінський варіант) науку й освітньо- виховну систему, адаптувавши їх до своїх потреб. У афінян культура прославляла красу, свободу думки, атлетичне тіло, на першому плані стояли інтереси індивіда. У римлян провідне місце у житті займали користь, підпорядкування, суворий режим і невтомна праця. Як свідчать історики, римляни були серйозні й статечні, обережні в судженнях, перевершували греків гідністю і моральними якостями.

Із середини II століття до н. е. після підкорення Римом Греції виховання своїх дітей римляни починають доручати рабам — найчастіше грекам, які користувалися в Римі великою повагою за високу освіченість. У Римі існувало кілька типів шкіл, проте популярною була індивідуальна домашня освіта під керівництвом педагога-наставника. "Гувернерство" (назва іще не вживалася) узаконювалося у римлян на державному рівні. Таке узаконення слід визнати як шостий етап історичного розвитку гувернерства.

Сучасна наука має небагато відомостей про особливості родинного виховання в інших стародавніх країнах.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 38; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.023 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты