Гувернерство в епоху Відродження та Реформації (14 століття). Мартін Лютер.

Якщо в античному світі особистість поглиналася державою, у середні віки церквою, то наступна епоха — епоха Відродження (ХІV-ХVІ століття) — вкладає у систему виховання новий зміст. Відтепер його головною метою стає плекання самостійної, активної особистості. Епоха Ренесансу, як і наступна за нею — епоха Реформації, відкриває у педагогіці нову еру, що визначається як "педагогіка нового часу", або "педагогіка активного виховання".

Людина тепер прагне жити щасливим, наповненим радощами й красою життям, у гармонії з довкіллям і з собою. Інтерес до небесного змінюється на інтерес до земного. Людина стає центром Всесвіту. Відроджується антична культура. Авторитет християнства визначається тепер тільки у моральній сфері. Постає вчення про подвійну істину: релігійну і наукову.

Колискою Відродження стає Італія — провідний осередок політичного, релігійного й інтелектуального життя тогочасної Європи.

Педагогіка періоду Ренесансу перетворюється на індивідуалістичну. Метою виховання стає розвиток вільної, доброчинної, щасливої особистості. Водночас із визнанням краси людського тіла поновлюється фізичне виховання, зовсім забуте у часи середньовіччя. Здорове й сильне тіло дозволяє людині яскравіше виявити її індивідуальність. Визнається індивідуальність жінки, її рівні права з чоловіком, возвеличується її краса.

Широко розповсюджується гувернерство — практика запрошення в знатну родину педагога для індивідуального навчання й виховання дітей. Більш заможні батьки запрошують для своїх дітей домашніми наставниками видатних особистостей.

Ідея розширення функції розуму, яка постала в епоху Ренесансу, отримує подальший розвиток у педагогіці реформації. Г оловним діячем періоду реформації вважають німецького педагога Мартіна Лютера. М. Лютер визначав провідним родинне виховання. На його думку, виховання — обов’язок батьків і "найкраща з усіх добрих справ", а зневага до нього — "найбільший гріх". Виховання, за М. Лютером, базувалося на формуванні покірності. Від дітей вимагався не рабський страх, а свідома слухняність. На думку М. Лютера, домашнє виховання слід було доповнювати шкільним, бо дітям для повноцінного розвитку потрібне товариство ровесників. На батьків і домашніх наставників покладався обов’язок підготувати хлопчиків і дівчаток до виконання відповідних їхній статі обов’язків у сім’ї, у суспільстві, у державі. Елементарна освіта, за переконанням М. Лютера, мусила стати доступною для дівчаток і хлопчиків з родин із будь-яким достатком.