Гувернерство на території Київської Русі.

Розглянемо, чим характеризуються на території сучасної України епоха початку поширення християнства й епоха середньовіччя.

У VIII столітті на території проживання східних слов’ян утворилося два великих князівства: Київське й Новгородське. У IX столітті вони об’єдналися під владою Києва і заснували могутню державу — Київську Русь.

Як правило, при дитині із заможної слов’янської родини перебувала кормилиця, нянька (чи мамка). Про здоров’я дівчинки вона продовжувала піклуватися часом до її повноліття. До хлопчика приставлявся кормилець (чи дядько) — наставник. При молодому княжичі ним міг бути боярин (чи інший представник знатного роду), який навчав вихованця лицарських вправ і обов’язків. Наприклад, сина княгині Ольги Святослава виховував воєвода Свенельд. У літописах часів Київської Русі читаємо: "...був у Ярослава кормилець і воєвода на ім’я Буди..."; "...цього Георгія послав Володимир Мономах у Суздальську землю і доручив йому сина свого Георгія"; "...послав Ярополк хороброго воєводу і кормильця Андріїва Зева розвідати, де і як ляхи стоять і звідки прийти краще"; "Мстислав Ізяславич... посадника й дядьку Володимирова Пука... заслав у Володимир в оковах тяжких..."; "Данило ж, узявши дядька ..., ізидє з града"; "після смерті галицько-волинського князя Романа Мстиславича його кормильчич Володислав в’їхав у Галич і вокняжися і сидя на столі"; "на початку зими цей князь великий Костянтин вельми став хворий, і, відчувши свою кончину,... призвав усіх до себе і обох синів своїх, Василя і Всеволода, бувших іще в малолітстві,... і віддав їм згорток, написаний Никанору, дядькові Васильковому"; "...була вірна Судиславу кормильча Нездилова, матір’ю бо наречена...".

Діти знаті і заможних городян отримували елементарну освіту й виховання у сім’ї. Батьки запрошували для них домашніх наставників — священиків. "Праведного життя" дитину навчали через релігійне виховання.

Після прийняття у 988 році хрещення Київська Русь потрапляє під відчутний вплив Візантії. Відкриваються школи, у яких готують вітчизняне духовенство, переписувачів церковної літератури, майстрів будівельної справи для зведення храмів, малярів-іконописців, дипломатів, чиновників. Такі школи започаткував князь Володимир, наказавши "забирати у знатних людей дітей і давати на шкільну науку". Ці жорстокі заходи негативно позначилися на родинному вихованні. Дитину, що досягала шкільного віку, на роки відлучали від сім’ї. Система колективного виховання нерідко нівелювала особистість, її індивідуальні творчі задатки. Руйнувалися багатовікові сімейні традиції, нищилася рідна віра.

Діти нижчих верств населення виховувалися вдома. У них формувався народний світогляд, батьки передавали їм свої хліборобські чи ремісничі знання й уміння, привчали до раціонального ведення домашнього господарства. Молоде покоління засвоювало народну мораль, етику, навчалося звичаїв своїх предків, знало сільськогосподарський календар, ставилося до природи як до живого організму. Завдяки провідному впливу на свідомість дітей домашнього виховання нова релігія не змогла витіснити з побуту й пам’яті народу тисячолітню культуру праукраїнців.

З різних причин не всі діти знаті потрапляли до навчальних закладів. Одержання ж "книжної" освіти і належного соціальному стану виховання стало єдиним засобом забезпечити нащадкові шляхетного роду достойне існування в дорослому віці. Тому розвивається система гувернерського домашнього виховання (термін іще не вживається). Наприклад, донька Ярослава Мудрого Анна була грамотною і знала іноземні мови, хоча жіночих навчальних закладів на той час не існувало. Високоосвіченою визнавали сучасники дочку чернігівського князя Михайла Єфросинію (жила у XIII столітті). Як відомо з історії, її домашнім учителем був чернігівський боярин Федір. Під його керівництвом дівчина навчалася філософії, історії, лічби і хороших манер.

Домашнє навчання і виховання побутувало не тільки у княжих родинах. На Русі у спеціальних книгах ХТЇЇ-ХУ століть зареєстровано професію "книжників" ("переписувачів книг"). У тих же джерелах зазначається, що навчалися цієї професії, як правило, в домашніх умовах. Навчали дітей із заможних родин професійні переписувачі за достатньо високу плату.

Система релігійно-церковного виховання у Західній Європі, попри своє вороже ставлення до родинного виховання і до плекання неординарної особистості, мала й певне позитивне значення для його розвитку, зокрема і для розвитку гувернерства. Саме у період середньовіччя, порівнюючи існуючі педагогічні системи, вищі кола суспільства визнали індивідуальне виховання й навчання в родинному середовищі як найбільш ефективне й сприятливе для розвитку дитини. У Київській Русі, на відміну від Західної Європи, індивідуальне домашнє навчання й виховання дітей у часи середньовіччя високо цінувалося і знаттю, й духовенством, вважалося більш бажаним, корисним та результативним. Виконання гувернерських обов’язків знатними особами свідчить про високий рейтинг гувернерства у суспільстві та про високий суспільний статут гувернерів. Зазначений період слід розцінювати як сьомий історичний етап розвитку гувернерства.

ТЕМА. ХАРАКТЕРИСТИКА ГУВЕРНЕРСТВА ВІД РЕНЕСАНСУ ДО 18 СТОЛІТТЯ (ПЕРІОД 14-18 СТОЛІТТЯ)