Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Особливості методик навчання дитини в домашніх умовах в 20 – на початку 21 століття.




Читайте также:
  1. B. Искусственная вентиляция легких. Методики проведения искусственной вентиляции легких
  2. II. Примеры проективных методик
  3. БЕРЕЗИН Ф. Б., МИРОШНИКОВ М. П., СОКОЛОВА Е. Ю. МЕТОДИКА МНОГОСТОРОННЕГО ИССЛЕДОВАНИЯ ЛИЧНОСТИ. — М., 1994
  4. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
  5. Бінарні методи навчання.
  6. Бюджетне вирівнювання та його особливості
  7. В. Методика выбора оптимальной структуры управленческих отношений в зависимости от стратегии фирмы и др. факторов внешней и внутренней среды фирмы.
  8. Вариационный ряд и методика его составления
  9. Взаимосвязь методологии, методов и методик психологического экспериментального исследования.
  10. Види вправ з лексики й методика їх проведення

Навчальні методики, які використовувались гувернерами, були ефективнішими за шкільні. Вони поєднували продуктивні технології з формами навчання, здатними зацікавити учня, викликати у нього позитивні емоції стосовно пізнавального процесу. Причина полягала в тому, що домашнім вчителям і наставникам оплачувалась винятково якісна, результативна робота. В той же час, методики індивідуального домашнього навчання формувалися так, щоб діти навчалися із задоволенням. Це пояснювалося тим, що негативне ставлення учня до вчителя й навчання змусило б батьків запросити іншого гувернера.

Навчальні методики, як і виховні, логічно розподілити за трьома періодами.

Перший період — ХУІ-ХУШ століття.

Цей період характеризується появою ґрунтовних педагогічних праць, у яких були подані кращі методики домашнього навчання.

Автором першої з них став відомий французький педагог М. Монтень. Навчальні системи розробляють також І. Базедов, Ф. Бекон, І. Кант, Я. А. Коменський, Ф. де Ламотт де Фенелон, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо. Всі системи цих авторів орієнтовані на розвиток мислення учня, на засвоєння дитиною тільки життєво важливого матеріалу, який вона зможе застосувати на практиці. Враховуються вікові та індивідуальні особливості учнів. З метою найбільш ефективної підготовки учня до майбутнього дорослого життя освітньо-виховний процес будується згідно із соціальним станом дитини. Максимальний обсяг знань рекомендується тільки для хлопчиків. Дівчаток навчають здебільшого того, що знадобиться їм для сімейного життя й ведення домашнього господарства.

Другий період — XIX — початок XXстоліття (до 1917року).

Для вказаного часового відрізка характерне істотне збільшення навчальної інформації, пов’язане з інтенсивним розвитком науки. Збільшується також обсяг інформації необов’язкової для майбутнього фахівця в тій чи іншій галузі, але без володіння якою індивід не був би визнаний у суспільстві культурною людиною. Тому перед педагогікою XIX століття постало питання максимального удосконалення дидактичних систем з метою глибокого засвоєння дитиною потрібного обсягу інформації в найбільш стислі терміни.

Тривали пошуки форми удосконалити процес навчання. Перетворення процесу пізнання на гру дозволяло зацікавити учнів, проте без утворення звички до долання труднощів не виховувалася самостійна вольова особистість. Педагогічні погляди розділились. Такі педагоги, як М. Монтессорі, Ф. Фрьобель, провідною формою навчання визнавали гру. Й. Ф. Гербарт, К. Д. Ушинський обстоювали серйозний, академічний підхід до навчання. Й. Г. Песталоцці виступав за поєднання засвоєння дитиною основ наук із професійним навчанням. А. Дістервег дотримувався поглядів про доцільність застосування різних підходів до навчання дитини на різних стадіях її розвитку.



З 1834 року гувернерська система домашнього навчання й виховання офіційно визнається однією з найважливіших складових освітньої структури Російської Імперії (держави, до складу якої належала значна частина України). Інтенсивне державне сприяння розвиткові гувернерства стимулювали створення численних навчальних методик, які, як засвідчують наші дослідження, випереджали за ефективністю вітчизняні методики кінця XX — початку XXI століття.

Третій період — з 1917року — до початку XXI століття.

Система індивідуального домашнього навчання продовжує збагачуватися новими ефективними методиками, переважно запозичуючи їх із шкільної практики. Значний інтерес у домашніх наставників викликає риторика.



Дослідження наукових і науково-методичних праць з питань навчання дитини в домашніх умовах дозволяє визначити, що навчальна гувернерська практика заснована на тих же психологічних підходах, що й практика гувернерського виховання. Дитина визнається активним учасником навчального процесу. Для кожного учня розробляється індивідуальний темп роботи, індивідуальний методичний підхід, індивідуальний розклад занять. Істотне значення надається зацікавленню учня навчальною роботою, виконання якої продиктоване необхідністю. Гувернер цілеспрямовано веде учня від навчання під його керівництвом до самоосвітньої діяльності.

У навчальній гувернерській практиці чітко простежуються педагогічні підходи, які у XX столітті переросли в дидактичні теорії. Зокрема: 1) теорія активізації процесу навчання (упорядник М. М. Скаткін); 2) теорія розвивального навчання (упорядник І. С. Якиманська); 3) теорія поетапного формування розумових дій (упорядники П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна).

Проблема активізації процесу навчання вимагає насамперед чіткого визначення стосовно до учня внутрішніх і зовнішніх причин можливої неуспішності. До внутрішніх причин належать: 1) стан здоров’я дитини і її самопочуття; 2) настрій учня; 3) ставлення до вчителя та навчання; 4) ставлення дитини до своїх обов’язків; 5) підготовленість учня до даного виду навчальної діяльності. Окрім того, вирізняються труднощі, пов’язані із застосуванням знань у новій ситуації: 1) недостатньо сформовані в учня вміння й навички планування своєї діяльності та передбачення можливих результатів; 2) відсутність навичок відбору й комбінування відомої інформації; невміння обрати оптимальний спосіб виконання дій; недостатньо сформовані вміння робити висновки, узагальнення, визначати причинно-наслідкові зв’язки та залежності предметів і явищ; 3) невміння учня аналізувати одержані результати, порівняти їх із запланованими, знаходити й виправляти помилки і неточності у процесі виконання завдання; невміння обґрунтовано доводити правильність і значимість отриманих результатів. До зовнішніх причин належать умови життя й виховання дитини у сім’ї. Зовнішні причини інтенсивно впливають на внутрішні, які часто виступають як наслідки. Зовнішні причини діють не автоматично, а в сполученні з внутрішніми, а також в єдності з активністю самої дитини. Вміння педагога розібратися в тому, які умови навчання і виховання породжують відставання, оскільки тоді він зможе на ці умови дієво впливати.



Гувернерська педагогічна система була зорієнтована на попередження виникнення причин неуспішного навчання: при проведенні занять враховувалися стан здоров’я, самопочуття й настрій учня, через позитивні стимули й цікаві форми роботи створювалося позитивне ставлення дитини до процесу засвоєння знань; дитина тривалий час навіть домашні завдання виконувала під наглядом вчителя, і тільки після того, як пересвідчувався, що у неї сформовані вміння самостійної навчальної діяльності, їй періодично дозволялося працювати над уроками самостійно.

І. С. Якиманська називає розвивальним навчання, спрямоване на забезпечення повноцінного засвоєння учнями знань, озброєння спеціальними прийомами опанування матеріалом в умовах різноманітних навчальних ситуацій, що безпосередньо впливає на розумовий розвиток дітей. Дослідження І. С. Якиманської показали, що коли паралельно із засвоєнням змісту навчального матеріалу учні оволодівають раціональними способами добування знань, то це сприяє підсиленню загального розвитку їхнього інтелекту.

Дидактика домашнього навчання передбачала оволодіння учнем раціональними способами навчальної діяльності, що: 1) робило ефективнішим процес засвоєння знань; 2) дозволяло дитині точніше оцінити власні можливості; 3) запобігало втраті інтересу до навчання, що часто спричиняється надмірною затратою зусиль при виконанні завдань невдалим способом; 4) запобігало перевтомі учня, яка виникає при одноманітній, малоефективній діяльності.

У відповідності з теорією поетапного формування розумових дій процес засвоєння знань повинен складатися з таких етапів: ознайомлення з дією, формування дії "у матеріальному вигляді", формування дії як зовнішньомовної, формування дії у внутрішній мові, перехід її у глибокі згорнуті процеси мислення. Ряд проведених П. Я. Гальперіним і Н. Ф. Тализіною досліджень свідчить про ефективність навчання, побудованого на поетапному формуванні розумових дій, та економію часу, яку воно передбачає. Гувернерські методики навчання, орієнтовані на засвоєння дітьми максимуму знань, умінь і навичок у більш стислі терміни, здебільшого використовували певні алгоритми і передбачали доведення кожного навчального вміння до автоматизму.

Педагогічна наука завжди надавала першочергової уваги вирішенню проблеми успішного навчання. Аналіз дидактичних гувернерських методик дозволив зробити висновки про їх високу результативність. Як наслідок, ці методики, адаптовані до нинішніх умов, сприяли б підвищенню рівня знань сучасних учнів.

Отже, на основі аналізу архівних матеріалів та наукової, науково-методичної й довідкової літератури, Є.Г. Сарапуловою було уточнено зміст поняття "гувернерство" і сформульовано більш чітко й правильно визначення цього поняття, аніж те, яке подається у сучасних словниках та енциклопедіях. Гувернерство доцільно визначити як цілісну педагогічну систему й окрему галузь педагогіки, що вивчає особливості індивідуалізованого формування в домашніх умовах освіченої, гармонійно розвиненої, комунікабельної особистості з активною життєвою позицією. Гувернерство може мати реабілітаційний (робота з дітьми- інвалідами) чи коригуючий (робота з фізично чи розумово неповноцінними дітьми) напрями, поєднуючись з патопсихологією чи соціальною педагогікою.

Гувернерству притаманні всі ознаки системи, оскільки воно являє собою цілісну одиницю з певним порядком розташування і зв’язків її складових. Гувернерська система формування особистості включає дві складові: індивідуальне навчання й індивідуальне виховання дитини в домашніх умовах. Вихідними характеристиками гувернерської системи, які відрізняють її від систем колективного навчання й виховання, є 14 психолого-педагогічних особливостей навчально-виховної діяльності гувернера:

1. Ретельне вивчення якостей, нахилів, уподобань вихованця і якнайповніше врахування їх при розробленні індивідуальної навчально-виховної системи для кожної конкретної дитини.

2. Рівномірний розподіл уваги вихованців між трьома напрямами виховання: виховання фізичне, виховання моральне і виховання розумове. Побудова навчально-виховного процесу таким чином, щоб зберегти й покращити здоров’я дитини, запобігти перевтомі вихованця від занять, прищепити йому навички здорового способу життя.

3. Підготовка вихованця до активної практичної діяльності в дорослому віці, яка здійснювалась у відповідності з природними задатками дитини та належністю її до певного суспільного стану.

4. Орієнтація процесу домашнього навчання на розвиток мислення учня та на засвоєння дитиною тільки життєво важливого матеріалу, який вона змогла б застосувати на практиці.

5. Побудова індивідуалізованої навчально-виховної системи з урахуванням відмінностей у вихованні дівчаток і хлопчиків.

6. Цілеспрямоване формування у дітей таких позитивних рис, як: працьовитість, серйозне й сумлінне ставлення до виконуваної справи, розсудливість, завбачливість.

7. Культуровідповідність виховання.

8. Зміни стилю виховання, пов’язані з віковими особливостями дитини і переходом її до іншої вікової групи.

9. Застосування спеціальних дієвих систем для перевиховання дітей в домашніх умовах.

10. Попередження виникнення у дітей нервових та психічних захворювань.

11. Використання ефективних методик для поступової переорієнтації дитини від виховання на самовиховання, від навчання на самоосвіту.

12. Формування у вихованця оптимальної самооцінки.

13. Плекання хороших манер у вихованця, навчання майстерності ділового й неформального спілкування, вміння висловлювати думку. Навчання дитини розбиратися в людях, впливати на них, уникати конфліктів, діяти в неординарних ситуаціях.

14. Застосування у навчальній практиці кількох методик з метою підбору оптимальної для кожної окремої дитини.

Зазначені характеристики гувернерської системи були виокремлені в процесі дослідження кращих методик індивідуального домашнього навчання й виховання та педагогічної спадщини видатних гувернерів різних епох. Завдяки цим психолого-педагогічними ознаками, гувернерська система відзначалася особливою ефективністю. Названі характеристики організації навчально-виховного процесу при застосуванні в сучасних умовах сприятимуть істотному удосконаленню педагогічних технологій у сфері забезпечення формування освіченої, неординарної особистості. Тому їх доцільно рекомендувати для вивчення і впровадження педагогам-практикам. Проте насамперед основи індивідуального виховання й навчання дитини в домашніх умовах потрібно знати батькам, тому дана інформація найважливіша для них. Підготовка до життя мудрих, освічених батьків має не менше значення для розвитку держави, аніж економічна чи правова освіта її молодих громадян. Дванадцятирічний термін середньої освіти відчутно збільшує.

Керуючись результатами проведених досліджень, доходимо висновку, що гувернерство становить окрему галузь педагогічної науки з власними об’єктом і предметом вивчення, власними завданнями, зі своїм понятійно-категорійним апаратом.

Сарапулова Є.Г. уточнила терміни "гувернер", "гувернантка". Гувернер і гувернантка — це особи, які займаються індивідуальним навчанням і вихованням дітей у сім’ях чи в освітньо-виховних закладах закритого типу, умови перебування дітей в яких наближені до домашніх.

З метою прищеплення дітям відповідного статі стереотипу поведінки, виховання хлопчиків доручалося й доручається нині переважно гувернерам, а виховання дівчаток — переважно гувернанткам (боннам). На гувернерів-чоловіків нерідко також покладається обов’язок охоронця дитини.

Встановлено, що за рівнем кваліфікації до 1917 року гувернери поділялися на дві категорії: 1) домашні наставники, які мали право і виховувати, і навчати дітей (широка спеціалізація); 2) домашні вчителі, яким дозволялося тільки навчати дітей певних предметів (вузька спеціалізація). Спеціалісти першої категорії виховували дітей в сім’ях, а також займали посади гувернерів (вихователів, наглядачів) в освітньо-виховних закладах закритого типу. У XX — на початку XXI століття гувернери також поділяються на домашніх наставників і домашніх вчителів. Проте наявні деякі відмінності: існують домашні наставники (наставниці) з широкою спеціалізацією, які мають право і виховувати і навчати дітей, і домашні наставники (наставниці) з вузькою спеціалізацією, які можуть тільки виховувати. Домашні вчителі (вчительки) навчають дітей певних предметів, зокрема до категорії вчителів належать репетитори.

У ході дослідження визначені й докладно охарактеризовані 11 етапів розвитку гувернерства, які віддзеркалюють його видозміни за період багатовікового існування.

Матеріали дослідження дозволили авторці підготувати рекомендації стосовно можливих оптимальних шляхів розвитку гувернерства в Україні у XXI столітті.

Послуговуючись досвідом економічно розвинених країн, першим напрямом розвитку гувернерства доцільно визнати роботу з дітьми-інвалідами: хворими на церебральний параліч, з тяжкими серцево-судинними захворюваннями, з розумово відсталими, з дітьми, у яких спостерігаються епілептичні напади та ін. Ця категорія гувернерів цілком логічно вважатиметься працівниками реабілітаційних центрів чи районних соціальних служб.

Другий напрям — гувернери, які займаються вихованням і підготовкою дітей до школи, індивідуально працюють з відстаючими або обдарованими учнями, допомагають школярам виконувати домашні завдання і перебувають з ними кілька годин на добу, поки батьки знаходяться на роботі. Таких гувернерів і домашніх вчителів оптимально було б реєструвати в районних відділах освіти і закріплювати за школою чи дошкільним закладом за місцем проживання дитини. Школа і дошкільні заклади могли б надавати таким домашнім учителям і вихователям методичну допомогу. Оплачувати роботу гувернерів повинні батьки, але в окремих випадках, наприклад, при роботі з обдарованими дітьми, доцільна погодинна оплата з державного чи місцевого бюджетів, подібно до поширеної нині оплати вчителям на дому.

Батьки, які хотіли б доручити виховання своєї фізично і психічно здорової дитини няні чи гувернерові, — щодня, на кілька днів на тиждень чи на період своєї відпустки (третій напрям) — могли б звертатись до спеціального інформаційного центру при районному відділі освіти. У відділі освіти доцільно зберігати контракт, укладений між батьками та гувернером, у якому зазначалися б терміни роботи гувернера в родині, розмір оплати тощо. Звіти гувернерів та відгуки батьків про їхню діяльність, проведення домашніми наставниками семінарів для батьків учнів шкіл чи вихованців дошкільних закладів району могли б стати підставою для визначення результатів педагогічної атестації, присвоєння категорій і звань. Робота гувернера має фіксуватись у трудовій книжці і зараховувались до педагогічного стажу. Надання пенсії потрібно здійснювати у встановленому порядку як педагогічному працівникові.

Четвертий напрям діяльності гувернерів — виконання ролі батьків- вихователів у дитячих будинках сімейного типу. Цей напрям роботи в Україні законодавчо урегульований. Суттєве доповнення, яке доцільно внести до "Положення про дитячі будинки сімейного типу", — обов’язкове проходження майбутніми батьками-вихователями курсів підготовки гувернерів, оскільки саме методика роботи гувернера, на нашу думку, найбільше придатна для створення оптимальних виховних і розвиваючих умов у цих педагогічних мікроустановах.

Аналіз організації домашнього виховання й навчання в різних країнах у різні епохи дає підстави для серйозних роздумів про розвиток гувернерства в Україні. Масштабне поширення гувернерської практики в сучасному світі відчутно впливає на моральне та інтелектуальне формування націй, від чого значною мірою залежить майбутнє кожної держави.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 141; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты