Гувернерство в епоху Просвітительства. Природне виховання Ж.-Ж. Руссо. Філонтропізм (любов до людини) - система виховання Йоганна Базедова.

Епоха Людовіка XIV непомітно переходить в епоху Просвітительства. Передові мислителі проповідують, що шлях до прогресу суспільства лежить через науку й культуру. При вихованні представників вищих кіл суспільства особливі вимоги ставляться до засвоєння ними шляхетних манер, ввічливості, світської мудрості. Егоїстична позиція аристократії викликала активну протидію народних мас та найбільш освіченої категорії суспільства — науковців, громадських діячів. Поширюється ідея про усунення соціальної нерівності у сфері оволодіння освітою й культурою. У зв’язку з тим, що гувернерство на той час зарекомендувало себе як засіб найсильнішого впливу на формування особистості, у педагогіці постають напрями, мета яких — освіта й моральне виховання для дітей представників усіх верств населення, а засіб — гувернерське виховання. У вихованні виникає натуралістичний рух.

Теоретиком натуралістичного руху і природного виховання був представник французької нації Ж.-Ж. Руссо. Його педагогічні твори здійснили справжню революцію у вихованні. Ж.-Ж. Руссо вкоренив думку, що дитина — чиста від народження і являє собою відправний пункт для виховання, яке повинне відповідати дитячій природі й спрямовуватись на розвиток характеру вихованця, враховуючи його суспільний стан. Ідеї Ж.-Ж. Руссо, нові й цікаві на той час, мали успіх, який нині важко собі уявити. Проте методичні рекомендації щодо їх практичної реалізації були переважно утопічними.

Суть системи виховання зводилася до наступних положень. Колективне виховання нівелює особистість Оптимальне виховання і найкращу освіту дитина може отримати лише в домашніх умовах. Виховання й навчання повинні мати індивідуальну орієнтацію. Мати не завжди достатньо здорова фізично й не завжди наділена достатніми знаннями, щоб виховувати дитину. Батько не може займатися вихованням в силу своєї завантаженості справами. Окрім того, батько також позбавлений належної педагогічної підготовки. Таким чином, найкраще може виховати дитину гувернер.

Міркування Ж.-Ж. Руссо такі. Дитина — досконале творіння Бога й природи. Отже, основне завдання виховання — невтручання. Вихователеві варто тільки майстерно створювати відповідні умови для вільної, природної самодіяльності дитини. Ж.-Ж. Руссо рекомендує "затримати" розумове виховання дитини, щоб до 12 років вона розвивалась виключно фізично. З 12 до 15 років пропонується розумове виховання, з 15 — емоційне. 3 18 років вихованець засвоює морально-релігійні норми, а потім обирає наречену і знайомиться з життям суспільства. Таким бачив філософ ідеальне виховання хлопчиків.

За схожою системою виховуються і дівчатка. З тією лише відмінністю, що методи виховання передбачаються такі, щоб дівчинка "ні на мить не припиняла відчувати себе в узді", бо "жінка створена спеціально, щоб подобатись і догоджати чоловікові".

Перевірити свою педагогічну теорію на практиці Ж.-Ж. Руссо не зміг. Його гувернерська кар’єра не увінчалася успіхом, а власних дітей відразу після їх народження він віддав у виховний будинок і ніколи не цікавився їхньою долею. І все ж висловлені ним ідеї узгоджувати виховання з природними потребами, схильностями й можливостями дитини є справді геніальними. Ж.-Ж. Руссо першим висуває вимогу любити дитину, цікавитися нею, визнавати її, вивчати дитячу психологію, поважати вихованця, чим змінює пануючий у той час погляд на виховання, як винятково на формування дисциплінованості. В цьому оригінальність і велич думки Ж.-Ж. Руссо. Вільна індивідуалістична педагогіка досі не вичерпала свого потенціалу в найрізноманітніших виховних і дидактичних системах. Книги Ж.-Ж. Руссо на століття стали настільними для гувернерів і батьків.

Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо мали окремі практичні результати у Франції. Серед жінок вищого світу ввійшло в моду самим годувати своїх новонароджених дітей; виникає симпатія до дитини, звертають увагу на її фізичний розвиток. Загалом же у Франції сприйняли переважно деталі системи. Значно ширшого розуміння досягли іноземці, особливо німці.

Освічену Німеччину вразили педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо. Ці ідеї, поєднані з поглядами Я. А. Коменського і Дж. Локка, утворили нову педагогічну течію — філантропізм. Термін походить від слів "філео" — "люблю" і "антропос" — "людина". За переконанням філантропістів, необхідно виховати нове покоління. "Правильно" виховані діти, ставши дорослими, побудують "правильне" суспільство, вільне від вад.

Головним представником філантропізму у педагогіці був І. Базедов. Працюючи домашнім вчителем (гувернером), він виявив особливі здібності до педагогічної діяльності. Під впливом творів Я. А. Коменського і Дж. Локка І. Базедов розробляє власну, відмінну від існуючих, систему навчання та власну систему виховання. Після прочитання творів Ж.-Ж. Руссо І. Базедов вирішує повністю присвятити своє життя педагогіці. Він пише ряд науково-методичних педагогічних праць. На гроші, спеціально надані для цього знатними особами, у 1774 році І. Базедов відкриває в Десау школу нового типу — "Філантропія". У "Філантропіні" навчалось 13 дітей, у роботі з якими і апробовувалась методика навчання й виховання, створена І. Базедовим.

Діти виховувались під опікою наставників (гувернерів, як у Ж.-Ж. Руссо). "Філантропія" мав на меті виховувати разом багатих і бідних. Перших готували до керівництва суспільством. Других навчали якоїсь професії, зокрема вчительської. Усіх дітей разом виховували для "корисного суспільству, патріотичного і щасливого життя".

Епоха механізму, раціоналізму, розриву з античною культурою не задовольняла певні кола суспільства. Особливо чужим і ненависним став для них філантропізм. У результаті, як реакція на Просвітительство, у Німеччині з’являється течія — новогуманізм. Найвищого піднесення вона досягла на межі ХУШ-ХІХ століть. Г оловним у житті визнається не корисне, а саме по собі цінне, не буденна робота, а творчість, вільна гра. Прибічники новогуманізму бачили свій ідеал здійсненим уже у давньогрецькому світі. Відповідно, педагогіка новогуманізму проголошує лозунг: "Виховай себе греком!" Замість теорії "загальнокорисності" філантропістів вимагається виховання, яке зробило б людину кращою, прекраснішою. Гувернерська система виховання знову трактується винятково як елітарна.

XVIII століття поклало початок розвитку нового, дев’ятого періоду у гувернерстві — періоду професійних, дипломованих гувернерів, діяльність яких контролювалася державою. Ідея філантропістів про необхідність спеціальної підготовки для педагогів (шкільних вчителів, гувернерів, викладачів університетів) реалізується у Німеччині. Видається закон про обов’язкове складання кандидатами іспитів на педагогічні посади, відкриваються учительські семінарії. З метою підвищення рівня освіти у гімназіях запроваджуються іспити на атестат зрілості. Інші країни активно переймають досвід Німеччини.

Домашнє навчання й виховання широко розповсюджене у вказаний історичний період на території сучасної Молдови. Із рукописів тих років до нас дійшли відомості, що протопіп Юга, який проживав на початку XV століття у м. Сучаві, навчив грамоти своїх дітей Ми-хула, Думу й Тоадера, які стали граматиками-писарями. Ясський протопіп Іоїл, сучасник Юги, навчив грамоти свого сина Джорджія, який також став граматиком. У ті ж роки граматик Град навчав своїх синів, і вони також фігурували у документах як граматики. А. І. Єшану у своєму дослідженні наводить приклади навчання грамоти боярських дітей місцевими дяками й граматиками.

У XVII столітті домашніх наставників запрошували також з-за кордону. Господар Молдови Г. Дука "прикликав для навчання своїх дітей" вчених-греків Іоана Панія та ієромонаха Чигала. Господар Костянтин Кантемир запросив виховувати й навчати своїх дітей Ієремію Какавелу, який отримав освіту у Лейпцизькому університеті.

Навчання дівчаток відбувалось винятково в домашніх умовах. Так, донька Стефана Великого Олена Волошанка, яка пізніше вийшла заміж за сина московського князя Івана III Васильовича, листувалася зі своїм батьком, що засвідчує її грамотність. Збереглися акти XVII століття, підписані жінками. В літописах зустрічається термін даскалиця — вчителька . З являються вчительки-жінки, гувернантки доньок знатних осіб. Одна з перших вчительок, ім’я якої нам відоме, пані Смаранда, у 1713 році навчала й виховувала дочку господаря Молдови Миколи Маврокодата.