Методика навчання письма.

Не менш складна й необхідна для людини, аніж навчання читання, справа - навчання каліграфічного й грамотного письма. Адже якщо читання - спосіб ознайомлення з думками інших, то письмо - засіб фіксування й передачі

оточуючим власних думок. Сучасним вчителям, орієнтованим на єдину загальноприйняту методику, навряд чи відомо, що до 1917 року в Україні, як і на всій території Російської Імперії, дозвіл на початкове навчання дітей отримувала тільки людина, що на спеціальному іспиті демонструвала досконале знання не менш як трьох методик навчання письма і чотирьох методик навчання написання літер.

До 1917 року в Україні, як і на всій території Російської Імперії, існували три методики навчання письма, які визначалися за принципом поєднання в процесі навчання грамоти читання й письма.

Перша - старовинна - була відома іще в Київській Русі. За старовинною методикою навчати письма починають після повного оволодіння дітьми читанням друкованого тексту. Спочатку пишуть усі літери алфавіту і тільки потім переходять до списування слів і фраз. Методика була незручна тим, що діти бездумно списували незнайомі букви-символи, адже читати рукописні літери вони не вміли.

Друга - нова методика - була запроваджена у XIX столітті. Її суть полягала в тому, що уроки письма поєднувалися з уроками читання до повного засвоєння дітьми алфавіту. Коли ж діти вже могли прочитати і написати кожне слово чи речення, уроки читання й письма роз’єднувалися. Чи не найбільшим популяризатором цієї системи був К. Д. Ушинський. Вона домінувала в XIX і на початку XX століття у школах Російської Імперії та використовувалась домашніми вчителями.

Ця система - паралельного навчання читання й письма - вважається сьогодні загальноприйнятою у школах України. Дійсно, порівняно з попередньою, вона має істотні переваги. Деяким дітям, безсумнівно, легше оволодіти читанням за допомогою письма, хоча досвід засвідчує, що далеко не всім. З іншого боку, у системі є суттєві недоліки: 1) діти не встигають засвоїти необхідних навичок написання літер, бо їх відразу змушують поєднувати ці літери у склади та слова, що негативно позначається на формуванні почерку; 2) акцентування уваги на зображенні неміцно засвоєних букв і ще не вироблене вміння читати цілими словами ведуть до появи великої кількості помилок при письмі або до чисто автоматичного, бездумного списування слів, що закладає фундамент безграмотності.

Зважаючи на неоднозначне ставлення педагогічних кіл до нової системи, Міністерство народної освіти Російської Імперії схвально сприймало пошуки нових способів навчання письма. Авторитетний російський вчений, професор, педагог Ф. В. Греков на початку XX століття створює цілісну, ефективну методику навчання дітей грамотного й каліграфічного письма, яка поєднувала позитивні ознаки обох попередніх систем. Навчання за цією методикою дозволяло практично усім дітям легко й успішно опанувати провідні загальноприйняті навички: вміння читати, писати, логічно мислити. За означеною системою розпочинали писати слова у другому півріччі після завершення вивчення азбуки. Протягом першого півріччя учні виконували спеціальні вправи для розвитку руки та окоміру (малювання і зображення елементів букв), відпрацьовували написання літер. У цей час навчання читання відбувалося паралельно за друкованим і прописним шрифтами. Коли діти розпочинали писати слова, натренована рука легко і красиво виводила добре відомі літери. Запис літер відбувався автоматично, учень не зосереджувався на пригадуванні їх елементів, тому вся увага концентрувалася на грамотності. Рівень грамотності також був високим, через те що до початку письма діти вже читали цілими словами. Праці Ф. В. Грекова були опубліковані у складний період, у 1908-1911 роках, і до 1917 року система не встигла набути масштабного поширення.

Існувало також чотири офіційно визнаних "методи" (методики) навчання написання літер. Володіння цими методами дозволяло вчителеві обрати оптимальний варіант для роботи з кожним учнем. Методи такі: а)копіювальний;

б) лінійний чи графічний; в) генетичний; г)метод Карстера (чи американський).

За копіювальним методом вчитель пише букви олівцем на папері, а дитина водить пером по олівцю, поки натренує руку і сама зможе писати літери. Цей метод практично не застосовувався у школах, бо вимагав від учителя занадто багато додаткової роботи, але ефективно використовувався домашніми вчителями й наставниками в умовах індивідуального навчання. Поруч із позитивними наслідками, при невмілому впровадженні (якщо дитину примушувати тільки наводити літери, не давати їй можливості писати самостійно) можна отримати й негативні: у дитини сформується повільний, нетвердий почерк.

Лінійний (чи графічний) метод полягає у навчанні письма "за лініями": за графічною сіткою, в яку учень вписує букви. Завдання методу - допомогти дітям сформувати навички витримувати однакову ширину й висоту ліній, однакову відстань між ними, однаковий напрямок букв і рядків. Поступово дітей переводять писати у зошитах № 2, в яких зникають похилі лінії; потім у зошитах № 3 з відсутніми горизонтальними розмітками; далі зменшується відстань між лініями і розмір літер доводиться до оптимального. Зрештою, залишається тільки нижня лінія. На завершення дитина пише на чистому аркуші так зване нелінійне письмо.

Генетичний метод передбачає навчання писати букви не в алфавітній послідовності, а від найлегших за написанням до найскладніших. Літери розташовуються так, що з попередньої, засобом додавання чи видозміни елементів, утворюється наступна, наприклад: і-и-ц-ш-щ. Написанню букв передує написання їх елементів.

Тактичний метод. Дитина за командами вчителя виконує відповідні дії: пише елементи літер, букви, слова. Тактування спрощує вчителеві перевірку учнівських робіт. Корисне воно і для учня, оскільки привчає дитину до зібраності, уважності, певного темпу роботи. Разом з тим, при частому застосуванні тактування може перетворитися на механізм, який перевтомлює дітей, притупляє увагу, позбавляє учнів самостійності, робить їх несміливими, безініціативними.

При використанні таксування повинні виконуватися наступні правила. Такт можна застосовувати тільки тоді, коли учень чітко знає, що і як слід робити під нього. Тому письму кожного елемента, букви, слова повинні передувати ретельні пояснення і спочатку кілька разів вони пишуться без такту й тільки потім під такт, щоб дитина засвоїла необхідну легкість і впевненість у виконанні. Тактує спершу сам вчитель, а потім учень. Вимовляння такту повинне бути чітким, але "не крикливим". Під час тактування педагог слідкує за роботою учня, виправляє незначні помилки, робить окремі зауваження. Такт ведеться спочатку повільно, далі поступово прискорюється, відповідно до успішності засвоєння учнем матеріалу.

Метод Карстера (чи американський) базується на відпрацюванні правильних рухів руки. З фізіологічного погляду письмо є результатом точних рухів добре розвиненої руки. Цей розвиток став суттю методу. Система зосереджується у даному випадку на трьох головних аспектах: 1) на рухах, що сприяють розвитку м’язів ліктя; 2) на рухах кисті; 3) на рухах пальців. Для розвитку руки призначений ряд складних вправ. Застосовується також "письмо" рукою в повітрі. За своєю складністю методика у повному обсязі не могла використовуватись у роботі з маленькою дитиною, але частина вправ запозичувалась як суттєве доповнення до інших систем навчання письма. Оптимальним було поєднання усіх чотирьох методик.

У Російській Імперії у XIX - на початку XX століття методикою навчання письма передбачалися такі заходи, які сприяли формуванню грамотності: 1) списуванню завжди передувало уважне читання тексту; 2) вчителі не дозволяли учням навіть у прописах списувати слово по одній букві; 3) дітей навчали списувати одночасно і з письмового, і з друкованого тексту; 4) поширеною вправою було записування напам’ять віршів та текстів.