Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Принципи і правила навчання А.Дістервега.




Якщо навчальні методики Ф. Фрьобеля й М. Монтессорі застосовувались і застосовуються за умови певних доповнень, то дидактична система видатного німецького вченого, талановитого гувернера А. Дістервега понині використовується без змін як домашніми, так і шкільними вчителями. Знамениті "Дидактичні правила Дістервега" (творчо перероблені, удосконалені й доповнені рекомендації Я. А. Коменського) багаторазово перевидавалися майже в кожній цивілізованій країні.

А. Дістервег рекомендує розпочинати регулярне навчання з 6 років. Він виокремлює 3 стадії розвитку дитини, які необхідно враховувати при організації навчання.

Перша стадія характеризується перевагою відчуттів (чуттєве пізнання). Це період приблизно з 6 до 9 років. На думку А. Дістервега, дитина у цей час відзначається великою жвавістю й потягом до фізичної діяльності. Їй притаманна вільна гра уяви, яка викликає інтерес до розповідей та казок.

Педагог повинен засновувати навчання на доступному для сприймання дитини наочному матеріалі, підтримувати її сприйнятливість і жвавість.

На другій стадії (з 9 до 14 років) відбувається інтенсивний розвиток пам’яті й накопичення уявлень. Діти виявляють здатність розуміти, усвідомлювати, мислити, узагальнювати, демонструють початки абстрактного мислення. У навчанні, як і на першій стадії, слід активно використовувати наочність, розвивати пам’ять.

Третя стадія (з 14 років) визначаються вченим як "період розуму". Уявлення дитини складаються в логічній послідовності. Навчання відбувається свідомо, з ясним, чітким розумінням законів і правил; моральні погляди перетворюються на переконання, які утворюють силу характеру. В цей період педагог повинен сприяти планомірному розвитку інтелекту на основі наочних уявлень, пробуджувати фантазію учня захоплюючими ідеалами.

Як бачимо, психологічні характеристики, які дає А. Дістервег зазначеним віковим групам не зовсім точні й недостатньо повні, з позицій сучасної науки. Разом з тим, значення цих характеристик і даної класифікації відіграло істотну роль у становленні дидактики, бо вчений рекомендує при роботі з учнями різних вікових груп застосовувати різні методики викладання, у відповідності з різними психологічними особливостями дітей.

Своє дидактичне вчення А. Дістервег подав у вигляді 33 "законів і правил навчання", які розподілив за такими рубриками: 1) правила навчання, що стосуються учня як суб’єкта; 2) правила навчання, що стосуються навчального матеріалу як об’єкта; 3) правила навчання у відповідності із зовнішніми умовами, часом, місцем, становищем і т.д.; 4) правила навчання, що стосуються вчителя.

Назвемо ті правила, які здаються нам найбільш важливими:

I. Правила навчання, що стосуються учня як суб ’єкта:

1. Навчай природовідповідно.

2. Керуйся при навчанні природними ступенями розвитку підростаючої людини.

3. Починай навчання, виходячи з рівня розвитку конкретного учня, і продовжуй його послідовно, безперервно, без пропусків і ґрунтовно.

4. Не вчи того, що для учня, поки він це вивчає, іще не потрібне, і не вчи того, що для учня надалі не буде більше потрібним.

5. Навчай наочно.

6. Переходь від близького до далекого, від простого до складного, від відомого до невідомого.

7. Провадь навчання не науковим, а елементарним способом.

8. Визнач обов’язково формальну мету (розвивальну) або одночасно формальну й матеріальну (засвоєння навчального матеріалу); стимулюй розумову діяльність учня засобами одного й того ж предмета, по можливості різнобічно, а саме: пов’язуй знання з умінням і змушуй дитину вправлятися до того часу, поки вивчене не стане надбанням підсвідомого ходу його думок.

9. Ніколи не вчи того, чого учень іще не в змозі засвоїти в силу своїх вікових особливостей.

10. Піклуйся про те, щоб учень не забував того, що вивчив.

11. Не муштруй, не виховуй і не напучуй, а закладай загальні основи людської, громадянської, національної освіти. Зроби дитину активною особистістю, зорієнтуй її на самоосвіту й самовиховання: цим ти допоможеш їй позбавитися грубого безкультур’я.

12. Навчай дитину працювати, змусь її не тільки полюбити працю, але настільки з нею зріднитися, щоб вона стала її другою натурою.

13. Вважай на індивідуальність твоїх учнів.

II. Правила навчання, що стосуються навчального матеріалу як об ’єкта:

1. Розподіляй матеріал кожної навчальної дисципліни у відповідності з рівнем розвитку і (зазначеними вище) законами розвитку учня.

2. Затримуйся головним чином на вивченні основ.

3. При обґрунтовуванні похідних положень частіше повертайся до первинних понять і виводь перші з останніх.

III. Правила навчання у відповідності із зовнішніми умовами, часом, місцем, положенням тощо:

1. Проходь зі своїми учнями предмети швидше послідовно, аніж одночасно.

2. Рахуйся з (передбачуваним) майбутнім становищем твого вихованця.

3. Навчай культуровідповідно.

IV. Правила навчання, що стосуються вчителя:

1. Намагайся зробити навчання захоплюючим, цікавим.

2. Навчай енергійно (результат навчання значною мірою залежить від сили характеру вчителя).

3. Примушуй учня правильно усно проговорювати вивчений матеріал. Завжди слідкуй за хорошою вимовою, чітким наголосом, зрозумілим викладенням і логічною побудовою розповіді.

За переконанням А. Дістервега, правильно побудована система навчання спирається на 4 принципи, активному впровадженню яких у навчальну практику ми завдячуємо Й.Г. Песталоцці.

Перший принцип — суб’єктивний (або психологічно-суб’єктивний).

У процесі навчання педагог орієнтується на учня, на його розвиток. Відповідно до індивідуальних здібностей дитини, її темпераменту, інтересів, добираються навчальний матеріал та методики викладання.

Другий принцип — формальний.

У процесі навчання необхідно стимулювати, розвивати й розгортати усі духовні сили вихованця. Сам навчальний матеріал — справа другорядна. Це те, на чому вправляються учні.

Третій принцип — принцип наочності.

Немає живого дійсного пізнання, яке не виходило б безпосередньо з чуттєвого сприймання. Тому кожне елементарне навчання повинне відштовхуватись від чуттєвого сприймання і завершуватись застосуванням отриманих знань на практиці.

Четвертий принцип — "елементарний".

Цей принцип вимагає, щоб у процесі початкового навчання головним чином розглядались основні навчальні елементи предметів і щоб ці елементи були ґрунтовно засвоєні учнями. На кожному етапі повинна вивчатись тільки одна істотна складова, які потім об’єднуються в ціле.

Найбільш індивідуалізованою, орієнтованою виключно на домашнє навчання, у XIX столітті стала система англійського вченого Г. Спенсера. В системі навчання Г.Спенсер розрізняє знання трьох рівнів цінностей: істотну, майже істотну та умовну.

До першої групи він відносить: 1) фізіологію й гігієну як необхідні людині для самозбереження; 2) психологію та соціологію, потрібні для входження людини в суспільство, налагодження нею спілкування з собі подібними, досягнення процвітання; 3) фізико-математичні науки та хімію, знання яких необхідне для заробітку, який дозволить людині матеріально забезпечити себе та свою сім’ю. Ці науки, вказує Г. Спенсер, завжди зберігають своє значення для людства.

До другої групи вчений зараховує вивчення мов, які самі не становлять наукової цінності, але слугують засобом для передачі наукових знань та засобом встановлення ділових контактів з представниками своєї та інших країн.

До третьої групи належать "прикрашаючі науки" — такі як історія, література, музика, живопис. Ці науки, на думку вченого, несуть цікаву, розважальну, інформацію, але не допомагають людству йти далі (з чим, звичайно, не можна погодитись). Учений визнає доцільність вивчення усіх категорій наук, але ставлення до них, ґрунтовність та обсяг вивчення, вважає він, повинні відповідати практичній цінності конкретної науки.

За переконанням вченого, знання завжди має подвійну цінність: матеріальну й формальну (як наукова дисципліна і як засіб для розвитку особистості). Наставник не повинен надавати перевагу жодному з цих напрямів, оскільки тільки гармонійне поєднання цих двох дидактичних вимог дозволяє зробити людину розумною й освіченою.

Г. Спенсер переконаний, що навчання має для становлення особистості непересічне дисциплінуюче значення, оскільки досить складний шлях оволодіння знаннями сприяє виробленню в людини цілеспрямованості, наполегливості, працьовитості, сміливості у переборенні труднощів.

Спираючись на міркування М. Монтеня, Г. Спенсер твердить, що наочне навчання повинне передувати "книжному". Переходити з дитиною до вивчання книг доцільно тільки після того, як вона навчиться спостерігати й пояснювати явища навколишнього життя. Такий підхід, за переконанням вченого, сприяє зацікавленню дитини пізнавальною діяльністю. Без інтересу ж учня до навчальної справи, вважає Г. Спенсер, якісне навчання неможливе.


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 431; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты